Філософії

Філософія як загадка еллінського генія. Періодизація античної

Елліністична філософія.

Класичний період давньогрецької філософії

Досократівська філософія

Філософії.

Філософія як загадка еллінського генія. Періодизація античної

ПЛАН

Опорний конспект лекції

з курсу «ФІЛОСОФІЯ»

на тему:

«АНТИЧНА ФІЛОСОФІЯ»

для студентів ІІ курсів усіх факультетів

Полтава-2011

Тема: Антична філософія (VI ст. до н.е. – V ст. н.е.)

Давня Греція … Як її тільки не називали: колиска цивілізації; вітчизна демократії; невичерпне джерело прекрасного; грецьке диво. І якщо вже Еллада була справжнім чудом античності, то її філософію вважають справжнім восьмим дивом світу.

Чому саме греки? Чому в Давній Греції виник каскад думок,ідей і теорій, які завершились створенням філософії? Протягом століть філософія як одне із безсмертних творінь грецького генія хвилює вчених.

Грекам був притаманний забобон щодо їх винятковості з-поміж інших народів. Подібно римлянам грекам взагалі не була властива скромність в тому значенні, як зараз розуміємо її ми. Вони не вважали непристойним відверто демонструвати свої заслуги, привселюдно говорити про свої переваги. Само прославлянням не гребували ні поети чи скульптори, ні ремісники чи художники. Ким би людина не була – головне щастя полягало в тому, щоб здобути добру славу в сучасників і нащадків. Як розповідав батько історії Геродот, після великої морської перемоги над персами в 480 р. до н.е. поблизу о.Саламін неподалік від Афін грецькі воєначальники відкритим голосуванням вирішували, хто із греків найдостойніший нагороди за доблесть і кожен подав голос за самого себе.

Іноді прагнення слави спонукало до вельми сумнівних справ: сумно відомий Герострат підпалив храм Артеміди в Ефесі, щоб тільки прославитися. Жага слави, котра мучила якогось Павсанія, стала причиною смерті Філіппа, батька Олександра Македонського. Запитавши якогось софіста, як можна здобути найбільшої слави, Павсаній отримав відповідь: «Вбити того, хто зробив найбільше». До нашого часу збереглись поетичні списки – свого роду давньогрецька «книга рекордів Гіннесса»: переліки людей, які прославились огрядністю чи худиною, низьким або велетенським зростом, тупістю чи мудрістю.

Звичайно, що за такої уваги до власної репутації і бажання прославитись, греки дуже вразливо реагували на осудження чи ганьбу.

З ін6шого боку, до славолюбства греків і боязні ганьби додається ще одна цікава риса – дух суперництва, змагання, що пронизував будь-які сфери діяльності людини. У Давній Греції змагались усі: ремісники, орачі, пастухи, теслярі, поети, музиканти. Так, наприклад, в місті Еліді влаштовувались змагання в красі серед чоловіків, а в Афінах під час свята Анфестерій змагались, хто більше вип'є вина з великих кухлів. До суперництва спонукали не стільки блага, що здобувались внаслідок боротьби, скільки бажання бути кращим серед кращих, прагнення досягти найбільшого. У греків боротьба в життєво важливих сферах – на війні, в політиці чи економіці часом ставала не боротьбою за перемогу чи посаду, а самоціллю. Дух суперництва виявлявся навіть там, де успіх не обіцяв нічого, крім визнання того, що ти досягнув більшого, ніж твій суперник.

Розглянувши всі ці фактори, сучасний петербурзький вчений Зайцев запропонував оригінальне вирішення загадки «грецького дива». Згідно його агональної теорії (з грецької «агон» означає «змагання»), орієнтація греків на успіх і прагнення всюди бути першими, розповсюдились і на духовні, інтелектуальні сфери діяльності людини, надавши могутнього поштовху філософії, науці та мистецтву, мобілізувавши всі найкращі сили греків буквально в будь-якій справі, за яку б вони не брались. Четвертим, останнім фактором були також відсутність догм і їх охоронців та схильність греків до всього нового, їх сміливість у руйнуванні традиційних устоїв суспільства. Отже, філософія в Давній Греції виникла завдяки любові до свободи – свободи слова, свободи думки та свободи дії. Відчуття саме свободи піднесло грецький дух і розум на неосяжну висоту.

Антична, тобто грецька і римська філософія існувала понад 1000 років (із VI ст. до н.е. до VI ст. н.е.). За цей час вона пройшла, як і вся антична культура, повний цикл від зародження до розвитку, а через нього – до занепаду і загибелі. У зв’язку з цим історія античної філософії поділяється на 4 періоди:

1) зародження та формування (VI ст. до н.е.)

2) зрілість і розквіт (V – VI ст. до н.е.)

3) занепад – грецька філософія епохи еллінізму й філософія періоду Римської республіки (ІІІ – І ст. до н.е.)

4) період занепаду і загибелі в епоху Римської імперії (І – V ст. н.е.).

Одні античні філософи називаються фізиками, завдяки вивченню природі; інші – етиками, завдяки міркуванню про людську мораль; треті – діалектиками, завдяки відшуканню істини у прихованому змісті речей. Фізика, етика і діалектика є 3 частини філософії: фізика навчає про світ і все, що в ньому міститься; етика – про життя і властивості людини; діалектика ж піклується про докази для фізики і етики. До філософа Архелая включно існувала лише фізика; від Сократа бере початок етика, а від Зенона Егейського – діалектика.

Основні ідеї античної «фізики», які здійснили надзвичайний вплив на західну філософію, чудово обґрунтував сучасний дослідник Ричард Тарнас:

1) Світ – облаштований космос, чий порядок нагадує гармонію всередині людського розуму.

2) Космос як цілісність є вираженням все проникаючого розуму, який має своє призначення і ціль і доступний безпосередньому сприйняттю людиною.

3) Аналіз за найглибшою своєю суттю виявляє деякий позачасовий порядок, взірцевий щодо свого часового, конкретного прояву. Таким чином, оточуючий нас світ виявляється нібито поділеним на дві частини: «Світ ідей» і «Світ речей», який є його матеріальною, недосконалою копією.

4) Пізнання внутрішньої будови і змісту світу вимагає від людини свідомого розвитку своїх пізнавальних можливостей – таких, як розум, інтуїція, дослід, оцінка, уява і пам’ть.

5) Безпосереднє пізнання найглибшої суті дійсного світу – потреба не тільки розуму але і душі, оскільки знання істини сприяє не лише інтелектуально росту, але й духовному звільненню.

Дата добавления: 2014-01-04