ПЕДАГОГІКА. Основи та теорія виховання

Часовою;

2) просторовою.

Завершення через часову екстраполяцію передбачає розгляд того, чим предмет буде завтра. Промова ґрунтується на загальній схемі: “чим був об’єкт учора – чим він є сьогодні – чим він буде завтра”. Слід підкреслити, що така схема підходить до повідомлень майже на будь-яку тему.

Завершення через просторову екстраполяцію передбачає введення нових об’єктів для кращого засвоєння предмета промови. Ці об’єкти можуть бути подібними або контрастними до предмета промови.

Прикладом завершення через розгляд перспективи може бути промова Ф. Рузвельта, виголошена ним 6 січня 1942 року:

“Ніякий компроміс не завершить цей конфлікт. Ніколи не можна досягти задовільного компромісу між Добром і Злом. Тільки тотальна перемога може винагородити прихильників толерантності і пристойності, свободи і віри!” (Див.: Яковлєв Н.Н. Франклин Д. Д. Рузвельт – человек и политик. – М., 2003. – С. 477).

Третій прийом (апелювання) полягає в тому, що оратор намагається емоційно завершити свою промову та вплинути на почуття аудиторії. Найчастіше використовується тоді, коли людина намагається сформувати у слухачів намір певним чином діяти. У завершеннях такого типу не рекомендується: надто підкреслювати дистанцію між оратором та аудиторією, характеризувати слухачів (особливо негативно), домагатися згоди аудиторії, протиставляти окремі групи слухачів між собою, примушувати аудиторію до відповідей на прямо поставлені запитання.

Прикладом апелювального завершення може бути промова У. Черчилля “Час дерзати і вистояти”:

“Значить – до справи, в бій, до праці: кожний по своїх силах, кожний на своєму місці. Вступайте до армії, пануйте в повітрі, рухайте потік озброєнь, топіть німецькі підводні човни, виловлюйте міни, оріть землю, будуйте кораблі, охороняйте вулиці, доглядайте поранених, підбадьорюйте тих, хто занепав духом, і шануйте відважних. Вирушимо всі разом уперед, по всіх частинах імперії, по всіх закутках Острова. Не можна втрачати жодного тижня, жодного дня, жодної години” (Черчилль У. Мировой кризи. Автобиография. Речи. – М., 2003. – С. 622).

Вибір того чи іншого прийому завершення диктуєтьсяконкретнимиумовами спілкування. Насамперед оратору слід зважати на мету промови. Для інформативних промов більше підходить завершення черезформулювання висновків, а для переконуючих – розгляд перспективи (як правило, невтішної в разі відмови від певних дій) або апелювання. Крім того, тип завершення залежить і від способу подання матеріалу в головній частині.Для історичного способу викладу, наприклад, оптимальним буде завершення як розгляд перспективи.

Останні фрази завершення мають бути ретельно продумані оратором, адже вони сприяють закріпленню того враження, яке склалось в аудиторії під час всієї промови. В межах риторики встановлені певні загальні прийоми завершення, що підходять до промов на будь-яку тему:

- цитата;

- ілюстрація;

- подяка аудиторії, яка має вигляд розгорнутого компліменту.

При виборі прийому завершення як подяки оратору не слідобмежуватися простою фразою: “Дякую за увагу!”. Потрібно конкретизувати комплімент аудиторії. Наприклад:

“ На завершення я б хотів подякувати вам за те, що так уважно мене слухати і задавали цікаві запитання. Дуже приємно було з вами співпрацювати”.

Або

“ Дякую за увагу. Було дуже приємно виступати у вашій уважній і доброзичливій аудиторії” та ін.

Окрім “ позитивних” варіантів завершення промови, фахівцями у галузі риторики встановлені й “ негативні” способи. Афективне завершення виступу немає таке саме значення, як і вдалий вступ. Не треба завершувати промову:

- вибаченнями;

- додатковими даними після того, як сформульовано висновки;

- безнадійною перспективою.

Загальна риса завершення – це стислість (так само, як і вступу).

ТЕРМІНИ, ЯКІ ТРЕБА ЗАПАМЯТАТИ

Безпідставний аргумент – це помилка, яка виникає внаслідок порушення правила відповідності аргументів тезі, коли оратор на підтримку свого положення наводить довільні, неочевидні твердження.

Вступ – це першачастина ораторської промови. Виділяють три прийоми вступу: привертання уваги аудиторії – оратор підкреслює своє право говорити на певну тему, або важливість теми для аудиторії, або значимість самого предмета промови; початок здалеку – оратор намагається налаштовувати конфліктну аудиторію на позитивне сприйняття промови; неочікуваний вступ - оратор безпосередньо переходить до основної проблеми.

Втрата тези – це помилка, яка виникає внаслідок порушення правила незмінності тези протягом аргументації / критики, коли оратор сам не усвідомлює, що обґрунтовує не те положення, яке заявив у своїй промові, а лише подібне до нього.

Головна частина – це частина ораторської промови, в якій подається обґрунтування певних положень. Виділяють два шляхи викладу матеріалу: природний – характеризується лінійністю й мінімальним втручанням оратора у виклад; штучний – характеризується ієрархічністю й реалізується трьома способами (дедуктивний – від формулювання тез до формулювання аргументів; індуктивний – від формулювання аргументів у вигляді окремих положень до формулювання тези; компаративістський - зіставлення предметів і перенесення властивостей з одного на інший).

Диспозиція – це розділ риторики, який вивчає структуру ораторської промови.

Завершення – це остання частина ораторської промови. Виділяють три прийоми завершення: формулювання висновків, що розгортається на предмет промови або на структуру повідомлення; розгляд перспективи розвитку даної теми, що здійснюється через часову або просторову екстраполяцію; апелювання як емоційне завершення і вплив на почуття аудиторії.

Надмірне обґрунтування – це помилка, яка виникає внаслідок порушення правила достатності аргументів, коли оратор, намагаючись навести якомога більше аргументів на користь своєї тези, непомітно для себе починає використовувати необґрунтовані, суперечливі, хибні аргументи.

Необґрунтований аргумент – це помилка, яка виникає внаслідок порушення правила обґрунтованості аргументів. Різновиди: “ хибний аргумент ” – коли в якості аргументу використовується хибне твердження; “випередження основи” – коли в якості аргументу використовується твердження, достовірність якого тільки припускається, однак не встановлюється з необхідністю; “ коло в обґрунтуванні” – коли для обґрунтування тези використовується аргумент, який, у свою чергу, випливає з цієї тези.

Не підтверджує – це помилка, яка виникає внаслідок порушення правила щодо форми аргументації / критики. Різновиди: “від сказаного умовно до сказаного безумовно” – коли аргументами, прийнятними або за певних умов, або в певний час, або в певному місці, обґрунтовують тезу безумовного характеру; “після цього, отже, з цією причини” – коли наявні обставини, що роблять порівняння недійсним.

Підміна тези – це помилка, яка виникає внаслідок порушення правила незмінності тези протягом аргументації / критики, коли оратор навмисно замінює положення, яке обґрунтовується в промові.

Дата добавления: 2014-01-04