Основні показники використання та якості води

Використання води різними галузями господарства характеризується певними показниками, основними серед яких є: повне, необоротне і одноразове необоротне використання води, необоротні втрати води, водовідведення.

Повне водокористування – забір води із водного об'єкта комунальними міськими водопроводами, промисловими і сільськогосподарськими системами водозабезпечення, водоводами та каналами галузевого й комплексного призначення тощо.

Необоротне водокористування – необоротні втрати води в процесі використання її населенням у побуті, промислового виробництва, зрошення, сільськогосподарського водопостачання.

Одноразове необоротне використання води – забір води для заповнення неробочих («мертвих») об'ємів водосховищ, ємкостей оборотних систем водопостачання, підземних ємкостей при законтурному обводненні нафтових родовищ тощо.

Необоротні втрати води – невиробничі втрати води на випаровування і фільтрацію в системах водозабезпечення і при безпосередньому використанні її користувачами; втрати води на випаровування з поверхні водосховищ і ставків, на фільтрацію крізь греблі, шлюзи та інші споруди.

Необхідно зазначити, що термін «необоротні витрати води », вживаний у практиці водокористування, – умовний і відповідає і своєму призначенню лише стосовно невеликих річкових басейнів і територій, для яких додаткове випаровування дійсно є втратою води. Для великих територій додаткове випаровування в результаті господарської діяльності не є необоротними втратами, оскільки значна частина води може повертатися на ці самі території у вигляді додаткових опадів, і тим більша, чим більша площа території. Для Землі в цілому цей термін взагалі втрачає своє значення.

Водовідведенн я – повернення води користувачами після її використання. Повернені води (або скидні води чи скиди) в кількісному підношенні є різницею між використанням свіжої води і необоротними втратами та необоротним водокористуванням.

Характер і ступінь використання водних ресурсів в окремих регіонах залежать від природних, економічних і соціальних умов. Наприклад, кліматичні особливості північних регіонів можуть зумовлювати утруднення з водозабезпеченням взимку, коли водотоки перемерзають. Особливої гостроти набувають проблеми водозабезпечення в південних посушливих районах, де для їх вирішення доводиться здійснювати регулювання і територіальний перерозподіл водних ресурсів.

На можливості організації безперебійного водозабезпечення і зведення для цієї мети гідротехнічних споруд впливають також рельєф території, ґрунтовий і рослинний покрив, геологічні і гідрогеологічні умови, гідрологічні особливості водних об'єктів та інші природні фактори.

Економічні умови впливають і на характер, і на ступінь використання водних ресурсів. Масштаби і направленість цього вплину в окремих регіонах визначаються рівнем розвитку продуктивних сил, структурою існуючих територіально-виробничих комплексів і тих, що формуються, а також рівнем заселеності та територіальної концентрації населення.

Можливість використання води залежить від її природної якості, Якість води – це показники її складу та властивостей, які визначають рівень придатності води для конкретних видів водокористування (питного, промислового, сільськогосподарського, побутового тощо).

В екології основними показниками якості води є рівень її придатності для життя різних організмів і вживання людиною.

Якість води визначається її фізичними (колір, запах, прозорість, температура, смак) і хімічними властивостями, а також санітарно-бактеріологічним станом (вмістом бактерій). На формування якості природних вод впливають як природні фактори, так і господарська діяльність людей. Остання зумовлює інколи значні якісні зміни поверхневих і підземних вод. У деяких випадках незадовільна якість води може бути рівнозначна її відсутності.

Загальновідомо, що у різних водокористувачів є свої вимоги до якості води. Найжорсткіші вимоги до якості води – при використанні її для пиття і виробництва продуктів харчування, а також рибного господарства. Вода нижчої якості може використовуватись для потреб промисловості та зрошення. Якихось особливих вимог до якості води не висуває гідроенергетика, судноплавство та лісосплав. Для водопостачання населення повинна використовуватися виключно чиста вода. Діючі стандарти на питну воду визначають допустимий вміст у ній різних речовин, оскільки надлишок їх у воді може мати несприятливий вплив на організм людини. За хімічним складом вода більшості річок і прісних озер України задовільна.

Найпридатнішими для водопостачання населення є підземні води, особливо глибинні, в тому числі артезіанські, які забруднюються зрідка. Тому в якісному відношенні вони звичайно кращі за поверхневі. Проте ці води можуть бути сильно мінералізованими, з підвищеною твердістю або з наявністю великої кількості заліза чи іншиххімічних елементів.

Якісна оцінка поверхневих і підземних вод як питних визначається ступенем їх мінералізації. Придатними для пиття вважаютьсяпрісні води, вміст розчинених солей в яких не перевищує 1 г/л, а в деяких випадках (наприклад, в арідних районах з підвищеною мінералізацією поверхневих і підземних вод) – і солонуваті, що вміщують 1...3 г/л солей. Води з вищою мінералізацією (3...10 г/л) до ресурсів господарсько-питного призначення не належать. Вони не придатні і для зрошення, оскільки можуть спричинити засолення ґрунтів. Використовувати їх можна лише при розведенні прісною водою, тобто при переведенні до категорії солонуватих.

Природні води класифікують за різними ознаками, за якими визначають придатність вод для певного виду використання. Наприклад, за О.О.Альокіним, природні води поділяються на окремі класи за такими ознаками:

• за ступенем мінералізації (вмістом солей): прісні – до 1 г/л, солонуваті – 1...3, слабкосолоні – 3...10, солоні – 10...50 г/л;

• за величиною рН: лужні – 11...14, слабколужні – 8...10, нейтральні – 7, слабкокислі – 4...6, кислі – 1...3;

• за загальною твердістю: дуже м'які – до 1,5 мг-екв/л, м'які – 1,5...3, помірно тверді – 3...6, тверді – 6...9, дуже тверді – понад 9 мг-екв/л;

• за ступенем бактеріальної забрудненості (колі-індексу): дуже забруднені – понад 10 000, забруднені – понад 1000, слабкозабруднені – понад 100, задовільні – понад 10, добрі – менше трьох.

Вимоги до якості води, а також придатності її для певних видів користування викладено у відповідних нормативних документах і регламентуються галузевими стандартами.

Різні водокористувачі потребують різної безперебійності подачі води. Найвищі вимоги щодо забезпеченості водою у комунального господарства, промисловості й енергетики (Р = 95...97 %). Меншими є вимоги щодо підтримання судноплавних глибин на річках (Р = 90 %), зрошення та використання води для інших цілей (Р = 75...90 %).

Отже, розрізняють два основні типи водокористування: жорсткий, коли з високою надійністю слід підтримувати певну, незалежну від коливання водності річки витрату води, і гнучкий, коли в маловодні сезони року може обмежуватися подача води або збільшуватися при достатній її кількості.

Використання води характеризується значною сезонною, місячною і внутрідобовою нерівномірністю. Якщо цілодобово працюючі промислові підприємства, населені пункти, теплові й атомні електростанції використовують воду рівномірно, то зрошувальне землеробство, водний транспорт, лісосплав, гідроенергетика і рибне господарство – нерівномірно. Так, при зрошенні необхідно подавати воду у вегетаційний період; водний транспорт і лісосплав потребують необхідних глибин водних об'єктів протягом навігації; рибне господарство повинне мати певну кількість води в період нересту риби тощо. Все це дуже ускладнює використання і розподіл нищ між різними користувачами.

Дата добавления: 2014-01-04