Реєстрація біопотенціалів серця

Електрокардіограма — це графічне зображення зміни сумарного електричного потенціалу, який виникає під час збудження і його проведення в сукупності міокардіальних клітин, за кардіоцикл.

Для запису електрокардіограми використовують електрокардіограф. Він складається із вхідного пристрою, блоку підсилення та реєструючого пристрою.

Змінний сигнал передається на реєструючий пристрій і фіксується на паперовій смужці, що рухається зі швидкістю 10... 100 мм/с (частіше — 25...50 мм/с). Необхідно стежити за правильністю накладання електродів та їх контактом зі шкірою, за заземленням апарата, амплітудою контрольного мілівольтметра (1 мВ відповідає 1 см) та за іншими чинниками, які можуть спотворити електрокардіограму.

Для здійснення ЕКГ звичайно використовують 12 загальноприйнятих відведень: 6 від кінцівок і 6 грудних. Відведення — це різниця потенціалів між двома точками на тілі людини. Перші три стандартні відведення були запропоновані Ейнтговеном. Електроди при цьому накладають так:

I відведення, ліва рука (+) і права рука (-);

II відведення: ліва нога (+) і права рука (-);

III відведення: ліва нога (+) і ліва рука (-)..

Осі цих відведень утворюють у фронтальній площині грудної клітки так званий трикутник Ейнтговена (рис. 9.9, а).

З огляду на це, запропоновано: 1) розглядати електричну активність серця у вигляді точкового джерела струму (диполя), розміщеного в центрі трикутника; 2) опір органів і тканин на шляху від серця до кожної точки відведення вважати однаковим; 3) вважати, що серце і кінцівки розміщені в одній площині, яка майже збігається з фронтальною площиною тіла. Електричний момент серця (диполя) можна назвати "вектором серця”, який відображає напрям поширення хвилі деполяризації і реполяризації міокарда в кожний момент серцевого циклу.

Електричний вектор серця виходить з електричного центра серця. Потенціал електричного центра серця дорівнює нулю. Вважається, що електричний та анатомічний центри не збігаються. Електричний центр серця зміщений відносно анатомічного дещо вище від основи серця. Електричні процеси, які виникають безпосередньо в шлуночках серця, вдається реєструвати з поверхні тіла людини завдяки тому, що кожний диполь створює навколо себе електричне поле, силові лінії якого поширюються в тілі людини, як у провіднику II роду, і виходять на його поверхню.

а)

б)

Рис. 9.9. Електрокардіографія (стандартні відведення): а — трикутник Ейнтговена; б — електрокардіограми у трьох відведеннях

Через те, що збудження поширюється на різні ділянки серця з певною послідовністю, ре­зультуюча різниця потенціалів за цикл роботи серця змінюється за значенням. Окрім цього, змінюється розташування точок, між якими вона є найбільшою.

Дані досліджень свідчать, що теорія диполя не вичерпує усіх особливостей біоелектрич-них явищ, які відбуваються в серці. Вважається, що тіло людини неправильної форми, а розміри серця завеликі, щоб можна було його розглядати як точковий дипольний генератор струму.

Створена мультипольна теорія виникнення електрорушійної сили серця, проте дипольна

концепція є першим наближенням до більш складної реальності і поки що є єдино можливою теорією, яка відображає основний зміст електрокардіографії.

Дата добавления: 2014-01-04