Типи соціально-психологічних виробничих конфліктів

Горизонтальні конфлікти	Вертикальні конфлікти	Вертикальні конфлікти «згори»
Дії однієї людини є перепоною в успішній діяльності іншої	Керівник не забез­печує можливості для успішного до­сягнення мети діяльності підлеглими	Підлеглий не забез­печує керівникові можливості для здійснення основної мети діяльності
Дія однієї людини є перепоною в досягненні особи­стих цілей іншою	Керівник не забез­печує підлеглому можливості для досягнення його особистих цілей	Підлеглий створює перепони в досяг­ненні керівником його особистих цілей
Конфлікт поведінки й соціальних норм групи	Суперечність між діяльністю керівни­ка, стилем його роботи та очікуван­нями підлеглих	Суперечність між діяльністю підлегло­го як носія певної соціальної ролі та очікуваннями керівника
Особистісна несумісність	Лідери та авторите­ти групи не виправ­довують очікувань інших її членів	Члени групи не виправдовують очікувань лідерів та авторитетів

Один і той самий конфлікт може бути і деструктивним, і конструктивним, залежно від площини, в якій розглядаєть­ся. Тому розуміння природи конфлікту, його функцій і про­яву дає змогу своєчасно виявити його ознаки та сформувати відповідний стиль поведінки.

Особливе місце посідає проблема формування і розвит­ку колективних суб'єктів діяльності в сучасних соціологіч­них системах. Управління такими організаціями неможливе без знань і активного використання законів соціально-пси­хологічної регуляції діяльності. Ці проблеми більш повно висвітлені у працях В. П. Казмиренка.

Таким чином, проблема групової діяльності операторів має велике значення для вирішення завдань організації взаємодії операторів у системах управління і, відповідно, для підвищення ефективності функціонування сучасних СЛМ.

Інтегральним показником виконання групою певної ді­яльності є її ефективність, на яку впливає значна кількість факторів.

5.3. Спираючись на власні дослідження, а також на дані ін­ших авторів, нами була побудована модель регуляції групової діяльності операторів, яка складається з трьох ос­новних контурів:

• предметно-інформаційного;

• емоційно-мотиваційного;

• організаційно-функціонального.

Вони забезпечують реалізацію трьох основних функцій взаємодії у групі: інформаційної, афективно-комунікативної і регулятивної. До кожного контуру належать по дві групи факторів: суб'єктні, що зумовлюють діяльність людей, і об'єктні, які відображають специфіку функціонування технічних засобів діяльності операторів.

Контур предметно-інформаційного регулювання налаго­джує інформаційні потоки в системі «суб'єкт-об'єктних» відносин, що потребує врахування особливостей прийман­ня, оцінки і переробки інформації людиною, а також спе­цифіки опису, пошуку і представлення цієї інформації за­вдяки технічним системам.

Особливості пізнавальної організації і функціонування людини відображаються у характеристиках її мисленєвої діяльності, у параметрах когнітивних стилів, гармонійне по­єднання яких визначає ефективність процесу пошуку необ­хідного рішення.

Завдяки поєднанню різних способів отримання і пере­робки інформації з'являється можливість оцінити ситуацію з різних точок зору, що, безперечно, сприяє розкриттю но­вих властивостей об'єкта і, відповідно, прийняттю нових, оригінальних рішень.

Крім цього, при вирішенні проблемних ситуацій варто змінювати домінуючі рівні творчої поведінки людини. Це досягається цілеспрямованою комплектацією групи, ство­ренням її «композиції» через спеціальний підбір її членів.

На ефективність групових рішень впливає не тільки рі­вень інтеграції засобів когнітивного аналізу й переробки ін­формації, а й єдність програмних орієнтацій членів групи, які визначають пізнавальні перспективи розвитку проблем­них ситуацій. Інакше кажучи, взаєморозуміння, а також вза­ємовідносини і взаємодія у процесі діяльності значною мірою залежать від узгодженості думок членів групи відносно на­прямків пошуку можливих рішень і оцінки наслідків їх прийняття.

Розуміння і оцінка партнера зі взаємодії залежать від точності відображення його когнітивних структур і схожості ціннісно-нормативних систем регуляції процесів досягнен­ня мети. В цьому разі великого значення набуває побудова єдиної системи програмних орієнтацій пізнавальних перс­пектив для всіх членів групи.

Особливо актуальним це є в тих випадках, коли група складається з людей різного рівня професійного досвіду.

Крім того, слід брати до уваги і специфіку функціону­вання технічних засобів діяльності операторів. Важливу роль відіграють інформаційні бази знань для опису вихідної си­туації, характеристики основних функцій об'єкта, системи, параметрів мети, умов і засобів її досягнення з урахуванням особливостей практичних методів.

Саме представлення знань для індивідуального і групо­вого використання потребує застосування різних засобів відо­браження інформації — екранів, табло, інтегральних інди­каторів. При їх розробці теж необхідно враховувати інже­нерно-психологічні вимоги і рекомендації.

Інформаційна допомога, підтримка оператора проявля­ється в «підказці» різних методів, тактик, стратегій пошуку інформації і прийняття оптимальних рішень. Вони можуть бути зафіксовані в пам'яті ЕОМ і пропонуватись оператору у «нав'язаному» або «вільному» режимах. При цьому зміс­товий аспект інформаційної допомоги буде залежати від специфіки проблемних ситуацій, техніко-технологічних зв'язків, зафіксованих у самій структурі СЛМ.

Контур емоційно-мотиваційного регулювання дає змогу оцінювати і керувати внутрішнім станом групи, її соціаль­но-психологічним кліматом. Група операторів як вид реаль­ної малої групи має формальну і неформальну функціональ­ну організацію.

Формальна організація взаємовідносин чітко регламен­тована та підпорядкована функціональній структурі і тех­нічному ланцюгові процесу управління. Неформальна структура, яка виникає на основі міжособистісного спіл­кування, таких обмежень не має. Ось чому взаємовідно­сини в неформальній структурі можуть суттєво вплинути на результати взаєморозуміння і взаємодію у групі опера­торів.

В інфраструктурі групи діють один чи два лідери. Один із них може бути компетентним фахівцем і виконувати роль ділового лідера, а інший — роль емоційного лідера, який підтримує певні взаємовідносини в групі.

Діловий лідер має переваги у предметно-інформаційній сфері, він пропонує оптимальні вирішення проблемних си­туацій. Когнітивна спрямованість цього лідера стимулює інших членів групи до інтелектуальної взаємодії з метою пошуку нових, оригінальних рішень.

Емоційний лідер регулює внутрішнє життя групи, він тонко і точно відчуває та розуміє сутність відносин між чле­нами групи, намагається їх коригувати, підтримуючи спри­ятливий соціально-психологічний клімат у групі. Як відо­мо, міжособистісні стосунки складаються на основі:

• предметно-статусних відносин, які відображають внесок кожного члена групи у вироблення групового рішення;

• функціонально-рольових відносин, пов'язаних із прий­няттям або неприйняттям соціальних ролей інших членів групи;

• особистих емоційно-статусних стосунків між членами гру­пи, що формують соціально-психологічний клімат.

На продуктивність групової діяльності впливають і фак­тори, які характеризують ціннісно-орієнтаційну єдність її членів, статевий і віковий склад. На формування ціннісно-орієнтаційної єдності групи впливають рівень єдності цін­нісно-нормативних систем і критеріїв їхньої оцінки, а та­кож мотивація особистості. Схожість позицій, єдність по­глядів на розвиток проблемних ситуацій забезпечують між членами групи краще взаєморозуміння і нормальні стосун­ки між ними, що гарантує їх взаємодоповнюваність.

У випадках, коли в групі спостерігаються розходження в оцінці ситуації і прогнозів її розвитку, виникає когнітивний конфлікт, який може зачепити і міжособистісні сто­сунки. Тоді особливу увагу треба приділяти налагодженню цих стосунків. Слід заздалегідь здійснювати психологічну підготовку спеціалістів і групи в цілому, застосовуючи пси­хологічне консультування, психокорекцію і засвоюючи різ­ні прийоми спілкування, обґрунтовано розподіляти функції в групі. Ці профілактичні заходи сприятимуть нормалізації мікроклімату в групі і, відповідно, підвищенню ефектив­ності її роботи.

Значну роль в інформаційній взаємодії відіграють і мо­тиваційні компоненти, які впливають на міжособистісні і рольові відносини. Домінування певної спрямованості осо­бистості визначає її поведінку і прагнення до реалізації своїх можливостей у конкретній діяльності.

Щодо групової діяльності, то переважає тут спрямова­ність даної групи. В умовах спільної діяльності мотивація одних вступає у взаємодію з мотивацією інших, що прояв­ляється у конкретній мірі участі у досягненні певної мети.

Найбільш яскраво це відображається в екстремальних ситуаціях, в яких тільки спрацьованість і спільність у єдиній меті всіх членів групи можуть забезпечити необхідний рівень порозуміння і співчуття у процесі групового рішення про­блемних ситуацій.

Використання технічних систем, особливо комп'ютер­ної техніки, привносить свої особливості у структуру спіл­кування. «Суха», стандартна мова технічних систем не дає змоги виразитися всій гамі відчуттів, настроїв і відношень особистості до предметного світу або людського оточення. Чуттєвий компонент притаманний кожному актові взає­модії, і нехтування ним призводить до порушень у струк­турі спілкування, викликаючи почуття незадоволеності, що негативно відбивається на ефективності всієї діяль­ності.

Крім цього, емоційно-комунікативний компонент впли­ває на мотиваційну сферу як окремих членів групи, так і групи в цілому. На прикладі використання ЕОМ можна за­значити, що, з одного боку, комп'ютерна техніка сприяє розвитку пізнавальної мотивації і мотивації досягнення, а з іншого — трудомісткість розробки програмного забезпечен­ня, його вартість не стимулюють її використання. Слід підкреслити, що розглянуті форми мотивації нале­жать до класу ситуативних, таких, що виникають у процесі діяльності, а не до базових, усталених утворень особистості. Тому співвідношення формальної та неформальної струк­тури може суттєво впливати на ефективність групової діяль­ності.

Найбільша ефективність спільної діяльності спостері­гається у так званих спрацьованих групах, де формальна і неформальна структури діалектичне поєднані. Досягнення сумісності і спрацьованості членів групи можливе завдяки попередній соціально-психологічній підготовці, яка імітує спільну діяльність, сприяє узгодженню функцій та ролей членів групи, координації комунікативних зв'язків і міжособистісних стосунків.

Контур організаційно-функціонального регулювання забез­печує різні види взаємозв'язків у групі, підтримуючи і зада­ючи тим самим спрямованість і форму предметно-інфор­маційної взаємодії, у процесі якої реалізуються різні види міжособистісних стосунків.

Одним із провідних факторів цього контуру є взаємопов’язаність. Це внутрішньогрупові взаємовпливи, які регулюють характер взаємодії, а через взаємодію — і ефективність групової діяльності.

У дослідженнях із порівняльного аналізу психічних про­цесів (сенсорно-перцептивних та мовленево-мислиневих), за умов індивідуальної та спільної діяльності, виділяють три умовні рівні взаємопов'язаності суб'єктів.

Перший рівень — «мовчазної співприсутності» — має фак­тично умовне значення, але вже тут виявляється ефект со­ціального впливу, згідно з В. М. Бехтерєвим, «соціального збудження» та «соціального гальмування». Навіть мовчазна співприсутність групи людей змінює стан людини, змушує її поводити себе інакше, ніж за умов ізоляції. Цей ефект поси­люється за умов співі Присутності референтної (значущої) гру­пи. Природно, що в кожній групі як цілісному утворенні ви­являються тенденції позитивної і негативної значущості, і тому одних членів групи співприсутність активізує, а в інших знижує успішність діяльності. До цього типу взаємопов'я­заності належать усі різновиди індивідуальних робіт, які зво­дяться в єдине ціле тільки на певних етапах діяльності. По суті, це паралельні індивідуальні діяльності.

Другий рівень має умовну назву «взаємовпливу». Тут взаємопов'язаність діє на психічні процеси вже більшою мірою: в регуляцію включаються такі механізми, як наслідування, навіювання і конформність. Вони, своєю чергою, визнача­ють одноманітність у групі щодо спільних норм, оцінок, по­глядів, поведінки і діяльності.

Засобом взаємовпливів є обмін інформацією на мовно-мислиневому (вербально-логічному) рівні, на якому оцін­ки та думки або «констатуються» (перший підрівень), або аналізуються з подальшим індивідуальним прийняттям рі­шення (другий підрівень), або обговорюються, і приймаєть­ся одне спільне рішення (третій підрівень). Перехід від «мовчазної співприсутності» до «взаємовпливів» означає пе­ретворення індивідуально-паралельної діяльності на спільну. Під час обговорення проблеми, обміну думками формується «сукупний фонд знань сукупного суб'єкта», який регулює розв'язання різноманітних групових завдань.

Третій рівень — рівень дійової взаємопов 'язаності, на яко­му дії кожного члена групи неможливі без одночасних або по передніх дій інших. Це вже спільна діяльність у повному ро­зумінні цього слова. Взаємозв'язок тут визначається не тільки закликами до співробітництва (в тому числі наказами й ін­струкціями), а й метою, результатом і засобами діяльності.

Успішність функціонування групи залежить не тільки від розподілу функцій між її членами, а й від зв'язку між ними. Залежно від конкретних завдань можливі різні варіанти функ­ціональної організації групи: «ланцюг», «зірка», «коло», «сіт­ка» (повна і неповна).

Повна комунікативна структура («сітка») забезпечує віль­не спілкування між членами групи. Структура типу «зірка» характерна для груп, що працю­ють в умовах жорсткого керівництва, виконання управлінсь­ких функцій тільки самим керівником, а типу «ланцюг» і «коло» — виникають за конвеєрної праці.

При цьому нескладні завдання краще вирішує група з комунікаціями централізованого типу, а у вирішенні склад­них завдань більш ефективною є повна «сітка» комунікацій.

5.4. Застосування різних систем комунікацій сприяє поши­ренню інформації від одних членів групи до інших і забез­печує ефективність виконання завдань. Для цих систем ха­рактерні різні форми спілкування: дискусія, консиліум, кон­структивне сперечання, консультування.

В організації творчої дискусії слід усіма засобами запо­бігати центрації комунікативних зв'язків. Ніхто з членів групи не повинен мати ні просторових, ні комунікативних, ні інформаційних переваг. Розташування учасників дискусії у просторі має бути вільним (наприклад по колу) і залежати тільки від надання особистісних переваг, а інформаційний обмін за схемою — повна чи неповна «сітка».

Консиліум як форма групової діяльності використовується у вирішенні професійних проблем групою спеціалістів. У цих випадках спільна робота фахівців завжди спрямована на ре­зультат. Процедурно нарада (консиліум) допускає відкритий обмін думками і оцінками, але тільки до моменту прийняття конкретного рішення. Консиліум може розгортатися за двома основними схемами, перша з яких передбачає створення умов для кооперації дій членів групи. Це інструктивне орієнтуван­ня на підтримку інтересів, ідей і гіпотез один одного та пози­тивне ставлення до них. Друга — потребує створення умов для розгортання конкуренції серед членів групи, яка базується на розробці різних варіантів рішення проблеми.

Для виявлення позитивних і негативних сторін конкуру­ючих варіантів застосовують таку форму спілкування, як конструктивне сперечання.

Конструктивне сперечання — це свідоме і певним чином організоване виявлення переваг і недоліків конкурентоспро­можних варіантів вирішення проблеми. Якщо метою дискусії групової діяльності є вироблення максимальної кількості різ­них рішень проблеми, то метою конструктивного сперечан­ня є визначення найефективнішого варіанта рішення. При цьому доцільність того чи того варіанта має бути доведена з різних точок зору чи за кооперативною або за конкурентною схемою у вигляді конструктивного сперечання.

Конструктивне сперечання має три чітко визначені фа­зи, завдяки чому спільна діяльність більш регульована, ніж у дискусії. Перша фаза передбачає чітке визначення про­блеми вибору одного з варіантів рішення, тобто за якими параметрами і характеристиками оцінюється кожне рішен­ня. Друга фаза потребує дотримання етики сперечання — обговорювання тільки питань, які стосуються проблеми. Обов'язкова умова цієї фази — це реагування на всі «за» і «проти» варіантів, що розглядаються, за відхиленням від проблеми стежить керівник-арбітр сперечання. Третя фаза — завершальна, на якій приймається рішення з проблеми. Остаточним рішенням може бути або один із пропонованих варіантів, або компромісне рішення, або ніяке. У ви­падках збільшення протиріч і затягування другої фази ке­рівник-арбітр змінює режисуру сперечання, націлюючи учасників на вироблення компромісного рішення. Він мо­же змінити рольові обов'язки у групі, що впливає як на мотивацію, так і на успішність діяльності.

Консультування як форма організації спілкування може бути груповим або індивідуальним, що залежить від рівня складності завдань та способів їх вирішення. Воно може проводитися безпосередньо у вигляді «відкритого діалогу» і опосередковано — у вигляді «прихованого діалогу». За «від­критого діалогу» здійснюється безпосередній обмін думка­ми між спеціалістами, і на цій основі можливе вироблення компромісних, а може, і нових рішень проблеми. У «прихо­ваному діалозі» обмін інформацією здійснюється у вигляді стандартних, логічних схем за допомогою різних формаль­но-знакових систем. Користувач цією інформацією може прийняти її або відхилити.

Порівняльний аналіз різних форм спілкування дає під­стави диференціювати форми взаємодії у групах. По-перше, це реалізація різних функцій. Найважливіша функція дис­кусії — вироблення максимально можливої кількості варі­антів рішення проблеми, задачі. За своєю суттю — це ди­вергентні задачі. Різновид можливих варіантів, гіпотез рі­шення стає критерієм ефективності дискусії. Перед конси­ліумом і консультуванням постає зовсім інша функція — звести усю різноманітність варіантів можливих рішень до одного, тобто обрати або виробити один оптимальний варі­ант рішення.

По-друге, відмінність структури групової діяльності за ступенем субординації і координації членів групи. При коор­динаційній структурі функції рівномірно, без жорсткого за­кріплення і регламентації розподіляються між усіма членами групи. Така структура групової діяльності сприяє генерації нових ідей та їхніх рішень. Відповідальність за результати роботи умовна. Субординаційна структура вимагає ієрархіч­ного розподілу функцій, створення керівного центру.

По-третє, різний склад учасників дискусії, консиліуму та консультування зумовлений цільовим призначенням групи. Група формується залежно від її функціонального призначення.

Отже, ефективність групової діяльності значною мірою залежить від рівня взаєморозуміння, взаємовідносин і взаємодії як психологічних ефектів, що виникають у процесі спільної діяльності. Цілеспрямоване їх формування можливе тільки з урахуванням інженерно-психологічних вимог ї рекомендацій, які, своєю чергою, складають систему інженерно-психологічного забезпечення СЛМ.

Дата добавления: 2014-01-04