Знання буденне і знання наукове.

СОЦІОЛОГІЯ ЯК НАУКА. ПРОТОСОЦІОЛОГІЧНЕ ТА БУДЕННЕ ЗНАННЯ ПРО СУСПІЛЬСТВО

Соціологія (від лат. societas — суспільство та гр. —logos - наука) — дослівно — " наука про суспільств о".

Соціологія є однією із наук про суспільство. Це молода наука, порівняно з іншими суспіль­ними дисциплінами.

З давніх-давен поряд з про­тосоціологічними теоріями існувало й буденне знання про різні соціальні проблеми (з позицій "здорового глузду").

Існує воно і сьогодні.

Суть феномену буденного знання полягає в тому, що кожна людина має певні знання щодо будови і принципів функ­ціонування навколишнього соціального світу.

Ці знання вона здобуває як завдяки особистому досвіду, так і переймаючи досвід інших людей.

Практика показує, що у багатьох випадках підхід до пояснення і розв'язання певних соціальних проблем із позицій буденних уявлень про соціальну дійсність ("здорового глузду") є неправильним.

Насправді "здоровий глузд" дуже часто є пе­реобтяжений забобонами та хибними стереотипами, які часто призводять до неправильного розуміння соціальних явищ. У зв'язку з цим, важливо вміти розділяти буденне знання, яке часто буває помилковим і неповним, і наукове знання.

Наведемо приклад того, як "здоровий глузд" може ввести в оману.

У 1949 р. американський історик Артур Шлезінгер - молодший так відреагував на результати досліджень в сере­довищі американських солдатів під час Другої світової війни:

• У солдатів із вищим рівнем освіченості було більше проб­лем, із адаптацією, ніж у малоосвічених (інтелектуали менш підготовлені до військових стресів, ніж люди, виховані вулицею).

• Білошкірі рядові більше прагнули отримати наступне військове звання, ніж чорногикірі (далися взнаки довгі роки при­ниження).

• Чорношкірі-південці вважали за краще перебувати у підпо­рядкуванні офіцерів з Півдня, а не з Півночі (офіцери з Пів дня — досвідченіші в поведінці з чорношкірими).

• Чим. довше продовжувалися бої, тим більше солдати праг­нули повернутися додому до закінчення війни (солдати зна­ли, що під час боїв вони піддаються великій небезпеці).

Помилковим є твердження, що "здоровий глузд" завжди вводить в оману і постійно перебуває в конфлікті з соціологією.

Але принципова відмінність між ними полягає в тому, що соціо­логія є наукою.

Вона не сприймає твердження "на віру", не покладається на інтуїтивні відчуття суб'єктів, на їх життєвий досвід, фантазії, плітки, а вивчає суспільство шляхом аналізу фактів і наукових узагальнень.

Буденні уявлення людей є індивідуальними.

Вони залежать від того, до якого класу, стану чи нації належать їх носії, скільки їм років, у місті чи у селі вони живуть.

Головною озна­кою, яка характеризує науковий підхід до пізнання дійсності є та, що наукове пізнання ґрунтується на фактах, які можуть бути перевірені.

Тобто докази — це конкретні результати фак­тичних спостережень, які можуть бути виміряні, пораховані, побачені, перевірені на точність іншими дослідниками.

Сьогодні знання, яке ґрунтується на доказах, стало звич­ним, але ще декілька століть тому середньовічні схоласти мог­ли дискутувати над тим, скільки ангелів можуть помісти­тися на кінчику голки, або чи був у Адама пуп?

Американський соціолог Джонатан Тернер визначає такі основні риси, що характеризують науку:

1. Наука не оцінює, що повинно або не повинно існувати чи діяти.

2. Наука прагне лише зрозуміти, чому якісь явища існують і як вони функціонують.

3. Наука узагальнює висновки, творячи абстрактні, по­збавлені оцінок теорії, які пояснюють причини та спосіб функ­ціонування явищ.

4. Наука піддає ці теорії емпіричній перевірці, відкидаючи або уточнюючи їх, якщо вони не витримують цієї перевірки.

5. Наука застосовує такі методи нагромадження даних, якими можна послуговуватися багатократно, для того, щоб переконатися, що дані, які використовуються для перевірки теорії, є об'єктивними.

6. Наука забезпечує приріст знань постійно: і тоді, коли підтримує теорії, що знаходять своє емпіричне підтвердження, і тоді, коли відкидає ті теорії, якщо вони такого підтверджен­ня не знайшли.

Кожен науковий висновок є результатом оптимальної інтер­претації усіх доступних доказів.

Нові докази можуть змусити науковців переглянути попередні висновки і — навіть повністю відмовитися від них на користь нових.

Тобто процес наукового пізнання є нескінченним і абсолютної істини не може бути до­сягнуто.

Усі наукові істини відповідають певному етапові роз­витку людської думки, тому вони вимагають постійного пере­гляду в контексті нових доказів.

Дата добавления: 2014-01-04