Релігійні вірування та міфологія східнослов'янських племен

Лекція № 5.

Торгові знижки.

Знижки за оплату товару готівкою надаються покупцеві у вигляді зниження ціни за оперативну оплату рахунку. Надання таких знижок поліпшує фінансове положення виробника з точки зору готівки, оскільки, звичайно, в практиці ринкових відносин терміни безготівкової оплати рахунків за відпущені товари коливаються від 3 до 60 днів.

Під кількісними знижками розуміють зниження ціни за купівлю великих партій товарів. Продаж і транспортування такими партіями знижує збутові витрати виробника. Крім того, вигоди у виробника пов’язані і зі зниженням собівартості про­дукції по мірі зростання обсягів партії, що виготовляється. Сезон­ні знижки надаються покупцям, які здійснюють несезонну купів­лю товарів або послуг. Подібні знижки дозволяють зберегти ста­більний рівень виробництва протягом всього року.

Торгові знижки надаються виробниками дилерам за послуги, пов’язані з просуванням товарів до кінцевого споживача, які в іншому випадку повинні виконуватись самим виробником.

Визначаючи величину знижки, виробник повинен порівняти її розмір із сумою коштів, що може бути витрачена для продажу товару іншим способом.

Фірма постійно повинна зіставляти й аналізувати альтерна­тивні варіанти продажу свого товару, переглядати ціни і знижки залежно від всіх змін, які відбуваються на ринку.

План:

1. Ранні релігійні вірування слов’ян.

2. Пантеон слов’янських богів

3. Релігійний календар слов’ян

4. Міфологія слов’ян

а) походження світу;

б) походження людини.

5. Бінарні опозиції міфу як основа інтелекту

6. Соціальне підґрунтя слов’янської міфології

Література:

1. Афанасьев А. Н. Мифология Древней Руси. – М.: Изд-во Эксмо, 2005.

2. Веселовский А. Народные представления славян. – М.: АСТ, 2006.

3. Войтович В. Українська міфологія. – К.: Либідь, 2002.

4. Максимов С. Нечистая, неведомая и некркстная сила. – СПб, 1903.

5. Митрополит Іларіон Дохристиянські вірування українського народу. – К., 1992.

6. Потебня А. Символ и миф в народной культуре. – М.: Лабиринт, 2007.

7. Рыбаков Б.А. Язычество древних славян. – М.: Наука, 1981.

Серцевиною культури стародавніх слов'ян, як і культури будь-якого народу є світогляд, уяву про який дають релігійні вірування та міфологія. Їх вивчення вимагає екскурсу в глибини стародавніх епох, оскільки вони почали формуватися ще на світанку людської цивілізації. Крім того, етнографія слов'янських народів дає нам багатий і дорогоцінний матеріал для вивчення релігійних вірувань стародавніх слов'ян та їх залишків у сучасній релігійній культурі.

Говорячи про періодизацію словянського язичництва, літописці виокремлювали першу, ранню стадію з притаманним їй культом природи і пізнішу, другу стадію, повязану із виготовленням ідолів («Повість Времянних літ»). Іпатіївський літопис (1114р.) вслід за візантійськими джерелами виокремлює такі періоди розвитку культури людства:

1. Камяний вік, коли люди знали груповий шлюб і не знали єдиного бога.

2. Ера Сварога – божества неба й вогню. Люди пізнали метал. Моногамія.

3. Ера Даждьбога. Встановлення класового суспільства і сонячного календаря з 12 місяців.

Ак. Б.Рибаков на основі аналізу давньоруського «Слова про ідолів» подає наступну періодизацію, з якою частково погоджується:

1. Культ упирів і берегинь. Це анімізм із яскраво вираженим дуалізмом, що виникає в глибинах мисливського господарства, можливо, в палеоліті чи мезоліті й доживає аж до епохи неоліту (А.Лосєв), до часів написання «Слова про ідолів» (ХІІ ст.). Упирі – це вампіри, що харчуються людською кров’ю і уособлюють зло. Берегині (берег, оберігати) – уособлення добра, русалки, що піклуються про дощ і посіви. Упирі й берегині – духи природи. Природа розцінюється за принципом її ставлення до людини. Існують сили зла, сили добра і люди, що приносять жертви обом силам.

2. Культ двох божеств плодючості Рожаниць (енеоліт) та бога плодоріддя Рода – бога Всесвіту, природи й людства. Це землеробська епоха.

3. Культ Перуна – кривавого бога грози і війни, покровителя дружинно-княжих кіл Київської Русі.

4. Прийняття християнства, епоха двовір’я, коли християни продовжували поклонятися божествам попередніх стадій, а Рода і рожаниць вшановували після Різдва Богородиці (8 -9 вересня), заклання жертовної тварини й обіди. Раніше з лісу приходили 2 лосі й люди одного приносили в жертву, але коли одного року люди заклали обох, вони образилися й перестали приходити.

Дослідники стародавньої культури відзначають, що первісні релігійні вірування мали характер практичний, домашній і господарський, необхідний людині на кожному кроці життя. За характером ці вірування були натуралістичного спрямування, тісно пов'язані з навколишнім світом. Людина прагнула бути в єдності і найкращих стосунках з природою, оскільки вона на кожному кроці переконувалась у своїй залежності від неї. Тому в первісних релігіях відображено шанобливе ставлення людини до навколишнього середовища — перш за все до сонця, води, землі, дерев і т. д., а особливо до тварин і птахів.

Митрополит Іларіон щодо слов’янської міфології висловлює думку, що вона досить убога, сильно поплутана, божества часом дуже неясні, їх антропоморфізм мало розвинутий, між ними неможливо встановити родинного зв’язку, тому всяка наукова систематизація слов’янської міфології буде штучною. Головні боги не персоніфіковані, вони уособлюють сили природи, є покровителями господарства та покровителями й охоронцями людського житла. Головних богів було небагато, зате другорядних (польовики, лісовики…) значно більше. Спочатку всі боги жили на землі, а потім переселилися на небо.

2. Пантеон слов’янських богів

З давніх часів кожне плем'я стародавніх слов'ян поклонялося своєму богові, але з часом склався пантеон слов'янських богів. У літописі Нестора під 980 р. зазначається, що Володимир Великий після вокняжіння в Києві звів пантеон язичницьких богів: "І поставив князь кумирів на пагорбі за теремним двором: дерев'яного Перуна із срібною головою та золотими вусами, далі Хорса, Дажбога, Стрибога, Симаргла і богиню Мокош. І приносили їм жертви, називаючи їх богами". Довгий час вчені вважали, що в цьому пантеоні князь об'єднав богів з метою створення уніфікованої державної релігії, яка б задовольняла потреби феодального суспільства в централізації державної влади. На перше місце було поставлено Перуна — бога-громовержця. Далі йшли боги місяця (Хорс), сонця (Дажбог), вітру, а можливо, і війни (Стрибог), охорони посівів (Симаргл) і єдине божество жіночої статі (Мокош) — покровителька домашнього вогнища, любові і розмноження. Двоє з названих Нестором богів, Хорс і Симаргл, вважаються за походженням іранськими богами. Це підтверджує думку про те, що населення Давньої Русі мало поліетнічний характер, тому в пантеоні слов'янських богів були й неслов'янські, в даному випадку іранські.

Однак на початку XX ст. з'явилася версія, згідно з якою Володимир не лаштував пантеону слов'янських богів, а встановив культ єдиного верховного бога Перуна, виявивши тим самим прагнення до монотеїстичної релігії. Деякі документальні свідчення дають підставу вважати, що у 980 р. в Києві, а потім у Новгороді та інших великих містах Стародавньої Русі було поставлено дерев'яні скульптури самого Перуна. Пантеон же, ймовірно, народився в уяві християнських книжників кінця XI і початку XII століття, які вважали, що язичництво мало політеїстичний характер і цим воно відрізняється від християнства.

Особливу шану в стародавніх слов'ян мали жіночі божества. Богинею — матір'ю світу була Лада, ім'я якої часто зустрічається в українському фольклорі. Поряд з чоловічим богом Ладом-Живом завжди стояло жіноче божество Лада-Живо. Символічним зображенням цих божеств було немовля, повний колос, виноград або яблуко, що виступали як символ продовження життя.

Перехід до землеробства утвердив у стародавніх слов'ян культ Матері-Землі і Золотого Плуга. Іпатіївський літопис повідомляє, що бог Сварог дав людям плуг і навчив їх обробляти землю.

Матір-Землю символізувала у слов'ян богиня Берегиня. Земля вважалася центром Всесвіту, уособленням його було Прадерево Світу, яке й досі вишивають на рушниках у вигляді дивовижної квітки, дерева життя.

Професор Е. Анічков твердить, що Київська Русь мала три релігії: князь і його дружина своїм головним богом мали Перуна, купці і міщани визнавали свого бога торгівлі, Велеса, "скотья бога", простий народ цих богів не визнавав, але мав власних божків. Коли київські князі завойовували інші народи, то боги цих підкорених народів включались до пантеону своїх богів і були підлеглими щодо головного князівського бога. Пантеон Володимирових богів, на думку Е. Анічкова, мав на меті політично об'єднати племена Київської Русі. Це були виключно княжо-дружинні боги, на чолі яких стояв Перун.

Основний пантеон слов'янських богів доповнювала низка божеств нижчого рангу: Лель, Леля, Діванія, Дівонія, Дана, русалії, домовики, водяники, лісовики та ін. У кожного з них люди шукали мудрості, зверталися до них за щастям, ворожили, приносили жертви. Кожне з цих божеств було покровителем певного виду діяльності, роду, сім'ї. Підкреслимо, що для слов'ян не практикувалось принесення людей у жертву богам.

У світогляді стародавніх слов'ян, на думку багатьох вчених, ніколи не домінувало зло, перевага віддавалась добру. Ці дві сили уособлювали Білобог і Чорнобог. Один був народжений світлом, інший — пітьмою, перший будував, другий руйнував (Митрополит Іларіон).

Дата добавления: 2014-01-04