Наполеоновські війни та Україна

Лекція №9.

Самостійне вивчення

Ставлення українців до війни 1812 року ініційованої Наполеонівською Францією було неоднозначне. У народі ширилися чутки про наміри “французького царя” ліквідувати кріпосне право, відновити козацькі порядки. Серед української знаті було багато прихильників військового генія Наполеона деякі з них Городинський та Нейман зустрічались таємно з представником Наполеона Талейраном. Представники козацьких родів розраховували на підтримку Наполеона у справі відновлення Гетьманщини. На початку військової кампанії 1812 року могилівський архієпископ Валаам Шишацький присягнув на вірність Наполеону і благословляв його на “подвиг ратний”, за що і був позбавлений сану. На захоплених французькими військами волинських землях антиросійська опозиція намагалась створити козацьке ополчення на допомогу Наполеону. Тим часом Наполеон мав у планах відродити Польщу у межах Речі Посполитої, як віддяку полякам за їх згоду брати участь у Російському поході. Польські кавалерійські частини (улани) були найбільш боєздатними із “нефранцузьких” військових частин арміїї Наполеона. Наполеон, також мав намір передати Волинь Австрії, а Чорноморське побережжя та Крим – Туреччині. Решту території України планувалося розділити на три відособлені воєнно-адміністративні провінції (наполеоніди) на чолі з французькими генералами. Ці колонії повинні були стати сировинною базою французької армії у подальших завойовницьких походах. Реальні вчинки наполеоновських військ на території України – грабежі і насильства відкрили очі українцям на справжню сутність “визволителів”. Як результат, навіть прихильники “військового генія” взялись за зброю. Так, переяславський поміщик В. Лукашевич піднімав тости за здоров`я Наполеона та республіку а потім став одним із ініціаторів організації українського ополчення проти французів. Українське дворянство сподівалось, що у подальшому за відданість російський царизм відновить автономний устрій України. Селяни сподівалися скасування кріпосного права.

Українці, як вірні піддані Російської імперії брали активну участь у т.зв. “наполеоновських війнах” у Європі. З 1806 року цар наказав збільшити рекрутський набір. Спочатку було оголошено, що від кожних 500 душ забиратимуть по чотири рекрути. Тепер брали по 5. У той час жителі “Малоросії” (селянського сословія - кріпаки) служили у імператорському війську не 25 а 15 років Українці, представники козацько-старшинських родів були представлені у всіх родах військ Імперії. За самими скромними підрахунками українці і українські (сформовані і базовані на Україні) підрозділи складали від 35% до 45% російської армії.

На Україну Наполеон кинув австрійський та саксонський корпуси та польську дивізію. На початку серпня вони окупували територію трьох повітів Волинсько губернії. Невеликі загони загарбників проникли на територію Київщини та Чернігівщини

На території України було сформовано ополчення з добровольців – лише Чренігівська губернія виставила 30 000 ополченців озброєних холодною зброєю, які розташувались заслоном від французьких військ на кордонах Чернігівської губернії відловлюючи фуражирів противника. Близько 12 тис. ополченців “земських” (селян-кріпаків) виставила Полтавщина Керував ополченням українець генерал-лейтенант Іван Гудович, формувались “козацькі полки”(23 полки, 27 тис. чол.) автором Енеїди – Іваном Котляревським. Київ готувався до оборони, були укріплені і інші міста – Севастополь, Херсон, Одеса, Тернопіль, Хотин та іші. 90-тисячна французька армія перейшла у наступ на Київ, але досягти мети не змогла. Вдруге Наполеон спробував вторгнутись в Україну під час відступу з Москви у жовтні. Проте у битві під Малоярославцем російська армія зупинила французів і примусила їх відступати по Смоленській дорозі

Десятки регулярних військових частин: Київський драгунський, Катеринославський кирасирський, Елісаветгадський, Олександрійський, Сумський, Охтирський (Який став гусарським з 1768 року, до того часу був козацьким. В цьому полку служили славетний Д. Давидов та Ю. Лермонтов) Маріупольський та Ізюмський гусарські, Чернігівський мушкетерський і драгунський, 2-ий Український та багато інших. брали участь у всіх значних та сотнях інших битв як на території Росії так і у Європі. Під час Бородинської битви зразок стійкості показали Таврійський та Волинський піхотні полки, які майже повністю загинули, але не пропустили ворога. 8 українських козацьких полків брали участь у “битві народів” під Лейпцігом у 1813 році. Українські (за територіальною ознакою) частини, серед них 6 козацьких полків, у складі союзних військ зайняли 18 березня 1814 року Париж. Українці очолювали партизанські загони на території Росії. Найвідомішими ватажками російських партизан стали поряд з російським гусарським полковником Д. В. Давидовим, українці: унтер-офіцери Київського драгунського полку Єрмолай Четвертаков (Четвертак) та Єлісаветгардського гусарського полку Федір Потапов (Самусь). Українці посіли найвищі посади у діючій армії, як наприклад, генерал від артилерії Василь Костинецький. Допомога російській армії з України надходила не лише людьми, для її потреб надсилались харчі та гроші. Так лише Чернігівська губернія дала 5 500 волів, лише у Новгород-сіверському повіті було зібрано 8450 карбованців грошей, на 23786 карбованців провіанту.

Українці, вкотре, зарекомендували себе як прекрасні воїни. Тисячі з них були нагороджені орденами і медалями.

Але марними були сподівання українців на віддяку Російської імперії. Царизм вкотре не виконав свої обіцянки. Україна не отримала автономії, українські воїни (солдати, ополченці, партизани) знову були повернені у кріпосну неволю, козацькі полки, попри особисту обіцянку царя про створення українського козацького війська, після закінчення війни були або розпущені, або перетворені в уланські полки регулярної царської армії. Козаки шести полків були відправлені у воєнні поселення де панував жорстокий воєнно-феодальний режим. Опір козаків безжально придушувався. Захисників Вітчизни за вироками воєнних судів засилали в Сибір, проганяли крізь стрій, піддавали смертній карі.

Рекомендована література для написання рефератів

1. Український народ у Вітчизняній війні 1812 року. // збірка документів К., 1948.

2. Бычков Л.Н. крестьянское партизанское движение в Отечественной войне 1812 года. М.,1954.

3. Давыдов Д.В. Военные записки. М.,1940.

Матеріали журналу «Політика і Культура»

4.«Василь Костинецький» //№27-28 30 липня-6 серпня 2001.

5.«Георгієвський кавалер» // №42 13-19 листопада 2001.

Дата добавления: 2014-01-04