Вступ до промови

Завершення.

Головна частина.

Вступ.

Окремі частини промови та положення в межах самих частин мають бути пов’язані між собою. Тобто промова повинна мати так звану блочнуструктуру, в якій між блоками існує певний взаємозв’язок, а не просте нагромадження матеріалу. Зв’язок досягається завдяки використанню спеціальних слів чи словосполучень, які й забезпечують перехід. Ці “ слова - перехідники ” можна поділити на такі групи:

- заперечувальні;

- підтверджувальні;

- нейтральні.

Заперечувальні перехідні конструкції – це вирази, що покликані послабити ті положення, які оратор хоче розкритикувати. Наприклад:

“але...”; однак...”; “на жаль...”; “здавалось, що...”; “і все ж варто визнати, що...”; “фактично ж....”; ніхто не очікував, що...”; “цілком несподівано ми дізнаємось, що...” тощо.

Підтверджувальні перехідні конструкції – це вирази, покликані посилити ті положення, які оратор захищає. Наприклад:

“ до речі...”; “окрім того...”; “на користь цього свідчить й те, що...””варто додати також і те, що...”; “це можна підтвердити й тим, що...”; “відомо також, що...”; “а це означає, що...” тощо.

Нейтральні перехідні конструкції – це вирази, які виконують суто технічну роль зв’язку. Як правило, це вставні слова або речення. Наприклад:

“цікаво, що...”; “виявляється, що...”; “слід відзначити, що...”; “слід підкреслити, що...”; “не варто забувати, що...”; “по-перше..., по-друге..., по-третє...”; “а тепер дозвольте перейти до наступного питання” тощо.

Завдяки використанню різноманітних перехіднихконструкцій промова оратора набуває цілісного вигляду, де кожний елемент слугує загальній меті – впливу на аудиторію.

Оратор може також застосовувати як перехідні конструкції вирази, що містять пряме звернення до слухачів. Наприклад:

“а тепер давайте разом подумаємо над тим, що...”; “давайте пригадаємо, що...”; “спробуйте уявити собі, що...”; “зверніть увагу на те, що...”; “давайте замислимось над питанням про те, що...”; “а щоб ви робили у випадку...”

В ораторській промові вступ має найважливіше значення. Загальна мета вступу – це встановлення контакту з аудиторією. Якщо в перші хвилини оратору це не вдалося зробити, тоді навряд чи його виступ у цілому буде успішним.

Найбільш поширеними є три прийоми, які використовуються у вступі:

- привертання уваги аудиторії;

- “початок здалеку”;

- “несподіваний вступ”.

Перший прийом(привертання уваги аудиторії) передбачає три випадки залежно від того, якому компоненту риторичного трикутника надається перевага

1) Оратор підкреслює своє право говорити на певну тему.

Маються на увазі ситуації, коли аудиторія в принципі готова слухати, треба тільки стимулювати її інтерес до виступаючого. Риторика в подібних випадках рекомендує тактику, що зорієнтована не на презентацію особистості оратора, а на презентацію його ставлення до того, що відбувається. Наприклад:

Шановні слухачі! Ви вже прослухали цікаві й яскраві виступи моїх колег з проблем... Я сам з великим задоволенням прослухав їх і тепер продовжу цю тему. Хочу запропонувати вам своє бачення цих питань.

2) Оратор підкреслює важливість теми для аудиторії.

Маються на увазі ситуації, коли слухачі не готові для сприйняття промови. Риторика в подібних випадках рекомендує виходити з “нагальної необхідності”, тобто звернутись до того аспекту події, який залишався досі поза увагою присутніх, однак співвідноситься з їх потребами та інтересами. Наприклад:

Шановні депутати! Я хотів би привернути вашу увагу до проблеми правового забезпечення економічних перетворень. Я вважаю, що це питання має стратегічне значення. Якщо не буде належного правового забезпечення реформи, то не буде належного правового забезпечення реформи, то не буде й самої реформи.

3) Оратор підкреслює значимість самого предмета промови.

Маються на увазі ситуації сприятливого контакту між учасниками спілкування. Здебільшого такі ситуації є конвенційними, коли заздалегідь відомо, кому належатиме ініціатива в спілкуванні й аудиторія готова слухати. Риторика в подібних випадках рекомендує відразу презентувати тему. Як приклад розглянемо вступ до популярної лекції професора М.А.Мензбира “Історія Середземного моря, що розказана його берегами, хвилями та їхніми мешканцями”:

“ Уявіть себе подорожнім, який вперше підходить до Середземного моря, вперше бачить синь його хвиль, оповиті димкою далекі берегові скелі, пишні зелени рослини, і дозвольте дати вам стислу характеристику сучасного нам середземноморського узбережжя, розпочавши з його географічного нарису” (Див. Баєва О.А. Ораторское искусство в деловом общении. – Минск, 2001. – С.100).

Другий прийом («початок здалеку») використовується переважно в конфліктній аудиторії. Завдання оратора за таких умов полягає в тому, щоб налаштувати аудиторію на позитивне сприйняття промови.

Риторика в подібних випадках рекомендує створити, по можливості, “ нейтральний ” фон для подальшого спілкування, відтягуючи момент “з’ясування стосунків”. Для цього можна:

- вказати на багатомірність істини, неможливість однобічноїоцінки певного явища й тим самим підштовхнути слухачів до готовності вислухати інші погляди на проблему;

- використати “обхідний маневр”, тобто виразити думку аудиторії як власну й поступово завести її в “глухий кут” (показати, що наслідки з цього положення неслушні, неприйнятні, хибні).

Прикладом подібного початку публічного виступу може бути вступ до промови Б. Єльцина на Генеральній Асамблеї ООН у жовтні 1995 року:

“Шановний пане Голово!

Шановний пане Державний Секретар!

Пані і панове!

Півстоліття тому, створюючи ООН, наші попередники прагнули здійснити одвічну мрію людства про світ без війн та насильства;

про світ, в якому суперечливі питання вирішуються не силою зброї, а шляхом переговорів;

про світ, гідний людини і людства.

Історія пішла іншим шляхом. Виграти світову війну виявилось легше, ніж виграти мир” (Отзвук слова. Из опыта работы спичрайтеров первого президента России. – М., 1999. – С.90).

Третій прийом»несподіваний вступ» передбачаєє безпосереднє звертання оратора до основної проблеми. Як правило, подібний прийом використовується в тих ситуаціях, коли аудиторія вже жваво зацікавлена в розгляді певної теми, пристрасті слухачів у розпалі. Тоді оратору потрібно розпочати промову з сильної риторичної фігури. Здебільшого такою фігурою виступає риторичне запитання. Класичним прикладом подібного вступу є початок Цицероном своєї першої промови проти Катиліни:

“ Доки ж ти, Катиліна, будеш зловживати нашим терпінням? Як довго ще ти, у своїй люті, будеш знущатися з нас? До яких меж ти будеш хизуватися своїм нахабством, що не знає шор? Невже тебе не збентежили ні нічні караули на Палатині, ні варта, що обходить місто, ні страх, що охопив народ, ні присутність всіх чесних людей, ні вибір цього так надійно захищеного місця для засідання сенату, ні обличчя і погляди присутніх? Невже ти не розумієш, що твої наміри розкрито? Не бачиш, що твоя змова вже відома всім присутнім і викрита? Хто з нас, на твою думку, не знає, що робив ти останньою, що попередньою ніччю, де ти був, кого скликав, яке рішення прийняв? О часи! О звичаї!” (Цицерон М.Т. Первая речь против Луция Сергия Катилины // Цицерон М.Т. Речи. Т. 1. – М., 1962. – С.292).

Вибір оратором того чи іншого прийому вступу диктується особливостями конкретної мовленнєвої ситуації, насамперед характером аудиторії. Перші фрази мають бути досить ретельно підготовлені, адже саме вони мають важливе значення для встановлення контакту зі слухачами.

У риториці виділені також універсальні прийоми вступу, які можна використовувати в ораторських промовах на будь-яку тему в будь-якій аудиторії:

- цитата;

- яскравий приклад;

- комплімент;

- апеляція до загальновідомого джерела інформації;

- проблемне запитання;

- виклад мети й завдань виступу;

- демонстрація певного предмета та ін.

Окрім “ позитивних ” способів вступу, в риториці зафіксовані також і “ негативні ”, невдалі прийому початку промови. А саме: не варто розпочинати виступ з вибачень стосовно того, що ви не встигли підготуватись, що ви не заберете багато часу тощо.

П. Сопепр цитує з цього приводу гумориста Джорджа Еді:

“ Це вже остання справа – оголошувати прилюдно про свою неспроможність. Біда в тому, що, може статися, це вдасться і довести” ( Сопепр П.Л. Основы искусства речи. – Ростов-на-Дону, 2002. – С. 209).

Загальні характеристики першої частини промови можна окреслити таким чином: вступ має бути коротким та яскравим.

2. 2 ГОЛОВНА ЧАСТИНА

2.2.1. Способи подання матеріалу

Після вступу оратор пропонує аудиторії той матеріал (тези, аргументи), який було відібрано на етапі інтенції. Загальна мета головної частини – це обґрунтування тез оратора. Якщо говорити більш точно, то завданням тут виступає подання цих доказів слухачам (адже для себе людина вже обґрунтувала тези).

В головній частині інколи виділяють такий окремий компонент, як оповідання ( від лат. “ narratio” – “ виклад ”). Важливого значення ця частина набуває в судових промовах, коли подається загальна картинаправопорушення. Щодо інших типів промов, то оповідання в чистому вигляді знайти буває дуже важко.

Залежно від характеру впорядкування підібраного на етапі інтенції матеріалу, він може подаватися шляхом:

- природним;

- штучним.

Природний, або історичний, шлях подання матеріалу характеризується лінійністю та найменшимвтручанняморатора у виклад.

Найбільш яскраво суть цього шляху виразив давньоримський оратор Катон Старший: Rem verba sequentur (“Слова підуть слідом за предметом”).

Матеріал викладається в хронологічній послідовності крок за кроком від більш ранньої події до більш пізньої. Цей спосіб зображує події так, як вони відбувались у реальній дійсності. Роль оратора в таких випадках подібна до ролі літописця (головне – це забути, що за чим відбувалось). Перевагою історичного способу є прозорість такого подання матеріалу для аудиторії. Він легко сприймається, запам’ятовується, не викликає напружень думки.

Природний шлях викладу рекомендують використовувати у промовах, мета яких полягає в інформуванні аудиторії.

Штучний шлях викладу характеризується ієрархічністю, коли оратор сам впорядковував певний матеріал, при цьому він міг порушувати хронологію, ставити наслідки перед причинами тощо.

Подібне впорядкування матеріалу вимагає від оратора досить високого рівня майстерності, адже в таких випадках аудиторія є досить вимогливою. З іншого боку, слухачам теж доводиться докладати певних зусиль для того, аби вичленити людину з її промови, тобто розібратися, де самі факти, а де – робота оратора з фактами.

Штучний шлях реалізується трьома способами:

- дедуктивним;

- індуктивним;

- компаративістським.

Слід підкреслити, що ці назви є дещо умовними. Наприклад, дедуктивний спосіб викладу зовсім не означає, що в основу аргументації були покладені дедуктивні міркування. Оратор для себе вже обґрунтував певні положення, тепер він обирає порядок представлення аргументації слухачам.

Дедуктивний спосіб подання матеріалу характеризується рухом від формулювання тези до формулювання аргументів.

Індуктивний спосіб подання матеріалу характеризується рухом від формулювання аргументів у вигляді окремих положень до формулювання тези.

Компаративістський спосіб подання матеріалу характеризується зіставленням предметів і перенесенням властивостей з одного на інший. Цей спосіб може проявлятися у двох формах: спочатку подаються аргументи, які засвідчують подібність предметів у деяких ознаках, а потім положення про те, що предмет має ще одну ознаку (теза). Або навпаки: спочатку теза про властивість предмета, а потім – аргументи-зіставлення цього предмета з іншим.

Таким чином, структура головної частини може мати такий вигляд:

Штучні способи викладу матеріалу
Дедуктивний	Індуктивний	Компаративістський
	П
Теза	Аргументи	Аргументи-зіставлення	Теза
Аргументи	Теза	Теза	Аргументи-зіставлення

Диспозиція

Розглянемояк приклад уривок з промови-відповіді П.А.Столипіна, як міністра внутрішніх справ на запит Державної Думи:

“ Я передбачаю заперечення, що існуючі закони настільки недосконалі, що будь-яке їх застосування може викликати тільки нарікання. Мені бачиться чарівне коло, з якого вихід, на мою думку, такий: застосувати існуючі закони до створення нових, захищаючи всіма способами і по мірі сил права й інтереси окремих осіб. Не можна сказати вартовому: у тебе стара кремнієва рушниця; застосовуючи її, ти можеш поранити себе і оточуючих; викинь рушницю. На це чесний вартовий відповість: допоки я на варті, допоки мені не дали нової рушниці, я буду намагатися вміло діяти старою. На завершення повторюю, обов’язок уряду – святий обов’язок захищати спокій і законність, свободу не тільки праці, але й свободу життя, і всі заходи, що застосовуються в цьому напрямі, знаменують не реакцію, а порядок, необхідний для розвитку самих широких реформ” (Столыпин П.А. Нам нужна великая Россия… - М., 1991. – С. 40 – 41).

У цьому фрагменті використано компаративістський спосіб викладу матеріалу. Спочатку формулюється теза про необхідність застосуваннястарих недосконалих законів до створення нових. Потім наведено аргумент, який порівнює діяльність уряду з діяльністю вартового.Наприкінці фрагменту теза повторюється ще раз.

Незалежно від способу викладу матеріалу при штучному впорядкуванні промови в риториці пропонують певний порядокрозташування аргументів. Він полягає в тому, що спочатку подаються сильні аргументи, потім – слабкі, а наприкінці – найсильніший аргумент. Більшість майстрів ораторського мистецтва застерігають від “ висхідного ” чи “ низхідного ” порядку аргументів.

2.2.2 Типові помилки в аргументації та критиці

Важливе значення для оратора має знання та вміннякористуватисяправилами стосовно аргументації та критики. Більшість із них встановлені в межах логіки. Розглянемо основі правила та типові помилки, що можуть виникнути в процесах обґрунтування певних положень.

Слід підкреслити, що залежно від структури аргументації / критики правила поділяються на три групи:

Дата добавления: 2014-01-04