Поняття політичної системи, її функції та структура

У вітчизняній політології існує декілька визначень терміну «політична система».

Політична система суспільства – «інтегрована сукупність політичної влади, суб’єктів, відносин, політичної організації і політичної культури суспільства, яка забезпечує його соціальну стабільність, соціальний порядок і яка має певну соціально-політичну орієнтацію».[3]

Політична система це «цілісно впорядкована сукупність політичних інститутів, політичних ролей, стосунків, процесів, політико-правових норм, політичної культури, за допомогою яких утверджується і функціонує політична влада, регулюються суспільні відносини, досягається соціальна і політична стабільність»[4].

Узагальнюючи наведені теорії політичної системи і визначення в український політології можна дійти до висновку, що

!

політична система це багаторівнева сукупність різноманітних політичних інститутів, формальних і неформальних принципів діяльності втілених у політичній культурі і моделях поведінки, що забезпечують динамічний розвиток суспільства та його стабільність.

Політична система суспільства має свою структуру, котра містить в собі наступні підсистеми або елементи:

· інституціональна підсистема - різноманітні державні і суспільно-політичні інститути і неполітичні організації, засоби масової інформації. Іноді саме щодо цієї підсистеми використовують поняття «політична організація суспільства»;

· комунікативна підсистема - сукупність відносин і принципів взаємодії, що складаються як в межах самої політичної системи, так і між її підсистемами. Відносини за формою можуть виступати як примус, конфлікт, нейтралізація, ізоляція або співробітництво;

· нормативна підсистема - сукупність різних політико - правових норм і інших засобів регулювання взаємозв’язків між суб’єктами політичної системи (Конституція, закони, нормативні акти, історичні та національні традиції, звичаї, мораль);

· культурно-ідеологічна підсистема, включає в себе сукупність політичних поглядів, теорій і концепцій, політичну і правову культури. Політична культура має величезний вплив на її функціонування. На її основі формуються політичні погляди, та переконання особи, котрі в свою чергу впливають на рівень політичної залученості та політичну участь. Крім того, вона визначає стійкість та життєздатність будь-якої політичної системи, визначає особливість її, що перетворює однакові нормативні форми політичного устрою несхожими та різноманітними;

· функціональна підсистема об’єднує засоби реалізації владних повноважень, котрі визначають характер взаємовідносин між державою і громадянським суспільством, методи збереження єдності і цілісності політичної системи і суспільства.

Ключова роль у політичній системі належить інституційній підсистемі, котра забезпечує її стабільність і цілісність, формує нормативно-правову базу і інші засоби впливу на суспільство. Якщо політичні системи минулого мали мінімальну кількість інститутів (тим паче що більша частина функцій управління була зосереджена в руках монарха), то сучасна політична система відрізняється більш складною структурною диференціацією. Це означає, що певні інститути і структури відокремлені і спеціалізовані за своїми функціями.

Політична система суспільства
Інституціональна підсистема	· політичні інститути: держава, партії, суспільні організації, профспілки, підприємці, лоббі.
Нормативна підсистема	· норми, правові, моральні, політичні традиції.
Функціональна підсистема	· форми і напрямки політичної діяльності, способи реалізації влади.
Коммунікативна підсистема	· форми взаємодії в межах політичної системи.
Культурна підсистема	ідеї, погляди, уподобання, відчуття учасників соціального життя

Як вважає Д.Аптер, саме політичні системи несуть основну відповідальність «за дотримання порядку за допомогою законодавства, на яке вони мають монополію силового примусу»[5]. Таким чином, саме на державні органи (інститути) покладається завдання регулювання і забезпечення суспільної стабільності, соціального і конституційного порядку.

Процес розвитку суспільства забезпечується розвитком інституціональної підсистеми політичної системи, елементи якої повинні виконувати відповідні функції. Так, Роберт Дал у своїй праці «Демократія та її критики» зазначив, що головним напрямом аналізу поліархії (або сучасних режимів ліберальної демократії) є аналіз політичних інститутів, котрі потрібні для забезпечення демократії та її удосконалення. Історія формування політичної системи України свідчить про постійне намагання створити більш ефективну та представницьку систему політичних інститутів, котрі були б доцільні та оптимальні для розвитку суспільства. Прикладом є й зміна моделей виборчої системи від мажоритарної до змішаної і нарешті, до пропорційної протягом чотирнадцяти років існування незалежної України. Намагання змінити сам характер політичної системи через реформу функцій законодавчих та виконавчих органів влади. Прикладом цього був референдум 2000 року щодо депутатської недоторканності та структури Верховної Ради, рішення щодо конституційної реформи від 8 грудня 2004 року. Остання спрямована на перерозподіл повноважень і функцій президента, парламенту та уряду.

Варто зазначити, що ключовим є політичної систем інститут. Але що саме означає це поняття у політології?

!

Інститут (institutum в перекладі з латинської - організація, установа) це сукупність структур суспільної організації, що встановлені законом або традицією. За звичай політичний інститут пов’язують з формальними принципами, структурою та функціями по відношенню до інших інститутів суспільства.

Поява політичного інституту є результатом певного процесу взаємодії людей та їх діяльності. Наслідком цього є формування структур, систем залежності, моделей поведінки. Інститути забезпечують визначеність у діяльності держави, надають сталості відповідним суспільним зв’язкам.

Наприклад, М.Дюверже визначив політичні інститути як моделі людських відносин, з яких копіюють конкретні зв’язки, надаючи ним стабільний, стійкий і міцний характер. Деякі політологи вважають, що політичний інститут - це перш за все формальні правила гри. Так М.Леві вважає, що вони є формальними домовленостями між групами людей, поведінка котрих регулюється чітко визначеними правилами і самим процесом прийняття рішень, що забезпечено повноваженнями однієї особи або групи осіб з формальними владними повноваженнями[6].

Вчені - інституціоналісти підкреслюють значний вплив політичних інститутів на сфери політики: «Діяльність політичних інститутів змінює розподіл політичних інтересів, ресурсів і правил, формуючи нових учасників гри та нові ідентичності, забезпечуючи гравців критеріями успіхів і невдач, створюючи правила належної поведінки, надаючи певним особам привілеї влади та інших ресурсів. Інституції впливають на способи дії індивідів та груп у певних межах. Вони фактично забезпечують на рівень довіри серед громадян і лідерів, на загальні прагнення політичної спільноти, на спільну мову, розуміння та норми спільноти, а також на значення таких уявлень, як демократія, справедливість, свобода і рівність».[7]

Під час демократичних переходів їх значення значно зростає, тому що вони стають «єдиною соціальною «грою»…, коли ніхто не думає про те, чого прагнуть ті, хто програв…».[8]

!

Отже, політичний інститут це:

· модель відношень людей з приводу влади і управління, що підтримують людину і колектив, внутрішня єдність об’єднання, що спирається на загальні цінності, принципи організації, раціональні норми;

· організаційна форма об’єднання людей в особливу асоціацію для забезпечення цілей і зразків жіттідіяльності, сукупних інтересів і потреб;

· здійснення і відтворення принципів і норм, цінностей і цілей у єдиній практичній діяльності людей та соціальних груп.

Складові цієї підсистеми - інститути - розділяють на наступні групи:

1. Суто політичні, що й складають ядро політичної системи:

· Держава як фундаментальний елемент політичної системи;

· політичні партії і суспільно-політичні організації (правлячі і опозиційні політичні партії і організації);

Держава і партії мають пряме відношення до політики, і безпосередньо розробляють політичні цілі. Здійснення влади є головною функцією цих елементів політичної системи. Партії також виконують функції вивчення інтересів різних соціальних груп, перетворюють їх у певні конкретні програми політичних дій.

2. Опосередковано політичні: профспілки, молодіжні, ветеранські, підприємницькі спілки, екологічні рухи, засоби масової інформації та інші. Ці організації також залучені у політику, хоча це не є їхньою головною ціллю, тому вони частіше виконують функції груп тиску на державну владу і здійснюють великий вплив на проведення виборчих кампаній. Крім того, до цієї групи інститутів відноситься і церква, незважаючи на світський характер державної влади, іноді вона стає активною діючою політичною силою в країні. Так церква у Польщі наприкінці 80х - початку 90-років ХХ століття виконала важливу роль у демократизації країни. Але в умовах теократії вона взагалі перетворюється у ключовий елемент політичної системи. Це є розповсюдженим у деяких мусульманських країнах, наприклад, у Ірані.

3. Неполітичні організації це різноманітні групи аматорів (культурні, спортивні і таке інше). Незначна політична забарвленість їхньої діяльності проявляється в них як об’єктах впливу з боку держави та інших політичних організацій. Незважаючи на свою політичну неангажованність, вони здатні тиснути на владу з метою захищення своїх інтересів.

До структури політичної системи входе інформаційно-комунікативна підсистема Вона здійснює зв’язки між інститутами політичної системи. Складається з каналів та засобів передачі інформації до уряду: процедура слухання справ на відкритих засіданнях, комітетів та комісій щодо окремих розслідувань, конфіденційні консультації з зацікавленими особами та групами, а також засоби масової інформації(телебачення, радіо, газети, книжки, Інтернет – видання). ЗМІ відіграють велику роль у суспільстві і у політичному житті, тому що саме вони надають певну інформацію та знання. Але у демократичних суспільствах громадянин має більш вільну можливість отримання інформації, а ЗМІ достатньо незалежні від державної влади. Втім в авторитарних та тоталітарних системах вони знаходяться під значним контролем правлячої еліти

Нормативно- регулятивна підсистема складається з норм, що визначають поведінку людей у політичному житті, а саме їх участь у формуванні вимог, потреб, перетворенні них в рішення і нарешті, реалізація цих рішень. Ці норми є головними правилами участі на всіх рівнях політичного процесу. Норми розділяють на два типи 1) норми-звички; 2) норми – закони. В демократичних системах звичною нормою є участь громадянина у політиці через членство у політичній партії, або приналежності до групи інтересів. Звичною є й повага до закону.

Норми-звички багато в чому визначають форму політичної системи, в межах якої й діють норми-закони. В тоталітарних системах звичним є втручання держави у всі сфери діяльності суспільства, а клан, партія, або певна група, що перемогла у процесі конкуренції або інтриг, отримує все не лише на політичному олімпі., а в економіці.

Норми-закони визначають процес законодавства, встановлюють права голоса, свободи висловлювання, створення партій, асоціацій.

Усі зазначенні норми сприяють політичній взаємодії і забезпеченню порядку.

Культурно-ідеологічна підсистема відбиває культурне розмаїття суспільства та її політичну і соціальну стратифікацію. Складається з ідей, поглядів, традицій, ідеологічних уподобань суспільства. Вона спрямована на збереження існуючої моделі суспільства. Але в той же час у цій підсистемі можуть зароджуватися нові ідеї щодо майбутнього устрою країни.

Дата добавления: 2014-01-04