Питання 4. Місце християнської моралі в етиці юриста

Питання 3. Формування моральної культури та моральних якостей юриста.

Успішність формування моральної культури забезпечують певні педагогічні умови:

- оптимізація участі викладачів у навчально-виховному процесі;

- пошук інноваційних методик ефективного використання соціокультурного середовища;

- наповненя соціально-гуманітарної складової етичним змістом;

- наповненя етичним змістом роботу «Юридичної клініки»;

- розвиток студентського самоврядування та залучення студентів до навчально-пізнавальної, правничої, культурно-просвітницької, виховної, право просвітницької, інтелектуально-пізнавальної, науково-дослідної, спортивно-оздоровчої та громадської діяльності.

Шляхи:

· Підвищення авторитету виховання (викладача, кураторів, наставника);

· Піднесення ролі високоорганізованих малих соціальних груп (студентська група, курс, факультет, ВНЗ);

· Створення виховного соціально-культурного середовища;

· Використання ефективних засобів виховання:

- надбання національної культури;

- надбання образотворчого, театрального, кіно-музикального мистецтва;

- державна та університетська символіка;

- ЗМІ;

· Використання всіх видів діяльності;

· Використання різних форм поза аудиторної роботи та конкретні заходи.

Для оцінки рівня сформованості моральної культури та моральних якостей рекомендуються такі показники:

- уміння та навички здійснювати вчинки на основі сформованих моральних якостей, ціннісних орієнтацій та мотивації особистості;

- здібності вирішувати ситуації морального вибору;

- здатність до самотестування та самооцінки власної поведінки у процесі професійних обов’язків.

Моральна свідомість формується на базі розвиненої культури і культурних цінностей, які вже склалися. А правова свідомість в свою чегру не може скластися поза культурою і мораллю, вона на них ґрунтується і на їх витоках постійно розвивається.

Найбільші регії світу: - конфуціанство, буддизм, іслам, іудаїзм, християнство, були і є носіями культурних цінностей створених народами віків.

Якщо взяти християнство, то більш того, за дві тисячі років його існування, його основін канони не вивітрилися. Багато із заповідей в модифікованому вигляді влилися в сучасне законодавство.

Слід погодитись із Сливкою С.С., доктором юридичних наук (Львівський інститут ВС), що християнська етика є вищою етикою, полем дії якої є свідомість, душа людини, вплив на її думки, на регулювання поведінки відносин.

Він же відносить до основних категорій християнської етики:

o Блаженства Євангельські;

o Обов’язки християнства;

o Сім святих таїнств, які визначають повноту і досконалість благодаті Божої;

o Основи віри, які кожний християнин повинен знати і в які повинен вірити;

o Плоди Духа Святого;

o Три головні Християнські чесноти;

o Сім дарів Духа Святого, яким духовно квітне і благоукрашається Церква Христова;

o Гріхи смертні з протилежними чеснотами;

o Святе таїнство Сповіді.

Вищенаведені категорії християнської етики є загальновідомими, їх повинен знати кожен юрист, у філософіі права ці категорії визначають ставлення людини до Божого (природного, духовного) права і використання його у повсякденному житті.

Природно, що християнська етика як наука ґрунтується на певних постулатах (принципах). До них можуть бути віднесені такі як: науковість, прагматична милосердність, внутрішнє переконання, боязнь гріха, конфіденційність та інші моральні чесноти.

На вироблення юристом власних норм поведінки, в першу чергу впливають норми християнської етики, духовні і релігійні норми.

Духовні норми є основою, моральних правових та інших видів соціальних норм. Вони становлять підґрунтя духовності, орієнтують юриста на добро, опосередковано впливають на практику через свідомість людей.

Відомо, що дотримання духовних норм – це запорука виконання норм права.

Правові, духовні норми виробляють систему норм поведінки. Хоча деякі духовні норми не зафіксовані у праві, проте ними користуються (інкорли й несвідомо). Ефективність їх використання полягає в тому, що юрист чинить згідно зі своїми переконаннями, а не зі страхом перед законом.

Відомо, що духовні норми ще з дитинства виховують особу у дотриманні встановлених правил поведінки, повазі до законів. Тому вони функціонують і будуть функціонувати у громадській думці. Ця думка спонукає до гуманності у виконанні службових обов’язків.

У давнину право та релігія були одним цілим. Тому правова та духовна свідомість мають співпадати, а правова культура будуватись на духовності. Якщо ж роль духовних норм незначна, то знецінюється право, мораль і знижується життєдіяльність, оскільки правові норми регулюють регулюють частину суспільних відносин, а духовні – усі відносини, хоча й багато духовних норм трансформувались у законодавство. вІдокремлення держави від церкви зовсім не означає відокремлення права від релігії. Соціальні норми мають розвиватися на тлі духовних, що підкреслює єдність нормативних в ненормативних правил поведінки. У правовому регулюванні завжди зацікавлена держава, але пріоритетним є духовні норми.

Юрист мусить керуватися духовними нормами у своїй діяльності. Щоб вирішити долю людини, яка потрамила у складну життєву ситуацію, потрібно перш за все, ставитись гуманно, поважати її честь та гідність. Щоб зрозуміти людину, потрібне милосердя. Юрист порушує, наприклад, одну із Заповідей Божих «Не убий» тоді, коли вбиває людину словом, доводить її до відчаю, надмірного непотрібного хвилювання, злості, а інколи самогубства.

Звідси стає зрозумілим чому саме духовні норми повинні формувати у юриста його власну професійну мораль. Адже тільки на основі Заповідей Божих можливо правильно оцінити людей, прийняти справедливе гуманне рішення. Гуманність – стрижнева риса українського суспільства, і щоб її ефективно використовувати, потрібно врахувати культурно-історичний досвід., зокрема Біблію, де щире каяття трактується як основний метод виправлення людської поведінки.

Справа у тому, що Біблія вчить людину виробляти сввій внутрішній імператив обов’язку, свою власну поведінку, що стає основою оцінки людини за конкретними справами а не за словами. Мета цих індивідуальних норм – утримувати від неправомірної поведінки, переробити насильство, виробити внутрішнє переконання, формувати правильні думки.

Що потрібно юристові взяти за основу у виробленні власних норм поведінки та формуванні внутрішнього імперативу службового обов’язку? Основне завдання – пізнати самого себе, що великим мистецтвом. Людина, яка не здатна себе пізнати, не буде здатна і до саморегуляції, об’єктивної самооцінки.

Юридичну діяльність доцільно супроводжувати й такими настановами: розмірковування є джерелом юридичної сили, читання є джерелом юридичної мудрості, любов до інших є проявом добра у світі, юридичне милосердя – це ключ до самоутвердження в суспільстві, приязнь є шлях до щасливих результатів, дарування і віддавання – застерігає від самолюбства, спокій потрібен душі юриста, усмішка є музикою душі людини, розумна розвага – таємниця вічної молодості.

Це певним чином спонукає спеціалістів-юристів і управлінців формувати у собі основні деонтологічні норми, так необхідні для процесу сучасного державотворення в Україні.

Якщо придивитися ближче до етичних систем різних соціальних груп, можна помітити, що в них є багато спільних принципів і постулатів. Кращі з них уже в дуже давні часи почали утворювати окрему групу моральних приписів, яку нині прийнято називати загальнолюдської мораллю.

У найбільш розгорнутому вигляді загальнолюдські моральні принципи були сформульовані в давнину в рамках найбільших світових релігій. Їх виклад приписується таким легендарним постатям, як Христос, Будда, Мохамед і деякими іншими. Релігія приписує моральним нормам, які були сформульовані в рамках релігійних віровчень, божественне походження. Однак багато людей вважає, що моральні системи світових релігій мають земне походження, були викладені реальними людьми на основі узагальнення досвіду багатьох поколінь.

Як би там не було, але релігії і церкві належить велика заслуга у збереженні та поширенні цих моральних норм серед люд протягом багатьох століть.

В основі всіх загальнолюдських моральних приписів лежить поняття людинолюбства або гуманізму. В християнському віровченні вимога любові до свого ближнього виражена в положеннях, які називають заповідями. Серед них є заповіді, які вимагають любити свого ближнього більше, ніж самого себе, і навіть, любити своїх ворогів.

Багато людей не сприймають останнього положення.

Однак, таке не прийняття пояснюється непорозумінням того глибинного змісту, який закладений у даній формулі.

Суть же його полягає в тому, що людина завжди повинна трактуватися як, людина, незважаючи на її помилки і неправильні дії.

Метр юриспруденції, її великий юрист Коні Анатолій Федорович говорив: «Осуществление безусловных требований нравственного долга выражаеться, прежде всего в уважении к человеческому достоинству и в любви к человеку, как к носителю нравственного закона, того закона, создание которого вместе с видом звездного неба наполняло душу великого мыслителя восторгом и верою в бессертие души. Отсюда вытекает справедливое отношение к человеку, выражающееся в сознательном и безпристрастном поставлении себя на его место в каждом данном случае и в воздержании от того, что бы делать разумное существо не целью, а средством для достижения посторонних и своих личных целей». В осуществлении справедливости и в связи с деятельною любовью нравственный долг сливается с руководящим началом христианства, предписывающего, возлюбить ближнего, как самого себя».

Суть гуманізму розкривається і в багатьох інших положеннях. Так, зокрема, це стосується досить відомої теорії не проявлення злу насильством. Остання формула в християнському віровченні висловлена у фразі «Якщо треба ударили в праву щоку, підстав ліву».

Суть подібних висловлювань полягає в тому, що люди не можуть діяти за примітивним принципом: «око за око, зуб за зуб».

Однією з головних заповідей загальнолюдської моралі є вимога творити добро, людям. Це слід роьити не з міркувань вигоди чи користі, не в очікуванні похвали, а з моральних переконань, за покликом совісті.

Загальнолюдська мораль досить чітко говорить про взаємовідносини між людиною і державою, між моральною нормою і законом. Згідно її приписів людина повинна дотримуватися закону, поважати його, навіть у тому випадку, якщо він не є досконалим і не достатньо справедливим. Порушення закону суперечить етичним нормам. Дотримуючись законів, поважаючи їх громадянин у той же час може добиватися їх відміни и вдосконалення, при чому такими методами, які не суперечать нормам моралі.

Дата добавления: 2014-01-04