Метод експерименту у соціолого0правових дослідженнях

Експеримент у науці виступає як єдність пізнавальної і практичної діяльності. Роль експерименту, як однієї з форм наукової практики, зростає в умовах перетворення науки в продуктивну силу суспільства. Це справедливо не лише для природничо-наукових, а й для соціальних експериментів. Останні використовують у практиці соціального планування й управління для вироблення науково обґрунтованих управлінських рішень (творчий експеримент). У галузі права експеримент все частіше виступає компонентом нормо-творчого процесу. Наприклад, розробка концепцій нових нормативних актів неможлива без їх всебічної і серйозної експериментальної перевірки. Однак на практиці нерідко пропозиції для нових законів дають вчені без належного обґрунтування. Потрібно використовувати наявні в юридичній науці широкі можливості для проведення експериментів щодо підвищення ефективності правотворчої діяльності.

Експеримент, як наукова процедура, - це метод отримання знання про об'єкт шляхом впливу на нього керованих і контрольованих факторів.

У соціологічних дослідженнях права ця проблема виступає як специфічне завдання вичленовування дії:

- правового фактора з усієї системи детермінації, що найгостріше постає перед дослідниками ефективності;

- юридичних норм.

Наприклад, одним із показників ефективності правової норми може бути ступінь досягнення її цілей. Однак сам по собі це дуже умовний показник, оскільки норма діє не ізольовано, а в системі з іншими соціальними факторами. Позитивний ефект може бути досягнутий і за рахунок дії інших, неправових факторів за слабкої ефективності норми. Таким чином, потреба обліку впливу всієї системи умов під час вивчення дії правового фактора не виключає можливості проведення експерименту в юридичній науці. При цьому зазначимо, що сам правовий фактор є складною системою. Тому, наприклад, при вивченні ефективності законодавства, що регламентує виробничу діяльність, багато експериментів є, власне кажучи, економіко-правовими, де економіка й право виступають разом. За аналогією, можна говорити про політико-правові, культурно-правові й інші експерименти. В цьому виявляється єдність матеріального змісту й юридичної форми закону, який можна розірвати лише в абстракції, але не в реальному експерименті. Іншими словами, поняття власне правового експерименту - це повною мірою ідеалізація.

Складність зв'язків детермінації виявляється не лише в множинності причин, але й у множинності наслідків (залежних змінних). Як правило, соціальні дослідження мають справу не з одним елементарним наслідком, а із системою наслідків, з яких вони можуть охопити лише деякі фрагменти. Звідси - труднощі експериментальної перевірки гіпотези, оскільки підтвердження цього наслідку не дозволяє повною мірою судити про обґрунтованість гіпотези. Можливо, що цей наслідок належить кільком гіпотезам. Вихід з такої ситуації - перевірка якомога більшої кількості наслідків з гіпотезою. Але це відповідно ускладнює експериментальну процедуру.

Залежно від змісту експериментального фактора, в юридичній соціології можна виділити дві групи експериментів. У першій групі експериментальною змінною самі правові норми не виступають; у другій - право є експериментальним чинником. Так, до експериментів першої групи можна віднести дослідження ефективності правової пропаганди й правового виховання населення, ефективність профілактики правопорушень і т. ін., якщо ці дослідження проводять із врахуванням вимог експериментальних процедур. Однак найбільший інтерес становлять експерименти другої групи, коли дослідним шляхом на локальному об'єкті перевіряють новий законодавчий акт.

У соціології розрізняють активно спрямовані й природні експерименти. В активному досліді дослідник сам вводить у дію експериментальний фактор як гіпотетичну причину передбачуваних наслідків. У природному експерименті імпульс зміни об'єкта не вводиться соціологом, а виникає як результат природного ходу подій.

Завдання дослідника - визначити, якою мірою очікувані відповідно до його гіпотези наслідки збігаються з реальними змінами об'єкта. Законодавчий експеримент є активно спрямованим, оскільки досліджувана норма завжди вводиться в життя з метою перевірки її ефективності. Однак і природні експерименти становлять собою велику пізнавальну цінність. Вони немов би ставляться самим життям і відкривають широкі можливості для дослідника права. К. Кульчар справедливо зауважує, що «можна вважати введення в дію будь-якої правової норми дослідом, проведеним у природному середовищі, якщо вдасться виділити з неї суспільні наслідки, безпосередньо пов'язані з цією «незалежною змінною». Природні експерименти не зводять дослідника до ролі пасивного спостерігача. Вони припускають його активну творчу діяльність».

Пізнавальні можливості законодавчого експерименту можуть бути реалізовані лише за дотримання всіх наукових вимог експериментальної процедури. Однак на цьому шляху є труднощі об'єктивного й суб'єктивного плану.

Усе зазначене про специфіку й проблеми соціальних експериментів повною мірою стосується й законодавчих експериментів. До цього слід додати, що для останніх особливо важливий добір типових локальних об'єктів для перевірки нормативного акта. Крім того, потрібно, щоб умови проведення експерименту залишалися нормальними. Наприклад, під час проведення деяких господарських експериментів створюють пільгові умови для їх учасників, що є порушенням принципу об'єктивності. Порушує чистоту експерименту й погіршення умов для учасників експерименту (посилення контролю і вимогливості, підвищення відповідальності за результат експерименту, обстановка нервозності, дефіцит часу тощо). Слід враховувати і психологічні особливості законодавчих експериментів. Як зазначено в науковій літературі, законодавчий експеримент пов'язано з очевидними незручностями.

Отже, використання експерименту як способу перевірки наукових гіпотез істотно підвищує статус конкретних досліджень у соціології права, розширює їх пізнавальні можливості. Без висування гіпотез не може розвиватися теоретичне знання. Однак перевірку їх обґрунтованості здійснюють у площині емпіричного рівня знання шляхом порівняння виведених з гіпотез наслідків із науковими даними. Евристична цінність експерименту полягає в тому, що він є прийомом активної взаємодії дослідника з об'єктом, різновидом наукової практики. З його допомогою створюють умови, що відповідають логіці перевірки гіпотез, здійснюють реальний вплив на об'єкт і вимірюють результати дії гіпотетичного причинного фактора. Ніякий інший метод не в змозі забезпечити виконання всіх цих умов. Соціологія права має в своєму розпорядженні певні можливості для проведення реальних експериментів. Вона також може використовувати й процедури уявного експериментування шляхом розробки причинних моделей, ретроспективного аналізу, моделювання тощо. Тим самим наукова перевірка гіпотез дістала надійніший фундамент.

Дата добавления: 2014-01-04