Правові наслідки порушення зобов'язань

Виконання договірного зобов'язанняповинно відбуватися,перш за все, відповідно до умов договору,визначених і погоджених сторонами на свій розсуд(ініціативні умови),оскільки у цій сфері цивільних (приватних) відносин діє принцип свобода договору. Договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Зміст договору становлять умови, як правило, щодо дій учасників договору, їх прав та обов’язків, тобто, прав вимагати здійснення певних дій, та обов’язків виконувати певні дії. Зміст договору можуть складати не тільки умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, а й ті, які с обов'язковимидля сторін відповідно до актів цивільного законодавства (обов'язкові умови). Виконання зобов'язання, породженого договором, у якому певні умови відсутні і не передбачені актами цивільного законодавства, має здійснюватися відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай висуваються.

Предмет виконання зобов'язання – це певні матеріальні або духовні блага, результати діяльності, в зв’язку зі створенням або передачею яких було встановлене зобов’язання, та внаслідок виконання зобов'язання у сторін виникають, змінюються або припиняються суб’єктивні права та обов’язки. Щодо предмета виконання зобов’язання виникають найбільш істотні обов’язки боржника по належному виконанню договірного зобов’язання.

Загальним правилом є виконання зобов’язання у повному обсязі. Тому кредитор має право не приймати виконання його обов'язку частинами, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Припинення зобов'язання – це припинення існування прав та обов'язків сторін, що складали зміст зобов'язання. Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Підстави припинення зобов'язання, в яких є порушення, можуть одночасно розглядатися як підстави звільнення від відповідальності.

Підстави припинення зобов'язання:

1. За фактом належного виконання – це основний спосіб припинення зобов'язання.

2. На вимогу однієї із сторін – допускається лише у випадках, встановлених договором або законом:

· при певних порушеннях його умов іншою стороною.

· при зарахуванні зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Заходи забезпечення виконання зобов'язань – це захисні застереження у договорі, спрямовані на захист інтересів кредитора та на стимулювання боржника до своєчасного та належного виконання зобов'язань шляхом встановлення для нього невигідних наслідків у разі їх порушення.

Загальні умови забезпечення виконання зобов'язання (ст. 548 ЦК):

Ø виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, додатковим (акцесорним) зобов'язанням, якщо це передбачено договором або законом;

Ø недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню;

Ø визнання недійсним основного зобов'язання (вимоги) тягне недійсність додаткового (забезпечувального) зобов'язання, якщо інше не встановлено ЦК;

Ø недійсність правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання не спричиняє недійсність основного зобов'язання.

Ø засоби забезпечення оформлюються письмово. Іпотека, застава товарів у обігу і переробці вимагають нотаріального посвідчення з наступною державною реєстрацією застави у Книзі записів застав або в Державному реєстрі застави рухомого майна.

Спеціальні засоби забезпечення встановлюються в момент виникнення зобов'язання. У результаті кредитор і боржник заздалегідь уявляють конкретні наслідки невиконання зобов'язання (неустойка, завдаток, застава, порука, гарантія і притримання).

Універсальним засобом забезпечення зобов'язань є відшкодування боржником збитків, яких зазнав кредитор внаслідок невиконання зобов'язання (ст. 623 ЦК). Відшкодування збитків застосовується незалежно від застереження про це у договорі.

Предметом застави може бути різноманітне майно, в тому числі речі і майнові права (вимоги), на яке може бути звернене стягнення, це може бути не лише майно, що є у наявності, але й таке майно, яке заставодавець набуде після виникнення застави. Права заставодержателя на річ, яка є предметом застави, поширюються на її приналежності, на плоди, продукцію та доходи, одержані від використання заставленого майна, у випадках, встановлених договором. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави несе власник заставленого майна, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави заставодавець на вимогу заставодержателя зобов'язаний надати рівноцінний предмет або, якщо це можливо, відновити знищений або пошкоджений предмет застави.

У разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави і на відшкодування за рахунок предмета застави своєї вимоги, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на притримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором. Як правило, предмет застави реалізується за рішенням суду. Якщо виручка від проданого майна є більшою, ніж сума боргу, то залишок повертається боржнику, якщо меншою – то кредитор має право звернути стягнення на інше майно боржника. Іпотека – це застава землі, нерухомого майна, при якій предмет застави, залишаються у заставодавця. Заклад – це застава з передачею заставленого майна заставодержателю або за його наказом третій особі.

Завдаток - це грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

Неустойка – це засіб забезпечення виконання зобов'язання у вигляді грошової суми або іншого майна, які боржник повинен передати кредитору у разі порушення боржником зобов'язання.

За договором поруки поручитель частково або у повному обсязі поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку та відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (ст. 553 ЦК

Гарантія, як засіб забезпечення зобов'язання, полягає в тому, що інша фінансова установа, страхова організація (гарант) поручається перед кредитором (бенефіціаром) за виконання боржником (принципалом) свого обов'язку, гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (ст. 560 ЦК).

За порушення цивільних зобов’язань законом або договором передбачені санкції або правові наслідки порушення зобов’язань: одностороннє припинення зобов'язання, зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди та інші наслідки. Цивільно-правова або майнова відповідальність – це правовідносини, що виникають у зв'язку з порушенням встановленого договором або законом обов'язку, та мають змістом покладання на особу, винну в скоєнні цивільного правопорушення, додаткових негативних наслідків майнового характеру, які є невигідними для боржника та компенсаційними для кредитора. Ці наслідки настають, як правило, у примусовому порядку та супроводжуються державним та суспільним осудом правопорушника.

Якщо способи захисту цивільних прав спрямовані на захист потерпілої особи, то санкції спрямовані на майнову сферу правопорушника. Цивільно-правова або майнова відповідальність є різновидом санкцій або правових наслідків порушення зобов'язання. Однак не всі санкції є цивільно-правовою відповідальністю. Правові наслідки порушення зобов'язань діляться на такі, що є заходами (мірами) відповідальності до правопорушника, та наслідки, що такими не є. У ст. 611 ЦКУ дається перелік правовим наслідкам порушення зобов'язання, який виходить за межі тільки відповідальності. Сплату неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди беззаперечно можна вважати і правовими наслідками порушення зобов'язання й відповідальністю за порушення зобов'язання. Інші правові наслідки порушення зобов'язання, що містяться у ст. 611 ЦК, є мірами оперативного впливу – це припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання або розірвання договору. Оперативні санкції є складовими частинами правових наслідків порушення зобов'язання, але не є формами (мірами, заходами) майнової відповідальності, вони не відновлюють початкового майнового стану потерпілої сторони, а спрямовані на запобігання конкретним порушенням у майбутньому, виконують забезпечувальну функцію, мають застережливий характер і можуть застосовуватися в оперативному порядку односторонньо управомоченою стороною без звернення до юрисдикційного органу та без згоди боржника. Окрім оперативних санкцій, існують інші санкції до правопорушника, здійснення яких неможливо без звернення до юрисдикційного органу, наприклад, у разі незгоди правопорушника можливе примусове вилучення речі, яку правопорушник набув безпідставно. Оперативні санкції можуть застосовуватися поряд із заходами відповідальності.

Цивільно-правова відповідальність настає за наявності умов:

1. протиправність порушення суб’єктивних цивільних прав;

2. наявність збитків (шкоди);

3. причинний зв'язок між протиправністю порушення суб’єктивних цивільних прав та збитками (шкодою);

4. провина правопорушника.

Ці умови утворюють у сукупності склад цивільного правопорушення, що є підставою застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків.

Підстави звільнення від цивільно-правової відповідальності внаслідок неможливості виконання зобов'язання:

Ø Вина кредитора, як підстава звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, передбачена ч. 4 ст. 612, ст. 613 ЦК, в яких, зокрема, зазначено, що прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Умови звільнення боржника від відповідальності внаслідок прострочення кредитора:

· протиправність дій кредитора даного зобов'язання;

· наявність вини кредитора в будь-якій формі;

· причинний зв'язок між винними діями кредитора і неможливістю належного виконання даного зобов'язання.

Ø Непереборна сила трактується як надзвичайна, невідворотна за даних умов подія, яка внаслідок своїх властивостей унеможливлює виконання зобов'язання. Непереборна сила може бути подією як природного (ураган, повінь, обвал тощо), так і соціального (страйк, бойові дії тощо) характеру. Для того, щоб дія непереборної сили спричинила звільнення боржника від відповідальності, необхідна не просто її наявність, а щоб вона перешкоджала виконанню даного зобов'язання. Непереборна сила звільняє боржника від відповідальності у всіх випадках, крім таких, що прямо зумовлені в законі.

Властивості непереборної сили:

· надзвичайність (вона виходить за межі звичайних повсякденних явищ – схід, захід сонця, дощ, вітер тощо);

· невідворотність (вона не може бути попередженою і подоланою при сучасному рівні розвитку науки і техніки).

Ø Випадок трактується як обставина, яку не можна передбачити, а тому й запобігти в певній ситуації, ця обставина виключає протиправну поведінку порушника, його вплив. Якщо непереборна сила є невідворотною внаслідок своєї надзвичайності, не підконтрольності, то випадок є невідворотним тому, що його не можна передбачити. Якби особа знала заздалегідь про цю обставину, її наслідків можна було б уникнути. Прикладом випадку може бути псування речей мишами, поламка техніки тощо. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов’язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ст. 617 ЦК). На нашу думку, ці обставини можуть бути передбачені у договорі як форс-мажор, і тоді боржник буде звільнений від відповідальності.

Ø Форс-мажор – це умови договору як певний перелік обставин, випадків, що встановлюються при укладанні договорів за загальною згодою сторін та є підставами звільнення від цивільно-правової відповідальності за невиконання договірних зобов’язань. Поняття «форс-мажору» є ширшим, ніж поняття «непереборної сили», оскільки у зміст «форс-мажор» входять як непереборна сила, так й випадки, якщо вони передбачені у договорі, наприклад, відсутність товару на ринку. Однак форс-мажорні застереження, визначені у договорі як умови звільнення від відповідальності, не можуть скасувати чи обмежити відповідальність за умисне порушення зобов'язання, оскільки, відповідно до ч. 3 ст. 614 ЦК, такий правочин є нікчемним.

Ø Об’єктивна неможливість виконання зобов'язання може виникнути і внаслідок інших обставин. Наприклад, урядом встановлено мораторій на виконання певного виду договорів, в якомусь регіоні оголошений карантин тощо. На відміну від ненастання відповідальності через відсутність складу правопорушення, тут, передусім, має бути встановлене не те, чи відсутня вина боржника, а доведена наявність обставини, що перешкоджає виконанню зобов'язання.

Як підстави звільнення від відповідальності можуть одночасно розглядатися підстави припинення зобов'язання, в яких є порушення.

20. Загальні положення про договір

Договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК). На підставі цієї домовленості договір набуває характеру норми права, забезпечується примусовою силою держави у випадку порушення умов договору його сторонами. Договір треба відмежовувати від домовленості, яка може тільки змінити, доповнити, обмежити або припинити сутність правовідносин, але не створити нові.

Принцип свободи договору означає такі аспекти вільності :

· сторони договору є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору;

· сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства;

· сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами;

· сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Обов’язковість. Свобода договору не означає вседозволеність, свободу від виконання зобов’язань; договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК).

Обмеження. Безмежна свобода може обернутися свавіллям, завданням шкоди іншим, тому свобода договору обмежується вимогами цивільного законодавства, звичаями ділового обороту, вимогами розумності та справедливості.

Обмеження свободи договору вимогами законодавства:

– сторони договору не можуть відійти від положень актів цивільного законодавства:

1) якщо в цих актах прямо вказано на це;

2) якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає:

а) з їх змісту,

б) із суті відносин між сторонами, тобто, обов’язковість норм права є доцільною, інакше втрачається сенс (встановлення відплатності у договорі дарування буде нонсенсом, безглуздям).

У Цивільному кодексі договірні зобов'язання поділяються на види залежно від правового результату, якого прагнуть сторони. Це такі договори:

Ø договори про відчуження майна (договір купівлі-продажу, договір дарування тощо);

Ø договори про користування майном;

Ø договори про виконання робіт;

Ø договори про надання послуг;

Ø договори на створення об’єктів інтелектуальної власності та передачу прав на об’єкти інтелектуальної власності та комерційного досвіду;

Ø договір про спільну діяльність.

Публічний договір – в якому одна сторона (суб’єкт підприємницької діяльності) взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться. Прямою вказівкою закону до публічних договорів відносяться договір роздрібної торгівлі (ч.2 ст. 698 ЦК, договір прокату (ч. 3 ст. 787 ЦК), побутового підряду (ч. 2 ст. 815 ЦК), банківського вкладу (ч.2 ст. 1058 ЦК). Але закон не зазначає, що цей перелік є вичерпним, тому до цієї групи можна віднести інші договори, у тому числі змішані, що мають ознаку публічності, за якими суб’єкти підприємницької діяльності проголошують публічну оферту Ст. 633 ЦК встановлює певні правові переваги для споживача (фізичній особі – не підприємцю), обмежуючи права підприємця-виконавця. У разі необґрунтованої відмови підприємець повинен відшкодувати збитки споживачеві тощо.

Істотні умови договору – це умови, які необхідні та достатні для того, щоб договір вважався укладеним та породжував права та обов'язки сторін (хто, скільки, коли, яким чином, за скільки? тощо).

Предмет договору – це істотна умова договору про передбачуване благо як результат дій, щодо якого існує можливість виникнення речового чи зобов’язального суб'єктивного права у сторін договору після виконання зобов’язань. Як правило, ця категорія в Цивільному кодексі не пов’язується із суб’єктивними правами осіб на це благо, а існує для встановлення певного правового режиму, це певна інформація про благо, яке ще не стало об’єктом цивільних прав покупця, замовника орендаря тощо, однак на підставі юридичних фактів ці права можуть виникнути в суб’єктів чи трансформуватися. Предмет договору треба відмежовувати від об’єкта цивільних прав – певних благ, щодо яких у суб’єктів існують суб’єктивні цивільні права. Предметом договору можуть бути речі, грошові кошти, майнові права, результати робіт, результати послуг тощо.

За загальним правилом ціна не є істотною умовою договору, існує презумпція платності (ч.4 ст. 632 ЦК).

Укладення договору складається з двох стадій, а саме:

· пропозиції особи укласти договір. Ця особа називається оферентом, а пропозиція укласти договір йменується офертою,

· прийняття іншою особою зробленої пропозиції - оферти другою стороною. Особа, що прийняла пропозицію, називається акцептантом, згода на оферту називається акцептом. Оферентом може бути кожна із сторін майбутнього договору.

Оферта має відповідати умовам:

· містить істотні умови договору;

· виражає намір оферента вважати себе зв'язаним договором і запропонованими умовами у разі її прийняття іншою особою;

· спрямована до конкретної особи (декількох осіб).

Момент укладення консенсуального договору – це момент досягнення згоди за всіма істотними умовами. У випадках передбачених законом або договором, моментом укладення реального договору може бути момент передання речі, здійснення інших дій, якщо сторони досягли згоди. Моментом укладення формального договору буде його належне оформлення (письмове, нотаріальне, реєстрація у відповідних державних органах тощо), якщо існують відповідні вимоги закону або хоч одна сторона висунула таку вимогу.

Дата добавления: 2014-01-04