Економічна, політична та культурна глобалізація та її вплив на міжнародні процеси

Глобалізація є процесом, що формує людство через зв'язки всіх видів і порядків. Таким чином, відбувається трансформація світу, що проявляється в еволюції суспільств, економік і світового порядку й має наслідком поступове руйнування відмінностей між внутрішнім та зовнішнім, між політикою, економікою та культурою.

М. Косолапов в контексті взаємозв’язку процесів глобалізації і світового устрою трактує глобалізацію як триєдиний процес, який, по-перше, включає утворення цілісної глобальної економіки, що спирається на транснаціональні корпорації, по-друге, міжнародно-політичне оформлення цієї цілісності, яке знаходиться поки що в початковій стадії, по-третє, прагнення економічно провідних держав скористатись глобалізацією з метою максимального задоволення власних інтересів.

Загалом процес глобалізації має чотири основні виміри:

1) господарсько-технологічний;

2) фінансовий (інтернаціоналізація грошових потоків);

3) інституціональний, що проявляється в уніфікації міжнародних і внутрішньополітичних інституцій, правових законодавчих актів, які регулюють міжнародні відносини, економічних відносин, впливів принципів міжнародного права на законодавство національних держав;

4) духовно-інтелектуальний – поширення і сприйняття нових ідей, знань, технологій.

Технологічний прорив, що проявився у розвитку сфери комунікації, сполучення та конвеєрного виробництва, став рушійною силою економічних змін, що проявляються посиленням економічної взаємозалежності та формуванням єдиного світового господарства, формуванням нових принципів, норм, правил і процедур прийняття рішень. Таким чином, твориться світ із багатоманітністю взаємозв’язків, взаємодій та взаємовразливостей.

В економічній сфері до феноменів, що є проявами глобалізаційних процесів, дослідники відносять:

· збільшення масштабів і темпів переміщення капіталів;

· значне зростання міжнародної торгівлі порівняно зі зростанням ВВП усіх країн;

· створення мереж міжнародних виробництв із швидким розміщенням потужностей з виробництва стандартизованої та уніфікованої продукції;

· формування світових фінансових ринків, операції на яких здійснюються швидко та цілодобово;

· миттєве поширення інформації про зміни на фінансових та інших ринках за рахунок розвитку комунікаційних систем, програмного забезпечення;

· виникнення нових суб’єктів світової економіки за рахунок злиття та поглинання транснаціональних корпорацій,

· перерозподіл доходів на користь держав промислово розвинутої Півночі тощо.

Економічна глобалізація початку XX століття підштовхнула інтеграційні процеси й у інших сферах. У цей період з’являються нові урядові та неурядові організації, проводяться міжнародні спортивні змагання тощо. Вплив глобалізації на міжнародні процеси проявився у багатьох міжнародних конференціях, на яких обговорювались питання попередження конфліктів і воєн, світового співробітництва держав, удосконалення норм і принципів міжнародного права тощо. У міжнародних відносинах процеси глобалізації проявляються у зменшенні ролі національних держав як системотворчих елементів системи міжнародних відносин і зростанні ролі недержавних акторів, особливо транснаціональних корпорацій, у появі нових міжнародних інститутів, які відрізняються за інтересами та цілями діяльності (міжнародні фінансові інститути, екологічні та правозахисні організації, релігійні рухи, терористичні групи, злочинні об’єднання, дослідницькі центри та інші).

Окремої уваги в рамках дослідження процесів глобалізації заслуговує поняття «політична глобалізація», яке розглядається у вузькому та широкому значеннях. У вузькому значенні політична глобалізація передбачає необхідне поступове витіснення із міждержавних відносин залишків Вестфальської системи на користь нових норм і структур, які будуть формувати новий глобальний світовий порядок. У широкому розумінні політична глобалізація – це політико-ідеологічне та міжнародно-правове оформлення нової міжнародної цілісності, яка складається із країн західного світу, колишніх країн соціалістичного табору та країн, що розвиваються.

Також трактуючи глобалізацію як рух до міжнародного, глобального, світового суспільства, дослідники визначають особливості процесу формування глобального громадянського суспільства, що ґрунтується на глобальній економіці та глобальній культурі, загальних ціннісних орієнтаціях і нормативних настановах. Мова йде про утворення певних організацій та інституцій, які об'єднують людей незалежно від громадянства. Деякі дослідники стверджують, що для сучасного суспільства характерним є «економічне громадянство», яке є концентрацією економічних прав, що дають їх користувачу певну владу та можливість вимагати звіт про діяльність держави. Суб’єктами цього нового типу громадянства є не громадяни, а фірми та ринки, а особливо глобальні фінансові ринки, а локалізується це громадянство не в індивідах чи громадянах, а в глобальних економічних акторах.

Таким чином, політична глобалізація визначається процесами формування міжнародних фінансових ринків, інтернаціоналізації бізнесу та капіталу, появою глобальних відкритих інформаційних мереж, самовизначенням нових націй, різким збільшенням мобільності населення, глобальним характером загроз безпеці, глобальними проблемами сучасності тощо. У політичній сфері все більшого значення набувають поряд із регіональними та місцевими інтересами транснаціональні, які спонукають до посилення соціальної нерівності та обмежують можливості кожної людини. Все це веде до кризи громадянськості, інфантилізації суспільства, коли відповідальність за суспільні справи делегується корпораціям, лідерам тощо.

В етнополітичній сфері глобалізаційні процеси мають двоякий характер: поряд із наддержавною чи позадержавною інтеграцією, яка зменшує значення географічних факторів, підкреслюється значення кордонів і національних спільнот для периферійних країн порівняно до центрів інтеграції регіонів і країн. Таким чином, периферійні держави стають об′єктами чи навіть жертвами, а не суб′єктами глобалізації, що проявляється у зменшенні залежності Заходу від периферії та накопиченні й загостренні економічних і соціальних проблем на периферії, для вирішення яких у цих країн немає ресурсів. Все це стає причиною багатьох соціально-економічних і політичних потрясінь у світі.

Культурна глобалізація передбачає процес формування глобальної загальнолюдської свідомості, який пов′язаний як із універсалізацією знань, ідей та цінностей, так і зі спільністю інтересів й викликів, які повстали у XX столітті та вимагають спільних дій й усвідомлення людьми своєї спільної ідентичності як людства.

У культурній сфері процес глобалізації часто ототожнюється з поширенням євроатлантичної культури, з вестернізацією. Вважається, що глобальною культурою, яка інтегрує світ, є західна культура, а її витоки знаходяться в християнстві та західному капіталізмі, вона поширювалася разом з економічним і політичним розширення Заходу через глобальні засоби масової комунікації. Глобальні культурні норми, що проявляються в уніфікованій моді та інноваційних тенденціях, сприяють появі схожих моделей поведінки в різних суб'єктів, водночас сильніші суб'єкти менш піддаються їхньому впливу та мають більше свободи для вибору своєї долі. Таким чином, іншим суспільствам слід визначити своє місце та дії в процесі глобалізації. Це може бути ізоляціонізм, пристосування, уподібнення чи засвоєння. Тенденцією сучасного розвитку є й відродження національних культур як реакція на поширення комерційної масової культури. Дослідники стверджують, що чим агресивнішою є комерціалізація культури, тим екстремальнішою є зворотна реакція у вигляді націоналізму та регіонального фундаменталізму.

Процеси глобалізації актуалізують сьогодні й проблеми цілей та пріоритетів сучасного інноваційного процесу та зміни пріоритетів розвитку. Низка вчених, зокрема Дж.Стигліц, висувають ідею демократичного ідеалізму, що базується на принципах соціальної справедливості, демократії та свободи, гармонізації відносин між особистістю та суспільством. Для інституційного закріплення цих ідей пропонується підписати чотири глобальних соціальних договори:

· договір про щоденні потреби людини, що покликаний усунути несправедливість у розподілі життєво необхідних благ на Землі,

· договір про культуру, який дозволив би зберегти різноманіття національних культур, захистивши їх від натиску комерціалізованої антикультури,

· договір про демократію як необхідну умову розвитку,

· «договір Землі», який повинен попередити екологічну катастрофу та забезпечити гармонію взаємодій людства та природнього середовища.

Дослідники по-різному трактують потенційні наслідки глобалізації. Наприклад, І.Валлерстайн сформував три сценарії розвитку капіталістичної світосистеми. Перший з них полягає у формуванні системи «неофеодалізму» з автаркічними регіонами з місцевими ієрархіями. В рамках цього сценарію підтримується достатньо високий рівень технологій для еліти. Другий сценарій передбачає формування «демократичної диктатури», за якої світ ділиться на дві частини: 20% багатих з більш-менш справедливим розподілом благ контролюють решту світу. Третій сценарій пов′язаний із появою децентралізованого та справедливого світу, встановлення якого пов′язується із появою децентралізованих механізмів перерозподілу накопичених багатств, які потребують реально обмежити споживання та витрати.

Інше трактування сценаріїв розвитку глобалізованого світу пропонує Р.Робертсон. Перший сценарій передбачає формування «світового села», де кожен житель через новітні засоби масової комунікації може стати очевидцем подій світової важливості чи тих, що відбулись у далеких країнах. За таких умов існує загальнопланетарний консенсус щодо основоположних цінностей та ідей. Другий сценарій – мондіалістський –пропонує уніфікацію національних держав під впливом певного «світового уряду». За третім сценарієм розвитку світ у майбутньому стане схожим на мозаїку відкритих суверенних національних держав, які включені у процес інтенсивного економічного, політичного та культурного обміну. Четвертий сценарій передбачає перетворення світу у мозаїку закритих обмежених спільнот, які можуть бути рівноправними та унікальними у своїй інституційній та культурній впорядкованості чи ієрархічними з однією керівною спільнотою. Саме цей сценарій найбільше приваблює дослідників процесів світового розвитку.

Ще один сценарій пропонує Дж.Розенау, який він називає фрагмеграція (поєднання процесів інтеграції та фрагментації) та який передбачає формування та інтеграцію блоків і союзів держав у складні ієрархічні системи, що ведуть боротьбу за ресурси. При цьому творяться нові національні держави, що свідчить про продовження процесу фрагментації. Тому стверджується, що інтеграція та роздріблення є взаємодоповнювальними процесами, які призводять до перерозподілу суверенітету, влади та свободи дій у світовому масштабі.

Сьогодні не виключена можливість реалізації будь-якого з цих сценаріїв розвитку. Саме тому природнім є розгляд процесу глобалізації у всіх сферах життєдіяльності як такого, що формує нову картину взаємодій на міжнародній арені, ускладнює природу міжнародної політики, посилює її анархічність і турбулентність. Все це вимагає певного впорядкування взаємодій та відносин з метою попередити світ від непередбачуваних дій окремих суб'єктів, що ставить на порядок денний проблему глобального регулювання (чи навіть управління). Таким чином, посилюється вплив і дія таких механізмів регулювання міжнародних процесів, як міжнародне право, міжнародні урядові та неурядові організації, що формують і відображають спільні цілі світової спільноти.

У всіх дискусіях про глобалізацію спільною є ідея про те, що процес глобалізації повинен розвиватися одночасно у всіх сферах суспільного життя – економічній, соціальній, політичній, культурній. Однак вірогідність спонтанного виходу цього процесу на таку траєкторію є невеликою. Крім супротиву державних структур відчувається й впливає різниця у громадських структурах, етнічних менталітетах. Пропагується, що глобалізація не повинна призводити до уніфікації розвитку всіх країн за зразком однієї чи декількох із них. США та країни Західної Європи, які нині подаються як найвищі зразки та центри світового суспільного розвитку, не були та не будуть такими вічними зразками та не є сьогодні носіями вищих цінностей. Загальновідомо, що країни інших регіонів часто мають такі особливості, що глобалізація за зразком США чи країн Західної Європи може призвести до ліквідації багатоманіття форм людського життя, яка є умовою творчого розвитку людського співтовариства.

Таким чином, держави та народи намагаються зберегти свою національну своєрідність, а у цьому процесі багато залежить і від цілеспрямованої діяльності як окремих осіб, які зайняті у глобальних процесах безпосередньо, так і тих, що спостерігають за ними збоку, але відчувають їх вплив на своє повсякденне життя.

Дата добавления: 2014-01-04