Періодизація вікового розвитку у віковій і педагогічній психології

Вікова періодизація розвитку психіки людини утворює своєрідний каркас вікової психології як цілісної науки.

Згідно найбільш повній віковій періодизації психічного розвитку, народження людини не є абсолютною точкою його відліку. Визначають такі періоди вікового розвитку людини:

• до народження - пренатальний період (сьогодні він мало досліджується в психологічному аспекті);

• перед народженням та навколо нього - перінатальний період (він досить плідно досліджений у трансперсональній психології С.Грофа, яка через техніки глибокого дихання і ЛСД-терапії дозволяє людині знов пережити досвід плоду в утробі матері та кризу народження – найвідповідальнішу в житті, згідно з О. Ранком);

• від народження до 1 року – фаза новонародженості (криза новонародженості) та вік немовляти (цей період завершується кризою першого року життя, її пов'язують з початком ходьби й нейрофізіологічною перебудовою, що спричиняють фізичне стомлення, а також зі смисловим мовленням та оперуванням великою кількістю предметів, які ведуть до розумового стомлення; симптомом цієї кризи є постійний протест дитини);

• від 1 до 3 років - період переддошкільного дитинства (він закінчується кризою 3-х років, її пов'язують з розвитком предметної діяльності; прояви цієї кризи вже більш яскраві: впертість, негативізм дитини - тобто схильність до дій, протилежних вимогам, непокірність, свавілля, деспотизм);

• від 3 до 6-7 років - період дошкільного дитинства (він закінчується кризою 7-ми років, котру пов'язують із викликаною вступом до школи зміною соціальної ситуації, розумовим напруженням та розвитком самосвідомості);

• від 6-7 до 10-11 років - молодший шкільний вік (у цей період для розвитку самосвідомості дитини є дуже важливою оцінка оточуючих, вона оволодіває соціально-нормативною поведінкою);

• від 11-12 до 15 років - підлітковий вік (цей період супроводжується найбільш помітною кризою в житті людини, головним фактором якої визнається пубертат - статеве дозрівання; у підлітка інтенсифікується фізичний, розумовий, моральний, соціальний розвиток; перебудовується організм, самосвідомість, система відношень з оточуючими; відчуття дорослості призводить до труднощів соціальної взаємодії);

• від 15 до 17 років - рання (перша) юність, або старший шкільний вік (цей період пов'язаний з інтенсивними пошуками свого місця у світі, з намаганнями збагнути сутність світу - одразу і назавжди, із побудовою власного ставлення до всіх явищ дійсності, котре базується на певній індивідуалізованій картині світу);

• від 17 до 21 року - юність, або зріла (друга) юність (цей вік є періодом першого випробування власних сил і здібностей людини, коли вона розкриває свій потенціал на певному шляху творчого життєдіяння; відбувається професійне самовизначення);

• від 21 до 35 років - період молодості, або першої (ранньої) дорослості (у цей вік людина досягає певного піку своїх можливостей; саме характер і обсяг її досягнень постають факторами кризи 30-ти років, котра зазвичай складається із загострення проблем наслідків професійного визначення, побудови сімейного життя, загального самоствердження);

• від 35 до 60 років - період зрілості, або другої дорослості (цей період є часом, коли людина опиняється не на «піці» своїх можливостей, але на певному їх «плато» - сталому стабільному рівні, на якому вона закріпилася; кризи 40-ка і 50-ти років є змістовно близькими одна до одної - розчарування, невдоволеність рутиною, намагання вирватися з обіймів буденності до справжнього буття - тільки зростають обсяги симптомів стагнації розвитку);

• від 60 до 75 років - похилий вік (цей період звичайно є часом, коли людина стикається із першими ознаками власної психічної інволюції; вона або докладає зусиль, щоб оптимально функціонувати і досягти того новоутворення, яким визначається цей вік - мудрості, або впадає у відчай і швидко деградує; кризи цього і двох наступних періодів пов'язані з розвитком ставлення людини до кінця своєї життєдіяльності, з примиренням з його наближенням);

• від 75 до 90 - старечий вік;

• вище за 90 - довгожителі.

Як визначити, коли один вік змінюється іншим?

Багато дослідників (Е. Еріксон та ін.) як підставу періодизацій психічного розвитку дитини обирали соціальні критерії, підкреслюючи тим самим залежність особистості від соціального оточення, соціальну природу особистості.

Е. Еріксон, будучи послідовником З. Фройда, підкреслює біосоціальну природу людини й адаптивний характер поведінки особистості, центральною інтегративною якістю якої виступає психосоціальна ідентичність. Суб'єктивно вона переживається як "почуття безперервної самототожності" ("Я це Я"), базується на прийнятті особистістю цілісного образу себе, що формується мірою соціалізації індивіда.

4. Критерії психічного розвитку.

У концепції періодизації психічного розвитку дитини, розробленої Ельконіним Д.Б. на основі культурно-історичної теорії психічного розвитку, кожен вік виділяють на основі наступних КРИТЕРІЇВ (таких як соціальна ситуація розвитку провідна діяльність, вікові новоутворення):

1. Соціальна ситуація розвитку - сукупність типових умов життя дитини, особливості її взаємин з дорослими й однолітками, її положення в системі прийнятих у даному суспільстві відносин.

2. Провідна діяльність - це діяльність, розвиток якої зумовлює головні зміни в психічних процесах і психологічних особливостях особистості дитини на певній стадії її розвитку:

- в ній виникають і диференціюються інші, нові види діяльності;

- у ній формуються або перебудовуються психічні процеси;

- від неї найближчим чином залежать основні психологічні зміни особистості дитини, що спостерігаються в даний період розвитку.

3. Вікові новоутворення - узагальнений результат, "підсумок" усього психічного розвитку, що має спонукальну силу для розвитку психіки на наступному віковому періоді.

Приведемо коротку характеристику виділених Ельконіним Д.Б. періодів психічного розвитку, відповідно до наведеної вище схеми:

1-й рік життя - період немовляти.

Соціальна ситуація розвитку (ССР) - повна залежність дитини від дорослого. Навіть елементарні фізіологічні потреби дитина може задовольнити лише за допомогою дорослого.

Провідна діяльність дитини - безпосередньо-емоційне спілкування, тобто спілкування без використання мови.

Новоутворення - формується цілісна картина світу, координація рухів, прямоходіння.

Раннє дитинство (від 1 до 3 років)

ССР - зростає самостійність дитини, дорослий є основним джерелом інформації про навколишній світ. Спільна діяльність з дорослим.

Провідна діяльність - предметно-маніпулятивна (використання предметів відповідно до їх призначення) - у ній відбувається оволодіння суспільно виробленими способами дій із предметами.

Вікові новоутворення - почуття "Я", самосвідомість, мова, практичний інтелект.

Дошкільний вік (3 - 7 років)

ССР - дитина прагне до самостійності, до дорослого життя, але оскільки вона ще не в змозі його вести й оскільки в неї відсутня обов'язкова діяльність, задовольняється потреба в "дорослому житті" у символічному плані, у провідній діяльності – рольовій грі.

Рольова гра - символічне відтворення привабливих, але недоступних форм поведінки; у ній відбувається орієнтація в найбільш загальних, фундаментальних змістах людської діяльності.

Вікові новоутворення - внутрішня позиція, супідрядність мотивів; прагнення до суспільно-важливої діяльності (готовність до школи); наочно-образне мислення, комунікативні уміння.

Молодший шкільний вік (7 - 10-11 років)

ССР - дитина переходить до обов'язкової, оцінюваної і контрольованої діяльності.

Провідна діяльність - навчальна, у процесі якої відбувається засвоєння нових знань, інтенсивне формування пізнавальних й інтелектуальних сил.

Вікові новоутворення - довільність, тобто здатність діяти цілеспрямовано; рефлексія - тобто здатність усвідомлювати свої дії; внутрішній план дій.

Підлітковий вік (11-15 років)

ССР - поведінкова емансипація від дорослих; "уже не дитина, ще не дорослий" – переживання психологічної і соціальної маргінальності; потреба в самоствердженні.

Провідна діяльність - інтимно-особистісне спілкування - побудова довірчих і близьких стосунків з ровесниками на основі особистої симпатії, а також загальних інтересів, загальних уявлень про життя.

Вікові новоутворення - свідома різнобічна самооцінка, побудова Я-концепції; почуття дорослості.

Ранній юнацький вік (15-18 років)

ССР - необхідність професійного, особистісного і життєвого самовизначення.

Провідна діяльність - навчально-професійна, у якій відбувається і перевіряється самовизначення.

Вікові новоутворення - світогляд, життєві плани і перспективи.

Механізм зміни одного вікового періоду іншим - зміна провідної діяльності (виникає нова потреба, потім до неї "підтягується" операціональна сторона діяльності) - потреби переростають можливості, відбувається зміна провідної діяльності, існує 2 типи провідної діяльності:

1 ТИП - діяльності спілкування в системі "дитина - дорослий", у цих діяльностях відбувається інтенсивна орієнтація в основних змістах людської діяльності й освоєння задач, мотивів і норм відносин між людьми. Сюди відносяться безпосередньо-емоційне спілкування дитини, рольова гра дошкільника й інтимно-особистісне спілкування підлітків.

До 2 ТИПУ відносяться провідні діяльності в системі " дитина - суспільний предмет ", усередині яких відбувається засвоєння соціальних способів дії з предметами й еталонів, що виділяють у предметах ті або інші сторони. Сюди відносяться предметно-маніпулятивна діяльність, навчальна діяльність і навчально-професійна діяльність.

Таким чином, у дитячому розвитку мають місце,

- з одного боку - періоди, у яких відбувається переважне засвоєння задач, мотивів і норм відносин між людьми і на цій основі - розвиток мотиваційно-потребової сфери ("хочу"),

- з іншого боку - періоди, у яких відбувається переважне засвоєння суспільно вироблених способів дій із предметами, і на цій основі - формування інтелектуально-пізнавальних сил дітей, їхніх операційно-технічних можливостей ("можу").

Чергуючись один з одним, ці періоди утворюють ЕПОХИ. Кожна епоха складається з закономірно зв'язаних між собою двох періодів. Вона відкривається періодом, у якому йде переважне засвоєння задач, мотивів і норм людської діяльності і розвиток мотиваційно-потребової сфери. Тут підготовлюється перехід до другого періоду, у якому відбувається переважне засвоєння способів дій із предметами і формування операційно-технічних можливостей.

Усі три епохи (раннього дитинства, дитинства, підліткового віку) побудовані згідно описаних принципів і складаються з закономірно зв'язаних між собою двох періодів. Перехід від однієї епохи до наступної відбувається при виникненні невідповідності між операційно-технічними можливостями дитини і задачами і мотивами діяльності, на основі яких вони формувалися.

Теоретичне і практичне значення викладеної гіпотези Ельконіна Д.Б. (про періодичність процесів психічного розвитку) і побудованої на її основі періодизації полягає в тому, що:

«- По-перше, вона дозволяє перебороти існуючий у дитячій психології розрив між розвитком мотиваційно-потребової і інтелектуально-пізнавальної сторін особистості, показати суперечливу єдність цих сторін розвитку особистості.

- По-друге, ця гіпотеза дає можливість розглянути процес психічного розвитку не як лінійний, а як такий, що йде по висхідній спіралі.

- По-третє, вона відкриває шлях до вивчення зв'язків, що існують між окремими періодами, до встановлення функціонального значення всякого попереднього періоду для настання наступного.

- По-четверте, наша гіпотеза спрямована на таке розчленовування психічного розвитку на епохи і стадії, що відповідає внутрішнім законам цього розвитку, а не яким-небудь зовнішнім стосовно нього факторам».

Практичне значення гіпотези полягає в тому, що вона допомагає наблизитися до рішення питання про сензитивність окремих періодів дитячого розвитку до певного типу впливів, допомагає по-новому підійти до проблеми зв'язку між ланками існуючої системи освітніх установ. Відповідно до вимог, що випливають з цієї гіпотези, там, де в системі спостерігається розрив (дошкільна установа - школа), повинен існувати більш органічний зв'язок. Навпаки, там де нині існує безперервність (початкові класи-середні класи) повинен бути перехід до нової освітньо-виховної системи.

Прийнята у психології періодизація Виготського-Ельконіна має у своїй основі критерій провідної діяльності (предметно-маніпулятивна діяльність, гра, навчальна діяльність, спілкування та ін.).

Однак психологічні дослідження останніх років дають підставу вважати, що принцип провідної діяльності є дещо абсолютизованим, за його межами залишились інші види діяльності, які можуть бути провідними (у структурі навчальної діяльності: спортивна, художня, музична, ігрова тощо) або можуть залишатися просто значущими, визначаючи спрямованість активності особистості.

Дата добавления: 2014-01-04