Вивчення мови художнього твору

Однією з найважливіших ланок у вивченні літературного твору є розгляд художньо-естетичних функцій мови твору. На жаль, у школі часом спостереження за мовою художнього твору зводиться до перерахування окремих поетичних засобів, розгляду тропів. Можна почути таке, що твір високохудожній, у ньому багато метафор і порівнянь, епітетів та інших тропів. Художні засоби розглядаються як певна «позолота» твору. Тоді й учні, пишучи твори, намагаються якомога частіше вживати зображувально-виражальні засоби, штучно нанизуючи «красиві» слова – епітети, порівняння, метафори. За цим плетивом слів, як правило, немає думки. Чому? Учням часто пропонують виписати тропи із художнього твору, тим самим витісняються такі види роботи, які спрямовані на осмислення своєрідності художньої мови, на визначення ідейно-художнього навантаження її.

Мовний аналіз художніх творів у шкільній практиці здебільшого має літературознавчу спрямованість: під час такого аналізу визначаються тема, сюжет, ідея, композиція, образотворчі засоби (епітети, метафори, порівняння, персоніфікація тощо), тобто художня мова розглядається лише пристосовано до мовної характеристики певного персонажа (наприклад, Тетерваковського із п’єси «Наталка Полтавка» І.Котляревського чи самої Наталки). При цьому основна мовна канва – мова автора – залишається поза увагою всіх учасників уроку. Основні засоби художньої мови у творі залишаються непоміченими, навіть непотрібними у контексті, оскільки учні не розуміють їх значення, роль для втілення ідейно-художнього авторського задуму.

Завдання шкільного мовного (лінгвістичного) аналізу – основну увагу зосередити школярів зосередити на вивченні мови і художніх особливостей літературних творів, навчити учнів визначати компоненти аналізу художніх особливостей мови, суміщати компоненти лінгвістичного і літературознавчого аналізів, зважаючи, що перший є основою для другого, розрізняти поняття «мова художньої літератури» та «літературна мова», мова автора (авторська мова) та мова персонажів. «Літературна мова – це унормована мова, що обслуговує культурні потреби народу… Мова художньої літератури є найяскравішим і концентрованим вираженням літературної мови» (За В.Лесиним.)

Шкільний мовний аналіз художнього твору залежить від ряду чинників – вікових та пізнавальних особливостей учнів, рівня їх літературної освіти, обсягу творів, кількості та різноманітності мовних засобів у ньому тощо.

Методисти називають такі види мовного аналізу: повний і неповний (частковий) (Н.Студнєва); комплексний і фрагментарний (Н.Пасік); лінгвістичний коментар, лінгвостилістичне тлумачення (частковий аналіз), лінгвостилістичне тлумачення (комплексний аналіз)(О.Дуденко, І.Коломієць); повний, частковий і вибірковий (М.Крупа).

Повний аналіз мови художнього твору передбачає всебічну характеристику всіх його особливостей: фонетичних, морфологічних, лексичних, синтаксичних чи стилістичних. Найчастіше такий вид аналізу застосовують у старших класах із поглибленим вивченням літератури чи профільних філологічних класах, або ж у вищій школі. Комплексний (лінгвістичний) аналіз тексту потребує чимало часу, тому його використовують для творів малих жанрів – віршів, байок, казок тощо. Повний аналіз не аналіз також не практикують на прикладах великих та середніх літературних жанрів, тобто романів, повістей, поем тощо. Натомість на прикладів названих жанрів успішно застосовують наступні шляхи аналізу: 1-й – виокремлюють певну частину, ключовий епізод твору і проводять повний лінгвістичний аналіз (уривок із казки «Хо» М.Коцюбинський, широко знаний як «Ранок у лісі»); 2-й – аналізується якийсь один-два мовні аспекти (лексичний склад, морфологічні особливості тощо). Такий аналіз називають вибірковим, при цьому немає потреби суворо притримуватися певного порядку, послідовності розумових операцій.

Дата добавления: 2014-01-04