Далі слід праналізувати окремі пункти Програми

І нашою державою вже зроблено істотні кроки на шляху вдосконалення системи охорони і захисту інтелектуальної власності, проте цей процес триває.

Влітку 2010 року в Україні з офіційним візитом перебував Генеральний директор ВОІВ д-р Френсіс Гаррі. Результатом візиту стало підписання Програми співробітництва між Кабінетом Міністрів України та ВОІВ на 2010—2012 роки. У цій програмі - конкретні дії на найближчі роки щодо реалізації базової Угоди про співробітництво між Урядом України та ВОІВ, затвердженої постановою КМУ ще в 2002 році. Підписання такої Програми можна вважати визнанням з боку міжнародної спільноти успіхів нашої країни у сфері розвитку державної системи правової охорони інтелектуальної власності й розширення перспектив нашої подальшої співпраці із Всесвітньою організацією інтелектуальної власності.

Активно реалізується і Програма розвитку державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні на 2010 – 2014 роки затверджена рішенням Колегії Державного департаменту інтелектуальної власності (Протокол від 14 грудня 2009 р. № 14). Це наступний важливий етап у сфері розвитку державної системи правової охорони і захисту інтелектуальної власності. В цій концепції визначено, що існуюча в Україні державна система правової охорони інтелектуальної власності в цілому відповідає міжнародним нормам і стандартам. Однак необхідність враховувати новації міжнародного правового регулювання у сфері інтелектуальної власності, сучасні пріоритети внутрішньої та зовнішньої політики держави, зокрема вимоги щодо створення Зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, а також прагнення активно сприяти використанню інтелектуальних ресурсів нації для економічного зростання країни, обумовлює потребу її вдосконалення. Програма спрямована на реалізацію положень прийнятої Концепції розвитку державної системи правової охорони інтелектуальної власності на 2010 – 2014 роки.

Шляхи і засоби розв’язання проблеми

Розвиток і вдосконалення державної системи має здійснюватися шляхом комплексного та системного виконання таких завдань:

Удосконалення нормативно-правової бази, а саме:

1) внесення змін до чинних нормативно-правових актів;

2) розробки нових нормативно-правових актів;

3) приєднання до міжнародних договорів у сфері інтелектуальної власності.

При цьому метою внесення змін до чинних нормативно-правових актів та розробки нових нормативно-правових актів є:

- реалізація визначених напрямків зовнішньої та внутрішньої політики нашої держави;

- адаптація національного законодавства до законодавства ЄС;

- врахування змін, що відбуваються в міжнародному праві, з одночасним забезпеченням національних інтересів України;

- виконання зобов’язань за міжнародними договорами, учасницею яких є Україна;

- врахування набутого досвіду та практики застосування законодавства у сфері інтелектуальної власності, у тому числі вдосконалення нормативно-правової бази щодо проведення експертизи заявок на об’єкти права інтелектуальної власності;

- узгодження національних нормативно-правових актів між собою;

- законодавче врегулювання питань, пов’язаних з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності, правовідносини щодо яких не врегульовані або недостатньо врегульовані спеціальним законодавством. Зокрема, удосконалення правових норм щодо колективного управління майновими правами суб’єктів авторського права і суміжних прав; введення в господарський обіг об’єктів права інтелектуальної власності, створених з використанням коштів державного бюджету; оцінка прав інтелектуальної власності; забезпечення прав на комерційну таємницю. Вже було зазначено, що удосконалення законодавства в питаннях підвищення ефективності використання та захисту прав інтелектуальної власності потребує внесення змін до чинних законів з урахуванням набутого досвіду їх практичного застосування.

Приєднання до міжнародних договорів у сфері інтелектуальної власності має здійснюватися в разі доцільності після всебічного й глибокого аналізу положень міжнародних договорів та прогнозування можливих позитивних і негативних наслідків такого приєднання. Вирішення зазначених питань потребує проведення наукових досліджень. Зокрема, це стосується приєднання до таких важливих міжнародних актів як Європейська патентна конвенція та Лісабонська угода щодо охорони географічних зазначень.

Отже, створення в Україні сучасної міжнародно визнаної системи охо­рони інтелектуальної власності, її вдосконалення і розвиток немож­ливі без:

По-перше, гармонізації національного законодавства з нормами між­народного права у цій сфері;

По друге, без урахування практики діяльності і досвіду національних патентних відомств, авторсько-правових това­риств промислово розвинених країн і спеціалізованих міжнародних організацій.

Перебуваючи у складі колишнього СРСР, Україна була позбав­лена можливості самостійно здійснювати заходи щодо розвитку між­народної співпраці у сфері охорони інтелектуальної власності. Разом з тим Україна, як член Організації Об'єднаних Націй, є однією з держав-фундаторів Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ).

Члентво Україна на сьогодні у Світовій організації торгівлі, є також головний аргумент на користь того, що в Укарїні сформовано організаційну систему державних органів, які прямо або опосередковано забезпечують захист прав у сфері інтелектуальної власності.

Необхідно зазначити, що державна політика у сфері правової охорони інтелектуальної власності України, можна сказати, забезпечує умови надання правової охорони заявникам на об’єкти промислової власності.

Проте, поки що спостерігаємо, що розвиток вітчизняної економіки гальмується за багатьма напрямами і, зокрема, роль інтелектуальної власності, інтелектуальний потенціал в Україні явно недооцінюється.

І в результаті. Переважна незатребуваність накопиченого інтелектуального багатства вже призвела до розпаду багатьох наукових і виробничих колективів, масового відтоку талановитих фахівців за кордон, до технологічної деградації виробництва. Економічний розвиток України всупереч наявному могутньому інтелектуальному потенціалу приймає все більш виражений сировинний, трудомісткий і енергоємний характер.

Від вирішення питання створення ефективної системи охорони інтелектуальної власності залежить міцність фундаменту для інноваційної моделі розвитку України, її модернізації, підвищення конкурентоспроможності в світовий соціально-економічний системі. А від цього, у свою чергу, зростають перспективи створення робочих місць у нових галузях, які визначають обличчя світової економіки ХХІ сторіччя – економіки, що базується на знаннях. Це стосується і також питання створення цивілізованого ринкового середовища, в якому й підприємці, й споживачі були б надійно захищені від недобросовісної конкуренції, пов'язаної з неправомірним використовуванням об'єктів інтелектуальної власності, виробництвом фальсифікованих товарів. Саме цьому сприяє діяльність державної системи правової охорони інтелектуальної власності України.

То ж, не дивлячись на певні досягнення у сфері захисту прав інтелектуальної власності дієвість державних органів, на які покладені функції охорони та захисту прав інтелектуальної власності слід кардинально підвищити.

Вагомою проблемою є той факт, що Укра­ї­на, як свід­чать офі­цій­ні до­ку­мен­ти, до­від­ко­ві, ана­лі­тич­ні до­ку­мен­ти, - од­на із не­ба­га­тьох кра­їн сві­ту, у вся­ко­му ра­зі, ко­ли йдеться про Євро­пу, де нес­фор­мо­ва­на єди­на ці­ліс­на дер­жав­на по­лі­ти­ка у сфе­рі охо­ро­ни ін­те­лек­ту­аль­ної влас­нос­ті, а сис­те­ма управ­лін­ня, що скла­ла­ся у цій ца­ри­ні, не спро­мож­на адек­ват­но ре­а­гу­ва­ти на ви­кли­ки ча­су і ви­ро­би­ти ком­п­лекс на­галь­них ін­с­ти­ту­цій­них, пра­во­вих та еко­но­міч­них за­хо­дів що­до роз­вит­ку ци­ві­лі­зо­ва­но­го рин­ку ін­те­лек­ту­аль­ної влас­нос­ті. Вна­слі­док цьо­го віт­чиз­ня­на еко­но­мі­ка не мо­же бу­ти ін­но­ва­цій­ною та кон­ку­рен­тос­п­ро­мож­ною. Зро­би­ти це мож­на за до­по­мо­гою ли­ше ва­го­мо­го ре­зер­ву ін­те­лек­ту­аль­ної влас­нос­ті, яка ни­ні пе­ре­бу­ває, на жаль, на за­двір­ках віт­чиз­ня­ної еко­но­мі­ки.

До основних проблем організації та забезпечення ефективного функціонування системи охорони інтелектуальної власності в Україні слід також віднести відсутність правових механізмів забезпечення охорони і захисту прав інтелектуальної власності. Не меншою є проблема правозастосовної практики: норми прописані, та дуже частно не виконуються, або просто порушуются. І це питання не недосконалого законодавства, а недосконалої практики правозастосування.

І все ж, нашою державою вже зроблено істотні кроки на шляху вдосконалення системи охорони і захисту прав інтелектуальної власності, проте ця робота триває.

Дер­жав­на по­лі­ти­ка у сфе­рі охо­ро­ни і захисту ін­те­лек­ту­аль­ної влас­нос­ті має безпосереднє відношення до недавньої реорганізації міністерств.

У зв’язку з Указом Президента України від 9 грудня 2010 року №1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» були реорганізовані міністерства і визначена нова система організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади.

В українському уряді тепер 16 міністерств замість 20-ти.

В результаті перестав існувати Департамент інтелектуальної власності. Натомість с твереноДержавну службу інтелектуальної власності України, яка є Центральним органом виконавчої влади. Діяльність Державної служби інтелектуальної власності спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра освіти і науки, молоді та спорту України.

Основним напрямом удосконалення захисту інтелектуальної власності в Україні має стати підтримка державою переходу до міжнародно визнаної практики.

Як вже зазначалося в українському парламенті посилився процес законотворчості у свері інтелектуальної власності та інноваційної діяльності особливо в останні роки. Так, комітет з питань науки і освіти підготував та подав на розгляд парламенту 19 законопроектів з питань інтелектуальної власності, інноваційної діяльності та інформатизації.

Серед законопроектів з питань інтелектуальної власності, інноваційної діяльності та інформатизації - проект закону про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань у сфері інтелектуальної власності (реєстр. №7526), спрямований на систематизацію та упорядкування функцій з реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності в одному центральному органі виконавчої влади та виконання Україною міжнародних зобов´язань (12 жовтня 2012 року текст цього законопроекту біло представлено до другого читання); проект закону про внесення змін до деяких законів України щодо пріоритетних напрямів інноваційної діяльності (реєстр.№7333), спрямований на уточнення стратегічних пріоритетів інноваційної діяльності, порядок визначення і затвердження середньострокових пріоритетів інноваційної діяльності (текст цього законопроекту було представлено до другого читання 4 липня 2011 року); проект закону про внесення змін до деяких законодавчих актів з питань інтелектуальної власності (реєстр. №7205), метою якого є приведення норм законодавства з питань інтелектуальної власності у відповідність до Цивільного кодексу України та адаптація до вимог законодавства Європейського Союзу (цей законопроект був несений до порядку денного на розгляд Верховною радою 6 вересня 2012 року); проекти законів про внесення змін до Закону "Про авторське право та суміжні права" (щодо порядку збору авторської винагороди організаціями колективного управління) (реєстр. № 6528) Але головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України запропонував цей законопроект за результатами розгляду у першому читанні відхилити і вважає що така пропозиція може бути розглянута при доопрацюванні законопроекту «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання питань авторського права і суміжних прав» (реєстр. № 6523), який є комплексним, і готується зараз до другого читання.

Деякі з цих законопроектів були підготовлені ще до реорганізації міністерств та відомств і тому на сьогодні все ще відбувається їх доопрацювання.

Отже, створення єдиного європейського ринку потребує гармонізації відповідних національних законодавств держав-членів ЄС, а також поліпшення системи захисту інтелектуальних прав на міждержавному рівні.

1.2. Стан адаптації національного законодавства у відповідність до норм ЄС

Право інтелектуальної власності ЄС формувалося довго, складно і досить важко. Основна проблема полягала в тому, що це право є територіальним за своїм характером, тобто правова охорона об'єктів інтелектуальної власності, надана на території однієї держави, не діє на території інших держав. Крім того, в різних країнах є відмінності в рівнях охорони, особливості правозастосовчої практики. Кожна держава прагне передусім забезпечити права національних правовласників, що загалом суперечить цілям і принципам створення єдиного ринку. Тому тривалий час регулювання суспільних відносин у сфері інтелектуальної власності залишалось у компетенції держав–членів ЄС, а співпраця у сфері інтелектуальної власності не входила до низки пріоритетних завдань Євросоюзу. Цю проблему не було взято до уваги, і тоді, коли едина стаття Римського договору (Договір 1957 року, що заснував Європейське економічне співтовариство), яка присвячена інтелектуальній власності, була виключена з принципу вільного руху товарів у співтоваристві. І це положення не було переглянуто прийнятими в подальшому Єдиним європейським актом (1987 р.) і Маастрихтським договором про Євросоюз (1992 р.).

І все ж, з огляду на потреби формування єдиного економічного простору в ЄС повільно, обережно, в м'якому режимі почалася спочатку гармонізація (узгодження правових норм), а потім і уніфікація (створення єдиних для всіх норм) законодавств країн–учасниць ЄС у сфері інтелектуальної власності. Важливу роль у цих процесах відіграв Суд Європейських Співтовариств. Його рішення щодо справ у сфері обігу прав на об'єкти інтелектуальної власності мали велике значення під час підготовки майбутніх законодавчих актів Співтовариств. Положення про сумісну компетенцію Євросоюзу та держав-учасниць у сфері інтелектуальної власності закріплене у відомому рішенні 1/94 Європейського суду. У ньому проголошено принцип поєднання національного й наднаціонального регулювання. Держави-члени мають широкі можливості для вибору форм і методів правового регулювання, зокрема й при виконанні обов'язкових для кожної держави-члена директив та інших розпоряджень cпівтовариства. Водночас діє правило: після того, як Співтовариствами ухвалено законодавство в конкретній сфері, держави-члени вже не мають права приймати свої законодавчі акти або скасувати дію законодавства Співтовариств.

Слід зазначити, що орієнтацію на право ЄС можна вважати важливим чинником розвитку національного законодавства, враховуючи той факт, що з багатьох аспектів право інтелектуальної власності ЄС випереджає відповідні норми на рівні регулювання Всесвітньої організації інтелектуальної власності, а в деяких випадках – і розвиток права інтелектуальної власності США. Стандарти охорони інтелектуальної власності Євросоюзу нині в Європі відіграють вирішальну роль і під час вдосконалення національних систем охорони, і під час оцінювання ефективності реалізації прав.

Про позитивний вплив права ЄС свідчить приклад наших сусідів – країн Східної Європи, які вже набули членство в ЄС (Польща, Чехія, Словаччина, країни Балтії, Угорщина) або є офіційними кандидатами (Болгарія, Румунія).

Україна на сучасному етапі прикладає багато зусиль для адаптації до глобальної системи у європейському та світовому економічному та політичному просторі.

Набуття членства в ЄС зобов'язує Україну розвивати нову державну стратегію, створювати нову модель торгово-економічних відносин, в основі яких - єдність виробництва, експорту та імпорту в процесі кругообігу та обігу капіталу, розширеного відтворення.

Механізм досягнення Україною відповідності третьому Копенгагенському та Мадридському критеріям набуття членства в ЄС включає в себе такі першочергові заходи, як:

адаптацію законодавства,

утворення відповідних інституцій

та інші додаткові заходи, необхідні для ефективного право творення та правозастосування.

На саміті Європейської Ради у м. Копенгагені 21-22 червня 1993 року визнано, що будь-яка держава-кандидат на отримання повного членства в ЄС має відповідати наступним вимогам (копенгагенським критеріям) та забезпечити:

1) стабільність демократичних інституцій, верховенство права, прав людини, повагу та захист меншин;

2) існування ефективної ринкової економіки та спроможність витримати тиск конкуренції та ринкових сил у межах ЄС;

3) спроможність взяти на себе зобов’язання, що випливають із членства ЄС, зокрема, визнання цілей політичного, економічного та валютного союзу.

Партнерство між Європейськими співтовариствами та їх державами-членами започатковує Угода про партнерство та співробітництво між Європейськими співтовариствами і Україною (Partnership and co-operation agreement between the European communities and their member states, and Ukraine) (далі – УПС). (Дата підписання 14.06.94, дата ратифікації - 10.11.94, Закон України N 237/94-ВР) Тривалий процес ратифікації Угоди державами-членами закінчився лише на початку 1998 року. Таким чином, УПС набула чинності 1 березня 1998 року. УПС визначає механізм взаємодії між Україною і ЄС.

Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу (ЄС) Указом Президента України було затверджено у 1998 р. (Указ Президента України “Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу” від 11 червня 1998 р. № 615/98)

Коріння адаптації:

Відповідно до статті 51 Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом) та їх державами-членами Україна взяла на себе зобов’язання вживати заходів для поступового приведення національного законодавства у відповідність із законодавством Європейського Союзу (ЄС) у визначених сферах серед яких важливе місце займає сфера інтелектуальної власності. Проте, названа норма Угоди не визначає, якого ступеню відповідності необхідно досягти в процесі адаптації законодавства України.

18 березня 2004 року Верховною Радою України було прийнято Закон «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу», згідно якого було затверджено Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу (далі - Програма).

Метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи України acquis communautaire з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом до держав, які мають намір вступити до нього.

Acquis communautaire, що у перекладі з французької означає доробок співдружності. Інша назва "Здобуток Союзу" (правовий доробок Європейської Спільноти)

Під аcquis communautaire (acquis) розуміється правова система Європейського Союзу, яка включає акти законодавства Європейського Союзу (але не обмежується ними), прийняті в рамках Європейського співтовариства, Спільної зовнішньої політики та політики безпеки і Співпраці у сфері юстиції та внутрішніх справ.

Законом від 18 березня 2004 року визначено, що адаптація законодавства - процес приведення законів України та інших нормативно-правових актів у відповідність з acquis communautaire.

Адаптація законодавства України до законодавства ЄС є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що в свою чергу є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики.

Етапи адаптації законодавства. Адаптація законодавства України є планомірним процесом, що включає декілька послідовних етапів, на кожному з яких повинен досягатися певний ступінь відповідності законодавства України до acquis Європейського Союзу. З урахуванням етапів адаптації законодавства визначаються етапи виконання Програми. Перший етап Програми розрахований на період до завершення дії УПС. Періоди наступних етапів виконання Програми визначатимуться залежно від результатів, досягнутих на попередніх етапах, економічної, політичної та соціальної ситуації, яка складеться в Україні, а також розвитку взаємовідносин України і Європейського Союзу.

Отже, однією з основних умов прийняття до ЄС нових членів є адаптація їх внутрішнього законодавства до права ЄС. При цьому під адаптацією розуміють систему односторонніх заходів, що вживаються державами, які мають намір вступити до ЄС, з метою приведення своїх законодавчих систем у відповідність з обов'язковим мінімумом законодавства ЄС.

Такий обов'язковий мінімум отримав назву acquis communautaire, як уже було з’ясовано це - доробок співдружності "Здобуток Союзу" (правовий доробок Європейської Спільноти).

Цей доробок співдружності було відпрацьовано в середині 90-х років для 10 держав Центральної та Східної Європи, а також Кіпру, з якими ЄС на той час встановив відносини асоційованого членства.

На теперішній час acquis communautaire складається з 35 глав, що визначають сфери економіки, важливе місце серед яких займає сфера інтелектуальної власності (глава 7. Законодавство щодо інтелектуальної власності).

З країнами, які мають Європейські Угоди, відбувається так звана процедура скрінінга законодавства, коли весь обсяг законодавства країн-кандидатів, який відноситься до компетенції ЄС, послідовно перевіряється на відповідність законодавству ЄС, на що виділяється відповідна експертна та фінансова підтримка. Таким чином за п'ять - сім років законодавство країни-кандидата повність приводиться у відповідність до законодавства ЄС, що зробило можливим їх інтеграцію у внутрішній ринок, та, насамкінець, вступ до ЄС.

Acquis communautaire постійно змінюється і узагальнюється. Він охоплює:

· зміст, принципи та політичні цілі угод;

· закони, ухвалені на виконання угод, та рішення Суду ЄС;

· декларації та резолюції Союзу;

· заходи в галузі спільної зовнішньої та безпекової політики;

· заходи у сфері правосуддя та внутрішніх справ;

· міжнародні угоди, укладені Спільнотою, а також державами-членами між собою у сфері діяльності Союзу.

У 2006 році українська та європейська сторони започаткували Діалог з питань захисту прав інтелектуальної власності між Європейською Комісією та Україною для вирішення питань в сфері інтелектуальної власності, які становлять взаємний інтерес сторін.

В рамках зазначеного Діалогу відбулося три засідання Робочої групи з питань покращення захисту прав інтелектуальної власності в Україні. На зазначених засіданнях розглядалися питання щодо розвитку законодавства в сфері інтелектуальної власності в Україні.

16 травня 2008 року Україна офіційно стає повноправним членом Світової організації торгівлі (СОТ). За 15 років переговорів Україна пройшла шлях економічних і структурних реформ, трансформації від адміністративно-планової до ринкової економіки, завершила двосторонні переговори з країнами-членами СОТ, прийняла більше 50 необхідних для адаптації українського законодавства до вимог СОТ законів. Україна добилася успіхів в проведенні реформ, необхідних для того, щоб стати 152-м членом організації.

З моменту набуття членства в СОТ наша держава автоматично приєдналася до всіх угод СОТ (у тому числі й до Угоди ТРІПС) і отримала такі переваги як поліпшення умов торгівлі з 151 країною світу, на які припадає частка понад 95% світової торгівлі. І таким чином, тепер, Україна змушена приймати правила гри торгівлі, які вже діють у Світі.

У вересні 2008 року Україна і ЄС домовилися про укладання нової посиленої угоди на принципах асоціації, що буде містити в собі створення зони вільної торгівлі (ЗВТ).

З метою забезпечення належного фінансування та безперервності процесу адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, створення умов для подальшого поглиблення інтеграції України до внутрішнього ринку ЄС та вжиття необхідних заходів для прискорення процесу укладання Угоди про асоціацію з ЄС Верховна Рада України 14 січня 2009 р. схвалила в цілому Закон України № 852-VI «Про внесення зміни до Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу», який передбачає пролонгацію першого етапу Програми на період до завершення дії УПС.

У розділі V, який називається «мета та завдання першого етапу виконання програми визначено пріоритетні сфери, в яких здійснюється адаптація законодавства України до яких віднесено і сферу інтелектуальної власності. Перераховані у зазначеному розділі сфери є аналогійними сферам, що визначені статтею 51 УПС (998_012), а саме:
митне право;
законодавство про компанії;
банківське право;
бухгалтерський облік компаній;
податки, включаючи непрямі;
інтелектуальна власність;
охорона праці;
фінансові послуги;
правила конкуренції;
державні закупівлі;
охорона здоров'я та життя людей, тварин і рослин;
довкілля;
захист прав споживачів;
технічні правила і стандарти;
енергетика, включаючи ядерну;
транспорт. Як вважають експерти-фахівці, підвищення конкурентноздатності українських товарів та послуг є важливим чинником для успішної інтеграції до будь-якої зони вільної торгівлі. Адже стандарти якості часто є тим прихованим важелем, за допомогою якого в умовах безмитної торгівлі здійснюється обмеження доступу на внутрішні ринки.

Останнім часом Україна активізувала переговори щодо створення зон вільної торгівлі.

Сторонами була закладена нова основа для подальшого розвитку відносин Україна - ЄС, Настав етап переходу від партнерства до політичної асоціації та економічної інтеграції.

Далі переговори про створення зони вільної торгівлі були суттєво активізовані.

До президентських виборів, і після них - удалося домогтися незначного прогресу в переговорах.

А от уже 13-й раунд переговорів України й ЄС про створення зони вільної торгівлі у рамках угоди про асоціацію був успішним.

На переговорах Київ підтвердив свої європейські устремління. Прослідковувалася воля обох сторін. Висловлювалося сподівання про завершення переговорів щодо ЗВТ і підписання угоди про асоціацію і про можливість почати імплементацію цього документа, щойно він буде ратифікований.

Черговий 14 раунд переговорів щодо створення зони вільної торгівлі відбувся у грудні 2010 року в Брюсселі (Бельгія).

Учасники 14-го саміту Україна - ЄС у Брюсселі заявили що сподіваються на завершення переговорів щодо угоди про асоціацію та створення зони вільної торгівлі в 2011 році. Переговори засвідчили, що між Україною і Євросоюзом відсутнє протиріччя, що ускладнювало б укладення угоди про зону вільної торгівлі.

Але дедалі все більше стає помітним те, що відносини України з ЄС рухаються за інерцією, реалізуються концептуальні рішення, ухвалені в минулому. І тому, заданий курс поки що спрацьовує. Але цього недостатньо. Україну наздоганяють і обганяють ті, хто ще вчора набагато відставав, був слабкіший і бідніший. Ті ж таки Молдова з Грузією, які демонструють Європі волю до реформ і конкретні результати.

Черговий, 15-й раунд переговорів про створення зони вільної торгівлі з Європейським Союзом, почався в Києві 08.02.2011 року.

У Європейській Комісії сподівалися, що угода про зону вільної торгівлі між Україною і ЄС могла б була підписана до кінця 2011 року.

У такому випадку після проходження процедур ратифікації угоди членами ЄС, приблизно, в 2013 році угода могла б набути чинності.

Керівництво України також виступало за якнайшвидше завершення переговорів про ЗВТ з Євросоюзом. Однак, з боку Українського уряду було запропоновано підписувати угоду про зону вільної торгівлі з ЄС поетапно. А саме: 90% узгоджених позицій за угодою може бути підписано на першому етапі, а інші 10% позицій, щодо яких переговори необхідно продовжити, можна буде підписати пізніше додатковим договором.

Українська сторона вбачає ряд серьезних проблем. У ході переговорів з’ясувалося, що окремі вимоги з боку еврокомісії і надалі будуть стримувати швидке укладення угоди. Йдеться про намагання Євросоюзу встановити жорсткі квоти на товари українського сільського господарства. Тобто, щодо найбільш чутливих позицій для нашого експорту Євросоюз встановлює квоти.

З боку ЕС пропонуються понад 400 вилучень. Україна не погоджується з цим. Уряд України зазначає, що, квоти при вільній торгівлі вводити неприпустимо. І саме тому, що з боку ЄС висувається вимога про введення квот на українську продукцію підготовка й підписання угоди про зону вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом стримується.

Проте в кінці 2011 року ситуація кардинально змінилася і почали висуватися с боку еврокомісіїї інші претензії до України. Ці зміни пов’язані із політикою.Представники ЄС, на сьогодні вважають, що ситуація в Україні не відповідає мінімальним умовам для того, щоб обговорювати питання її членства в ЄС.

 За міжнародними правилами 27 країн Євросоюзу повинні дати мандат на підписання цієї угоди з Україною, а потім їх парламенти мають ратифікувати його. Представники ЕС наголошують, якщо в Україні і надалі не буде покращень, то підписання і ратифікація угоди опиниться під питанням.

Тоб-то сподівання ЄС, що Україна подолає наявні проблеми, і, зокрема, і в сфері дотримання нею демократичних принципів не виправдалися.

1.2. Імплементація сучасних міжнародних норм та усунення розбіжностей.

Законодавство у сфері інтелектуальної власності має розвиватися шляхом імплементації сучасних міжнародних норм та усунення розбіжностей, які існують у чинних редакціях спеціальних законів України, кодексах України та актах міжнародного законодавства, включаючи норми директив Ради ЄС та Європейського Парламенту, зокрема такі:

Директиви 2004/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європейського Союзу від 29 квітня 2004 року про забезпечення дотримання прав інтелектуальної власності;

Директиви 98/44/ЄC Європейського Парламенту та Ради Європейського Союзу від 6 липня 1998 про правову охорону біотехнологічних винаходів;

Директиви 98/71/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європейського Союзу від 13 жовтня 1998 року про правову охорону промислових зразків;

Регламенту Ради ЄС 207/2009 від 26 лютого 2009 року про торговельну марку Європейського Співтовариства;

Директиви Ради Європейських Співтовариств 87/54/ЄЕС від 16 грудня 1986 року про правову охорону топографії напівпровідникових виробів;

Регламенту Ради ЄС № 510/2006 від 20 березня 2006 року про захист географічних зазначень та позначень походження сільськогосподарської продукції та продуктів харчування;

Директиви Ради Європейських Співтовариств 89/552/ЄЕС від 3 жовтня 1989 року про координацію певних положень, визначених законами, підзаконними актами, та адміністративних заходів у державах-членах, що стосуються здійснення діяльності з телевізійного мовлення;

Директиви Ради Європейських Співтовариств 91/250/ЄЕС 14 травня 1991 року про правову охорону комп’ютерних програм;

Директиви 93/83/ЄC від 27 вересня 1993 року Ради Європейських Співтовариств про узгодження деяких положень авторського права і суміжних прав за застосування їх до супутникового мовлення і кабельної ретрансляції;

Директиви Європейського Парламенту та Ради Європейського Союзу 96/9/ЄС від 11 березня 1996 року про правову охорону баз даних;

Директиви Європейського Парламенту та Ради Європейського Союзу 2001/29/ЄС від 22 травня 2001 року про гармонізацію певних аспектів авторського права та суміжних прав у інформаційному суспільстві;

Директиви Європейського Парламенту та Ради Європейського Союзу 2001/84/ЄЕС від 27 вересня 2001 року про право слідування на користь автора оригінального твору мистецтва;

Директиви Європейського Парламенту та Ради Європейського Союзу 2006/115/ЄС від 12 грудня 2006 року про право на прокат, право на позичку і деякі суміжні права у сфері інтелектуальної власності;

Директиви Європейського Парламенту та Ради Європейського Союзу 2006/116/ЄС від 12 грудня 2006 року про строк охорони авторських прав і певних суміжних прав.

Згадаємо, що законодавчі акти Радою ЄС видаються у формі регламентів і дирек­тив. Регламенти мають обов'язковий характер і включаються в на­ціональне законодавство. Обов'язковими є і директиви, однак вибір методів їх виконання покладений на розсуд держав-членів.

2. Система правової охорони і захисту прав інтелектуальної власності

2.1. Організаційна структура системи правової охорони і захисту прав інтелектуальної власності

Організаційна структура органів, які прямо чи опосередковано забезпечують діяльність у сфері правової охорони та захисту прав інтелектуальної власності в Україні, можна сказати, сформована.

У Верховній Раді України у складі її Комітету з питань науки і освіти діє підкомітет з питань інтелектуальної власності. У грудні минулого року Підкомітет очолив Леонід Ємець з фракції ВО "Батьківщина".

Структура органів виконавчої влади охоплює такі установи:

У лютому 2000 р. при Кабінеті Міністрів України, був створений постійно діючий орган - Міжнародний комітет з проблем захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності.

У складі Міністерства освіти і науки України у квітні 2000 року був створений Державний департамент інтелектуальної власності, тепер це, як вже було зазначено, у відповідності до Указу Президента України від 9 грудня 2010 року №1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», - Державна служба інтелектуальної власності України, яка є Центральним органом виконавчої влади. Діяльність Державної служби інтелектуальної власності спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра освіти і науки, молоді та спорту України.

З основними функціями Державної служби інтелектуальної власності України та іншими питаннями діяльності цього державного органу можно ознайомитися на його офіційному веб-порталі: (http:// sips.gov.ua /).

На сайті можна ознайомитися з багатьма проблемними питаннями и, взагалі, питаннями консультативного характеру, а також з’ясувати повноваження і функції Державної служби інтелектуальної власності України і зокрема відділу європейської інтеграції та міжнародного співробітництва. Зокрема це:

· аналіз, моніторинг застосування і дотримання міжнародних договорів у сфері інтелектуальної власності;

· систематизація досвіду міжнародних організацій та запровадження заходів щодо вдосконалення роботи організацій, що задіяні у сфері інтелектуальної власності;

· підготовка ту супровід підписання двосторонніх міждержавних та міжвідомчих угод тощо

Держава і відповідні державні інституції, які займаються розвитком сфери інтелектуальної власності, ставляться до цього напряму як до однієї з головних умов економічного розвитку країни та її подальшої інтеграції у світове співтовариство. Адже вже є остаточно переконливим аргумент, що у наш час інтелектуальна, творча діяльність виступає основою науково-технічного розвитку суспільства, важливим інструментом конкурентної політики, визначальним фактором ринкової вартості високотехнологічних компаній.

До сфери управління Державної служби інтелектуальної власності входять:

Державне підприємство "Український інститут промислової власності", Український центр інноватики та патентно-інформаційних послуг, Державне підприємство "Інтелзахист", Державне підприємство "Українське агентство з авторських та суміжних прав", Інститут інтелектуальної власності.

З 2005 року у складі Департаменту діяла Громадська колегія. При Державній службі інтелектуальної власності діє Громадська рада (див.: наказ Державної служби інтелектуальної власності України від 28 овтня 2011 р. № 146-н, який затверджує склад Громадської ради при Державній службі інтелектуальної власності України.

Система державних і недержавних органів у сфері інтелектуальної власності перебуває у завершальній фазі свого становлення та вже сьогодні здатна виконувати основні функції правової охорони та захисту прав інтелектуальної власності. Зокрема, спільна діяльність правоохоронних органів, митних органів, органів державної виконавчої влади, які в межах своєї компетенції вирішують питання, що стосуються забезпечення захисту прав інтелектуальної власності та контролю за дотриманням норм законодавства в цій сфері, свідчить про досягнення позитивних результатів.

Органи виконавчої влади України забезпечують виконання таких функцій із захисту прав інтелектуальної власності:

Міністерство юстиції України — бере участь у розробленні законодавчих актів з питань інтелектуальної власності, координує законотворчу діяльність у цій сфері та інших галузях законодавства і відповідає за адаптацію законодавства України до законодавства Європейського Союзу;

Міністерство внутрішніх справ України (МВС) — здійснює заходи з попередження та викриття злочинів, пов’язаних з порушенням прав інтелектуальної власності, бере участь у створенні та вдосконаленні законодавчої бази, необхідної для протидії цим порушенням. Особливу увагу МВС приділяє попередженню та виявленню фактів тиражування і розповсюдження контрафактної музичної та аудіовізуальної продукції, неліцензійного комп’ютерного програмного забезпечення, а також фактів виробництва та розповсюдження продукції з фальсифікованими товарними знаками відомих вітчизняних і зарубіжних товаровиробників. У 2001 році у структурі Державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС утворено як у центральному апараті, так і на регіональному рівні підрозділи по боротьбі з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності;

Служба безпеки України (СБУ) — бере участь у розробленні та здійсненні заходів із забезпечення захисту державної таємниці України; у порядку, визначеному законодавством, сприяє підприємствам, установам, організаціям, підприємцям у збереженні їхньої комерційної таємниці, розголошення якої може завдати шкоди життєво важливим інтересам України, відповідно до указів Президента України має створити спеціальні підрозділи із запобігання правопорушенням у сфері інтелектуальної власності, несе відповідальність за державну політику щодо голографічного захисту товарів і документів, здійснює державний контроль і координацію діяльності у цій сфері;

Державна митна служба України — забезпечує контроль за переміщенням через митний кордон України товарів, що містять об’єкти права інтелектуальної власності, реєстрацію таких товарів, а також здійснення комплексу передбачених законодавством заходів щодо недопущення переміщення через митний кордон України товарів, виготовлених з порушенням прав інтелектуальної власності;

Державна податкова служба України — здійснює контроль за тривалістю нарахування і сплати податків у разі ввезення та виробництва (збирання) аудіо- та відеопродукції на території України. На підставі положень законодавства здійснює заходи з вилучення та знищення примірників контрафактної продукції, що сприяє забезпеченню захисту прав інтелектуальної власності, зокрема авторських і суміжних прав на аудіо- та відеопродукцію. Особливу увагу приділяє виявленню та знешкодженню підпільного виробництва такої продукції;

Антимонопольний комітет України — є державним органом із спеціальним статусом, що забезпечує захист інтересів суб’єктів підприємництва від недобросовісної конкуренції, пов’язаної з неправомірним використанням об’єктів права інтелектуальної власності;

Слід зазначити, що якщо система адміністративного порядку захисту прав інтелектуальної власності є більш-менш усталеною, то процес становлення системи судового захисту створює ряд проблем, які потребують термінового вирішення.

В адміністративному порядку питання про порушення прав інтелектуальної власності вирішуються через адміністративні органи: Державну службу інтелектуальної власності України, рішення якої можна оскаржити, подавши заявку до Апеляційної палати цієї служби. Апеляційна палата Державної служби інтелектуальної власності (колегіальний орган) для розгляду в адміністративному порядку заперечень проти рішень за заявками на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, топографії інтегральних мікросхем і зазначення походження товарів.

Рішення Апеляційної палати може бути оскаржене в судовому порядку.

Інститут права інтелектуальної власності у цивілізованих країнах нараховує вже кілька століть, а проблема боротьби з правопорушеннями у цій сфері продовжує залишатись однією з найскладніших для адміністративного і, в більшій мірі, судового вирішення. Постійне збільшення кількості правопорушень, обсягів реалізації контрафактної продукції, спори щодо здійснення прав інтелектуальної власності в Інтернеті, інші проблемні питання активно впливають на еволюційний розвиток правової охорони інтелектуальної власності у сучасному світі.

В економічно розвинених країнах особа, якій належать права інтелектуальної власності, має можливість захистити їх в адміністративному, судовому порядку або здійснити так зване альтернативне (позасудове) урегулювання спорів з цих питань за допомогою медіатора (посередника).

Законодавство України з інтелектуальної власності в цілому передбачає досить широкий спектр засобів захисту таких прав. В результаті законодавчих змін останнім часом змінюється певна усталена система захисту інтелектуальної власності.

Окремі державні, та деякі недержавні, органи України в межах своєї компетенції вирішують питання, пов’язані із захистом прав інтелектуальної власності в адміністративному порядку, забезпечують створення та ефективне функціонування механізмів захисту прав інтелектуальної власності та контролю за дотриманням норм законодавства в цій сфері.

Згадаємо, що поширеною класифікацією форм захисту є його розподіл від ступеня участі державних органів у захисті порушеного права на юрисдикційні та неюрисдикційні способи захисту прав суб’єктів інтелектуальної власності.

Юрисдикційний захист - права інтелектуальної власності здійснюються у судовому порядку судами та іншими уповноваженими на це державними органами.

Форми захисту за статусом юрисдикційного органу, що здійснює захист, поділяється на судовий, адміністративний, господарський, нотаріальний. Кожній формі захисту відповідають: компетенція органу і покладені на нього функції.

Юрисдикційний спосіб захисту передбачає діяльність уповноважених державних органів щодо захисту порушених прав або прав, що оспорюються. Суть цього способу полягає у звернені за захистом до державних або інших органів, які уповноважені вжити заходів щодо відновлення порушеного права.

Юрисдикційна форма захисту поділяється на загальну та спеціальну.

Спеціальним захистом є адміністративний захист, який здійснюється лише спеціальними органами у чітко встановлених законом випадках. За сферою дії цей вид захисту є обмеженим, тому що стосується лише певних питань.

Адміністративний порядок захисту передбачає, що справи розглядаються на основі спеціальної процедури, яка спрощена у порівнянні з судочинством.

3. Проблеми судового захисту прав інтелектуальної власності в Україні

Згадаємо, що у цивільному праві є два поняття: охорона і захист. Ці поняття дуже важливо застосовувати за призначенням саме у праві інтелектуальної власності. В жодній країні функціонування системи охорони інтелектуальної власності не має сенсу, якщо правовласник не спроможний захистити те, що йому належить. Права на об’єкти інтелектуальної власності самі по собі нічого не варті, якщо відсутня дієва система, яка забезпечує ефективний захист їх за допомогою механізмів правового контролю.

І, без сумніву, класичний вираз юриспруденції про те, що право без засобів його захисту зовсім не є правом, однаковою мірою стосується проблем захисту прав інтелектуальної власності.

Правовий захист інтелектуальної власності завжди як би супроводжує охорону об’єктів інтелектуальної власності. Захист не може існувати самостійно, бути самодостатнім, тому, що він проявляється лише в момент порушення встановленого режиму охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності. Правова охорона, не забезпечена правовим захистом, не може досягти основної мети – визнання за відповідним суб’єктом належних йому певних суб’єктивних прав у сфері інтелектуальної власності, а правовий захист спрямований на поновлення порушених прав та законних інтересів цих суб’єктів.

У будь-якій країні функціонування системи охорони інтелектуальної власності не має сенсу, якщо правовласник не спроможний захистити те, що йому належить. Права на об’єкти інтелектуальної власності самі по собі нічого не варті, якщо відсутня дієва система, яка забезпечує ефективний захист їх за допомогою механізмів правового контролю.

Період становлення України як самостійної держави, показав, що судова система, яка формувалася (в усякому разі структурно) ще за радянських часів, виявилася неготовою, а вірніше — непристосованою до вирішення питань в інтенсивно зростаючій, фактично новій сфері правозастосування, якою є інтелектуальна власність.

В Україні все ще відчувається відсутність істотної судової практики у спорах, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності.

Хоча відомо, що Держдепартаментом інтелектуальної власності, а тепер Державною службою інтелектуальної власності здійснювалась і здійснюється співпраця з судовою гілкою влади, яка спрямована на вдосконалення механізмів захисту прав інтелектуальної власності в судовому порядку.

У судовій владі, представленій судами загальної юрисдикції та спеціалізованими судами, було запроваджено спеціалізацію суддів у сфері інтелектуальної власності. Так, у 2000 році сформовано Судову палату Вищого господарського суду України з розгляду справ у господарських спорах, пов’язаних із захистом права на об’єкти інтелектуальної власності, а також відповідні спеціалізовані колегії у складі місцевих та апеляційних господарських судів. Окремі судді господарських судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя спеціалізуються на розгляді спорів щодо зазначених прав.

Процес впровадження спеціалізації судів і суддів продовжується, підвищується кваліфікація судово-експертних досліджень, проводиться практична підготовка судових експертів.

В Концепціїї розвитку державної системи правової охорони інтелектуальної власності на 2009–2014 роки, про яку вже йшлося, серед багатьох інших завдань було встановлено шляхи удосконалення механізмів захисту прав у сфері інтелектуальної власності:

- посилення державного контролю та координації дій правоохоронних і контролюючих органів щодо боротьби з порушеннями прав інтелектуальної власності;

- забезпечення представництва Міністерства освіти і науки України та/або органів і установ державної системи правової охорони інтелектуальної власності в усіх судах на всій території України, в яких зазначені особи є стороною процесу;

- ініціювання питання щодо доцільності створення спеціалізованого Патентного суду (Суду з питань інтелектуальної власності) для розгляду справ, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності;

- сприяння запровадженню альтернативних способів вирішення спорів (медіація);

- скорочення термінів та покращення якості розгляду звернень юридичних і фізичних осіб, що надходять до закладів та установ державної системи правової охорони інтелектуальної власності;

- розширення повноважень Апеляційної палати Держдепартаменту, забезпечення відкритості прийнятих нею рішень, надання можливості третім особам подавати заперечення проти рішень Держдепартаменту.

І ве ж, на сьогодні, поки що існує певна проблема розмежування повноважень судів. Так склалося, що відповідно до законодавства, спори, пов’язані з порушенням прав інтелектуальної власності (в залежності від складу учасників та позивних вимог) можуть розглядатися і цивільними судами, і господарськими, і адміністративними. А це не дуже добре для системи в цілому, тому що кожний із цих видів судочинства має певні особливості, певні відмінності, а правовласнику не зовсім легко користуватися різними підходами. Тож тривалий час мова йде про певну уніфікацію. Вже не один рік підіймається питання про створення спеціалізованого патентного суду, але економічні підстави для цього ще відсутні.

Дата добавления: 2014-01-04