Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Гідрологічні ресурси Світового океану

У господарській практиці морська вода використовується в промисловості і сільському господарстві. Це дозволяє замінити прісне водопостачання морським, що с актуальним для вододефіцитних приморських регіонів.

Основна маса морської води використовується для охолодження агрегатів на великих енергетичних і металургійних підприємствах, розташованих у при­морських районах. Великі ТЕЦ, металургійні заводи з морським охолодженням існують в США,Канаді, країнах Ближнього і Середнього Сходу, деяких європейських державах. Підприємства з морськими охолоджувальними системами існують у Росії і на Україні. Наприклад, споживання морської води промисловими підприємствами Одеської і Кримської областей у недалекому минулому складало приблизно 30 % загального водоспоживання.

Також морська вода застосовується в нафтовій, хімічній і гірничодобувній промисловості. У деяких приморських АЕС морська вода використовується для охолодження ядерних реакторів.

Інший аспект безпосереднього використання морської води – транспортування промислових відходів. Прикладом тому є мідно-молібденова фабрика в Ванкувері, де відходи виносяться морською водою в прибережну (до 700 м від берега) частину затоки.

Морська вода також використовується й у сільському господарстві. Так, на посушливих узбережжях деяких середземноморських країн, у країнах Аравійського півострова, в Індії, Австралії і деяких інших країнах практикується полив рослин морською водою. В умовах жаркого клімату це робить рослини більш життєстійкими в порівнянні з культурами, зрошуваними прісною водою.

У Швеції балтійськими водами поливають прибережні пасовища. Безпосереднє застосування морської води для господарських потреб – актуальна сучасна проблема.

Також морську воду використовують для одержання прісної. З усіх водних ресурсів Землі майже 94% складають солоні води Світового океану і лише приблизно 6% – прісні води суші. Один із найбільш ефективних способів забезпечення людства прісною водою є – опріснення солоних вод Світового океану.

Опріснення морських вод – технічно складна задача, проте промислове одержання прісної води з морської стало запроваджуватися в багатьох країнах. Зараз відомо близько 30 способів опріснення морської води. Зокрема, прісну воду отримують шляхом випаровування, заморожування, використання іонних процесів екстракції. Найбільш розроблений і широко застосовується метод дистиляції води. Саме дистиляційні установки (опріснювачі) – є основним засобом промислового опріснення води. Сучасні опріснювачі – складні, енергоміські спорудження. Чим більша продуктивність опріснювача, тим більше доро­гого палива (нафта, газ, вугілля) споживає спарена з ним електростанція.

У світі діють приблизно 1000 різних за продуктивністю опріснювальних установок. Близько 70% із них знаходиться на узбережжі Червоного моря в нафтодобувних країнах Близького Сходу.

За даними фахівців, у даний час світовий обсяг опріснення досягає 50 млн м3/добу. Однак слід зазначити, що значні обсяги опріснення морської води не вирішують глобальну проблему водопостачання людства.

Колосальні ресурси прісної води (близько 2000 км3) знаходяться у айсбергах. Водний запас крижаних гір, що відколюються від льодовиків і плавають в океані, приблизно дорівнює кількості води, що міститься в руслах рік світу. Ось уже кілька десятиліть існує ідея використання айсбергів для одержання з них прісної води. Для цього айсберги необхідно за допомогою морських судів відбуксировувати до місць споживання прісної води.

Корисні копалини Світового океану.

Нафта і газ. В результаті геологічного розвитку нашої планети в надра дна багатьох ділянок Світового океану сформувалися поклади нафти, газу, кам’яного вугілля, сірки, залізної руди та ін..

Нестача власної нафти і газу та намагання зменшити залежність від їх імпорту стимулюють країни до розширення пошуків нових нафтогазоносних родовищ. Розвиток, узагальнення результатів геологорозвідницьких робіт показали, що головним джерелом видобутку десятків мільярдів тон нафти і трильйонів кубометрів газу може служити дно Світового океану.

За сучасними уявленнями необхідна геологічна умова створення нафти та газу у надрах Землі – існування у районах утворення нафти і газу великих за розмірами осадових товщ. Вони формують великі нафтогазоносні басейни, які являють собою цілісні автономні системи, де проходять процеси нафтогазоутворення та нафтогазонакопичення.

Всього у світі відомо близько 400 нафтогазоносних басейни. З них приблизно половина продовжується з континенту на шельф, далі на материковий схил і рідко на абісальні глибини. Нафтогазоносних родовищ у Світовому океані відомо понад 900, з них морськими нафторозробками схоплено близько 351 родовища.

На даний момент є кілька найбільших центрів підводних нафторозробок, які визначають рівень видобутку у Світовому океані – Перська, Венесуельська, Мексиканська, Гвінейська затоки, а також Північне море.

Розвиток морської нафтогазової промисловості супроводжується створенням комплексу суміжних виробництв – спеціального машинобудівництва, верфей для будівництва плавучих і стаціонарних бурових платформ, верфі для створення допоміжного флоту, бази забезпечення і вертолітних площадок, танкерних причалів та термінальних обладнань, нафтопереробних і газоочисних заводів, берегових прийомних потужностей та розподілювачів поблизу витоків морських трубопроводів. Особливо варто відзначити створення розгалуженої системи підводних нафто- і газопроводів. Вся ця інфраструктура є потенційним джерелом екологічної небезпеки.

Тверді корисні копалини. Тверді корисні копалини, що витягуються з моря, поки що відіграють значно меншу роль у морському господарстві ніж нафта і газ. Проте, і тут спостерігається тенденція до швидкого розвитку добування, яка стимулюється виснаженням аналогічних запасів на суходолі та їх нерівномірним розміщенням. Крім того, стрімкий розвиток техніки обумовив створення удосконалених технологічних засобів, здатних проводити розробки у прибережних зонах.

Залежі твердих корисних копалин у морі та океані можна розподілити на корінні (зустрічаються на місці свого початкового залягання) і розсипні (їх концентрації утворюються у результаті винесення уламкового матеріалу ріками поблизу берегової лінії на суходолі та мілководді). У свою чергу, корінні поділяються на сховані (витягуються з надр дна) і поверхневі (розташовані на дні у вигляді конкрецій, мулів тощо).

Кам’яне вугілля. Кам'яне вугілля залягає у корінних породах, в основному вкритих зверху осадовим чохлом. Корінні кам’яновугільні басейни, розташовані у береговій зоні, у багатьох районах продовжуються у надрах шельфу. Вугільні пласти тут нерідко відрізняються більшою потужністю, аніж на суходолі. Видобуток кам’яного вугілля з підводних басейнів проводиться шахтовим способом.

У прибережній зоні Світового океану відомо понад 100 підводних родовищ і діє близько 70 шахт. З надр моря витягується приблизно 2% світового видобутку кам’яного вугілля. Найбільш значні розробки проводять Японія, яка отримує 30% вугілля з підводних шахт, і Великобританія, яка видобуває у позабереговій зоні 10% вугілля. Значну кількість кам’яного вугілля дають підводні басейни поблизу узбережжя Китаю, Канади, США, Австралії, Ірландії, Туреччини, а також Греції та Франції. Оскільки запаси вугілля на суходолі більш суттєві і комерційно доступніші ніж на морі, то підводні родовища вугілля розробляють переважно країни, малозабезпечені вугіллям.

Найбільше значення після нафти і газу мають розсипні родовища металоносних мінералів, алмазів, будматеріалів та бурштину. За окремими вилами сировини морські розсипи мають провідне значення. В них містяться десятки різноманітних, в тому числі тяжких мінералів і металів, що користуються попитом на світовому ринку. До найбільш істотних з них відносяться ільменіт, рутил, циркон, монацит, магнетит, каситерит (джерело олова), танталоніобіти, золото, платина, алмази та деякі інші. Найбільші прибережно-морські розсипи відомі в основному в тропічній і субтропічній зонах Світового океану.

З-поміж нерудної сировини у шельфовій зоні представляють інтерес глауконіт, фосфорит, пірит, доломіт, барит, будівельні матеріали – гравій, пісок, глина, черепашник. Ресурсів нерудної сировини, згідно сучасних і передбачених потреб, вистачить на тисячі років.

Інтенсивним видобуванням будівельних матеріалів у морі займається багато прибережних країн – США, Великобританія (протока Ла-Манш), Ісландія, Україна. У цих країнах видобувається черепашник, його використовують у якості основного компоненту при виробництві будівельного вапна, цементу, кормової муки.

Раціональне використання морських будівельних матеріалів передбачає створення промислових комплексів зі збагачення пісків шляхом їх очищення від черепашки та інших домішок та утилізації черепашки у різних галузях господарства. Видобування черепашнику проводиться з дна Чорного, Азовського, Баренцового та Білого морів.

Наведені дані свідчать про те, що до тепер сформувалась берегова гірничодобувна промисловість, розвиток якої у останні десятиліття був пов’язаний:

· з розробкою нових технологій;

· отриманий продукт відрізняється високою чистотою, оскільки побічні домішки відходять у процесі формування розсипу;

· розробка прибережно-морських розсипів не тягне за собою вилучення з землекористування продуктивних угідь.

Характерно, що країни-виробники концентратів з мінеральної сировини, яка видобувається з прибережно-морських розсипів (крім США та Японії), не використовують свою продукцію, а експортують її до інших країн. Основну кількість цих концентратів на світовий ринок постачають Австралія, Індія та Шрі-Ланка, у меншій мірі – Нова Зеландія, південноафриканські країни та Бразилія. У великих масштабах цю сировину ввозять Великобританія, Франція, Нідерланди, Німеччина, США та Японія.

На сьогодні розробки прибережно-морських розсипів розширюються у всьому світі і всі нові країни починають освоювати ці багатства океану.

Залізна руда. В останні роки були сприятливі перспективи добування корінних залягань морських надр шахтно-рудничним способом. Відомо понад більше сотні підводних шахт і рудників, закладених з берега материків, природних і штучних островів для видобутку вугілля, залізної руди, мідно-нікелевих руд, олова, ртуті, вапна, та інших корисних копалин схованого типу.

У прибережній зоні шельфу розташовані підводні родовища залізної руди, її видобувають за допомогою нахилених шахт, які йдуть з берега у надра шельфу.

Найбільш значна розробка морських залежнів залізної руди проводиться в Канаді, на східному узбережжі Ньюфаундленда (родовище Вабана). Крім того Канада видобуває залізну руду у Гудзонській затоці, Японія – на острові Кюсю, Фінляндія біля входу у Фінську затоку. Залізні руди з під водних родовищ отримують також у Франції, Фінляндії, Швеції.

В невеликих кількостях з під водних шахт добувається мідь і нікель. Канада – у Гудзонській затоці. На півострові Корнуолл (Англія) проводиться видобуток олова. В Туреччині, на узбережжі Егейського моря розробляються ртутні руди. Швеція добуває залізо, мідь, цинк, свинець, золото і срібло у надрах ботанічної затоки.

З підводних родовищ добувається понад 2 млн. тон сірки. Її поклади зустрічаються в надрах шельфу, звичайно, в соляних куполах, похованих під шаром осадових порід товщиною кілька десятків метрів. З давніх-давен видобуток сірки здійснюється в Мексиканській затоці в штаті Луїзіана в США на глибині приблизно 15 м. Тут пробурені шпари, через які до місць залягання сірки подається гаряча пара води, сірка плавиться, стає рідкої і під впливом стиснутого повітря через ці шпари надходить до трубопроводів і по них – до барж, де вона застигає в охолоджувальних цистернах. Це родовище дає 20% сірки, виробленої в США, і 4% її світового випуску.

Варто також згадати також і про інші мінеральні ресурси, які залягають основним чином у глибоководних районах Світового океану. Гарячі розсоли та мули з багатим вмістом металів (заліза, марганцю, цинку, свинцю, міді, срібла, золота) виявлені у глибоководній частині Червоного моря. Концентрації цих металів у гарячих розсолах перевищують їх вміст у морській воді.

Конкреції на поверхні океанічного дна.

Мінеральні багатства поверхні океанічного дна представлені специфічними утвореннями округлої, овальної, сплюсненої й іншої форми. їхня загальна назва – конкреції. За основними компонентами, що містяться в них, одні називаються фосфоритними, інші – ба­ритовими, треті – залізо-марганцевими.

Баритові конкреції містять 75-77% сульфату барію, який використовується у хімічній, харчовій промисловості як зміцнювач розчинів при нафтосвердленні. Вони виявлені на шельфі Шрі-Ланки. На Алясці в протоці Дункан розробляється єдине у світі жильне родовище бариту.

Фосфоритові конкреції, а також фосфатні піски і пластові поклади поширені як на мілководді, так і в глибоководних районах східних частин Тихого, Атлантичного та Індійського океаніів. Але вони не зустрічаються північніше 45°пн. ш. і південніше 50°пд. ш. Це пояснюється умовами утворення родовищ фосфоритів. Вони утворюються там, де є піднесення глибинних вод до шельфів. Запаси фосфоритів оцінюються в багато сотень мільярдів тонн. Застосовують їх для виготовлення мінеральних добрив, для добування фосфору, фосфорної кислоти і різних солей.

У залізомарганцевих конкреціях виявлено 80 хімічних елементів. марганець і залізо, але містяться також нікель, мідь, кобальт, золото і платина. Головний інтерес у конкреціях представляє не стільки сам марганець, скільки його домішки – кобальт, мідь і нікель. Однак одержання цих металів ефективне, якщо їхній уміст у конкреціях не нижче 3%, а щільність залягання цих утворень досягає 5- 10 кг на 1 м2 дна.

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Хімічні ресурси Світового океану | 
Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 991; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.021 сек.