Передумови до управління

ПЛАН

Лекція № 1

ТЕМА: ВСТУП ДО ДИСЦИПЛІНИ

«УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ» (2 год)

1. Передумови до управління.

2. Характеристика поняття «система».

3. Особливості системи «тренер-спортсмен».

4. Структура управління фізичним вихованням.

Специфіка фізичного виховання полягає в тому, що усвідомлена інформація стає мотивованим спонукачем до виконання фізичних вправ, використання природних факторів і формування такого способу життя, що сприяє досягненню як власних, так і громадських цілей.

У фізичному вихованні під управлінням розуміють процес спрямованої, контрольованої і регульованої зміни фізичних і духовних можливостей людини відповідно до поставленої мети

Критерієм ефективності цього процесу є рівень здоров'я населення, рівень фізичної працездатності соціальної дієздатності.

Головним компонентом фізичного виховання є заняття фізичними вправами, в основі яких лежать цілеспрямовані рухи (Бальсевич, Запорожанов, 1987).

Рухи — продукт організованої м’язової діяльності, що регулюється фізіологічними механізмами і забезпечується численними морфологічними і функціональними системами організму. Цілеспрямованість рухів визначається терміновими, поточними і довготривалими цілями фізичного виховання.

Тривалі заняття фізичними вправами, об’єднані у серії, комплекси, форми, що регламентуються параметрами фізичних навантажень і відпочинку, являють систему занять і сприяють підвищенню рівня фізичного потенціалу людини, формуванню здоров'я, вихованню завзятості, працьовитості, самодисципліни та інших морально-вольових якостей особистості.

Досягнення мети фізичного виховання обумовлюється рядом обставин, які знаходяться у причинно-наслідкових зв'язках, а також підвладністю впливу випадкових факторів. Так, при акцентованій увазі суспільства на зміцнення здоров'я молоді відмічається неадекватність її реалізації — здоров'я значно погіршилося.

Аналізуючи цей процес, виділяємо ряд факторів, від яких залежить оздоровчий ефект фізичного виховання: біологічні — морфофункціональні відмінності окремих віково-статевих груп, індивідуальні особливості організму та їхня детермінація спадковістю; педагогічні — правильність вибору засобів і методів навчання, професійна компетентність викладача (трене­ра); соціальні — доступність занять фізкультурою і спортом, програмно-нормативні основи, організація системи фізичного виховання в школі, ВНЗ; особистісні — мотивована поведінка учнів та їхнє ставлення до існу­ючих гігієнічних рекомендацій стосовно режиму дня, рухової активності, харчування.

Така багатофакторна залежність створює деяку ненадійність системи фізичного виховання, оскільки за умови випадіння або послаблення хоча б одної складової система не приводить до досягнення мети.

Ефективність управління процесом фізичного виховання залежить від
рівня пізнання законів, які лежать в його основі. Поняття "управління", яке
міцно увійшло в педагогіку, біологію, фізичну культуру, є кібернетичним
терміном. Вивченням системи управління займається кібернетика. Для того
щоб краще зрозуміти, як кібернетичні методи знаходять своє застосування
у фізичному вихованні, необхідно розібратися, що є предметом вивчення кібернетики.

Предметом вивчення кібернетики є інформаційні процеси, що опи­сують поведінку складних динамічних систем. Вони притаманні різним сис­темам, отже, кібернетика вивчає загальні властивості, що не залежать від матеріальної основи системи, і можуть проявлятися у живій і неживій природі, а також людському суспільстві. Це поняття складається з уявлень про те, що об'єкт управління будь-якої природи має пристрій управління (орга­нізм людини і головний мозок, руль і колеса автомобіля та ін.). Об'єкт і пристрій управління обмінюються між собою інформацією обізнаності й управління. В сюди процес управління пов'язаний із передачею, накопиченням, зберіганням і переробкою інформації, що характеризує об'єкт управління, протікання процесу, зовнішні умови, програму та ін.

2. Характеристика поняття "система".

У сучасному світі слово "система" використовується для позначення різних понять. У загальному розумінні система — об'єктивна єдність закономірно пов'язаних один з одним предметів, явищ, а також знання про при­роду і суспільство.

Система в цілому набуває нових здатностей порівняно зі складовими її підсисте­мами, наприклад, при занятті фізичними вправами організм людини набуває та­ких властивостей, як стійкість до застудних захворювань, гіпоксії, підвищена фізична і розумова працездатність, стійкість до стресів та ін.

Об'єктами вивчення в кібернетиці служать системи, що складаються з величезної кількості елементів і підсистем, які взаємодіють один з одним за різними закономірностями (складні системи); системи, що змінюються у часі і просторі (динамічні системи); системи, в яких відповідну реакцію і кінцевий результат можна передбачити тільки з невеликою ймовірністю, тим більшою, чим краще відомі механізми зв'язків і взаємодій її елементів (імовірні системи).

Фізичне виховання має безліч ознак, притаманних процесам управлін­ня складними системами, і з кібернетичних позицій його можна розгляда­ти як управління фізичним станом людини.

Людину можна вивчати з позицій різних галузей знань: анатомії, фізіології, психології, соціології, філософії та ін. Один аспект вивчення не ви­ключає, а доповнює інший.

З точки зору, яка нас цікавить (тобто управління процесом фізичного виховання — ФВ), людину у доповненні до інших аспектів доцільно розглядати інтегрально: як складну, кібернетичну, динамічну, саморегулюючу, імовірнісну систему.

Складну тому, що людина складається з ряду функціонально взаємозв'язаних частин — підсистем. Можливості і стан фізичного здоров'я сис­теми (людини) у цілому залежать від стану складових її підсистем, тому процес ФВ повинен містити засоби і методи, що забезпечують розвиток функціональних спроможностей усіх підсистем до оптимального рівня, який забезпечує можливості системи в цілому.

Кібернетичну — оскільки вона у своєму складі має керуючу і керовану частини. Особливістю є те, що ми у процесі ФВ управляємо смисловою програмою поведінки тих, хто займається, а адаптивні (пристосувальні) змі­ни у підсистемах (фізіологічній, біокінічній, психологічній) змінюються за рахунок саморегуляції організму.

Динамічну — що має властивість доцільно змінювати характер функціонування на основі властивостей саморегуляції й адаптації організму та психорегуляції.

Саморегулюючу — здатну доцільно змінювати функціонування окремих підсистем і організму в цілому відповідно до характеру і сили зовнішніх дій.

Імовірнісну — що відповідає за зовнішні дії одним із можливих варіан­тів пристосувальних змін. Це висуває необхідність педагогічного контролю і корекції процесу.

3. Особливості системи тренер—спортсмен

У процесі фізичного виховання і спортивного тренування управління здійснюється ззовні добре організованою і саморегульованою системою — людиною.

Суттєва відмінність системи тренер — спортсмен, учитель — учень полягає в тому, що ланка (тренер, учитель), яка управляє, не керує безпосередньо функці­ями організму, як це відбувається в системах типу водій — автомобіль, а здійсню­ється управління смисловою програмою поведінки. Вчитель підбирає програму поведінки (вправи або їхнє поєднання, форми занять фізичними вправами і т.д.),котра з тим або іншим ступенем імовірності буде викликати потрібні пристосувальні зміни в діяльності організму

Імовірність поведінки організму людини полягає в тому, що:

1) вона, залежно від вихідного рівня і особливостей стану, на одна­кові види, що визначаються тренером (учителем), форм поведінки може відповісти однією з можливих для нього пристосувальних реакцій, на­приклад вибір однієї з програм та стримування інших. Це стосується як діяльності внутрішніх органів, так і форми і характеру виконання завдань учителя;

2) у той самий час людина є саморегульованою системою не тільки бі­ологічною, але і психологічною. Тому слід припускати, що її програма дій
може не співпадати з тією, котра пропонується їй учителем (мотив занять,
інтереси). При всій корисності і обґрунтованості команд управляючої лан­ки (вчителя) саморегульований об'єкт (учень) може не захотіти виконувати
ці команди і керованість системи буде порушена, оскільки мети занять не

буде досягнуто;

3) програма тренувальної дії, що визначається вчителем (тренером), яв­ляє собою словесний опис необхідної поведінки учня (спортсмена) і скла­дається з опису і демонстрації вправ і способу їх виконання. Необхідно вра­ховувати, що одне і те саме формулювання завдання до дії може по-різному
сприйматися різними людьми залежно від їхнього попереднього життєвого
і спортивного досвіду, рівня спеціальних знань, ступеня уваги. В силу цьо­го програма поведінки, викладена тренером, і програма поведінки, сприй­нята спортсменом, можуть бути неідентичними. В процесі передавання ін­формації від тренера до спортсмена можуть бути спотворення—"шуми". Аналогічне явище може виникати і в системі зворотного зв'язку по лінії
спортсмен—тренер (рис. 12.1). Не маючи точної та об'єктивної інформації
по лінії зворотного зв'язку, тренер може помилятися в оцінці стану спор­тсмена або правильності виконання заданої вправи і на підставі спотворен­ня інформації видати помилкові керуючі команди.

4. Структура управління фізичним вихованням. Вивчення системоутворюючих факторів управління в біології, економіці, педагогіці дозволяє виділи­ти загальні необхідні умови, за яких воно може бути здійснене, а саме:

1. Наявність частин управляючої та якою управляють (тренер—спор­тсмен та ін.).

2. Наявність каналу прямого зв'язку, яким перемішуються команди до

дії (вчитель—учень).

Рис.12.1. Можливе спотворення інформації по лінії прямого і зворотного зв'язку

Узагальнюючи сказане вище, можна виділити такі особливості системи взаємодії керуючої (вчитель, тренер) та керованої (учень, спортсмен) ланок у процесі фізич­ного виховання і спортивного тренування:

1, Вплив учителя на учня (тренера на спортсмена) здійснюється неконтактним способом, шляхом регуляції поведінки, що може призвести до імовірності:

• спотворення інформації під час передавання завдань (команд і дій) — неправиль­не розуміння змісту і смислу програм учителя;

• неправильного виконання завдання в силу його самокорекції на основі самооцінки своїх можливостей, попереднього досвіду, мотивів, інтересів, вікових особли­востей, стану організму і психіки на даний момент. Це вимагає контролю і ко­рекції сприйняття (розуміння) змісту команд і корекції виконання завдань з боку вчителя, а також підвищення інформативності педагогічного контролю для са­мого учня з точки зору міри його прогресу внаслідок його фізичної активності.

2. У системі вчитель — учень одна особистість, яка мислить, управляє іншою, що призводить до таких проблем:

• правового характеру, оскільки управління може здійснюватися тільки за згодою того, ким управляють, при повному розумінні ним мети та вартості її досягнен­ня. Викладач-тренер несе професійну і кримінальну відповідальність за фізичне і духовне здоров'я учнів;

• етико-методичних: етика стосунків, формування в учнів гуманістичної мотива­ції, формування необхідних знань, моральних і вольових якостей;

• управління носить дискретний (переривчастий) характер, а процеси пристосуван­ня протікають безперервно. У зв'язку з цим слід враховувати зміни, що відбува­ються в організмі учнів не тільки в процесі діяльності (уроку), а й у відновлювальний період. Блоком тренуючої дії є навантаження і відновлення, що за ним слідує

3. Наявність зворотного зв'язку, яким надходить інформація про те, до якого стану перейшов об'єкт, яким управляють, після виконання команди до дії (педагогічний контроль).

4. Достатня для здійснення управління частота потоку інформації. За частотою надходження розрізняють інформацію термінову і періодичну.

5. Кількісний (цифровий) характер інформації. Такі характеристики, як "більше", "менше", "краще", "гірше" погано піддаються порівнянню.

6. Наявність мети — опис (моделі) стану, до якого потрібно привести систему (тренувальний режим) або в якому вона повинна знаходитись (підтримуючий режим).

7. Критерії ефективності процесу. Для фізичного виховання і спортив­ного тренування може бути досягнення заданого стану у заданий час; економічність процесів; оздоровчий, освітній і виховний результати.

8. Система аналізу, оцінки інформації та вироблення регулюючих (керуючих) команд.

У загальному вигляді фізичне виховання можна уявити як процес управління адаптивним функціонуванням організму здорової людини (рис. 12.2).

Необхідними умовами управління такою системою є:

1. Наявність вихідної інформації про об'єкт, яким управляють, котрим є учень (спортсмен). Рівень його фізичного стану, здоров'я, індивідуальні

особливості організму та їхня детермінованість спадковістю, біологічний вік.

2. Наявність якісної і кількіс­ної моделі — мети фізичного вихо­вання на певний період (рік, два та ін.) і проміжних моделей по етапах підготовки (періоди тренування, чверті навчального року).

3. Графік передбачуваних змін у часі і по етапах процесу.

4. Вибір адекватних засобів і методів, складання фізкультурно-оздоровчих програм занять, визна­чення форм занять.

5. Отримання об'єктивної тер­мінової і поточної інформації про стан об'єкта, фактичний напрям і характер змін його функціонально­го стану (система педагогічного контролю).

6. Внесення корекцій до прог­рами занять, якщо процес відрізня­ється від запланованого.

7. Облік зовнішніх факторів, якими є клімат, екологія, соціально-еко­номічні умови життя сім'ї.

8. Облік внутрішніх факторів — мотивації до занять, бажання, зацікав­леність, свідомість, активність.

9. Наявність системи аналізу, оцінки інформації та вироблення дій уп­равління.

Рис. 12.2. Схема управління процесом фізичного виховання: О – запланований рівень фізичного стану (РФС); □ – фактичний РФС; А-Е – тренувальні програми; → - керуючі дії (прямий зв’язок); - педагогічний контроль (зворотній зв’язок).

Дата добавления: 2014-01-04