Поняття земельних відносин і землеустрою

Основою для розкриття понять земельних відносин і землеустрою є політико - економічне вчення про землю як засіб виробництва і об’єкт соціально - економічних зв’язків. Економічна роль землі у розвитку людського суспільства полягає в тому, що вона існує як всезагальний предмет людської праці, як знаряддя виробництва в землеробстві і як простір, який необхідний для будь-якого виробництва та людського діяльності.

Земля як засіб виробництва істотно відмінна від інших засобів виробництва тим, що площа яка перебуває у розпорядженні людини, обмежена розмірами суші земної кулі. Ґрунт, як основа родючості землі, не може вільно відтворюватися діяльністю людей, як усі інші засоби виробництва (машини, будівлі, матеріали). Отже, земля є продуктом природи, який людина використовує для власних потреб, пізнавши її закони, що діють об’єктивно. Найважливішою особливістю землі, як засобу виробництва, є також і те, що при раціональному господарюванні вона не спрацьовується, її родючість може необмежено зростати.

Землю, як і всі інші засоби виробництва, люди використовують у процесі суспільно-господарської діяльності. Встановлювані при цьому певні виробничі відносини визначають форми власності, характер володіння і користування землею та всіма іншими засобами виробництва. Земельні відносини, як уже зазначалось, є суспільними відносинами людей, що пов'язані з володінням і користуванням землею, складовим елементом усієї системи виробничих відносин кожної епохи. За своєю соціальною природою вони належать до економічного базису суспільства.

В умовах класового суспільства приватне володіння землею породжує монополію власності, а приватне використання землі в силу її обмеженості призводить до монополії господарювання на землі; привласнення землі однією особою виключає можливість привласнення її іншими. В умовах товарного виробництва ці особливості риси товарних відносин, пов’язані з володінням і користуванням землею, зумовлюють особливий вид суспільного доходу - земельну, яка не притаманна власності на всі інші засоби виробництва, крім землі.

Земельні відносини, як і весь економічний лад суспільства, історично розвиваються і змінюються разом зі зміною продуктивних сил і виробничих відносин. Кожному суспільному способу виробництва відповідає своя форма земельної власності.

На всіх етапах розвитку суспільства земельні відносини розвиваються під безпосереднім впливом економічного закону відповідності характеру

виробничих відносин рівневі розвитку продуктивних сил. Це можна простежити, наприклад, на історії розвитку Англії і колишніх республік Радянського Союзу.

Нові виробничі відносини, створені переходом до прискореного розвитку його продуктивних сил. У сільському господарстві Англії стали впроваджуватися наукові прийоми агрономії, культура багаторічних трав, хімічні добрива, машини, стійлове утримання худоби і т.п. проте згодом приватна власність на землю стала гальмом прогресу землеробства, оскільки всю вигоду від поліпшення землі присвоювали собі у вигляді земельної ренти землевласники. Гонитва землевласників і орендарів за максимальним прибутком призвела до розкрадання природної продуктивності землі, спустошення лісів, перетворення багатьох родючих земель у безплідні пустель. Водночас розвиток продуктивних сил суспільства, досягнення науки в землеробстві, вдосконалення машин, новітні методи зрошування і т.п. вимагають системи обробітку землі. На подолання цієї невідповідності була спрямована столипінська реформа.

Після революції (1917 р.) В.І. Ленін з політичних міркувань висунув вимогу націоналізувати землю в Росії. Націоналізація, на його думку, повинна була змести всі залишки феодалізму, знищити кріпосницькі латифундії і відкрити вільний шлях для розвитку сільського господарства.

Революційна влада одним із своїх законодавчих актів конфіскувала поміщицькі землі, націоналізувала всі землі і передала селянству більшу частину конфіскованих земель. У системі революційних перетворень нові суспільні відносини стали рушієм розвитку нових продуктивних сил переходу від капіталізму до соціалізму. За певний історичний період в Радянській країні було розвинена промисловість, яка допомогла переозброїти сільське господарство знаряддями виробництва. Проте пануючі тоді на селі виробничі відносини, властиві дрібному одноосібному господарству, були не здатні сприйняти новітню на той період машину техніку.

Назріла суперечність між розвитком продуктивних сил усього суспільства і земельними відносинами. Щоб подолати її, Комуністична партія і Радянський уряд за допомогою примусових заходів держави здійснили суцільну колективізацію. Земля, що перебувала раніше у користуванні окремих селянських дворів, перейшла в користування колгоспів. Тим самим було встановлено, в тодішньому розумінні, відповідність виробничих відносин новому рівню продуктивних сил країни, які розвивалися.

Для так званого розширення землекористування колгоспів і всього їхнього господарства відповідно «до вищого рівня» продуктивних сил було укрупнено колгоспи на основі міжколгоспної кооперації, а також, як тоді називали, тіснішого зв’язку сільського господарства з промисловістю. На цій економічній основі створювались аграрно-промислові об’єднання і комплекси. В подальшому новому рівню продуктивних відносин колгоспного ладу почала не відповідати система сільського розселення, що склалася історично. Організоване велике виробництво у сільському господарстві вимагало відповідного розселення: населення дрібних сіл переселяється у великі господарські центри радгоспів і колгоспів.

Таким чином, під впливом об’єктивних економічних законів послідовний розвиток суспільства призводить до зміни і перебудови земельних відносин. Змінюються земельні відносини не стихійно, відповідно до історичних особливостей суспільного розвитку кожної країни, і не ізольовано, а разом з усією системою виробничих відносин суспільства, в процесі загального економічного розвитку, складовим елементом якого вони є. Прискорює або уповільнює об’єктивно назріваючі процеси розвитку земельних відносин земельна політика панівного класу, державної влади. Встановлювані нею законодавчі акти, надаючи правових норм земельним відносинам, безпосередньо відображають ті класові інтереси, на захист яких покликані закон і державна влада в кожну конкретну історичну епоху.

Дата добавления: 2014-01-04