Основні складові частини організації

Якщо основу будь-якого підприємства становлять процеси виробництва продукції й/або надання послуги, то персонал або автоматичні механізми, безпосередньо зайняті в цих процесах можна розглядати як операторів, що утворять операційне ядро підприємства. Операційне ядро є тією базовою частиною організаційної структури, що перетворює ресурси в продукцію і є присутнім абсолютно на всіх, навіть найменших підприємствах.

Крім операторів на кожнім підприємстві повинен бути, принаймні, один спеціально виділений менеджер, що займає таке положення (стратегічну вершину), що дозволяє йому контролювати й погоджувати дії операторів, утримувати в полі зору систему в цілому і направляти її розвиток відповідно до обраної стратегії.

У міру росту організації число таких керівників буде зростати - причому не тільки співробітників, що управляють операторами, але й менеджерів, що управляють менеджерами. У цьому випадку виникає деяка вертикаль управління або ієрархія владних повноважень від операційного ядра до стратегічноївершини, представлена менеджментом нижньої й середньої ланки [32].

У міру ускладнення організації виділених трьох частин виявляється недостатньо, виникає необхідність у появі ще однієї групи співробітників - аналітиків, які не маючи безпосередніх розпорядницьких повноважень, взаємодіючи з лінійними керівниками, впливають на процеси виробництва шляхом дослідження й оптимізації процесів виробництва, складання виробничих графіків, розробки технологічних норм і стандартів, підготовки й навчанні персоналу. Аналітики утворять так називані штабні служби або організаційну техноструктуру [28].

На більшості підприємств також є штатні організаційні одиниці, в обов'язку яких входить надання різних внутрішніх послуг, безпосередньо не пов'язаних з виробництвом продукції, але прямо або побічно сприятливому підвищенню ефективності функціонування підприємства. Це допоміжний персонал, що може включати найрізноманітніші служби: від юридичного відділу, відділу зв'язків із громадськістю і НІОКР до охорони і заводської їдальні.

Перераховані базові частини організації зображені на (рис.4.1.),на якому чітко видно, що стратегічна вершина, з'єднана ієрархією, що розширюється донизу, вертикалі управління з операційним ядром, утворюють основу всієї конструкції. Ці три частини зв'язані суцільними стрілками, спрямованими на підлеглий об'єкт (об'єкт управління), які демонструють, що ці частини об'єднані єдиним ланцюжком формальних владних повноважень.

Стратегічна вершина

Штабні служби

Допоміжний персонал

Операційне ядро підприємства

Вертикаль лінійного управління

Рис.4.1. Основні частини організації [32]

Штабні служби й допоміжний персонал зображені по обох сторони від основної вертикалі управління, що підкреслює їхній непрямий зв'язок з основною лінією влади й опосередкований вплив на інші частини організації, відображене пунктирними стрілками.

Ідеологія організації зображена у вигляді ореола, що оточує систему в цілому.

Кожна активно діюча організація має складову частину, яку можна назвати ідеологічною, і яка задає напрямок формування традицій і переконань організації, формує організаційну культуру.

Спроби певним чином впливати на організацію, вплинути на її рішення вживають і ззовні. У групу зовнішніх фігур впливу, дії яких створюють навколо організації якесь силове поле, можуть входити її власники, профспілки й інші асоціації найманих робітників, постачальники, клієнти, партнери, конкуренти, а також різного роду суспільні сили - урядові організації, групи з особливими інтересами та інше. Всі разом вони утворять зовнішню коаліцію.

У деяких випадках зовнішня коаліція поводиться в достатній мірі пасивно (наприклад, власники акцій організації з розпиленим акціонерним капіталом). Іноді в ній домінує одна активна фігура впливу або група діючих спільно фігур. У деяких інших випадках зовнішня коаліція може виступати в роз'єднаному виді, оскільки різні групи керуються різними мотивами й роблять різний тиск на організацію [19].

Усяка діяльність задає два фундаментальних і конфронтуючих один одному вимоги: необхідність поділу праці для виконання різних завдань і потреба в його координації в рамках цілісного процесу. Тому організаційні структури можуть визначатися й залежно від способів поділу праці й координації діяльності.

4.2 Характер змісту і властивості процесу управління

У системі управління підприємством основним і провідним її «елементом» є процеси управління. Процес управління в порівнянні з іншими елементами (категоріями) системи управління значною мірою залежить від людського фактору, що перешкоджає її формалізацію. Як всяке реальне функціонування, процес управління найбільш повно і розгорнуто характеризує систему управління в цілому. У той же час він є найбільш складним для аналізу. Процес управління:

· визначається характером розв'язуваних завдань;

· має специфічні властивості;

· може бути класифікований на основі окремих операцій залежно від конкретних умов.

4.2.1. Характер змісту процесу управління

Характер змісту процесу управління визначається характером вирішуваних завдань. Залежно від цього розрізняють наступні аспекти змісту управління (рис. 12):

■ Методологічне зміст управління передбачає представлення процесу управління у вигляді послідовності чотирьох його етапів: визначення мети, оцінки ситуації, визначення проблеми та знаходження рішення управлінського рішення (рис. 13).

· Мета - це уявлення керівника про те, якою повинна бути керована ним система, тобто це ідеальний образ бажаного, можливого і необхідного стану. Процес управління починається з з'ясування, визначення та постановки мети впливу. Категорія «мета» означає планований результат, який виступає як єдність бажаного і можливого.

· Ситуація - це стан керованої системи, що оцінюється щодо мети. Ситуація характеризується сукупністю врахованих факторів, вимірюваних показників (змінних) і їх оцінкою. Стан системи ніколи не може бути тотожно мети. Отже, завжди існують ситуації, які треба оцінювати.

· Проблема - це протиріччя між бажаним (метою) і дійсністю (ситуацією). Для його дозволу, для наближення системи до мети необхідний акт впливу. Протиріччя, на вирішення якої має бути спрямована дія, і є проблема. Без визначення проблеми неможливий ніякий управлінське рішення.

· Управлінське рішення як завершальний етап процесу управління є знаходження шляхів вирішення проблеми та організаційну роботу з практичного її вирішення в керованій системі. Рішення є заключним етапом процесу управління, його з'єднанням з процесом виробництва, імпульсом впливу керуючої системи на керовану.

Процес управління має і економічний зміст. Воно обумовлено тим, що в процесі управління знаходить своє вираження використання ресурсів виробництва - від оцінки їх наявності до перетворення на продукт. Виходячи з цього, економічний зміст процесу управління можна представити як етапи використання ресурсів, руху фондів, які здійснюються працею в керованій системі. Економічний зміст процесу управління проявляється при виконанні наступних етапів (рис. 14):

· Встановлення економічних потреб;

· Оцінка наявності ресурсів;

· розподіл ресурсів;

· використання ресурсів.

■ Соціальний зміст процесу управління розкривається роллю людини в її здійсненні. Кожний етап цього процесу (цілеспрямування, оцінка ситуації, визначення проблеми, прийняття управлінського рішення) припускає неодмінна участь людини.

■ Організаційний зміст процесу управління виявляється у послідовності використання організаційних важелів впливу - етапів (рис. 15):

· Регламентування (регламент - сукупність правил, положень, що визначають порядок виконання робіт);

· нормування - показник, що характеризує відносну величину (ступінь) використання знарядь і предметів праці, живої праці, грошових коштів тощо, їх витрачання на одиницю продукції, площі, ваги і т. п.;

· Інструктування - процесу роз'яснення порядку і способу виконання якої-небудь роботи або дії;

· Вказівки на міру відповідальності за невиконання або неправильне виконання дорученої роботи.

■ Функціональний зміст процесу управління виявляється у масштабній послідовності та перевагах реалізації основних функцій управління. Тут можна виділити наступні форми прояву цілеспрямованого впливу на колективи людей (рис. 16):

• планування, прогнозування - вироблення і постановка цілей та завдань у сфері управління виробництвом, а також визначення шляхів і засобів реалізації планів для досягнення поставлених цілей;

· Організація - створення нових і впорядкування функціонуючих організаційних структур управління як елементи процесу реалізації планів;

· Координація, регулювання - забезпечення необхідної узгодженості дій людей як елемент процесу реалізації намічених планів;

· Стимулювання, активізація-спонукання людей до дії, що передбачає забезпечення підвищення ефективності діяльності системи управління як елемент процесу реалізації планів;

· Контроль, аналіз, облік - систематичне спостереження за діяльністю людей для виявлення відхилень від встановлених норм, правил і вимог у процесі реалізації планів.

■ Інформаційний зміст процесу управління виявляється у послідовності виконання робіт в процесі управління на наступних етапах (мал. 17):

• пошук інформації;

• комплектування інформації;

• обробка інформації;

• передача інформації.

Дата добавления: 2014-01-04