Франція

АНГЛІЯ

Нагадаю, що наприкінці 10-х років перші газети англійською друкувалися на континенті через цензуру. Та вже у вересні 1621 р. у Лондоні вийшло перше англійське періодичне видання – „Corante, or Weekly Newes from Italy, Germany, Hungary, Poland, Bohemia, France and the Low Countreys”

У цілому перші англійські газети, як і газети інших країн, являли собою бюлетені новин, в яких ролі редактора практично не було. Першу справжню редакторську роботу почав Теофраст Ренодо у „La Gazette” (Франція), про яку піде мова нижче..

1640-і роки – перші зразки політичної періодики в Англії, пов’язані з протистоянням Карла І і парламенту. Хоча цензуру ніхто не відміняв, протистояння трохи розв’язало руки пресі. Були видання, які підтримували парламент, були ті, як виступали з роялістських позицій.

У листопаді 1641 р.. щотижневик Семюеля Пека „The Heads of Several Proceedings In This Present Parliament” („Основні події, що відбуваються у нашому парламенті”) почав друкувати парламентську хроніку. Та відносне послаблення цензури не вберегло Пека від тюрми, коли він закликав до замирення парламенту з королем. Та репресії не зупинили пресу, й кількість видань зростала. 1644 р.- 17, а у 1649 – 24.

Після страти короля і встановлення республіки в 1649 р. почався новий наступ на свободу преси. Кромвель поновив цензурні обмеження у повному обсязі. Видавалося лише дві офіційних газети – „Mercurius Politicus” та „Weekly Intelligencer of the Commonwealth” („Щотижневий довідник Співдружності”). У вересні 1658 р. у „Mercurius Politicus” надруковано рекламу китайського чаю – чи не першу рекламу в англійській пресі. Реставрація, повернення королівської влади, зробила стан преси ще більш важким. „Акт про пресу” Карла ІІ (1662 р.) мав дуже жорсткий характер.

Серед нових видань того часу відзначають щотижневу „The Oxford Gazette” 1665-1666 роки (11 номерів): верстка у дві колонки, висока інформаційна насиченість (через чуму двір переїхав до Оксфорду і там почали газету тому видавати).

У 1689 р. прийнято „Біль про права”, що стало знаменною подією для всієї Європи. Адже цей документ виголосив нову модель стосунків держави і особи, декларував, що люди народжуються вільними, а це для багатьох тоді було одкровенням. А у 1794 р. відмінили дію „Закону про цензуру”.

Ми зараз в епосі Просвітництва. Вона породила два підходи у журналістиці – сатиричний і морально-дидактичний. Мова видань цієї епохи проста і ясна, аби бути зрозумілою широкому колу читачів.

Одним з найяскравіших представників журналістики першого напрямку був Даніель Дефо – уславлений памфлетист і полеміст. За памфлет проти англіканської церкви він потрапив за грати, був оштрафований та тричі стояв у ганебного стовпа. З в’язниці, коли виходив, – зустрічали люди, як героя.

У 1704 р. Дефо почав видавати власний журнал „The Weekly Review”.

Яскравим публіцистом був Джонатан Свіфт. Його головний твір „Пригоди Гулівера” – розгорнутий памфлет. Уільям Теккерей про Світа: „Найбільш хижі дзьоб і кігті, які коли-небудь впивалися у здобич, найсильніші крила, які коли-небудь розсікали повітря, були у Свіфта”.

Повчальна, морально-дидактична журналістика. Джозеф Аддисон[1] (1672-1719) та Ричард Стиль. Самий вдалий журнал у них – „The Spectator” („Глядач”). Розробили галерею масок членів невеликого клубу, які збиралися, аби обговорити різні теми – політику, мистецтво, літературу, філософію і т. і. Журнал читала „уся Європа”. Наклад – до 14 тисяч примірників! Звідти шлях до Діккенса...

Потреба у рекламі народила у 1785 р. газету «Таймс» (The Times — „Часи”), про яку докладніше буде сказано через хвилину.

У XIX ст. у Англії - справжній розквіт періодичних видань У 1810 роках лише в Лондоні видавали більше 30-ти журналів, у 20-ті – близько сотні.

В першій половині сторіччя найкращі чотири журнали в галузі культури і суспільно-політичної думки - „The Edinburgh Review” (1802–1929), „The Quarterly Review” („Щоквартальний огляд”, 1809–1967), „Blackwood's Magazine” (1817), „The London Magazine” (1820–1826). В цей час „The Times” стає газетою № 1..

„THE TIMES” Справжнє значення "The Times" як загальнонаціональної, а потім впливової європейської газети проявилося тільки в XIX ст. У 1803 р. управління "The Times" перейшло до Джона Уолтеру II, який підсилив у "The Times" риси респектабельності та зробив це видання найбільш поінформованим в країні. У період наполеонівських воєн Англія знаходилася не тільки в економічній, але і в інформаційній блокаді - іноземні новини надходили з великим запізненням. Використавши ситуацію, "The Times" в 1807 р. послала свого кореспондента Генрі Робінсона освітлювати події в Європі. Репортажі кореспондента "The Times" з Німеччини та Іспанії тривали до 1809 р., ставши своєрідним британським "вікном в Європу», а сама газета збільшила мережу своїх кореспондентів як усередині країни, так і за кордоном.

У 1817 р. Джон Уолтер II зайняв місце в парламенті, а на пост редактора призначив Томаса Барнса. Барнс звів газету в ранг незаперечних авторитетів у світі інформації, закріпивши за нею статус впливового видання. Зважена позиція "The Times ", не допускала явного радикалізму Орієнтація на традиційні цінності середнього класу вигідно відрізняла її від популістських і радикальних видань того часу, не кажучи про бульварну пресу.
Публікації і позиція "The Times" зіграли важливу роль у таких важливих політичних подіях, як перша парламентська реформа 1832 р., що дала право голосу дрібній і середній буржуазії та знищила частину «гнилих містечок» на користь промислових центрів; ухвалення закону про емансипацію католиків; відміна хлібних законів в 1846 р.
Пік популярності "The Times" припав на події Кримської війни, в період редакторства Джона Ділейні. Висвітлювати військові дії був відправлений знаменитий кореспондент "The Times" Вільям Рассел, перший військовий кореспондент в історії британської преси. Репортажі Рассела з місця боїв надихали поетів, рядки його репортажів ставали крилатими виразами, а його викриття військових і політичних кіл призвели до відставки уряду і до зміни військового керівництва.
У середині XIX століття "The Times" отримала прізвисько «Громовержець». Її щоденний тираж сягнув 60000 екз., тоді як тираж найближчого конкурента ледве наближався до 6000. Точність і якість репортажів, своєчасність освітлення подій, високий рівень передовиць та аналітичних статей, обізнаність в хитросплетіннях європейської політики зробили "The Times" еталоном європейського періодичного видання. У багатьох європейських столицях власні кореспонденти "The Times" користувалися такою ж увагою, як і посли іноземних держав. Преса в особі «Таймс» ставала справжньою «четвертою владою». Для Абрахама Лінкольна "The Times" цього періоду - «одна з найбільших сил у світі», навіть королева Вікторія в одному з листів нарікала на впливовість цієї газети.
Газета завжди була чуйтливою до технологічних і дизайнерських інновацій. 10 січня 1806 в «The Times» вперше з'явилася ілюстрація, присвячена похованню адмірала Нельсона. «The Times» першою в Європі використовувала можливості парового друкарського верстата, винайденого в 1810 р. саксонським друкарем Фредеріком Кенигом. Нововведення Кенига не знаходило промислового застосування поки "The Times" не задіяла машину Кенига у видавничому процесі в 1814 р. І це дозволило лондонській газеті перейти з випуску 300 екземплярів газети в годину на друкарському верстаті на випуск 1100 екземплярів газети в годину.

На порубіжжі ХІХ і ХХ сторіч в Англії почався розподіл видань на масові і якісні. The Times - провідне якісне видання[2]. До цієї ж групи належать газети The Daily Telegraph [3] (the newspaper was founded by Colonel Arthur B. Sleigh in June 1855 as the Daily Telegraph and Courier, in January 2009 the Telegraph was the highest selling British 'quality' paper, with a certified average daily circulation of 842,912. This compared with a circulation of 617,483 for The Times, 358,844 for The Guardian, and 215,504 for The Independent). The Guardian [4] (The Guardian (until 1959, The Manchester Guardian) is a British daily newspaper owned by the Guardian Media Group. Founded in 1821). Financial Times [5] (The Financial Times (FT) is a British international business newspaper. It is a morning daily newspaper published in London. Founded in 1888).

The Independent [6]. (1986, it is one of the youngest UK national daily newspapers).

Риси якісної преси – змістовність, інформативність.

Масові видання (The Sun [7] – з 1964 р., The Sun is a daily tabloid newspaper published in the United Kingdom and Ireland (where it is known as The Irish Sun) with the second highest circulation of any daily English-language newspaper in the world and the biggest circulation within the UK, standing at an average of 2,986,000 copies a day between January and June 2008. The Mirror [8] – газета лейбористів, робочого класу[9] - 1903 р., Daily Express - 1900 р., Daily Mail – 1896 р. - орієнтуються на широке коло читачів, дають значно менше аналітики. Тиражі тут великі, мільйонні бувають. The Mirror (раніше мала назву Daily Mirror - рупор лейбористів, робочого класу), у минулому сторіччі мала тираж, який доходив до 5,5 млн. Через конкуренцію з боку The Sun, наклад Daily Mail наприкінці сторіччя він впав більш, ніж вдвічі.

Як спробували рятувати: назву поміняли, салоган (був – „Вперед з народом”, став – „Вперед у нове тисячоліття”), на першій шпальті почали друкувати одне велике фото і анонси 2-3 головних матеріалів, які можна почитати на внутрішніх шпальтах. Та колишні наклади вже не повернулися...

The Sun та The Times - газети, які входять до „імперії” Р. Мердока.

Недільні видання в Англії теж розподіляються на масові – таблоїдні (News of the World - 1843, The Mail on Sunday - 1982, Sunday Mirror – 1915, People - 1881) і якісні (The Sunday Times -1822, Sunday Telegraph -1961, The Observer- 1791).

Провінційні видання – і газети, і журнали – головним чином розповідають про свої регіони, про тамтешні події.

У листопаді 1995 р.припинився випуск загальнонаціональної щоденної масової газети „Today”. Проіснувала лише 10 років. Коштовна технологія: комп’ютерний набір, кольоровий друк, використання супутників для одночасного видання регіональних випусків призвели до великих витрат і засновники продали газету, але й новий власник не витримав фінансового навантаження. Новим власником, третім, став Р.Мердок глава „Ньюс інтернэшнл” (англійської філій компанії „Ньюс корпорейшн»). Він вклав у газету майже 150 млн. фунтів стерлінгів, підняв тираж з 300 до 600 тисяч примірників, проте, невдовзі завойована аудиторія почала скорочуватися. Тоді Мердок закрив видання.

Політичні симпатії деяких газет: консерваторів підтримують ”Таймс”, „Сан­ді Таймс”, „Дейлі телеграф”, „Санді телеграф”, „Сан”, „Дейлі мейл”, „Дейлі експрес”; лейбористів – „Гардіан”, „Обсервер”, „Мірор”, „Санді мірор”, „Піпл”.

Reuters Ltd [10]. 1851. Поль Джуліус Рейтер (з Німеччини – там він був Ройтер). Одна з п’яти світових агенцій. АК. Основні власники – Асоціація газетних видавців, агентство Прес Асошиейшн – ПА, Остреліан Асошиейтед Прес, Нью Зеланд Прес Асошиейшн, працівники агенції Рейтер. Рейтер. Розповсюджує іноземну інформацію.

Press Association Ltd [11]. – 1868 – кооператив, який об’єднує 120 видавців провінційних видань, спеціалізується на внутрішній інф.

The Exchange Telegraph Co, Ltd — Extel -1872, штаб-квартира в Лондоні, акціонерне інформагентство. Економічна, фінансова, статистична, спортивна інформація.

Попервах офіційна преса Франції була представлена „Mercure français” („Французький Меркурій”, 1611–1644). Це політичне і літературне видання. Засновано Жаном Ришаром. Кардинал Ришелье, коли став першим міністром (1624 р.) зробив підконтрольною собі цю газету, поставивши на чолі свою людину падке Жозефа, якого називали „сірим кардиналом” Ришельє. Малий тираж, періодичність (раз на рік!) – цього було замало для вирішення тих політичних задач, які ставив Ришельє. Кардинал звернув увагу на королівського медика Теофраста Ренодо, який був хорошим автором „Mercure français”. Ренодо створив першу національну французьку газету під патронатом кардинала, отримавши право відкрити адресне бюро, що дозволяло збирати інформацію на теренах Франції. Перше число вийшло 30 травня 1631 р. „La Gazette” (від назви дрібної срібної венеціанської монети gazetta, якою розраховувалися у XVI ст. за рукописні avisi. Звідси, від Ренодо „газета” стала словом, яке увійшло у багато європейських мов.

У часи Ренодо друкарі і книговидавці згідно статуту, затвердженого їх корпорацією, повинні були мати гарну освіту - знати латинь, уміти читати давньогрецькою - і володіти сертифікатом Паризького університету на право займатися цією справою. Щоб відкрити книжкову крамницю в Парижі, необхідно було прожити в Парижі від 4 до 6 років.

„La Gazette” виходила раз на тиждень на 4 сторінках. Перший номер містив новини в основному двотижневої давнини з Риму, Праги, Константинополя. Тематика – війна, торгівля, придворна хроніка, дипломатичні новини. Тираж у перші роки видання не більше 1200 примірників. Протягом року – єдина нумерація. Кардинал анонімно писав статті й навіть зробив „позаштатним автором” Людовика XIII (король навіть встановив Ренодо спеціальне грошове утримання). Ришельє обожнював котів. Одного назвав La Gazette.

Публікації Ренодо відрізнялися майже літературним стилем. Газета сприймалася як друкований орган уряду й офіційно стала такою з 1762 р., почавши виходити під назвою „La Gazette de France”. Прожила до 1915 р.

У дореволюційній Франції цензурні заборони мали „драконівський” характер – одна з королівських декларацій (1757) оголошувала покарання смертю кожного, хто друкуватиме щось проти релігії, буде „збуджувати уми”, ображати королівську владу словом і порушувати тим спокій держави. Цензурні переслідування не обминули знамениту „Енциклопедію” Дені Дидро и Жана Д'Аламбера: у 1759 р. генеральний прокурор Франції оголосив це видання державним заколотом, спрямованим на руйнацію суспільного ладу і знищення релігії.

Перша щоденна газета - 1777 р. – „ Журнал де Пари ” („Паризька газета”).

Політична газета народилася у Франції у 1789 р., коли практично всі політичні партії зрозуміли значення преси. Майже всі лідери революції виступали як редактори власних газет, як публіцисти, полемісти - Мірабо, Марат, Бабеф, Робеспьер, Демулен.

Один з найбільш талановитих журналістів того часу - Каміль Демулен, - „Les Revolutions de la France et de Brabant” („Революція Франції і Брабанта”). Він відзначав; „Нині журналісти – суспільна влада. Вони викривають, декретують, керують дивним чином: засуджуючи чи виправдовуючи” Свободу преси узаконила „Декларація прав людини і громадянина” (26 серпня 1789 р.). У 1788 р. в усій Франції 60 періодичних видань, у період з 1789 до 1792 р. з’явилося понад 500 газет.

В часи якобинського терору було страчено одного з лідерів революційної преси Бриссо. Під ніж гільйотини потрапив видавець популярної „Le Père Duchesne” („Батько Дюшен”, 1790–1794) Жак Рене Ебер брати Гонкури вважали цю газету єдиним справжнім виразником ідей революції. Потім настала черга Демулена, котрий виступив проти якобінських репресій у своїй новій газеті „La Vieux Cordelier” („Старий кордельер”, 1793–1794). Його стратили разом з прихильниками Дантона в квітні 1794 р.

ХІХ ст. Використання ілюстрацій, реклама, технологічні новації.

Наполеонівські часи. Починаючи з 1810-го закрив понад 60 видань. Не цяцькався з публіцистами, письменниками. Шатобриан деякий час подобався імператору, але потім той відправив Шатобриана, як і мадам де-Сталь у заслання. Цензура була більш жорсткою, ніж до революції 1789 р. Та при цьому Наполеон казав, що є прихильником свободи преси, а цензура – це ганьба... Позитив: почав видавати закони про ЗМІ. 1810 р. – кодекс, що регулював типографську діяльність та книжкову торгівлю, наприклад.

Після повалення Наполеона – новий наступ уряду на пресу. Введено інститут грошових застав. 5000 франків за щотижневе видання, 10 тисяч – за щоденне. За порушення правил цензури можна було потрапити за грати.

У 1824 р. цензуру скасовують, а у 1830-му вводять (король видав 5 указів з суворими цензурними обмеженнями відносно книг, а особливо – періодики). Гарантій свободи слова вдалося досягти після подій липня 1830 р.

Газета „Le Figaro” (світські новини, інформація розважального характеру) почала виходити у 1826 р. Нині, окрім неї - „Figaro Group” видає журнал Madame Figaro, ТВ-гід та щотижневий журнал.

1835 р. – перше в світі інформагентство. Париж. Засновник Шарль Луі Гавас

Почав з перекладів зарубіжної преси для потреб французької, а потім – отримував новини від зарубіжних газет, мережі своїх кореспондентів, забезпечував матеріалами не тільки французькі видання, а й надсилав інформацію закордонним газетам. Потяги рухалися з дуже малою швидкістю, телеграф тільки-тільки почав входити у газетну практику, а тому застосовував... голубину пошту (і Ройтер потім це перейняв).

У французькій „penny press” у 19 ст. з’явився такий цікавий газетний феномен, як „роман-фейлетон”. Майже усі романи Ежена Сю з 1837 р., друкувалися попервах як романи-фейлетони. Коли виходив „Вічний жид” у „Constitutionnel”, кількість передплатників зросла з 3000 до 40000, у читальнях були черги, неписьменним читали роман вголос сусіди, портьє.

Звернення до масового міщанського читача, необхідність протягом місяців тримати його у стані очікування того, що буде надалі, брак часу у авторів для роботи народили характерну для романа-фейлетона техніку: спрощення психологічних мотивувань, сентиментально-драматичний набір персонажів, складність інтриги, багато кульмінаційних пунктів, які часом призводять до того, що ніби монтуються відокремлені виразні ситуації, розтягнутість, емоційність, неохайність мови. От предтечі сценаріїв серіалів!!!

Революція 1848 р. Виникають позацензурні газети (дрібні). Взагалі тоді за рік з’явилося 450 нових газет. Багато карикатур!

1903 р. „ Пети паризьен ” („Маленький парижанин”) - 1,8 млн. примірників і газета починає виходити з підзаголовком „Найкрупніший газетний тираж світу”. У 1918 – ще більше – понад 3 мільйони примірників.

1904 р. - „ Юманіте ” („Людство”). Жан Жорес.

1931 р. – „ Парі-суар ”. Новація – вечірня газета. Широкий тематичний діапазон, багато ілюстрацій, заклична стилістика.

Нинішня французька преса:

· газети загального типу - Le Monde – 1944, „Світ”, Le Figaro, Liberation;

· спеціалізовані (молодіжні, жіночі, наукові, еротичні, технічні і т. і., серед них – економічні) Les Echos, La Tribune, Le Nouvel Economiste;

· розважальні – тут переважають ілюстровані щотижневики типу Paris-Match, 1949 р. („Паризький матч”).

Серед незалежної преси центристьских позицій - газета Le Monde і щомісячний „Монд дипломатик” - 1954, а також „Котидьен де Пари” (Le Quotidien de Paris - „Паризька щоденна газета” - 1974.

Для преси Франції характерна наявність впливових церковних видань - католицька газета „Круа” (La Croix – „Хрест” - 1880) та щотижневик „Ві” (La Vie -„Життя” - 1945).

Приклад оновлення газети задля підвищення конкурентноздатності. Le Monde, 1995 р. Більше різної, точної, часто аналітичної інформації, більш чіткий, яскравий, зручний шрифт. Чіткий поділ матеріалів по сімох розділах - „Міжнародний”, „Франція”, „Суспільство”, „Підприємства”, „Сьогодні”, „Обрії”, „Культура”. Газета почала надходити в продаж о 14.00 – на годину раніше, ніж раніше. І це все спрацювало.

Agence France-Press — AFP. Створено в 1944 р. на базі агенції Гавас. Комерційне підприємство, яке має і урядові субсидії (у вигляді абонентської плати).

Група Ер сана (Le groupe de presse Hersant) основана в 1950 р.Робером Эрсаном. Перше видання – „Ото-журналь” для автоаматорів. Нині контролює 20% усієї газетно-журнальної друкованої продукції в країні, низку видань в Бельгії. Ер сану належать Le Figaro, France-Soir (Фр. ввечорі), Lе Parisien Libere (Вільний парижанин), Le Dauphine Libere (газета у Греноблі), Sud-Ouest („Південь-Захід” - Бордо) та інші. Зараз група, щоб обійти антимонопольне законодавство, розділилася формально на декілька підрозділів, але розширюється, активно займається ТБ.

Дата добавления: 2014-01-04