Становлення культури нового часу

ТОКСИКОМАНІЯ.

На сучасному етапі широко розповсюдженими є узалежнення від токсичних речовин, що вживаються шляхом вдихання парів (інгаляційним). До них відносяться пари бензину, ацетону, розчинників на основі толуолу, клею т.ін. Переважна більшість вживаючих токсичні інгалянти – підлітки. Особливістю зловживання інгалянтамі є їх регіональне і обмежене в часі розповсюдження. Одні речовини стають "модними" серед підлітків в деяких містах і місцевостях і відсутні в інших, де можуть використовувати інші речовини. З роками одні інгалянти змінялися іншими і в одній і тій же місцевості.

СУЧАСНІ МЕТОДИ ЛІКУВАННЯ НАРКОМАНІЙ

Медичні проблеми включають: медикаментозне лікування наркоманії, сугестивну і гіпнотерапію, фізіотерапію, фізичну, психічну і соціальну реабілітацію хворих.
При лікуванні наркоманії користуються декількома загальними принципами:

1) добровільність, яка є одним з найважливіших факторів лікування;

2) індивідуалізація лікування;

3) комплексність терапії, яка включає медикаментозні, психотерапевтичні та реабілітаційні методи.

Медикаментозне лікування наркоманії

Загальні напрямки фармакотерапії при наркоманії: 1) лікування гострої інтоксикації при передозуванні наркотичних речовин; 2) терапія соматичних і неврологічних порушень, які виникають у хворих в результаті хронічної інтоксикації наркотичними сполуками; 3) купірування абстинентного синдрому, який викликається припиненням прийому наркотику; 4) медикаментозний вплив на мотиваційні та емоційні процеси, що визначають формування аддиктивної поведінки хворих.

Література:

1. Напрєєнко О.К., Влох І.Й., Голубков О.З. Психіатрія / За ред. проф.. О.К.Напрєєнка /. – К.: Здоров”я. – 2001.

2. Фридман Л.С., Флеминг Н.Ф., Робертс Д.Х., Хайман С.Е. Наркология. СПб.: Бином, Невский диалект, 1998.

3. Шабанов П.Д. Руководство по наркологии. СПб.: Лань, 1998.

4. Шейдер Р. Психиатрия. М.: Практика, 1998.

5. Руководство по психиатрии / под ред. А.В. Снежневского /. – М.: “Медицина”. – 1983. – Т.1.

6. Кузнецов В.М., Чернявський В.М. Психіатрія. – К.: “Здоровя”. – 1993.

7. Руководство по психиатрии / под. ред. Г.В. Морозова /. – М.: “Медицина”. – 1988. – т.1.

8. Сметанников П.Г. Психиатрия / руководство для врачей. – М.: “Медицина”. – 2002.

9. Коркина М.В., Лакосина Н.Д., Личко А.Е. Психиатрия. – М.: “Медицина”. – 1995.

Лекцію підготувала асистент І.Краснопольська.

Затверджено на засіданні кафедри

(протокол №_____ від”____”_______________2008 р.)

Завідувач кафедри психіатрії, наркології

І медичної психології проф. Винник М.І.

1.1. Історичні передумови культурного розвитку в Україні. Культрний розвиток України у дргій половині ХVІІ - ХVІІІ ст. відбувався у нелегкій історичній ситуації. Цей період почався в умовах загального духовного піднесення, повязаного з подіями визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького і утворенням Гетьманської держави. Невдовзі суспільний настрій змінився загальним розчаруванням, викликаним поділом України на Лівобережну і Правобережну та драматично-трагічними подіями Руїни. Згодом мало місце нетривале нове піднесення в часи гетманування Івана Мазепи, що змінилося поступовим скасуванням залишків української автономії. Цей період завершився ліквідацією гетьманької влади (1764 р.) та знищеням Запорозької Січі (1775 р.). Україна, втративши залишки державності, за задумом російського царизму, мала розчинитися у складі Російської імперії. Назва «Україна» була замінена принизливою «Малоросія». В кінці ХVІІІ ст., внаслідок трьох поділів Польщі, до Російської імперії були приєднані правобережні землі, а після російсько-турецьких війн – також південноукраїнські землі. Так після тривалої перерви в складі однієї держави знов об’єдналося більшість укаїнських земель і українців («малоросів»). Ці події сприяли формванню почуттів історичної та культрної єдності, закладали підвалини майбтнього національного руху та культрне та політичне відродження. Іншою була доля західноукраїнських земель, що опи- нилися у складі Австрійської імперії. Проте навіть ця обставина не могла знищити етнокультрну єдність українців, як це в майбутньом показали події ХІХ – ХХ ст.

1.2. Утвердження стилю бароко та його своєрідні риси в Україні. У другій половині ХVІІ – ХVІІІ ст. українська культура не порушила взаємозв'язку із загальноєвропейським кльтрним процесом. Основним явищем європейської культри цього часу був новий світовий стиль – бароко. Його головними ознаками став процес секуляризації культрного життя. Продовжуючи розвиток ідей Ренесансу про самоцінність людини та її світ, культрні діячі доби бароко впевнено йшли по шляху вивільнення освіти, мистецтва, суспільної думки від жорстокого релігійного, церковного контролю. Культура у всіх своїх проявах набула світського характеру, що сприймалося людиною як торжество перемоги над власним страхом. То ж, література й мистецтво епохи барокко відзначаються особливою урочистістю, піднесеністю, пишністю, декоративністю, іноді помпезністю, що викликало відчуття святкової театральності, у якому поєднуються легковажність і глибокий драматизм. Українське (козацьке) бароко – національний варіант провідного стилю 16 -18 ст. у мистецтві. Розквіт його припав на 17-18 ст. (добу козацької державності), то ж «козацьке бароко» мало свої неповторні особливості.

Дата добавления: 2014-01-04