Структурна політика держави: її суть, цілі та типи

Об’єктивно структура економіки постійно змінюється, а її позитивний розвиток залежить від темпів структурних зрушень. Регулювання цих зрушень у кожній державі здійснюється за допомогою так званої структурної політики.

Структурна політика дepжaви - це обґрунтування цілей та характеру структурних перетворень (рис. 2.1) і визначення комплексу методів щодо підтримки розвитку тих елементів економічної системи, які забезпечують економічне зростання та вирішення актуальних проблем сьогодення (рис. 2.2).

Встановлення оптимальних

макроекономічних пропорцій

Зниження матеріаломісткості

та енергоємності виробництва

Розвиток конкуренції та

обмеження монополізму

Підвищення технічного рівня

та конкурентоспроможності продукції

Ліквідація диспропорцій

між галузевими комплексами

Ліквідація диспропорцій технічного

рівня виробництв різних галузей

Раціональне розміщення виробництва

та збалансований розвиток регіонів

Охорона навколишнього

природного середовища

Рис. 9.1 Цілі державної структурної політики

Пряме державне інвестування Розробка індикативних програм структурної перебудови планів економічного і

економіки соціального розвитку

Залучення вітчизняного Стимулююча цінова

приватного капіталу політика розвитку

Використання системи

Залучення іноземних держзамовлень та

інвестицій закупок

Пільгова податкова Організація різних типів

та кредитна політика спеціальних економічних

зон

Створення спеціальних фондів

для фінансування програм Встановлення норм і

структурної перебудови правил охорони

економіки навколишнього

природного середовища

Реформування форм

власності

Рис. 9.2 Методи державного регулювання економіки в системі структурної політики держави.

Концепція структурної політики - це загальна стратегія максимізації економічного зростання і комплекс заходів держави, спрямованих на реалізацію пріоритетних програм і проектів.

Існує два типи структурної політики: пасивна й активна. Вони відрізняються один від одного ступенем втручання держави в структурні зрушення.

Сутність пасивної структурної політики полягає в тому, що держава створює правову базу для вільного переливання капіталу та праці з одних галузей в інші, але безпосередньо не втручається в інвестиційні процеси в окремих галузях. Структура змінюється внаслідок змін у нормах прибутку. У такий спосіб формувалась структура економіки США і Великобританії. Але цей шлях надто тривалий і пов'язаний зі значними соціальними втратами

Зміст активної структурної політики проявляється у широкому застосуванні державних важелів для прискорення прогресивних структурних зрушень. Цим шляхом економічного розвитку ідуть Японія, Південна Корея, Сінгапур та інші нові індустріальні країни.

Активна структурна політика ґрунтується на таких напрямках структурної трансформації економіки:

- збільшення виробництва вітчизняних споживчих товарів та продуктів харчування з метою витіснення з внутрішнього ринку імпортної продукції;

- зростання виробництва експортної продукції;

- виробництво конкурентоспроможних на світовому ринку товарів з метою захоплення ринків збуту в країнах, що розвиваються;

- підтримка виробництв з ресурсозберігаючими технологіями;

- державне стимулювання високотехнологічних та наукомістких галузей;

- розвиток конкуренції через реструктуризацію та диверсифікацію виробництва;

- збільшення виробництва сировини, напівфабрикатів та комплектуючих для заміни імпортованих виробів;

- скорочення виробництва в депресивних галузях.

Залежно від актуальних завдань та умов розвитку економіки перелік основних напрямків державної структурної політики постійно змінюється.

Загальновідомо, що у формуванні активної структурної політики величезну роль відіграє вибір пріоритетних напрямків розвитку окремих галузей, видів виробництва, економічних районів. Так, наприклад, залежно від стадії індустріального розвитку країни за основу беруть пріоритетний розвиток трудомістких, капіталомістких або наукомістких галузей. У процесі вибору пріоритетної галузі, як правило, виходять із критеріїв пріоритетності: експортного потенціалу галузі; перспектив попиту на продукцію галузі на внутрішньому ринку; досягнення вищої індустріальної стадії розвитку; мінімізації залежності від імпорту сировини, енергії та мінімізації ресурсомісткості виробництва загалом; зменшення дефіциту торговельного балансу країни, розв'язання проблем зайнятості населення, екологічних проблем. Зрозуміло, що зміни, які постійно відбуваються в ході економічного розвитку, вносять корективи в перелік названих пріоритетів.

Практика світового розвитку свідчить, що структурна політика, яка спрямована на врятування будь-якою ціною кризових галузей та виробництв, хоч і послаблює гостроту соціальних проблем, але водночас не сприяє підвищенню ефективності цих галузей. Тому нині більшість країн орієнтується на прогресивні галузі, які забезпечують досягнення найліпших результатів за рахунок структурного ефекту.

Держава може здійснювати структурну політику за допомогою методів прямого та непрямого регулювання (рис. 2.2).

Основні інструменти державного регулювання в межах структурної політики в кожній країні доповнюються специфічними засобами та пріоритетами відповідно до економічної ситуації та цілей соціально-економічного розвитку.

Дата добавления: 2014-01-04