Європейська преса

Лекція 2

Для появи газет, а саме вони стали першим засобом масової інформації, потрібні були дві передумови:
1) виникнення певних соціокультурних обставин (зростання суспільної потреби в інформації, підвищення культурного рівня населення і т. і.);

2) створення матеріально-технічної бази (зокрема, засобів друку, достатньо ефективних каналів розповсюдження преси).

Ці умови склалися у Західній Європі наприкінці XVI – на початку ХУІІ ст.

Важливим фактором виникнення, а в подальшому – еволюції преси став розвиток поштового зв’язку. Перші поштові лінії – Франція, Німеччина – середина, друга половина XV ст. До початку XVII ст. в багатьох європейських країнах з’явився загальнодоступний поштовий зв'язок. Було створено мережу поштових шляхів.

1609 р. вважається роком народження європейської газетної періодики. Німеччина, Страсбург. Починалася та газета словами: „Relation Aller Furnemmen” (Повідомлення про окремі цікаві події). Зміст – новини з Кельну, Антверпена, Рима, Венеції, Вени, Праги. Щотижневик. Редактор-видавець. - друкар Йоганн Кароль, який до того складав рукописні папірці новин. Того ж року в Аугсбурзі - «Avisa (оголошення) Relation oder Zeitung». Перше слово італійське.

Починаючи з 1609 р. щотижневі газети стали швидко поширюватися Європою: 1610 „Ordinari Wohenzeitung” (Базель), 1615 г. – у Франкфурті-на-Майні і Вені. 1616 - Гамбург, 1617 - Берлин, 1618 – Амстердам, 1620 – Антверпен, Магдебург, Нюрнберг, Росток, Брауншвейг, Кельн.

1630 р. щотижневі газети вже у 30 містах Європи.

Перші газети не мали назв у сучасному розумінні цього слова, вказівок на політичну, філософську, літературну позицію, які б орієнтували читача про зміст видання. Часто перші газети мали заголовки „Повідомлення”, „Відомості”, „Новини”, „Продовження наших попередніх новин”. Перші голландські газети „корантос” взагалі не мали постійних назв. Кожного тижня назва могла бути іншою в залежності від новин. Але кожен черговий випуск мав порядковий номер. Вихідні дані (де, хто) переважно не вказувалися.

Зовні перші газети нагадували сучасні журнали. Були ті газети невеликого, книжкового формату. Обсяг – від 6 до 24 сторінок. Верстка – в одну колонку, як у книжці. Папір поганий. Відбитки не чіткі, багато помилок, дизайн кепський, неохайний (якщо взагалі можна казати про дизайн тих видань).

Більшість європейських газет друкувалася латинським шрифтом (прямий світлий – Франція, Велика Британія, Італія та інші). У Німеччині від XVII ст. до кінця Другої світової війни – готичний шрифт.

Змістовні і формальні особливості перших газет дозволяють зробити висновки, що ті газети не мали самобутньої єдності, цілісності, не набули власних облич, не навчилися розмовляти з читачем у власній спосіб, своїм унікальним, індивідуальним голосом.

Характерні риси - не довгожителі, залежність від офіційної влади, суто інформаційний не політизований характер.

Практично всі перші газети були щотижневими. Ритм періодики співпадав з ритмом роботи пошти: вона надходила і відправлялася саме раз на тиждень.

За змістом газети являли собою строкатий набір новин з різних частин світу. Перші видавці опікувалися лише тим, щоб „зібрати новини до купи”. Центральне місце займали міжнародні новини. Далі – поради, сенсації, оголошення. Про події внутрішньополітичного життя повідомлялося не багато. Новини не коментувалися. Це була переважно інформаційна, а не політична преса. Систематичної редакторської правки не було. В перших газетах були відсутні розділи і рубрики (часто матеріали набиралися не за ступенем важливості, а по мірі надходження, бо набрати, скомпонувати, вибудувавши якусь логіку у розміщенні матеріалів не було можливим через тривалість і недосконалість набору, великий час, потрібний для цієї операції). Впереміжку політичні події, різні сенсації. Не ігнорували газети чутки, плітки, сенсації, на шпальтах часом з’являлися «качки», вигадані матеріали.

Ось, як приклад – переклад газетних матеріалів, зроблений у Москві в Посольському приказі у 1621 р. для царя Федора Михайловича: „Из города Стасбурха вести, что за четыре дни францужские послы из Бедны назад сквозь город Страсбурх во Францужскую землю прошли, а думные их вином дарили. А сквозь Стасбурх ежеден служивые люди проезжают в Елзас, а там ходят служити арцыкнязю Леопольду.

Из Италианские земли в грамотах пишут, что разбойник Самсон на море многих торговых кораблей взял.

Из Амбурха вести, что датской король сквозь город Амбурх проехал, а только с час побыл да обедал, а прежде сего он в город въехал, ево узнали амубрцы, и как он хотел из города выехать, и оне повелели надолбы сомкнуть и его не выпустили покаместа от бурмистров ключи принесли, а он в те поры гулял по насыпи города <...>

В Галанской земле в поморе под островом Теселом рыбники рыбу ловили, а видели чюдо в море. Голова у него человеческая да ус долгой, а борода широкая, и рыбники от того добре устрашилися, и один рыбник побежал из судна в нос и хотел то чюдо смотреть, и чюдо под судно унырнуло и испоца опять вынырнуло, и рыбники побежали на корму и хотели ево ухватить, и он опрокинулся, и оне видели у него туловище как у рака, а хвост у него широк, да и ноги у него тоже широки были, а плавал, что собака <...>

В Гаге мудрая книжка печатана, именуется Дедукцио нулитатум, а в ней описует, как цысар чешского короля проклинал и то проклинание во всю свою область разослал”.

В тому ж 1621 р. в Англії було надруковано книгу „Анатомія меланхолії” Роберта Бертона (письменник, вчений). Ось що там можна було прочитати про контент тодішніх видань:

" Щодня дізнаюся я нові звістки: звичайні чутки про війну, чуму, пожежі, повені, крадіжки, вбивства, про те, де кого зарізали, про метеорити, комети, привидів, дива, мерців, взятих або обложених містах у Франції, Німеччині, Туреччині, Персії та інших; про набори до війська і щоденні приготування до війни та про інші подібні новини, якими багатий наш бурхливий час: виграні битви (стільки-то чоловік убито), корабельної аварії, піратство, морські битви, світ, ліги, стратагеми й нові тривожні вісті - нечуване коло обітниць, бажань, дій, указів, прохань, процесів, захисту, прокламацій, скарг, збитків - ось що щодня вражає наш слух. Потім йдуть звістки про одруження, маскаради, свята, ювілеї, посольства, скачки і турніри, тріумфи, трофеї, паради, ігри, театральні вистави. Сьогодні ми дізнаємося, що пожалувані нові лорди і сановники, завтра - що зметені важливі посадові особи, потім роздані нові почесні нагороди. Один звільнений, інший посаджений до в'язниці. Один купує, інший не може платити; цей стає багатим, його сусід робиться банкрутом. Тут достаток, там - дорожнеча і голод".

Одразу ж після того, як почали працювати друкарські верстати й друкувати книжки - з середини XV ст. (ще про газети й мови не було), з’явився інститут попередньої цензури як реакція держави на безконтрольне розповсюдження ідей, знань, інформації. Англія у 1538 р. приймає закон, згідно з яким кожен друкар мусить отримати королівський патент.

У XVII ст. в багатьох європейських країнах було створено спеціальні комітети і комісії з цензорськими функціями. Наприклад, у 1613 році французький король Людовик XIII відібрав у Паризького университету цензорські повноваження та передав їх спеціальному Цензурному комітету. Автори крамольних творів, „наклепницьких аркушів” каралися перший раз батогами, а вдруге – смертною карою, стратою. Так, був спалений друкар Мартін Ломм „за наклепницькі книжки та листки”. І в Англії було не краще…Четвертували англійського друкаря Твіна за публікацію забороненого цензурою памфлету. Частини розтятого тіла виставили у різних містах Лондона.

Саме цензура стала причиною того, що перші англійські і французькі газети друкували у Голландії, котра у XVII ст. була найліберальнішою країною Європи. Та це тривало десь з два роки.

До речі, працювала в ті часи старанно і церковна цензура: в XVII ст. не припиняла діяльність інквізиція. Вона було головною зброєю Ватикану у боротьбі з реформацією.

Статус перших „журналістів” не був високим. Строго кажучи, такої окремої професії тоді й не існувало. На тому етапі друкар, видавець, редактор як правило – одна особа.

Постачальниками інформації були випадкові люди: купці, мандрівники, солдати, моряки. Матеріали друкувалися без підпису, без імені такого „кореспондента”. Гонорари, якщо платили, то як нині в українських газетах – скромно, м’яко кажучи. Другим джерелом перших європейських газет стали люди, які тривалий час перебували за кордоном – дипломати, емігранти, літератори. З XVI ст.. багато європейських правителів почали посилати своїх послів у інші держави. Це було підтвердженням високого рівня міждержавних стосунків. Дипломати надавали газетам політичну і комерційну інформацію. Тут гонорари були більшими. Але матеріали таж йшли анонімно. Друкуватися і отримувати за це гроші вважалося не шляхетною справою.

Газети коштували дорого, насамперед, через високу вартість паперу (лише у ХІХ ст. його навчилися робити з деревини). Середні наклади 300-400 примірників. Причини: обмежені типографські можливості, низька кількість грамотних людей та й взагалі мала цільова аудиторія, незначна кількість тих, кому цікаві газетні публікації. Газети орієнтувалися на еліту, на вузьке коло освічених і заможних людей. До газетної справи тоді не ставилися як до бізнесу, як до можливості перетворити видання газети на джерело більш-менш солідних прибутків. Газети були рупором влади, трибуною для висловлення поглядів політиками, громадськими діячами, літераторами. Офіційні видання, як правило, фінансувалися за державний кошт, тобто, кажучи сучасною мовою, за рахунок бюджетів. Інші – існували за рахунок передплати і продажу в роздріб. Оголошення, реклама як суттєві, а часом – головні джерела фінансових надходжень – це все прийде лише у 30-х роках XIX ст. Відтоді ЗМІ почнуть перетворюватися на великий бізнес.

Поступово зовнішній вигляд змінюється, як і зміст. В назвах часто – місто видання, наприклад, „The London Informer”. Перші сторінки ілюструвалися віньєтками, заставками, емблемами чи портретами коронованих осіб (хоча власно газетна ілюстрація, карикатура – з початку XVIII ст.) В лівому куту першої шпальти – дата, анотації статей, з середини сторіччя – текст почали ділити на дві колонки на шпальті, тоді ж – перша реклама 1673 р. в Гамбурзі газета „Hamburger Relations Courier” („Гамбургський кур’єр новин”) - з одних об’яв.

Перша щоденна газета в Європі – „Einkommende Zeitung» („Газета, що надходить”) Лейпциг - 1650. В Англії перша щоденна – „The Daily Courant” – з 1702 р., у Франції „Journal de Paris” („Паризька газета”) – 1777 г.

Перший європейський журнал – „Journal des Savants (Журнал вчених”, 1665–1828) створений за ініціативою міністра фінансів Жана-Батиста Кольбера.

Кількома тижнями пізніше того ж 1665 р. у Англії – журнал „Philosophical Transactions of the Royal Society” („Філософськи праці Королівського товариства”). Передумова появи журналів – те, що в Європі з’явилося інтелектуальне товариство – стало достатньо вчених, філософів, яки прагнули мати „майданчики” для спілкування.

Дата добавления: 2014-01-04