Правовий стан іноземців

У принципі, правовий стан іноземців, як і правовий стан власних громадян і апатридів, встановлюється державою, на території якої вони знаходяться, але з ура­хуванням відповідних загальновизнаних норм загаль­ного міжнародного права, зокрема, що стосуються можливості захисту їх прав, і державою їхньої національ­ної приналежності.

Іноземцями називаються особи, які, проживаючи на території певної держави, не є її громадянами і мають громадянство іншої держави або не мають такого вза­галі.

Як відзначалося, поняття «іноземець» носить ком­плексний характер і охоплює іноземних громадян і осіб без громадянства (апатридів). Таке поняття відповідає Закону України «Про правовий статус іноземців» від 4 лютого 1994 року.

Конституція України закріплює поняття «іноземець» і «особа без громадянства» окремо. Інші держави вважають інозем­цями лише осіб, що мають громадянство іншої держа­ви.

Кожна країна установлює свій правовий режим пе­ребування іноземців. Проте сучасне міжнародне право вкрай негативно ставиться до будь-яких форм дискри­мінації іноземців, і держави негайно вживають відпов­ідних заходів до тих, хто обмежує права їхніх грома­дян.

Дипломатичний захист є важливим інститутом у за­безпеченні прав і законних інтересів іноземних грома­дян державою їхнього громадянства.

Під дипломатичним захистом розуміється звичай­но заява протесту відповідній державі, вимоги віднови­ти порушені права даних іноземців і компенсувати на­несену їм матеріальну та іншу шкоду.

У разі порушення громадянином патримоніальної держави законодавства держави перебування, диплома­тичний захист зводиться до з'ясовування істинних фактів правопорушення і надання йому необхідної пра­вової допомоги (добір адвокатів, представлення його інтересів у суді і т.д.).

За внутрішньодержавним правом більшості держав надання дипломатичної допомоги своїм громадянам за рубежем — їхній обов'язок. У статті 25 Консти­туції України проголошується: «Україна гарантує піклу­вання і захист своїм громадянам, що знаходяться за її межами». У цьому випадку громадяни мають право вимагати від своєї держави надання їм дипломатично­го захисту при перебуванні в іншій державі, а держава громадянства зобов'язана надавати їм цей захист.

Якщо дипломатичний захист не призвів до бажано­го результату, то в наявності правопорушення відповід­ної держави і виникнення ЇЇ міжнародної відповідаль­ності з усіма наслідками, що випливають із цього.

Правовий режим іноземців являє собою сукупність їхніх прав і обов'язків на території даної держави.

У відповідності зі статтею 26 Конституції України іноземці й апатриди, що знаходяться в Україні на за­конних підставах, користуються тими ж правами і свобо­дами, а також несуть такі ж обов'язки, як і громадяни України — за винятками, встановленими Конституцією, законами або міжнародними договорами України. Зак­ріплений Конституцією національний режим для іно­земців знаходить свою детальну регламентацію і конк­ретизацію в Законі України від 4 лютого 1994 року «Про правовий статус іноземців». У цьому законі містяться обмеження в правовому статусі іноземців у таких сферах:

- політичній (іноземці не можуть бути членами політичних партій України; вони не можуть обирати і бути обраними в органи державної влади і місцево­го самоврядування, а також брати участь у референ­думах; їм обмежений доступ до державної служби);

- відношення до військової служби (на іноземців не поширюється загальний військовий обов'язок, вони не проходять військову службу в Збройних Силах
України й інших військових формуваннях, створе­них відповідно до законодавства України);

- право на пересування (вони можуть пересува­тися на території України й обирати місце прожи­вання в ній відповідно до порядку, установленого
Кабінетом Міністрів України; такий порядок може містити певні обмеження в пересуванні і виборі місця проживання, що допускаються, коли це необхідно, для забезпечення безпеки України, охорони суспільного порядку, охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів її громадян та інших проживаючих в Україні осіб);

- право в'їзду-виїзду іноземців (може встановлюва­тися безвізовий режим в'їзду-виїзду іноземців, або на­впаки, дозвільний порядок в'їзду і виїзду громадян пев­ної держави);

Режим найбільшого сприяння виражається в наданні іноземцям такого обсягу прав і обов'язків, що нічим не відрізняється від обсягу прав і обов'язків, наданого державою перебування громадянам будь-якої третьої держави на своїй території. У деяких випадках до іноземців може застосовува­тися спеціальний режим, відповідно до якого їм дають­ся в якійсь сфері певні права або покладаються від­повідні обов'язки. При цьому характер і обсяг таких прав і обов'язків звичайно відрізняється від прав і обо­в'язків своїх громадян. Такий режим характеризуєть­ся певною двоїстістю: при ньому іноземці можуть мати або більше прав, ніж свої громадяни, або бути обмеже­ними в правах у порівнянні з ними.

В даний час більшість держав використовує дозвіль­ний порядок в'їзду і виїзду як іноземців, так і своїх гро­мадян. Хоча в силу укладених міжнародних угод цей порядок може носити спрощений (безвізовий) характер.

Стаття 25 Закону України «Про правовий статус іно­земців» від 4 лютого 1994 року містить перелік підстав, що перешкоджають в'їзду іноземця в Україну:

- якщо цей в'їзд завдасть шкоди безпеці України, охороні суспільного порядку, охороні здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України й інших осіб, що мешкають в Україні;

- якщо при оформленні візи були подані свідомо неправильні відомості або підроблені документи;

- якщо паспорт або документ, що його заміняє, і віза фальсифіковані або зіпсовані чи не відповідають установленому зразкові;

- якщо в пункті пропуску через державний кордон ним були порушені прикордонні або інші правила перетинання кордону України;

- якщо виявлені факти порушення законодавства України під час попереднього перебування в ній.

Як вважається, перша вищевказана підстава, що не дозволяє іноземцю в'їхати в Україну, є дуже розпливча­стою, а тому потребує більшої конкретизації за допомо­гою вказівки родових або конкретних складів правопо­рушень.

Виїзд іноземців з України також здійснюється по дійсних національних паспортах або документах, що їх заміняють. При цьому вони повинні одержати виїзну візу, якщо інше не передбачено українським законо­давством.

Відповідно до законодавства України виїзд іноземцю з України не дозволяється, якщо проти нього ведеться дізнання або попереднє слідство, або криміналь­на справа розглядається судом, - до закінчення спра­ви; якщо він засуджений за вчинення злочину, - до відбуття терміну покарання або звільнення від пока­рання; якщо його виїзд суперечить інтересам безпеки України. Виїзд іноземця може бути відкладений до виконання ним майнових зобов'язань перед фізични­ми і юридичними особами в Україні (стаття 26 Закону України «Про правовий статус іноземців»).

У цьому Законі також регламентується порядок тран­зитного проїзду іноземців через територію України, він дозволяється при наявності транзитних віз, якщо інше не передбачено законодавством України. Правила в'їзду в Україну іноземців, їхнього виїзду з України і транзитного проїзду через її територію установлюються відповідно до дійсного Закону Кабінетом Міністрів України і підлягають опублікуванню (статті 27 і 28).

Правовий стан іноземців подвійний. З одного боку, вони, являючись громадянами своєї держави, повинні ви­конувати закони цієї держави, а з іншого, — підпорядко­вуватися законодавству держави перебування і, отже, підпа­дають під юрисдикцію цієї держави. Ситуація може ус­кладнитися, якщо закони двох держав, обов'язкові для виконання іноземцем, суперечать один одному. У такому випадку говорять про конкуруючу юрисдикцію держав.

Щоб уникнути подібних правових колізій, у сучас­ному міжнародному праві спостерігається стійка тен­денція поширювати права людини, зафіксовані в найбільш важливих міжнародних актах, на іноземців і осіб без громадянства. Іноземець повин­ний виконувати і певні обов'язки, головний з яких по­лягає в дотриманні конституції і законодавства держа­ви перебування. За невиконання своїх обов'язків іно­земець може притягатися до цивільної, адміністратив­ної і кримінальної відповідальності, якщо на нього не поширюються дипломатичні привілеї та імунітети.

Іноземець притягається до зазначених видів відпові­дальності на тих же підставах, що і громадяни держави, де перебуває іноземець, якщо інше не передбачено в за­конодавстві і міжнародних договорах цієї держави. Що стосується карної юрисдикції, то іноземець, як пра­вило, не несе відповідальності на території держави перебування за злочини, вчинені ним на території якоїсь іншої держави, якщо ці злочини не торкаються закон­них інтересів держави перебування. У такому випадку заінтересована держава може просити іншу державу про видачу злочинця, що знаходиться на її території.

Видача злочинця (екстрадиція) - це передача його однією державою, на території якої він знаходиться, іншій державі, громадянином якої він є або на території якої він учинив злочин, або державі, що потерпіла від цього злочину, для притягнення його до кримінальної відпов­ідальності або для приведення вироку у виконання.

При видачі злочинців дотримуються такі правила:

1) власні громадяни, як правило, не видаються;

2) звичайно не підлягають видачі особи, що учинили політичні злочини;

3) видача злочинця є обов'язковою в тому випадку, якщо інкримінований йому злочин підпадає під дію договору про видачу і карно як за законами держави, що вимагає видачі, так і за законами держави, що
видає;

4) особи, які видаються, можуть бути засуджені тільки за той злочин, що послужив підставою для вимоги видачі;

5) видача злочинців відбувається за розпоряджен­ням органів держави, що здійснює видачу.

У видачі злочинця може бути відмовлено, якщо він учинив у державі, що вимагає його видачі, злочин, який по законодавству країни перебування не є злочином, або якщо за вчинений ним злочин у державі, що вимагає його видачі, передбачене покарання у виді страти.

Переговори з питань видачі ведуться по диплома­тичних каналах. Видача злочинців регулюється як наці­ональним законодавством держав, так і міжнародни­ми договорами.

Дата добавления: 2014-01-04