Правові основи працевлаштування

З поняттям зайнятості тісно пов'язане поняття праце­влаштування.

Працевлаштування — це комплекс заходів: організацій­них, правових, економічних, — спрямованих на забез­печення трудової зайнятості громадян. Працевлаштуван­ня може мати різні форми. Громадяни, реалізуючи своє право на працю і бажання працювати, можуть самостійно шукати собі роботу і вільно укладати трудовий договір з роботодавцем. Іншою формою працевлаштування є зайняття не забороненою законом підприємницькою діяль­ністю, коли громадянин самостійно забезпечує себе ви­дом занять чи працею, які дають йому засоби до існуван­ня і розвитку його особистості. Ще працевлаштування громадян може здійснюватись за допомогою держави. Ос­таннє є гарантією реалізації права на працю, яку дає держава своїм громадянам.

3 цією метою держава створює спеціальні органи спри­яння працевлаштуванню населення, основною функцією І яких є допомога громадянам у підшуканні підходящої роботи і забезпечення підприємств, установ, організацій робочою силою. В Україні обов'язок по працевлашту­ванню громадян покладений на державну службу зай­нятості.

Державна служба зайнятості створена відповідно до по­станови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 1990 року №381 «Про створення державної служби зайнятості України». Її діяльність регламентується Положенням про державну службу зайнятості, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 1991 року №47, і Законом України «Про зайнятість населення» від 1 бе­резня 1991 року.

Державна служба зайнятості включає в себе Держав­ний центр зайнятості Міністерства праці і соціальної політики України, центр зайнятості Автономної Респуб­ліки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські, районні, міжрайонні, міські і районні в містах центри зайнятості, центри організації і учбові заклади професійного навчання незайнятого населення, центри професійної орієнтації населення, інформаційно-обчис­лювальні центри, територіальні і спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, інспекції з питань контролю за дотриманням законодавства про зай­нятість населення.

Організаційно державна служба зайнятості підпоряд­кована Міністерству праці і соціальної політики Украї­ни; місцеві центри зайнятості підпорядковуються також

відповідним органам місцевого самоврядування та місце­вим державним адміністраціям.

Завданням державної служби зайнятості є: реєстрація безробітних та облік громадян, які звертаються за спри­янням у працевлаштуванні; облік вільних робочих місць;

консультація громадян, власників підприємств (установ, організацій) у разі їх звернення до служби зайнятості про можливість отримання роботи і забезпечення робо­чою силою; надання допомоги громадянам у підборі підхо­дящої роботи і власникам підприємств (установ, органі­зацій) в підборі потрібних працівників; організація про­фесійної підготовки і перепідготовки громадян у системі служби зайнятості; надання матеріальної допомоги без­робітним; аналіз і прогнозування попиту і пропозицій робочої сили, інформування населення і державних органів управління про стан ринку праці; участь у підго­товці перспективних та поточних державних та територі­альних програм зайнятості і заходів соціального захисту різних категорій населення від безробіття.

Для вирішення цих завдань органи державної служби зай­нятості наділені правом отримувати від підприємств, ус­танов, організацій статистичні дані про наявність вакант­них робочих місць, вивільнюваних і прийнятих на роботу працівників, відомості про очікувані зміни в організації виробництва; направляти для працевлаштування на підприємства, в організації, установи всіх форм влас­ності (за умови наявності там вільних робочих місць) громадян, які потребують працевлаштування; направля­ти безробітних за їх бажанням на оплачувані громадські, сезонні роботи; розпоряджатися у порядку, встановле­ному законодавством, коштами фонду сприяння зайня­тості: надавати громадянам допомогу по безробіттю, оп­лачувати професійну підготовку і перепідготовку осіб,;які потребують працевлаштування, в тому числі компен­суючи до 50% затрат підприємств, установ, організацій і на перепідготовку ними звільнюваних в порядку скоро­чення працівників; розробляти і виносити на розгляд місцевих органів самоуправління пропозиції щодо вста­новлення для підприємств, установ, організацій неза­лежно від форм власності квот прийому на роботу тих категорій громадян, які не здатні на рівних конкурувати на ринку праці і потребують у зв'язку з цим соціального захисту та підтримки держави.

Державна служба зайнятості має право вносити в місцеві державні адміністрації та відповідні ради народ­них депутатів пропозиції про призупинення на строк до шести місяців рішення підприємства, установи, органі­зації про звільнення працівників, якщо їх подальше пра­цевлаштування ускладнене. В таких випадках органи дер­жавної служби зайнятості частково чи повністю компен­сують витрати підприємства, викликані такою відстроч­кою.

Досить широке коло прав і повноважень органів дер­жавної служби зайнятості підкріплене зобов'язальними вимогами, які законодавство про працю ставить перед роботодавцями: підприємствами, установами, організа­ціями всіх форм власності. Останні зобов'язані сприяти проведенню державної політики зайнятості шляхом до­тримання вимог законодавства про працю, організації професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників, професійного перенавчання вивільнюваних працівників, працевлаштування громадян в межах визначених місцевими державними адміністра­ціями квот, створення додаткових робочих місць.

Правовим обов'язком роботодавців є їх реєстрація в місцевих центрах зайнятості, щомісячне подання ними інформації про наявність вільних робочих місць, про кількість прийнятих на роботу працівників, про вико­нання квоти щодо працевлаштування на роботу інвалідів та інших соціальне незахищених громадян, перерахуван­ня в фонд зайнятості обов'язкових страхових внесків.

За два місяці до звільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, ліквідацією, реорганізацією, перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату всі підприємства (уста­нови, організації) зобов'язані в письмовій формі про­інформувати про це службу зайнятості. У разі порушення строків подання або неподання таких даних стягується штраф у розмірі річної заробітної плати за кожного ви­вільнюваного працівника.

Підприємства, установи, організації, які активно спри­яють розв'язанню проблем зайнятості, мають певні пільги щодо податків та інших платежів до бюджету, які част­ково або повністю компенсують їх витрати, пов'язані з прийняттям на роботу додаткової кількості працівників.

Процес працевлаштування за допомогою служби зай­нятості починається зі звернення громадянина до такої служби за сприянням у підшуканні підходящої роботи. Право на таке звернення мають усі незайняті трудовою діяльністю громадяни, а також ті, хто бажає змінити місце роботи, влаштуватись на роботу за сумісництвом або у вільний від навчання час. Послуги державної служ­би зайнятості надаються громадянам безплатно.

В результаті звернення громадянина до служби зайня­тості між ними виникають правовідносини, що пород­жують певні права і обов'язки обох сторін, наслідком яких є конкретні дії по підшуканню підходящої роботи.

В першу чергу, усі незайняті громадяни, які звернулись до служби зайнятості, підлягають реєстрації; особи, які прагнуть змінити роботу або влаштуватись на роботу за сумісництвом, теж беруться на облік. Для громадян, які втратили роботу у зв'язку із змінами в організації вироб­ництва і праці, в тому числі у зв'язку з ліквідацією, ре­організацією, перепрофілюванням підприємства, скоро­ченням чисельності або штату працівників, стаття 26 Закону «Про зайнятість населення» передбачає певні пільги у працевлаштуванні, надання яких залежить від дотримання ними строків реєстрації в службі зайнятості. Отже, право громадян на такі особливі державні гарантії залежить від виконання ними обов'язку щодо своєчасної реєстрації. У подальшому служба працевлаштування зобов'язана підшукати громадянинові підходящу робочу відповідно до його спеціальності, кваліфікації. з враху­ванням його здібностей. Крім того, враховується трудо­вий стаж громадянина за спеціальністю, його досвід, вік, тривалість його безробіття і стан справ на ринку прані.

Порядок підшукання підходящої роботи досить докладно регламентований Законом України «Про зайнятість на­селення».

Громадяни, які звернулись до служби зайнятості з ме­тою вибору виду діяльності, професії, місця роботи, мають право на отримання відповідної інформації, а та­кож консультації щодо професійної орієнтації.

Процес працевлаштування не обмежується конкретни­ми строками. Працевлаштування триває до того часу, поки Громадянин не буде влаштований на роботу або навчання. З обліку в службі зайнятості можуть бути зняті тільки ті громадяни, які в період підшукання їм підходя­щої роботи відмовились від двох пропозицій. Протягом шести наступних місяців (для громадян, які користують­ся пільгами щодо працевлаштування, — протягом трьох місяців) їм надаються лише консультаційні послуги. Після закінчення цього строку такі громадяни можуть повтор­но зареєструватись у службі зайнятості як такі, що шука­ють роботу.

У разі неможливості підібрати підходящу роботу через відсутність у громадянина необхідної професійної квалі­фікації, відсутності роботи, яка відповідає професійним навикам громадянина, або у разі втрати працівником здат­ності викопувати роботу за попередньою професією, службою зайнятості організовується проведення профе­сійної підготовки, підвищення кваліфікації і перепідго­товки осіб, зареєстрованих як такі, що шукають роботу.

Виходячи із принципу свободи праці, правовідносини зі службою працевлаштування завжди можуть бути при­пинені за ініціативою громадянина. Він може відмови­тись від послуг по працевлаштуванню як до отримання направлення на роботу, так і після нього. Направлення на роботу с рекомендацією для власника або уповнова­женого ним органу прийняти громадянина на роботу, за винятком випадків направлення на роботу в межах вста­новлених квот, згідно укладених контрактів випускників вузів і таке інше, коли воно зобов'язує роботодавця прий­няти громадянина на роботу. Тому власник або уповно­важений ним орган теж може відмовити у працевлашту­ванні направленого громадянина, наприклад, на підставі його невідповідності за професійними якостями чи за станом здоров'я роботі, вказаній в направленні.

Процес працевлаштування закінчується укладенням трудового договору громадянина з власником або упов­новаженим ним органом.

Дата добавления: 2014-01-04