Тема: шизофренія. Основні гіпотези патогнезу. Клінічні форми та типи перебігу. Загальні принципи лікування шизофренії

Інша методика розроблена на основі експертних технологій А. М. Єрмоли, В. І. Звєрєвої].

Вона передбачає дослідження системи управлінської діяльності та встановлен­ня рівня функціональної компетентності керівника закладу освіти.

План

1. Загальне уявлення, визначення, історія. Епідеміологія

2. Діагноз і симптоми.Критерії за Е.Крепеліним, Е. Блейлерем, К.Шнайдерем

3. Етіологія, патогенез.Форми, типи перебігу

4. Лікування. Прогноз

Актуальність теми: Впродовж тривалого часу шизофренія залишається найбільш складною проблемою психіатрії. Такий стан справ обумовлюється складним патогенезом захворювання, важким хронічним перебігом, високою інвалідизацією хворих. Економічні дослідження показують, що шизофренія є найбільш «дорогим» для суспільства психічним захворюванням.

1.Шизофренія – це ендогенне прогредієнтне психічне захворювання, яке характеризується дисоціацією психічних функцій, або рзщепленням психіки, тобто, втратою єдності психічних процесів, різноманітними продуктивними психопатологічними розладами, і яке призводить до змін особистості особливого типу (знихення енергетичного потенціалу, прогресуюча інтраверсія, емоційне збідення).

Дві людини відіграли ключову роль в дослідженні шизофренії в історичному аспекті: Еміль Крепелін (німець, 1856-1926) та Еуген Блейлер 1857-1939). Однак слід відмітити, що ще три людини внесли значний вклад в дослідження цього захворювання в період, що передував дослідженням Крепеліна та Блейлера. Бенедикт Морель (1809-1873), бельгіець, застосував термін demence precoce для описання хворих, що знаходяться в стані деградації, і захворювання почалось в підлітковому віці. Карл Кальбаум (1828-1899) описав симптоми кататонії, а Евальд Геккер (1843-1909) описав в у вищому ступені аномальну поведінку хворих гебефреніею. Крепелін поділив психічно хворих з важкими розладами на три основні групи з наступними діагнозами: недоумство (dementia praecox), маніакально-депресивний психоз і паранойя. Раннє недоумство Крепелін описував як хронічне захворювання, що призводить до деградації, при якому також іноді спостерігаються маячення і галюцинації. Крепелін відмічав, що при цій формі захворювання приблизно у 4% випадків мало місце повне виздоровлення, а в 13% значна ремісія. Термін маніакально-депресивний психоз відносився до тих хворих, які переносили хворобливі афективні епізоди, між якими спостерігалась майже повна ремісія. Діагноз параної ставився пацієнтам, в яких основним стійким симптомом було маячення переслідування. Блейлер ввів новий термін шизофренії, що означає розщеплення психіки, засновуючись на теоретичнному “схизмі” (розколу) між мисленням, емоціями та поведінкою. На превеликий жаль, цей термін вніс деяку плутанину між даним захворюванням та розщепленням особистості (що зараз ідентифікується як множинний розлад особистості) і є розладом, що не має нічого спільного з шизофренією. Визначення шизофренії, що дав Блейлер, відрізняється від раннього недоумства крепеліна двома основними аспектами: по- перше, блейлер не вважав, що деградація є обовязковим виходом цього захворювання, по друге, Блейлер розділив симптоми на основні (первинні) і допоміжні (вторинні). Найбільш важливим (фундаментальним) симптомом є розлад мислення, що характеризується порушенням асоціативного процесу, його незмістовністю. Іншими основними симптомами є афективні розлади, аутизм і амбівалентність (так звані 4 А по Блейлеру: асоціації, афект, аутизм, амбівалентність). Допоміжними симптомами є галюцинації і маячення. Як Блейлер, так і Крепелін вважали, що в основі захворювання лежать біологічні фактори. Чотири сучасних психіатра, що займались теорією шизофренії: Адольф Мейер, Гаррі Стек Саллівен, Габріель Ленгфельдт, Курт Шнейдер. Мейер, основоположник психобіології, вважав, що шизофренія та інші психічні розлади є реакцією на різні життєві стреси, і тому він дав назву даному синдрому шизофренічна реакція. Саллівен, засновник школи психоаналітиків міжособистісних стосунків, підкреслював, що соціальна ізоляція є і причино. І симптомом захворювання. Ленгфельдт, на відміну від Блейлера, вивів свої критерії емпірично з досвіду, а не з теоретичних побудувань. Він поділив цей розлад на істинну шизофренію та шизофренічний психоз. Діагноз істинної шизофренії ставиться при наявності деперсоналізації, аутизма, емоційного сплощення, раптового початку і відчуття дереалізації і нереальності того, що відбувається. Істинну шизофренію часто визначають як ядерну шизофренію, або процесуальну, або неремітуючу. Курт шнейдер описав цілий ряд так званих симптомів першого рангу при шизофренії, які він ні в якій мірі не вважав специфічними для даного захворювання, однак надавав їм великого практичного значеннч для постановки діагнозу. Першоступеневими по значимості симптоми включають наступні: коли хворий чує, що його думки говоряться вголос, слухові галюцинації, що коментують його поведінку, соматичні галюцинації, стан, при якому хворий відчуває, що його думки контролюютьчся або передаються іншою людиною, маячення і відчуття, що його дії знаходяться під контролем, або на них є вплтив ззовні. Шнейдер підкреслював, що діагноз шизофренії може бути поставлений і на основі вторинних по значимості симптомів, якщо вони спостерігаються разом з іншими характерними клінічними проявами. Вторинні по значимості симптоми включають інші галюцинації, розгубленість, розлади у вигляді депресії або ейфорії, емоційне сплощення. Шнейдер не вважав, що ці симптоми є необхідними, але він попереджав психіатрів, що деяким хворим варто ставити діагноз навіть якщо відсутні симптоми першого рангу. На жаль, це попередження часто ігнорується, і якщо подібні симптоми не виявляються в єдиній бесіді з хворим, це є доказом відсутності шизофренічного розладу у хворого.

У шизофренії немає патогномонічних симптомів, діагноз ставиться на основі результатів всебічного обстеження психічного стану пацієнта. В наш час зазвичай використовують діагностичні критерії МКХ-10.

Епідеміологія.

Поширеність шизофренії. серед населення складає 1-1,5% і не залежить від віку. За оціночними данними 2 млн. нових випадків кожен рік реєструється в світі. Поширеність, захворюваність і вираженість клінічних проявів у міського населення вище ніж у сільсбких жителів.

2. Діагноз і симптоми.

Ці симптоми зустрічаються при всіх формах ш, але ступінь їх вираженості є різною. Їх ще називають негативними, оскільки вони відображають шкоду, яку нанесла психіці хвороба.

· Емоційне зниження проявляється в різній ступені. Починається з наростаючої холодності по відношенню до близьких та значимих інших людей, безучасності до подій, які безпосередньо стосуються хворого, втрати попередніх інтересів і захоплень. Прояви емоцій згасають і спрощуються. На одній ноті хворий говорить про речі, до яких раніше був небайдужим і про те, що мало б його хвилювати. Обличчя стає гіпомімічним, втрачається тонка виразність міміки, іі заміняють утровані гримаси. Зявляється неадекватне, не до ситуаціі хіхікання. В крайніх випадках ці порушення стають вираженими аж до “емоційноі тупості”. Однак на початку захворювання ці порушення є стертими, проявляються, наприклад, лише у вибірковій неприязні до тих, хто його любить і піклується про нього (наприклад, мати). Зустрічається також “емоційна амбівалентність”- спочатку хворий сам говорить, що відчуває до кого-небудь одночасно любов та ненависть, або інтерес і відразу водночас. В біль виражених випадках це відображається в поведінці.

· Формальні порушення мислення отримали таку назву тому, що вони стосуються не змісту думок, а самого процесу мислення, перш за все, логічного зв’язку між думками, а також у важких випадках, навіть всередині однієї фрази. Коли це досягає крайньої вираженості, мові стає абсолютно розірваною, такою, що складається з сумбурного набору уривків фраз (“мовний салат”). Однак, частіше порушення є вираженими значно менше: у вигляді “зісковзування” (нелогічного преходу з однієї думки на іншу, чого хворий сам не помічає), “неологізмів” (створення нових, дивних слів, наприклад “тягофон”) і схальності до пустого резонерства, безплідного мудрування та вичурних виразів, які раніше не були властиві хворому. На початку подібні порушення мислення взагалі можуть бутии непомітні, однак вдається виявити патопсихлогічними методами викривлення процесу узагальнення, яке здійснюється за несуттевими ознаками. Самі хворі, крім цього, можуть самі скаржитись на некерований потік думок, або раптові перерві або на паралелбно протікаючі два потоки думок.

· Абулія (дослівно безвілля) проявляється падінням активності, бездіяльністю, втратою інтересу до всього. У важких випадках хворі нпвіть не можуть себе обслуговувати, не миються, цілі дні лежать у ліжку або сидять в одній позі. Почмнається з того, що закидають роботу, запускають домашні справи, ні за що не можуть взяться, ніяк не мохуть зібратись щось зробити. Все це пов’язане з відсутністю спонукань до дії, і називається “падінням енергетичного потенціалу”.

· Аутизм – втрата контактів з оточуючими, заглиблення у внутрішній світ, відгородженість, замкнутість – не завжди включається до числа основних симптомів, оскільки може бути при шизоїдній психопатії. Вижлива поява цієї ознаки, коли вана раніше була відсутня. Втрачаються зв’язки зі знайомими, друзями, а інші не з’являються.

Критерії Е.Крепеліна: Порушення уваги і розуміння, галюцинації, особливо слухові (голоси), звучання думок (ехо думок), відчуття впливу на думки, порушення протікання думок, перш за все непослідовність, розірваність мислення, порушення когнітивної функції і здатності до суджень, збіднення афекту, ознаки порушення поведінки: зниження спонукань, пасивна підкоряємість, ехо-лалія, ехо-праксія, агресивність, кататонічне збудження, стереотипії, негативізм, аутизм, порушення вербального вираження думок

Симптоми-критерії Е.Блейлера

Основні, або фундаментальні порушення: Розлади мислення (або асоціативного процесу). Афективні порушення. Порушення самосприйняття

Порушення вольової сфери і поведінки. Амбівалентність. Аутизм

Додаткові симптоми

Розлади сприйняття (галюцинації). Маячення. Деякі порушення пам’яті. Зміни особистості. Зміни мови і письма. Соматичні симптоми. Кататонічні симптоми. Гострий синдром (меланхолічний, маніакальний, кататонічний)

Критерії К.Шнайдера

Дата добавления: 2014-01-04