Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Поняття особистих немайнових прав




Особисті немайнові права – це блага, можливості, які довічно належать кожній фізичній особі за законом, невіддільні від її особистості, не мають економічного змісту, не можуть відчужуватися, та ці можливості особа здійснює в сфері особистого життя на свій розсуд, без втручання інших осіб. Людина наділяється цими правами тільки на підставі факту народження, вони не пов’язані з настанням інших юридичних фактів.

Особисті немайнові права є складовою абсолютних прав учасників цивільних відносин, поряд з правом власності та іншими речовими правами, спадковим правом, правом інтелектуальної власності, оскільки це найбільш повні права, в яких втілюється свобода їх суб’єктів, коли їм протистоїть невизначено широке коло зобов’язаних суб’єктів, які повинні не порушувати їх права. В Конституції України особистим правам присвячений розділ «Права, свободи та обов’язки людини та громадянина», причому перелік цих прав не є вичерпним. Держава забезпечує реалізацію прав та свобод людини, всебічний розвиток особистості, охорону її життя, свободи, честі, гідності й особистої недоторканості людини.

Особисті немайнові блага є, переважно, природними благами (цінностями) й існують незалежно від того, врегульовані вони правом чи ні. Особисті немайнові блага стають об’єктом цивільних прав, якщо можлива цивільно-правова охорона особистих немайнових прав, якщо стосовно порушеного права можуть виникати цивільні відносини, а також якщо можливе використання передбачених законом засобів цивільно-правового захисту. Тоді ці порушені права підлягають відповідному правовому регулюванню ЦК, книгою другою, зокрема правовому захисту, що робить дані блага ще й юридично значимими та забезпечує природне існування та соціальне буття людини. Особисті немайнові правовідносини виникають у сфері реалізації цих прав, тому регулюються правом не самі особисті немайнові блага, а відносини, що складаються у зв’язку з використанням та захистом цих благ, у випадках, передбачених законом. Вважаємо спірним визначати особисті немайнові права як міра можливої поведінки, оскільки перелік та обсяг цих прав не є вичерпним, таке визначення свідчить про встановлення обмежень, дозволу, того, що відміряне та можна. Особисті немайнові права є проявом свободи людини, що визнається державою та нормативно закріплена.

Ознаки особистих немайнових прав:

· вони є свідченням свободи людини у демократичному суспільстві;

· вони є не майновими, не мають економічного змісту, грошової оцінки;

· вони є особистісними, невіддільні від їх носія, індивідуалізують людину;

· вони належать кожній особі, яка їх здійснює, як правило, самостійно, (права недієздатних здійснюють їх представники);



· вони належать особі довічно за законом та за природним правом;

· вони мають абсолютний характер, людині протистоїть необмежене коло зобов'язаних осіб, які повинні утримуватися від порушення цих прав.

Змістом особистих немайнових прав визнається свобода фізичної особи визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя та свобода від стороннього втручання, а також право на захист цієї свободи. Можливість особи-носія вимагати захисту цих прав існує, якщо характер порушення є таким, що: 1) стосовно цього блага можуть виникати цивільні відносини; 2) можливе використання спеціальних або загальних засобів цивільно-правового захисту.

Цивільний кодекс поділяє особисті немайнові права залежно від цільового призначення, на ті, що забезпечують:

- природне існування фізичної особи (право на життя, здоров'я, свободу, особисту недоторканність тощо);

- соціальне буття фізичної особи (право на ім'я, індивідуальність, особисте життя тощо).

Залежно від порядку виникнення особистих немайнових прав вони поділяються на ті, що:

1) належать фізичним особам від народження, 2) належать їм за законом.

 

Залежно від зв’язку особистих немайнових прав з майном вони поділяються на:

Ø особисті немайнові права, які пов'язані з майновими, можуть надавати можливість одержання майнового блага, грошей (наприклад, авторські права);

Ø інші особисті немайнові права, а саме, блага, де не виникає майнового права на об'єкти, їх не можна продати (наприклад, право на здоров'я).

Залежно від об'єкту особистих немайнових прав вони поділяються на:

Ø особисті права, сутність яких складають немайнові блага, невіддільні від особистості (життя, здоров'я, недоторканність особистості);

Ø особисті права, в основі яких лежать немайнові блага, що індивідуалізують особу в колективі (ім'я, честь, гідність тощо);

Ø особисті немайнові права у сфері шлюбно-сімейного права;

Ø особисті немайнові права, що перебувають у сфері творчої діяльності, а також інтереси, що витікають з реалізації права на відпочинок, різноманітні культурні потреби тощо;

Ø особисті немайнові права, в основі яких лежить майновий інтерес.

Залежно від мети, на досягнення якої спрямоване відповідне особисте немайнове право вони поділяються на:

Ø особисті немайнові права, що забезпечують фізичне та психічне благополуччя (цілісність) особистості;

Ø права, що забезпечують індивідуалізацію особистості;

Ø права, що забезпечують автономію особистості;

Ø немайнові права авторів щодо результатів інтелектуальної діяльності та виконавців.

 

 

16. Право власності та інші речові права

Найбільш істотним серед речових прав як права на річ є право власності, яке надає власнику найбільш повну владу над майном та абсолютний захист шляхом пред'явлення позову проти будь-якого порушника його прав власника. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ст. 319 ЦК). Окрім права власності існують ще інші речові права, що за обсягом повноважень є меншими. Суб’єкти, що володіють іншими речовими правами, можуть робити з річчю-об’єктом своїх прав тільки те, що їм прямо дозволено, а суб’єкт-власник – все, що йому прямо не заборонено. Різновидом інших речових прав є речові права на чуже майно, або, як їх називають інакше – обмежені речові права (окрім права володіння). Ці права на чужі речі (сервітути), що є обмеженими для невласника або обтяженими для власника, за змістом є речовим правом, оскільки право власності належить одній особові (власнику), у той само час як інша особа теж має безпосереднє речове право на це майно (право на чужу річ). Таким чином, права іншої особи на чужі речі обтяжують права власника на ті само речі, однак таке обтяження є доцільним, якщо потреби інших осіб не можуть бути задоволені іншим способом, та спрямовано на здійснення цивільних прав інших осіб.

Власність – економічна категорія, що є одним із проявів суспільних відносин з приводу привласнення матеріальних благ, ставлення до речі, як до своєї, це поділ благ на “моє” та “чуже”. Власність характеризується наявністю влади особи над річчю, яка визнана суспільством і регламентована соціальними нормами.

Власність за юридичним змістом виникає в результаті закріплення економічних відносин власності у нормах права і мисліться вже у якості права власності, яке захищається державою. Конституційні норми встановлюють форми власності (ст. 13, 41, 142, 143), закріплюють рівність всіх суб'єктів права власності (ст. 13), гарантії права власності і обов'язки власників (ст. 13, 41). Норми цивільного права визначають зміст права власності, регулюють поведінку власників у цивільному обігу, регламентують порядок захисту права власності тощо. Тому право власності в об’єктивному значенні розуміється як сукупність норм, правовий інститут, що закріплює економічну основу суспільства. Одночасно поняття «право власності» вживається як суб'єктивне право уповноваженої особи - власника.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, своєю владою та в своїх інтересах, незалежно від волі інших осіб.

Об'єктивне розуміння права власності це сукупність норм, що регулюють право власності, це об'єктивне становище з правом власності.

Суб'єктивне розуміння права власності – це міра можливої поведінки власника, це закріплена законом можливість особи володіти, користуватися і розпоряджатися річчю, при цьому власник бере на себе тягар і ризик його утримання. Дії власника щодо свого майна не повинні суперечити законодавству і не порушувати права та охоронювані законом інтереси інших осіб. Відносини з права власності є абсолютними. Власник набуває найбільш повних (абсолютних) прав на річ, цьому праву відповідає обов'язок абсолютно усіх інших осіб утримуватися від порушення правомочностей власника. Відносини з права власності є статичними, оскільки повноваження власника не обмежені часом, не змінюються без волі власника.

Право власності в суб’єктивному значенні – це сукупність трьох правомочностей власника:

Ø 1. Право володіння – юридично закріплена можливість фактично посідати, панувати над річчю (майном), впливати на неї, здійснювати свою волю, тримати річ у себе.

Ø 2. Право користування – право на видобування з речі її корисних властивостей, привласнення плодів та прибутків, що приносяться річчю. Це право невіддільне від права володіння та розпорядження для власника, однак може бути відділене від права розпорядження для невласника (наприклад, при оренді).

Ø 3. Право розпорядження – право власника визначити фактичну долю речі (зміну її фізичної сутності, до знищення) або юридичну долю (передача права власності іншій особі, передача у довірчу власність, відмова від права на річ). Здійснюючи це право, власник припиняє або обмежує своє право власності.

Права власника:

Ø Право на власний розсуд володіти, користуватися, розпоряджатися своїм майном.

Ø Право на рівні умови здійснення своїх прав.

Обмеження (обтяження) прав власника:

Ø Дії власника щодо свого майна не повинні суперечити закону, моральним засадам суспільства, наносити шкоду;

Ø Власність зобов'язує (власник несе тягар та ризик утримання).

Ø У випадках і в порядку, встановлених законом діяльність власника або його право власності може бути обмеженим або припиненим.

Види обмежень прав власника за підставами виникнення:

o Обмеження, встановлені законами (ч.3 ст. 13 ЦК, ч.7 ст. 41 Конституції);

o Обмеження, встановлені індивідуально-правовими актами (актом санепідемстанції, судовою постановою тощо);

o Самообмеження, встановлені договором, наприклад, договором оренди власник встановлює для себе заборону користування орендованою річчю на період дії договору, обмеження, встановлені заставою.

Право власності виникає у суб'єктів на підставі юридичних фактів (дій та подій), з якими норми права пов'язують встановлення правовідносин власності (смерть, купівля-продаж, виявлення скарбу тощо).

Принципи набуття права власності:

- Презумпція законності. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

- Невичерпаність переліку підстав правомірного набуття права власності – це підстави, не заборонені законом (ст. 328 ЦК).

Якщо майно належить не тільки однієї особі, а двом або більше особам, то між ними виникає спільна власність на один об'єкт – кондомініум. Це право не є самостійною формою власності. Підставами виникнення права спільної власності можуть бути будь-які юридичні факти, не заборонені законом: договір, рішення суду, закон.

Суб'єктом права приватної власності є фізичні та юридичні особи, які можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Законом не обмежується склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, за винятком земельної ділянки.

Приватна власність юридичних осіб– це майно, передане їй як вклади (внески) засновниками (учасниками, членами), а також майно, вироблене і набуте нею у процесі діяльності. Юридичні особи мають право здійснювати щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону та не порушують охоронювані інтереси інших осіб. Здійснення повноважень юридичних осіб відбувається через їх органи або через своїх учасників, що діють відповідно закону, інших правових актів, установчих документів.

Юридичні особи відповідають за своїми зобов'язаннями всім належним їм майном. Засновник (учасник) не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи та навпаки, за винятками, передбаченими законодавством чи установчими документами.

Існує три моделі відносин власності юридичних осіб:

o Юридична особа (господарське товариство, кооператив) є власником майна, яке передали їй засновники, та майна, набутого у процесі господарської діяльності. Засновники товариства втрачають право власності на передане юридичній особі майно та набувають зобов’язальних прав (мають право на дивіденди, на свою частку при ліквідації юридичної особи тощо).

o Юридична особа (державні, комунальні унітарні підприємства, а також установи, які фінансуються власниками) набувають похідне речове право на закріплене за ними майно – право господарського відання або право оперативного управління. Таким чином речове право на одне й те саме майно мають як засновники (право власності), так і титульні володільці – підприємства та установи.

o Юридична особа (некомерційні організації) є власником майна, але засновники втрачають будь-які права на це майно, не набуваючи зобов’язальних прав і не можуть претендувати на свою частку при ліквідації юридичної особи тощо.

Захист права власності та інших речових прав – це комплекс правових заходів, спрямованих на забезпечення реалізації та відновлення порушеного суб'єктивного права власності. Держава забезпечує рівний захист прав всіх суб'єктів права власності (ст. 13 Конституції України, ст. 386 ЦК).

Цивільно-правові засоби захисту права власності можуть бути:

§ публічні (судові і адміністративні) – ті що здійснюються шляхом звернення до суду або органів державної, місцевої адміністрації.

§ приватні (самозахист, захист відповідно до умов договору) – ті, що здійснюються власниками своїми силами без звернення до суду та інших державних органів.





Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 883; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ‚аш ip: 54.81.96.11
Генерация страницы за: 0.099 сек.