Праця як соціальний процес

Структура сфери медичних послуг.

Класифікація послуг в загальній медичній економіці.

а) В залежності від ролі послуг в процесі безперервного і логічно обумовленого виробничого процесу (тобто відтворення), а також характеру потреб, що задовольняються тими чи іншими послугами, сфери послуг можна об’єднати в дві інформаційно-статичні групи.

Одна з цих груп представляє галузі, діяльність яких спрямована на задоволення соціально-культурних, духовних, інтелектуальних потреб людини, підтримання її нормальної життєдіяльності. До неї відносяться: освіта, охорона здоров’я, спорт, туризм, соціальне забезпечення, культура, мистецтво тощо.

Друга група осягає галузі побутового обслуговування, транспорту, зв’язку, торгівлі. Ці галузі призначені сприяти скороченню витрат сукупної праці, розширення можливостей для досягнення більшої професіональної спеціалізації.

б) Інший кваліфікаційний підхід в економічній теорії дозволяє поділити всі послуги на послуги виробничого і особового призначення, виходячи з відмінностей споживачів і користувачів.

Серед виробничих і особових послуг можна виділити матеріальні і чисті послуги: матеріальні послуги використовуються споживачем через будь-який уречевлений об’єкт – наприклад, витвір мистецтва; чисті послуги уособлюють свій результат безпосередньо в самій людині.

Основна маса послуг, що надає охорона здоров’я, відноситься до особливих послуг. Разом з тим послуги охорони здоров’я у більшості відносяться до чистих послуг, що не мають самостійно існуючого матеріального об’єкта носія.

Охорона здоров’я як галузь народного господарства досить неоднорідна і різноманітна. В складі сучасної системи охорони здоров’я послуги структуруються відповідно до структури сучасної медицини:

- терапія, хірургія, педіатрія і санітарія; рентгенологія, радіологія, імунологія, дієтологія тощо;

- клінічна, медико-профілактична, науково-дослідницька, організаційно-управлінська спеціалізація;

- стаціонарна, диспансерна, санітарно-курортна, амбулаторно-поліклінична, хосписна та інші види медичної допомоги;

- дерматологія, гістологія, мікробіологія, нейрофізіологія, психіатрія, стоматологія, онкологія, кардіологія, діабетологія, отоларингологія, гастрологія, ендокринологія, цитологія та багато інших видів спеціалізованої допомоги, що мають свою специфіку.

Процеси, які відбуваються у сфері праці, завжди були об’єктом вивчення фундаментальних наук: природничих, суспільних, економічних. Важливе місце серед них посідає соціологія праці.

Соціологія праці – галузева соціологічна теорія, яка вивчає закономірності формування, функціонування й розвитку соціальних утворень (системи, спільнот та інститутів) у сфері праці і пов’язані з ними процеси і явища.

Праця – основа функціонування та розвитку людського суспільства усіх соціально-економічних формацій. Далі визначимо категорії, якими оперує соціологія праці.

Процес праці – включає в себе:

· доцільну діяльність людини (сама праця);

· предмет праці, тобто те, на що спрямована діяльність;

· знаряддя виробництва, якими людина впливає на предмет праці.

Організація праці – форми, способи і порядок поєднання живої і предметної праці.

Умови праці – сукупність соціально-економічних, санітарно-гігієнічних організаційних та соціально-побутових чинників, які впливають на працездатність і здоров’я працівника. Умови праці можуть бути нормальні і шкідливі. За нормальних умов праця не шкодить здоров’ю людини. Шкідливі умови праці небезпечні для здоров’я людини і нерідко ставлять під загрозу саме людське життя.

Зміст праці – узагальнена характеристика процесу праці. Основними елементами змістовності праці, якщо її розуміти як соціально-психологічну структуру трудової діяльності, є: мета, стимули до праці, ставлення до праці, цінності і ціннісні орієнтації.

За змістом розрізняють такі види праці: проста й складна, творча та репродуктивна, фізична та розумова, ручна та механізована тощо.

Проста праця – виконання простих трудових операцій, для яких достатньо виробничого інструктажу і немає потреби в спеціальному навчанні.

Складна праця – кваліфікована праця, пов’язана із додатковими витратами на навчання працівника.

Творча праця – передбачає постійний неповторний пошук нових рішень, нового ставлення до наявних проблем, активного розвитку самостійності та ініціативності.

У репродуктивній праці значна частина функцій повторюється, тобто її особливістю є повторюваність засобів досягнення результатів.

Фізичну працю характеризує безпосередня взаємодія людини із засобами праці, її залучення до технологічного процесу.

Розумова праця характеризується інформаційними, логічними, творчими елементами і відсутністю прямої взаємодії працівника із засобами праці.

Ручна праця не потребує техніки, інструментів, приладів.

Ставлення до праці – категорія, яка виражає зв'язок між працівниками та суспільством, працівником та працею щодо виробництва та розподілу матеріальних і духовних благ (ставлення до своєї професії, до конкретних умов, в яких відбувається праця).

Трудовий колектив – це добровільне соціально-політичне і економічне об’єднання людей для спільних дій заради досягнення особистісно-цінних і суспільно-корисних цілей, які пов’язані єдністю інтересів, оформлені структурно і мають органи управління, дисципліни і відповідальності. Трудовий колектив – найважливіша характеристика суспільної праці, його слід розглядати як соціальну організацію і як соціальну спільноту.

Трудова адаптація – соціальний процес засвоєння особистістю нової трудової ситуації, який характеризується активною взаємодією особистості й трудового середовища.

Соціально-психологічний клімат – відносно стійкий і типовий для певної групи загальний емоційний настрій, який формується в процесі спільної трудової діяльності колективу через спілкування між людьми.

Предмет соціології праці визначено так, що він «поєднує» п’ять складових:

· соціальні верстви;

· соціальні інститути в сфері праці;

· соціально-трудові відносини;

· соціально-трудові колективи; соціально-трудові процеси;

· соціальне управління ними.

Суб’єкти праці – це соціальні верстви працівників, які беруть участь у трудовій діяльності (підприємці, менеджери, інженерно-технічні працівники, службовці, робітники тощо) і різняться своїм соціальним станом, положенням у трудових колективах. Вони мають різну кваліфікацію, досвід, соціальне становище, рівень і канали здобуття прибутків, нарешті, інтереси, які не завжди збігаються.

Соціально-трудові відносини – це відносини, які складаються на виробництві між представниками різних соціальних спільностей. Цей тип відносин актуалізується як відносини рівності та нерівності між працівниками та соціальними групами (підприємцями і робітниками та ін.).

Зайнятість – діяльність людини, пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка є джерелом доходу.

Безробіття – соціальне явище, викликане низькими темпами економічного зростання, змінами у структурі економіки (наприклад, падіння традиційних галузей працемістської промисловості), а також кількісним зростанням потенціальної робочої сили.

Соціологія праці відіграє значну роль у виробленні теорії трудовихконфлікті в та практичних рекомендацій щодо їх вирішення. На жаль, ці можливості соціології і нині недостатньо використовуються. Проте вже сьогодні очевидно, що причини страйків, які відбуваються в Україні, не можна зводити лише до економічних. До страйків призводять не тільки ті чи інші конкретні причини, а й чимало внутрішніх та зовнішніх приводів, так би мовити «чинників провокування» страйків: невиконання керівництвом своїх обіцянок працівникам, загальна дестабілізація в суспільстві тощо.

Дата добавления: 2014-01-04