Документація, що необхідна для екскурсійної теми

№ пп	Назва документа	Зміст документа
1.	Технологічна карта екскурсії на тему	Рекомендації по проведенню екскурсії. Зазначаються методичні прийоми показу та розповіді, визначаються послідовність демонстрації об’єктів, наочних матеріалів і техніка ведення екскурсії з урахуванням диференційованого підходу до екскурсійної аудиторії.
2.	Контрольний текст екскурсії	Відібраний і вивірений за джерелами матеріал, що розкриває тему. Зміст тексту підтеми, що розкривається, та основні питання, що слугують основою для складання індивідуальних текстів екскурсоводів.
3.	Індивідуальні тексти екскурсоводів	Матеріал, викладений конкретним екскурсоводом у відповідності до технологічної карти екскурсії, структури екскурсії, її маршруту на підставі контрольного тексту. Подає характеристику об’єктів і подій, складається із вступу, основної частини, і заключного слова, має логічні переходи.
4.	Схема (карта) маршруту	На окремому аркуші зазначений шлях слідування групи. Позначений початок і кінець маршруту, об’єкти показу, місце їх спостереження, зупинки для виходу групи до об'єктів.
5.	“Портфель екскурсовода”	Тека з фотографіями, схемами, картами, кресленнями, малюнками, репродукціями, копіями документів, зразками продукції фірми, інші наочні матеріали.
6.	Картки (паспорти) об’єктів, включених до маршруту	Відомості, що характеризують екскурсійний об’єкт. Вид об’єкта, його найменування, подія, з якою він пов’язаний, місцезнаходження, короткий опис, автори і час створення об’єкта, джерела.
7.	Список літератури по темі	Перераховуються усі книги, брошури, статті, документи архівів, що були використані при підготовці екскурсії.
8.	Матеріали екскурсії	Все, що відноситься до теми: реферати, довідки, таблиці, цифровий матеріал, витяги з документів, копії, цитати з літературних творів.
9.	Список екскурсоводів, які мають допуск до проведення екскурсії за темою.	Поповнюється по мірі допуску до проведення екскурсії нових екскурсоводів.
10.	Рецензія фахівця	Окремо подається рецензія спеціаліста з цієї теми на контрольний текст екскурсії, окремо – спеціаліста з екскурс йно-методичної роботи на методичну документацію.

Процес створення нової екскурсії також включає підготовку калькуляції витрат і розрахунок ціни на екскурсійну послугу, затвердження екскурсії у встановленому порядку, рекламу екскурсійного маршруту.

2.3. Показ в екскурсії – процес реалізації принципу наочності, наочний спосіб ознайомлення з екскурсійним об’єктом, дія (сума дій) екскурсовода, спрямована на виявлення сутності об’єкту.

Показ має первісний характер. Без об’єкту і його показу немає екскурсії. У більшості екскурсій зорові об’єкти є єдиним доказом положень, висунутих екскурсоводом.

Показ – не пасивне, а цілеспрямоване спостереження об’єктів, процес, що потребує активних дій як з боку екскурсовода; так і з боку екскурсантів. Цілеспрямованість показу – це відбірковість і послідовність демонстрації об’єктів відповідно до логічності викладання матеріалу, виділення основних об’єктів зв’язок нових будівель зі старими.

Показ повинен бути логічно послідовним, цілеспрямованим, а отже, вибірковим. Послідовність показу об’єктів означає виділення основних об’єктів, ув’язку нових зі старими, поглиблення уявлень екскурсантів про них.

Показ об’єктів повинен здійснюватися у напрямі від загального до окремого, від відомого до невідомого, від близького до далекого.

Пожвавлює екскурсію, активізує екскурсантів сюжетний показ. Більш чітка сюжетна лінія проглядається в тематичних екскурсіях. Але існує і безсюжетний показ при демонстрації, наприклад, творів, виконаних у таких жанрах образотворчого мистецтва як пейзаж, натюрморт, портрет.

“Ефективний показ буде мати місце в екскурсії при виконанні ряду умов, до яких належать: правильно обране місце і час показу; можливість відволікти увагу екскурсантів від об’єктів, не пов’язаних з темою; використання руху екскурсантів при показі; підготовленість екскурсантів до спостереження об’єктів; вміння навички екскурсовода” [ Седова Н.Л. Культурно-просветительный туризм. – М.: Советский спорт, 2003. – С.53 ].

Для показу потрібно обирати об’єкт, що справляє найбільш велике враження. Якщо поруч з об’єктом за темою екскурсії розташований інший об’єкт, який має відношення до теми, але більш привабливий за зовнішнім виглядом, то екскурсійна методика пропонує декілька шляхів вирішення цього питання: 1) дати коротку довідку про об’єкт; 2) промовчати про об’єкт; 3) розмістити групу екскурсантів так біля об’єкта, щоби сторонній об’єкт екскурсанти не бачили, або побачили пізніше.

Показ об’єктів під час автобусної екскурсії має свої особливості. Н.Л.Сєдова виділяє чотири види показу, характерних для автобусної екскурсії:

1) показ з вікон автобуса при швидкості руху 50-60 км/год. Більше значення має попередня підготовка екскурсантів до огляду, особливо важливо зорієнтувати екскурсантів на об’єкт, завчасно зазначити, де і в якому оточенні він розташований, тому розповідь про об’єкт необхідно починати до його появи в полі зору екскурсантів;

2) показ з вікон автобуса при уповільненні руху. Показ навіть при швидкості 20 км/год, не може бути детальним, екскурсанти отримують поверхові уявлення про об’єкт, звертаючи увагу лише на головні і характерні його риси; зазвичай такий показ використовується для знайомства з додатковими об’єктами;

3) показ з вікон автобуса при його повній зупинці без виходу з салону. Відбувається більш ґрунтовне знайомство з об’єктами і пам’ятками, проте екскурсовод обмежений у використанні методичних прийомів показу;

4) показ при повній зупинці автобуса з виходом екскурсантів з нього. Тут має місце повноцінний показ об’єкта, його оточення, надається можливість вибору і співставлення різних точок огляду об’єкта, екскурсовод вільний у виборі та використанні методичних прийомів показу, зокрема, може бути застосований методичний прийом руху; вирішуючи питання про вихід екскурсантів з автобусу, необхідно враховувати тему екскурсії, значення об’єкта, погодні умови, вік екскурсантів; у 3-годинній екскурсії по місту передбачається 4-7 виходів.

При визначенні техніки екскурсійного показу доцільно звернути увагу на наступні моменти.

Вибір місця розташування групи екскурсантів. Необхідно знайти найбільш сприятливу точку, звідки об’єкт зорово сприймається найбільш об’ємно і переконливо.

Потрібно гарантування безпеки і зручностей екскурсантам. Оглядовий майданчик повинен бути віддалений від проїжджої частини дороги, надійно захищений від руху транспорту і потоку пішоходів, а також від яскравого сонця, вітру, шуму; знаходитися осторонь небезпечних зон ремонтних, будівельних та реставраційних робіт. Потрібно уважно слідкувати за дорожніми знаками і попереджуючими надписами і слідувати їх вимогам.

Розстановка екскурсійної групи. Важливо прослідкувати, щоби всі екскурсанти могли добре бачити об’єкт, а також добре чути розповідь екскурсовода. Найбільш зручним є розташування групи напівколом. Екскурсовод при цьому займає місце з краю і стоїть упівоберта до екскурсантів, що дозволяє йому бачити екскурсійний об’єкт і тримати у полі зору екскурсантів.

Слід пам’ятати, що об’єкти сприймаються по-різному в залежності від віддаленості від них. Під кутом зору 18° (на значному віддаленні) об’єкт сприймається разом з оточенням.

Крім того, необхідно звертати увагу на положення об’єкта відносно до екскурсантів – ракурс. Розглядаючи будівлю з близької відстані екскурсант добре сприймає її деталі, але верхні частини бачить у перспективному скороченні. Разом з тим він чітко сприймає і відстань до цих частин і тим самим може найбільш повно визначити дійсну висоту і розміри споруди.

Засоби показу об’єкта. При показі екскурсовод орієнтує екскурсантів на об’єкт завдяки жесту. Жест супроводжує розповідь, відбиває особисте ставлення екскурсовода до того, про що він повідомляє. Він може зробити виклад більш емоційним, допомагає захопити екскурсантів розповіддю.

Жести повинні відповідати змісту, темпу розповіді та руху транспорту. Потрібно застосовувати жест лише за потребою. Жест використовується одночасно зі словом, а може бути використаний після слова, як завершальний акорд.

2.4. Прийоми попереднього огляду. Цей прийом застосовується в той час, коли екскурсанти знаходяться на місії розташування пам’ятки. Цей прийом є першою сходинкою спостерігання об’єкта. Існує два варіанти використання прийому. У першому варіанті після первісного спостереження об’єкта екскурсантами екскурсовод спрямовує увагу групи на визначення сутності об’єкта, що дає змогу екскурсантам скласти уяву про історичну місцевість, де проходили події, що розглядаються в ході екскурсії; уявити об’єкт в його природному середовищі; дати відповідну оцінку об’єкту; отримати уяву про його природне оточення. У другому варіанті використання зазначеного прийому початком є коротке вступне слово екскурсовода, в якому він орієнтує групу на те, що саме слід побачити під час спостереження об’єкта, які його якості та конкретні особливості рекомендується виявити під час спостереження. Один з обов’язків екскурсовода в процесі огляду – зробити аналіз того об’єкту, який спостерігає екскурсант. Аналіз – один з самих дійових прийомів для виявлення суттєвих рис об’єкта та досягнення пізнавального результату. Тип аналізу залежить від мети та теми екскурсії, а також від характеру самого об’єкта. Аналіз може бути історичний, мистецтвознавчий, природознавчий.

Для історичного аналізу характерно виявлення епохи, зв’язків об’єкта з історичними подіями та явищами.

При мистецтвознавчому аналізі екскурсовод виявляє зміст твору, його художній образ, засоби та прийоми, за допомогою яких митець втілив свій задум, тощо.

При природознавчому аналізі – властивості об’єкта, як правило, розкриваються методами тих наук, яким присвячується екскурсія. Він характерний для показу об’єктів природи.

Першим ступенем будь-якого аналізу є виділення об’єкта з навколишнього середовища, наприклад, екскурсовод повідомляє: “Раніше цей будинок знаходився в центрі великого парку. Інших будівель поблизу не було. Житловий масив з’явився у повоєнні роки”. Екскурсантам дасться завдання “прибрати” пізніші будівлі за межі свого огляду. Це дозволить провести більш глибокий аналіз будівлі, про яку йдеться.

Не слід сприймати середовище, що оточує об’єкт, лише як інші будівлі та споруди. Це і природне оточення, дерева, кущі, які виросли пізніше, інші пам’ятки. Другим і основним ступенем аналізу є встановлення різноманітних зв’язків об’єкта з метою та змістом екскурсії.

Прийом панорамного показу дає можливість екскурсантам спостерігати, наприклад, з видового майданчика Старокиївської гори в Києві вид місцевості: Замкової гори, Дитинця, Щекавиці, Хоревиці, Подолу тощо. Для панорамного показу можуть бути використані вежі, дзвіниці, фортечні стіни, мости, інші точки, звідки відкривається панорама міста, поля битви, долини, ріки. Для активізації сприйняття екскурсантами широкої картини, що відкривається перед ними, необхідно в панорамі, що спостерігається, виявити композиційний центр і звернути на нього увагу групи. Іншою особливістю панорамного показу є те, що у поле зору екскурсантів потрапляє багато об’єктів. Екскурсовод повинен показати ті об’єкти, що розкривають тему, перейти від загального показу панорами до конкретного.

Прийом зорової реконструкції (відтворення). Сутність цього прийому полягає в тому, що шляхом слова відтворюється первісний вигляд історичної споруди. Цей прийом широко використовується при показі пам’ятних місць, де проходили воєнні битви, народні повстання тощо. Сюди ж відносяться й місця, пов’язані з життям і діяльністю державних, громадських, релігійних діячів, діячів освіти та культури. Завдання зазначеного прийому – дати екскурсантам можливість “зорово” відтворити пам’ятні місця, споруду в її первісному вигляді, історичну подію, що відбулася на

цьому місці. Відтворюючи подію, необхідно, насамперед, використовувати місце дії: будинок, вулицю, майдан, поле бою, виділивши ті деталі, що збереглися дотепер. Відтворюючи картину оборони давнього Чернігова, екскурсовод відштовхується від зорових вражень – від залишків укріплень, що збереглися (рів, вал). Бастіони і редути на полі Полтавської битви дозволяють наочно уявити картину історичної битви. В екскурсії “По місцях форсування Дніпра і визволення Києва” (Київ – Ново-Петрівці) екскурсовод, який розповідає про форсування Дніпра, знову-таки робіть наголос на зорові враження від природного оточення: високий та низький береги ріки, пагорби, ліс, селища, окопи та бліндажі, що збереглися разом з пунктом спостереження командуючого 1-м Українським фронтом генерала М.Ф.Ватутіна, дають можливість воскресити картину героїчної битви за визволення столиці України.

Якщо споруда не збереглася внаслідок воєн, землетрусів, часу, провести зорову реконструкцію екскурсоводу допомагають її уцілілі частини та деталі. Якщо будівля не збереглася, на допомогу приходять й матеріали “портфеля екскурсовода” як то: фотографії об’єкта, малюнки, креслення, схеми, образотворчий матеріал, що характеризує оточення, в якому відбувалися події. Так, в оглядовій екскурсії по Києву екскурсовод звертає увагу екскурсантів на залишки Десятинної церкви, викладені червоним гранітом. Як додатковий матеріал може бути використаний матеріал “портфеля екскурсовода” – реконструкція церкви за П.П.Толочком, а також вигляд Аскольдової могили у XIX ст. – за фото з малюнка Т. Г. Шевченка.

Успіх використання прийому зорової реконструкції залежить від ступеню підготовленості екскурсовода. За допомогою прийому реконструкції екскурсовод ніби переносить своїх слухачів у те оточення і в той час, коли відбувалися події. Використовуючи цей прийом, екскурсовод повинен сам зорово уявити собі подію, первісний вигляд історичної споруди, її давнє оточення чи ландшафт. Прийом реконструкції з успіхом використовується і тоді, коли екскурсовод ставить за мету відтворити в уяві екскурсантів район, місто в майбутньому.

Одним з варіантів методичного прийому реконструкції є прийом зорового монтажу. Екскурсовод, використовуючи прийом зорового монтажу, складає необхідний образ, поєднуючи зовнішній вигляд декількох пам’яток, а також їхніх окремих частин. У зоровому монтажі можуть бути використані фотографії креслення, малюнки.

Одним з найбільш використовуваних прийомів показу в екскурсіях є прийом локалізації подій. Цей прийом дає можливість обмежити увагу учасників екскурсії відповідними рамками, таким чином скеровуючи їх погляд на конкретну територію, саме на те місце, де відбулася подія. Так, показуючи палац і парк у заповіднику “Качанівка” (Чернігівщина) екскурсовод М.С.Левчук подавав чіткі локалізації: ліхтарик Штернберга – маленький еркер у стіні палацу, де полюбляв працювати пейзажист; альтанка Глінки над Майорським ставом, де писав музику композитор; галявина біля палацу, де “прилягли” Шевченко і господар маєтку, читаючи один одному вірші Тараса Григоровича.

“Тут у цій кімнаті Тарас Шевченко написав свій “Заповіт”, – говорить екскурсовод у будинку Козачківського в Переяславі-Хмельницькому. Подібний емоційний вплив прийому локалізації подій великий, тому його слід використовувати в кульмінаційні моменти екскурсії. Іноді доцільно цей прийом використовувати одночасно з прийомом реконструкції. Сильний емоційний вплив прийому локалізації (особливо використаного несподівано) знайшов відображення в професійному екскурсійному терміні “влада місця”.

В екскурсії по Севастополю можна, наприклад, показати місце загибелі одного з героїв “Севастопольської стради” адмірала Корнілова, яке відмічене ядрами, що викладені хрестом.

Прийом абстрагування дозволяє екскурсантам розглянути ті ознаки предмета (пам’ятки історії та культури, монументальної скульптури), які слугують основою для розкриття теми чи підтеми.

Термін “абстрагування” означає виділення подумки, вичленення окремих ознак, властивостей, зв’язків щодо конкретного предмету. Використанню цього прийому передує пояснення екскурсовода, які частини предмета, будови є предметом показу. Абстрагування дозволяє екскурсантам “не бачити” того, що не має відношення до екскурсії.

Прийом зорового порівняння. Цей прийом побудований на зоровому порівнянні різних предметів або частин одного об’єкта з другим, що знаходиться перед очима екскурсантів. При цьому порівнюють друг з другом як схожі, так і різні за своїм зовнішнім виглядом об’єкти.

Використання прийому зорового порівняння дає можливість екскурсантам уявити дійсний розмір об’єкта (наприклад, висоту пам’ятника, довжину стін фортеці, ширину вулиці), дозволяє скоротити кількість цифр у розповіді, число використаних фактів і прикладів, час на пояснення.

Одне з головних завдань цього методичного прийому виявити характерні риси, особливості об’єкта, показати його унікальність і неповторність. У підсумку “спостереження” екскурсовод називає тотожні елементи двох об’єктів або відмінність одного від іншого.

Прийом інтеграції (відбудова, поповнення) – побудований на об’єднанні окремих частин об’єкта, що спостерігається, в єдине ціле. Показуючи будівлю, споруду, пам’ятне місце, екскурсовод йде шляхом інтеграції, тобто об’єднування різних деталей, властивостей в одне ціле. Дія методичного прийому інтеграції в екскурсії пов’язана з методом синтезу – об’єднання окремих частин, деталей, узагальнення розірваних фактів в єдине ціле.

Так, показуючи архітектурний ансамбль Софійського монастиря, що склався у ХVІІ – ХVІІІ ст., екскурсовод об’єднує всі споруди цього часу: дзвіницю, трапезну, будинок митрополита, Західні ворота (Браму Заборовського), кам’яну монастирську огорожу, південну в’їзну вежу, Братський корпус, бурсу. Спочатку показується кожна будівля окремо, потім екскурсовод об’єднує (інтегрує) зорові враження, отримані екскурсантами при спостереженні окремих об’єктів. На заключному етапі показу група спостерігає ансамбль як єдність декількох будівель. І екскурсовод формулює висновки, характеризуючи ансамбль у цілому.

Прийом зорової аналогії заснований на дії одного з загальних методів наукового пізнання – метода аналогії. Прийом аналогії побудований на порівнянні:

а) цього об’єкта з світлиною або малюнком іншого аналогічного об’єкта;

б) об’єкта, що спостерігається, з тими об’єктами, які екскурсанти спостерігали раніше.

Наприклад, схожість Кирилівської церкви у Києві з Канівським собором, Софійського собору в Києві з Софійськими соборами Новгорода та Полоцька.

Механізм дії цього прийому полягає в тому, що екскурсовод “ставить” перед екскурсантами два об’єкти, причому один з них фізично знаходиться перед їхніми очима.

Так, в екскурсії по Софійському собору в Києві екскурсовод звертає увагу екскурсантів на схожість зображення Ярослав Мудрого в Георгіївському приділі та роботу скульптора-антрополога М.М.Герасимова – скульптурний портрет князя, що експонується в північній зовнішній галереї собору.

Прийом зорової аналогії складніший, ніж прийом зорове порівняння.

При зоровому порівнянні співставляються дві схожі між собою споруди, будівлі, монументи, рослини, пам’ятні місця тощо. Завдання екскурсовода, який використовує цей прийом при показі об’єкта, – залучити екскурсантів до активного пошуку аналогії, викликати у пам’яті уяву про зовнішній вид аналогічного об’єкта, який вони бачили раніше. Причому у кожного екскурсанта може бути своя аналогія.

Прийом зорової аналогії іноді називають прийомом асоціації. Особливо часто цей прийом показу будується на асоціації за схожістю. Іноді використовується за протилежністю (чорне-біле; холод-тепло; світло-темрява), за єдністю місця розташування об’єктів або дій (історичних подій) тощо.

Прийом переключення уяви. Після спостереження об’єкта екскурсанти за пропозицією екскурсовода переносять свій погляд на інший об’єкт (наприклад, перенесення погляду від будинку, побудованого на початку XX ст., на сучасний багатоповерховий будинок або перехід від спостереження панорами міста до спостереження об’єктів природи). Наявність контрасту збагачує новими враженнями. Порівняння об’єктів дозволяє краще зрозуміти об’єкт, що спостерігається первісно.

Методичний прийом руху. Необхідно відрізняти два поняття: “рух” як ознака екскурсії і “рух” як методичний прийом. Це різне. Рух в екскурсії як методичний прийом являє собою рух екскурсантів поблизу об’єкта з метою кращого його спостереження наприклад, огляд фортечних стін, рух екскурсантів уздовж конвеєра на заводі тощо). У ряді випадків рух групи використовується для того, щоб екскурсанти отримали уяву про крутизну схилу гори, висоту вежі, дзвіниці, глибину рову, відстань до об’єкта тощо. Крім того, рух в екскурсіях використовується як методичний прийом показу екскурсійних об’єктів: окремих споруд, вулиць, архітектурних ансамблів, майданів. Інакше як у русі, наприклад, неможливо оглянути комплекс Києво-Печерської лаври, площу Ринок у Львові. Рух як методичний прийом надзвичайно ефективний при огляді таких об’єктів, як поле бою (наприклад, поле Корсунь-Шевченківської битви); партизанський табір в Одеських катакомбах, Історичний бульвар у Севастополі та ін. У ряді випадків застосовують повільний рух в автобусі навколо комплекса об’єктів. Під час такого руху комплекс об’єктів, що спостерігаються, на очах екскурсантів якби обертається, виявляючи все нові об’єкти.

Іноді рух пішохідної групи організується при панорамному показі: наприклад, оглядовий майданчик біля філармонії у Києві, з якого екскурсовод веде показ Подолу, Дніпра, задніпровських

далечінь, новобудов Лівобережжя. Цей методичний прийом можливість вести багатоплановий показ панорами, дозволяє виявити схожість об’єктів, їх відмінність, характерні особливості.

Інший варіант руху як методичного прийому – обхід навколо будівлі, споруди, пам’ятника. Обхід будівлі чи фортечної споруди дозволяє більш об’єктивно уявити її розміри, розташування помешкань, помітити деталі, які випадають із уваги при статичному огляді. Рух, особливо по внутрішніх приміщеннях будівлі, створює у екскурсанта ефект присутності, який допомагає краще відчути колорит епохи тощо.

Розповідь екскурсовода під час руху зводиться до мінімуму, тобто до екскурсійної довідки чи опису, і бажано не під час ходи, а на короткій зупинці. Слід пам’ятати, що рух при обході будівлі чи при проході через палацовий парк надає приємне фізичне навантаження, яке є ніби відпочинком, розминкою після тривалого перебування в автобусі, закритому приміщенні чи статичного огляду об’єкта з однієї точки.

Рух навколо житлового мікрорайону дозволяє виявити переваги нової забудови міста, показати раціональність розташування будівель – житлових, комунально-побутових, культурно-освітніх, інших, виявити їх функціональні особливості.

Третій варіант – рух до пам’ятки. Методично він побудований таким чином, що у ході пересування автобусної або пішохідної групи об’єкт починає поступово викреслюватися, виникаючи і зростаючи у розмірах на очах екскурсантів. Це дозволяє екскурсоводу виявити особливості об’єкта, звертаючи на них увагу групи, підвести екскурсантів до необхідних висновків.

Найбільшу ефективність дає використання прийому руху в тих випадках, коли, за задумом авторів екскурсії, її учасники повинні відчути динаміку конкретної події. Екскурсовод під час показу (наприклад, поля, де відбувалася битва) пропонує учасникам самим пройти тим шляхом, яким ішли герої події.

На думку Н.Н.Злацена і Ф.Л.Курлата, такі “моторні” прийоми важливі за своїм психологічним впливом. За їх допомогою екскурсанти краще сприймають динаміку події, відчувають розміри об’єкта, художній образ пам’ятника тощо [ Злацен Н.Н., Курлат Ф.Л. Городские экскурсии по исторической и историко-революционной тематике // Вопросы экскурсионной работы музеев. – М.: НИИ музееведения, 1965. – С.195 ]. Наприклад, емоційно впливає на екскурсантів огляд катакомб Одеси, Керчі, Севастополя. Відтворити обстановку і динаміку подій екскурсоводу допоможе прохід екскурсантів шляхом руху, наприклад, учасників штурму Перекопа (перехід Сиваша). З цим прийомом зв’язаний показ командного пункту І Українського фронту в Ново-Петрівцях, укріплення на Голосіївських висотах під час оборони Києва у липні-вересені 1941 р. Таке пересування (обхід) дозволяє відчути відстань, розміри древнього міста (Старокиївська гора). Саме в процесі руху по пам’ятних місцях екскурсант отримує шляхом спостереження найбільш гострі, що запам’ятовуються, враження, які мають велику пізнавальну цінність і емоційну силу.

Професійно підготовлені екскурсоводи вміло використовують форми і варіанти руху в екскурсії, що сприяє більш ефективному засвоєнню наочного матеріалу.

Показ меморіальної дошки. За наявності на екскурсійному об’єкті меморіальної дошки екскурсоводу необхідно починати з аналізу об’єкта і розповіді про події, що пов’язані з ним. Після того увага екскурсантів звертається на меморіальну дошку, яка на цьому об’єкті встановлена.

Якщо меморіальну дошку екскурсанти добре бачать і вже прочитали самі напис на ній, екскурсоводу не потрібно зачитувати його уголос.

Висвітлення підтеми може бути розглянуто, починаючи з меморіальної дошки у тому випадку, якщо вона встановлена на будівлі (споруді, монументі), побудованій на місці, де відбулася історична подія, тобто об’єкт, про який розповідається, не зберігся.

2.5. Завдання цих прийомів – донести факти, приклади, події так, щоб екскурсанти отримали образну уяву про те, як це було, побачити більшу частину того, про що їм розповів екскурсовод.

Прийом екскурсійної довідки використовується у поєднанні з зоровою реконструкцією, локалізацією, абстрагуванням. Екскурсовод повідомляє короткі дані про об’єкт, що спостерігається: дату побудови (реконструкції), авторів проекту, розміри, призначення тощо. Екскурсійна довідка – це стиснута характеристика об’єкта, лаконічний виклад фактів. Довідки часто використовуються в оглядових (багатопланових) екскурсіях по місту і надаються в автобусі без зупинки і виходу екскурсантів. У довідці фіксується основна, суттєва інформація. Наприклад, “міст ім. Є.О.Патона через Дніпро, побудований у 1953 р., довжина 535 м. Перший у світі суцільнозварений міст такої довжини”. Якщо архітектурних пам’яток на маршруті багато, точну дату можна не називати, достатньо вказати століття чи десятиліття. Розміри будівель доцільно вказувати лише у випадку їх унікальності. За формою екскурсійна довідка близька до дорожньої інформації, але на відміну від останньої має безпосереднє відношення до теми екскурсії.

Прийом опису передбачає викладання екскурсоводом характерних рис, прикмет, особливостей зовнішнього вигляду, об’єкта у визначеній послідовності. Для опису об’єкта характерні точність і конкретність. Прийом опису відноситься не тільки до об’єктів (архітектури, культури, мистецтва), але й до історичних подій. На відміну від опису предметів опис історичних подій носить образний характер. Він дозволяє екскурсантам подумки уявити, як відбувалася подія, таким чином, цей прийом носить підпорядкований характер, збігаючись з методичним прийомом зорової реконструкції.

На думку Ю.Н.Александрова, “прийом реконструкці цілісного екскурсійного образу має сильний вплив на екскурсантів” [ Александров Ю.Н. Экскурсионная работа и краеведение // Вопросы экскурсионной работы музеев / Под ред. Н.С.Зузыкиной. – М.: НИИ музееведения, 1965. – С.256 ]. Так, учасники екскурсії “Партизанський рух в Одесі у роки Великої Вітчизняної війни” відвідали Усатівські катакомби, в яких знаходились партизанські загони Н.Криловського, Л.Горбеля, В.Молодцова, і для екскурсантів були незабутні ті хвилини, коли екскурсовод після розповіді у повній тиші гасить світло, щоб більш яскраво відтворити обстановку, в якій жили довгими місяцями герої війни.

Прийом характеристики побудований на визначенні характерних властивостей та якостей предмета, явища, людини. При використанні прийому характеристики оцінюються якісні сторони об’єкта, такі як пізнавальна цінність, художні переваги, оригінальність авторського рішення, виразність, збереженість тощо.

Так, наприклад, в екскурсії “Архітектурний вигляд сучасного міста” (Київ) екскурсовод подає таку характеристику палацу культури “Україна”: „Його фасад, піднятий на гранітній платформі, плавною кривою виходить на одну з основних вулиць столиці. Урочистий ритм пілонів на фасадах, урівноважена композиція, світлий колір споруди, що наче випромінює сяйво, і продуманість кожної деталі, кожної форми – все це надає палацу радісної урочистості і гармонії. Великий зал Палацу пристосований для різних цілей: він може бути залом для засідань, концертів, театральних вистав. Для його переобладнання достатньо кілька хвилин. Цікаво виражені вестибулі, сходи, допоміжні приміщення. Палац “Україна” – одна з найкращих споруд сучасного міста”.

Прийом пояснення. Найбільш широко цей прийом використовується у природничих, виробничих екскурсіях, де у розповіді пояснюються внутрішні зв’язки процесів і явищ. Прийом пояснення – це форма викладу матеріалу, коли в розповіді окрім довідки про історичну подію розкривається сутність і причини, що її викликали. В архітектурній екскурсії за допомогою цього прийому виявляються особливості конструкції будови, характерні риси цілого ансамблю. Так, в екскурсії по Києво-Печерській лаврі екскурсовод пояснює, що “лаврська дзвіниця збудована за принципом ордерної архітектури. Рустований нижній ярус трактовано як п’єдестал, другий ярус має колони дорійського ордеру, третій – іонійського, четвертий – коринфського”. Або в екскурсії по Софійському собору в Києві екскурсовод пояснює, що значить “фреска” – “це розпис мінеральними фарбами по вогкій штукатурці” тощо.

Прийом коментування використовується екскурсоводом при викладі матеріалу, що пояснює зміст подій або задум автора пам’ятки, історії та культури, що у цей момент спостерігається екскурсантами.

Іноді коментар використовується в екскурсіях на архітектурні теми у вигляді критичних зауважень про зовнішній вигляд будівлі, її конструкції, особливостей інженерних споруд тощо.

Прийом коментування широко використовується при показі експозицій музеїв і виставок як пояснення до експонатів.

Прийом цитування використовується в екскурсії, щоб викликати у свідомості екскурсантів зоровий образ, тобто виступає в ролі інформації, що сприймається зорово. У тексті екскурсії у вигляді цитат використовуються витяги з художніх творів (проза, вірш), Так, у розповіді про київські каштани під час оглядової екскурсії по місту екскурсовод наводить цитату з поеми О.Пушкіна “Полтава”: “как тополь киевских висот она стройна”. У розповіді про давньоруську бібліотеку під час екскурсії по Софійському заповіднику в Києві екскурсовод наводить слова, що належали Ярославу Мудрому: “...и велика бывает польза от учення книжного”.

Особливо ефективно цитування у тих випадках, коли необхідно відтворити картини життя у далекі часи, побут та діяльність наших пращурів.

У деяких випадках цитати використовуються в інших прийомах, наприклад, зорової реконструкції. Так, у розповіді про Софію Київську екскурсовод наводить слова, що належали відомому публіцисту і церковному діячу часів Ярослава – Іларіону: “Церква дивна і славна всім навколишнім країнам, і немає такої у всій північній землі від сходу до заходу”.

Прийом питань-відповідей. Сутність цього прийому полягає в тому, що в ході розповіді екскурсовод задає різні питання екскурсантам з метою їх активізації. Більша частина таких питань не розрахована на те, щоб отримати на них будь-які відповіді від учасників екскурсії. Вони виконують функцію методичного прийому.

а) питання, на які екскурсовод дає відповідь сам, продовжуючи свою розповідь по темі;

б) питання, що являють собою ствердження чогось у формі питання. Цей прийом у лекційній пропаганді розглядається як прийом ораторського мистецтва. Риторичне запитання – це наче питання, поставлене самому собі, як спроба поглибити своє розуміння ситуації. Відомі риторичні запитання: “Камо грядещи”, “Хто винен?”, “Що робити?”, на які ніхто не поспішає дати відповідь;

в) питання екскурсовода, на які відповідають екскурсанти, загострюють увагу екскурсантів до змісту екскурсії, допомагають краще з’ясувати підтему.

Прийом діалогізації, вперше застосований в екскурсійній практиці севастопольцями. На думку фахівця екскурсійної справи О.А.Костенко, це збереження при монологічній формі викладу включення екскурсійної аудиторії до спільного пошуку істини залучення екскурсантів до розумового процесу, що допомагає краще зрозуміти й сприйняти зміст екскурсії, її сьогоденність. Прийом діалогізації реалізується за допомогою запитань або питань-відповідей до екскурсантів, на які вони повинні реагувати відповідними висловами, думками, що викликані у них дійсністю.

Прийом завдань, що використовується в розповіді екскурсовода, знаходить вияв у його зверненні до екскурсантів: “Подумайте, чому пам’ятник так названий?”, “Згадайте, на що схожі ця споруда?” тощо. Завдання цього прийому – зацікавити екскурсантів, змусити їх замислитися, активізувати свою розумову діяльність, збудити уяву. Відповідь екскурсовод дає згодом, як би підсумовуючи думки екскурсантів.

Прийом новизни матеріалу. Цей прийом використовується її лекційній діяльності. Сутність його полягає в тому, що в екскурсію вводиться нова, невідома раніше інформація: факти, приклади тощо. “Сприйняття нового за умови, що воно зрозуміло людям, викликає орієнтовно дослідницьку діяльність, яка виявляється в невимушеній увазі”.

Прийом літературного монтажу. Цей прийом дає можливість відтворити події, відчути динаміку цих подій. Використовуючи його, екскурсовод свою розповідь будує на наборі уривків з різних літературних творів, документальних матеріалів, надрукованих у періодичній пресі. Зміст цих уривків розкриває і тему або одне з її основних питань. В оглядовій екскурсії “Київ – столиця України” (Інститут туризму ФПУ) у розповіді про героїв Крут на Аскольдовій могилі застосовується прийом літературною монтажу. Про героїв Крут писав П.Тичина:

“Їх було триста, – писав Володимир Заремба, – це число знакове. Бо стільки ж було героїв Спарти. Стільки ж було під Берестечком. Вони загинули, але їхня слава живе у народові”. Прийом літературного монтажу широко використовувався в еккурсіях: Л.Олексієнка (“По гоголівських місцях Полтавщини”), Т.Дунаєвої (“Літературна Одеса 1920-х рр.”), інших екскурсоводів. Найчастіше прийом монтажу використовують при проведенні екскурсій на літературні, особливо літературно-художні теми, але він з успіхом може використовуватись в історичних, військово-історичних екскурсіях. У деяких випадках він може замінити прийом реконструкції. Літературний монтаж має високу ступінь емоційного впливу на екскурсантів. Але слід пам'ятати, що використання літературного монтажу можливе далеко не кожним екскурсоводом користуватися ним слід з великою обережністю. Він вимагає від екскурсовода не лише знання літератури та історії, а також бездоганного смаку та артистичних здібностей.

Близький до нього прийом художньої оповіді, який, на думку П.Бельдієва, “дозволяє досягти високого ступеню емоційності. При його застосуванні зміст екскурсії яскравіше сприймається і краще запам'ятовується. Особливо результативні застосування прийому художньої оповіді при показі меморіальних комплексів, пам'яток бойової слави, місць, де відбувалися історичні битви”. Прийом художньої оповіді використовує київський екскурсовод В.М.Федорченко. У пішохідній екскурсії “Володимирська вулиця – підручник з архітектури” він використає вірші О.Вертинського, який був уродженцем Києва і жив в одному з будинків на вулиці Володимирській.

Розповідь супроводжується показом конкретних об'єктів на розі вулиць Володимирської та Великої Житомирської.

Прийом співучасті. Користуючись ним, екскурсовод робить екскурсантів діючими особами визначеної ситуації. Досягається такими, наприклад, зверненнями: “Уявіть собі, що знаходитеся...” з подальшим змалюванням ситуації. Цей прийом використовується також і в лекційній діяльності.

Прийом персоніфікації також широко використовується у лекційній роботі. Образна розповідь екскурсовода про життя людей, окремої людини (письменника, державного, громадського релігійного діяча, воєначальника), переказ окремих епізодів з їхньої біографії викликає жвавий інтерес в аудиторії.

Прийом проблемної ситуації. Цей прийом допомагає активізувати думки екскурсантів. Постановка проблеми підштовхує аудиторію до роздумів, викликає бажання розібратися в питанні, захоплює розкриттям зв'язків і закономірностей об'єктів або явищ. Екскурсанти активно сприймають аргументацію, що наводиться екскурсоводом, намагаються проникнути в сутність боротьби поглядів, що точилися навколо проблеми, пов'язаної з темою

екскурсії. У ряді випадків екскурсантам пропонується знайти альтернативу запропонованому вирішенню питання. Прийом також використовується у лекційній роботі. В оглядовій екскурсії “Київ – столиця України” (Інститут туризму ФПУ) прийом проблемного подання матеріалу застосовується екскурсоводом у розповіді про київський трамвай: “Коли на зміну автобусам, що забруднюють довкілля, приходять багатомісні та безшумні електроперевізники, Київ, схоже, відвернувся від проблем і переваг свого знаменитого дітища”.

Прийом індукції застосовується в розповіді, коли необхідно здійснити перехід від окремих одиничних випадків і фактів до загальної картини, загальних висновків, тобто “від знання меншого ступеню спільності до знань більшого ступеню спільності, від фактів до узагальнення”.

У розповіді використовується також методичний прийом дедукції як спосіб міркування при переході від загального до окремого.

До особливих методичних прийомів можна віднести прийом дослідження, який найчастіше використовується в екскурсіях з дітьми та підлітками. Прикладом використання цього прийому була екскурсія “Три штурми Перекопа” про події, що були пов’язані з нападом турків на українські землі, громадянської та Великої Вітчизняної воєн. Цю екскурсію проводив екскурсовод з Нової Каховки А.Яковлєв. Він пропонував екскурсантам ретельно оглянути і дослідити місцевість, на якій можливо ще знайти пам'ятки тих часів: ґудзики, гільзи від патронів, зірки, хрести від одягу солдатів. Ним, зокрема, була зібрана велика колекція предметів з цих місць боїв, що складала його “портфель екскурсовода”. Анатолій Авенірович використовував такий рідкісний прийом як показ “реліквій”, або “знахідка розповіла”.

До особливих методичних прийомів можна віднести прийом включення органів чуття (слуху, смаку, дотику, нюху) з метою підключення відчуттів екскурсантів до сприйняття матеріалу, що викладається. Широко застосовується в природознавчих, релігієзнавчих, етнографічних, виробничих екскурсіях. Наприклад, в екскурсіях на теми “Виноградарство та виноробство”, “Сонце в келиху” підключаються відчуття смаку та нюху: пахощі грона винограду, смак і пахощі виноградної кісточки, вина при дегустації.

У природознавчих екскурсіях відчуття від дотику до холодної брили, плити мармуру або граніту, погладжування стовбура, наприклад, оксамитового дерева, відчуття його оксамитності – все це підключає до закріплення слів екскурсовода відчуттями.

Це й підключення слуху: тиша лісу, шурхіт осіннього листя під ногами, шум морських хвиль, що набігають.

Творча частина екскурсоводів дала своє визначення такому прийому. Так, київський екскурсовод М.Левчук називав його своєрідним прийомом “хвилюючого приєднання” до рідної природи. Він пропонував екскурсантам здійснити невеликі дослідження: у парку декілька хвилин помовчати і “почути тишу”, “звук падаючого листя”, влітку прилягти на зеленій галявині серед рослин парку і фізично відчути позабуту єдність з землею, невіддільність людини від природи. Ці прийоми чудово ілюструють одну з основних думок теми: “рідна природа – джерело духовної культури народу”.

Ним також застосувалось оригінальне використання “музичного цитування” – відтворення уривків з старовинних українських пісень, козацького фольклору (на доброму вокальному рівні).

У деяких екскурсіях використовується звукозапис музичних або художніх творів. Такі музичні та літературні паузи не повинні перевищувати 5-7 хвилин. Під час автобусної екскурсії прослуховування звукозапису може бути більш тривалим. Під час музейних екскурсій екскурсантам може бути запропонований перегляд документального кінофільму, слайдів, відеоматеріалів, пов'язаних з темою екскурсії. При огляді музейної експозиції екскурсовод повинен продемонструвати дію справжнього прибору чи механізму, який належав відомому вченому минулого, але тут слід пам'ятати, що подібні демонстрації не повинні бути занадто довгими, щоб не відволікати увагу екскурсантів. У кожному випадку ці своєрідні паузи повинні підпорядковуватись розкриттю теми (підтеми) екскурсії.

Особливим прийомом показу є демонстрація різних наочних посібників, які доповнюють зоровий ряд. Як правило, для цього використовується зміст “портфеля екскурсовода”. Наочні посібникам у порівнянні з основними об'єктами відводиться допоміжна роль. Особливо велике місце їм відводиться в екскурсіях, де відтворюється епоха та події, а саме в екскурсіях на історичні, військово-історичні, літературні теми, в з екскурсіях показом творів мистецтва.

Іноді можна передати наочні посібники в руки екскурсантів для більш уважного ознайомлення, це краще робити під час переїздів від одного об'єкта до іншого. Давати наочні посібники під час демонстрації основного об'єкта не слід, щоб не відволікати увагу екскурсантів. Показ ілюстрацій обов'язково повинен супроводжуватись поясненнями.

Важливим резервом підвищення дієвості екскурсії є використання технічних засобів: магнітофона, фільмоскопа, кіноапаратури тощо. З їх допомогою глибше розкривається тема, посилюється зоровий ряд екскурсії.

В арсеналі екскурсовода є й інші прийоми, які підвищують активність екскурсантів. Так, екскурсовод може запропонувати екскурсанту зачитати вголос напис на історичній пам'ятці чи меморіальній дошці, визначити розміри об'єкту тощо.

Безумовно, вказані прийоми активізації екскурсантів не рівнозначні. Їх значимість і методичні позитивні якості виявляються, здебільшого, тільки тоді, коли вони сполучаються, взаємно доповнюють одне одного.

На думку О.Костенко, “в екскурсії вони повинні чергуватися, створюючи тематичну, методичну, емоційну, стилістичну “мозаїку”, призначення якої знімати одноманітність, однобарвність екскурсійної розповіді”.

2.6. До техніки ведення висуваються ряд вимог, а саме: знайомство екскурсовода з групою; правильне розташування групи біля об'єкта, вихід екскурсантів з автобусу і повернення в автобус (інший транзитний засіб); використання мікрофону; дотримання часу, що відведений на екскурсію в цілому та розкриття окремих підтем; відповіді на питання екскурсантів тощо.

Коли екскурсовод заходить у салон автобуса, він знайомиться з групою, тобто, привітавшись з групою, називає своє ім’я, прізвище, установу, яку він представляє, знайомить екскурсантів з водієм автобуса, таким чином починає екскурсію.

У вступі екскурсовод зазначає і кількість зупинок з виходом групи до об'єктів, пояснюючи значення цих виходів, зацікавлює екскурсантів їхньою атрактивністю.

На зупинках, де передбачений вихід екскурсантів, екскурсовод виходить першим показуючи напрямок руху екскурсантів до об'єкту.

Необхідно вимагати від екскурсантів дотримання регламенту проведення екскурсії, що впливає на руху графік автобуса за маршрутом. Екскурсовод повідомляє екскурсантам про час зупинки в екскурсії, рух пересування на маршруті до екскурсійних об'єктів.

Екскурсоводу необхідно вміти вкластися у відведений для екскурсії час, дотримуватися часу при висвітлюванні окремо взятої підтеми, основних питань тощо, виділити час на відповіді на питання екскурсантів.

Важливе значення має й пауза в екскурсії. Між окремими частинами розповіді, розповіддю та екскурсійною довідкою на шляху, логічним переходом і розповіддю про об'єкти і події, що пов'язані з ними, повинні бути невеликі перерви.

Паузи виконують як сенсорну роль для того, щоб обдумати те, про що почули екскурсанти і побачили на власні очі, а також як короткочасний відпочинок екскурсантам. Паузи можуть бути і як вільний час, що використовується для придбання сувенірів, угамування спраги, санітарних зупинок тощо.

Під час проведення екскурсій використовуються елементи ритуалу. Так, у місцях поховань, меморіалів екскурсанти вшановують пам'ять загиблих хвилиною мовчання, беруть участь у ході та мітингах, прослуховують траурні мелодії. Перед початком екскурсії екскурсовод повідомляє про все, підкреслюючи значення дотримання ритуалу при відвідуванні історичних місць.

Складовою частиною багатьох екскурсій є відвідування музею. Воно має деякі відмінності від звичайного огляду музею. Головне правило – огляд музейної експозиції неодмінно повинен бути ув'язаний з розкриттям основної теми, певної підтеми. Тому при такому відвідуванні оглядається не вся експозиція, а тільки потрібна її частина, певні експонати. Бажано, щоб по музею екскурсантів вів керівник екскурсії, а не екскурсовод музею. Це стосується і відвідування художніх галерей, постійних та тимчасових виставок.

2.7. Відомо, що робота екскурсовода вимагає посиленого запам'ятовування фактів, подій, персоналій, цифр тощо. “Меморія – запам'ятовування, тобто тренування пам'яті – важливий етап підготовки до публічного виступу”.На цьому етапі розроблено складні техніки, які допомагають виступаючому, в тому числі екскурсоводу, спиратися не лише на оперативну пам'ять і характерну для кожного сукупність енциклопедичних знань, але і на особливі прийоми запам'ятовування матеріалу. Такі прийоми допомагають екскурсоводу контролювати всю структуру і весь хід екскурсії, а у потрібний момент ще й демонструвати у порядку імпровізації застосування матеріалу із відомих йому галузей знань. Практика оволодіння меморією забезпечує таким чином екскурсоводу постійний доступ до його особистого “банку даних” і швидке застосування будь-яких із цих знань.

Першою умовою запам'ятовування має бути глибоке і яскраве враження від того, що буде запам'ятовуватися. Необхідно, насамперед, зосередитися. Можливо декому краще написані тексти читати вголос, бо це допомагає запам'ятовуванню. Переглянувши свої записи, як пропонує Дейл Карнегі, потрібно закрити очі і уявити їх написання вогняними літерами. І запам'ятати.

Друга умова запам'ятовування – повторювання. Щоб розвинути пам'ять, потрібно привчити себе у кожну вільну хвилину, у транспорті, під час прогулянки пригадувати, пригадувати і запам'ятовувати. Але слід пам'ятати про те, що часто механічне повторювання не завжди найкращий шлях. Психологи вважають що людина, яка сидить і повторює текст, доки не закріпить його в своїй пам’яті, витратить удвічі більше часу, ніж людина, яка процес повторювання здійснюватиме з розумними інтервалами, хоча б і протягом декількох днів.

Третя умова запам'ятовування – це використання асоціації, інколи ім'я людини чи назва місцевості, або назва речі чи зміст події дають поштовх до якоїсь асоціації, що дозволяє ніби викарбувати їх у пам'яті. Той, хто більше осмислює отримані свідчення і встановлює між ними тісні взаємозв'язки, буде мати й кращу пам’ять.

Щоб запам'ятати дати, можна асоціювати їх з відомими знаменними подіями.

Якщо під час екскурсії екскурсовод забуває, що говорити далі, необхідно використовувати останні слова попередньої фрази на початку нової.