Міжнародне становище

Радянізація на західноукраїнських землях у 1944—1950-х pp.

Складові радянізації

Особливості

• Націоналізація приватної власності • Колективізація • Індустріалізація • Ліквідація УГКЦ • Культурна революція • Боротьба з ОУН-УПА • Репресії і депортація незгодних з існуючим режимом

• Одночасність процесів відбудови, індустріалізації, колективізації і культурної революції та їх форсовані темпи • Слабкість економічного потенціалу регіону (лише 4 % населення було зайнято в промисловості) • Майже повна відсутність місцевих спеціалістів інженерно-управлінської ланки • Неоднозначне сприйняття населенням соціальних перетворень, пасивний і активний (збройний) опір радянізації • Розвиток регіону був визначений як пріоритетний. Установлювалися спеціальні посади заступника голови уряду УРСР, заступників міністрів. У ЦК КПУ було створено спеціальний відділ у справах західних областей

Наслідком цих заходів стала примусова колективізація. До середини 1950 р. вже налічувалося близько 7,2 тис. колгоспів, у які входили майже 93%, а до середини 1951 р. — понад 95% селянських господарств. Колективізація здійснювалася під суворим політичним контролем з боку партійних організацій і супроводжувалась збройною боротьбою з УПА. На початку 50-х років колективізацію у західних областях України було завершено.

Одним із наслідків перемоги СРСР в Другій світовій війні було розширення його кордонів на заході, що привело до завершення об'єднання українських земель.

Питання про повоєнні кордони України постало ще на Тегеранській (1943) та Ялтинській (1945) конференціях глав урядів трьох держав антигітлерівської коаліції СРСР, США, Великої Британії. Радянське керівництво наполегливо домагалося закріплення кордону по так званій «лінії Керзона». Це гарантувало об'єднання українських земель у складі УРСР і юридичне закріплювало входження до України західних областей, у тому числі тих, що перебували в його складі в 1939—1941 рр.

Але це не влаштовувало Велику Британію та США, для яких закріплення такої лінії фактично означало визнання наслідків пакту Молотова - Ріббентропа для СРСР. Лише після вступу Радянської Армії на територію Східної і Центральної Європи і утворення там лояльних Союзу РСР режимів питання щодо кордонів України вивішилося на основі двосторонніх умов із ними.

16 серпня 1945 р. було підписано радянсько-польський договір про державний кордон. Відповідно до нього нова лінія кордону проходила за 5—6 км від «лінії Керзона» на користь Польщі. Крім того, до Польщі додатково переходила тридцятикілометрова територія в районі р. Солонія і м. Крилов, тобто значна частина українських етнічних земель (Надсяння, Лемківщина, Холмщина, Підляшшя).

Уточнення кордонів між двома державами відбулося й пізніше. На прохання Польщі на початку 50-х років. Україна поступилася Устрицьким районом Дрогобицької області, а до Львівської області увійшли землі довкола м. Кристинопіль (пізніше перейменованого в Червоноград).

Згодом постало питання про Закарпатську Україну. Доля цих земель вирішилася після вигнання із Закарпаття окупаційних військ.

26 листопада 1944 року перший з'їзд народних комітетів Закарпатської України прийняв Маніфест про возз'єднання Закарпаття з УРСР. Враховуючи віковічне прагнення українців до возз'єднання, чехословацький уряд погодився підписати договір із СРСР про злиття Закарпатської України з Радянською Україною. Це сталося 29 червня 1945 р.

Заключним актом повоєнного врегулювання кордонів України стало підписання 10 лютого 1947 р. радянсько-румунського договору. Він юридичне зафіксував кордони України в рамках радянсько-румунської угоди 28 червня 1940 р.

Таким чином, після закінчення війни вперше за багато століть фактично всі українські землі були об'єднані у складі Української РСР. Польща, Чехословаччина, Угорщина, Румунія визнали нові політичні реалії, підтвердивши в міжнародних актах згоду змінити свої кордони на користь Радянського Союзу.

Після Другої світової війни міжнародні позиції СРСР як країни-переможниці значно зміцнилися. Керівництво країни змогло вирішити цілий ряд територіальних проблем, закріплених у міжнародних договорах. Серед них були й ті, що стосувалися України. Це до­говори СРСР із Чехословаччиною, Польщею, Румунією, Угорщиною, що дали можливість возз'єднати Закарпаття, Західну Україну, Буковину з УРСР.

Завершення об'єднання українських земель

Радянсько-польський договір (серпень 1945 р.)	Польща визнала входження до складу УРСР областей, що відійшли від Польщі до УРСР у 1939 - 1940 рр.
Радянсько-чехословацький договір (червень 1945 р.)	Чехословаччина визнала факт входження Закарпатської України до складу УРСР.
Радянсько-румунський договір (лютий 1947 р.)	Установлено границю з Румунією. Румунія відмовилася від своїх претензій на Буковину.

Міжнародний авторитет України підвищився й у результаті того, що Україна (на початку 1944 р.) за рішенням Верховної ради СРСР одержала право (як і Білорусія) створити республіканське міністерство закордонних справ. Це давало Україні можливість вступати до міжнародних організацій. Україна в числі 51 країни світу стала в квітні 1945 р. засновником і членом Організації Об'єднаних Націй (ООН). Представники України були обрані в дев'ять комітетів і комісій ООН. Головою одного з комітетів (політичного і безпеки) став нарком іноземних справ України - Д. Мануїльський.

У післявоєнний період Україна на міжнародній арені проводила таку роботу:

• Брала участь у роботі ООН. Була обрана членом Економічної і Соціальної Ради у 1946 р.

• Представники України ввійшли до складу різних органів ООН:

0 Статистичної комісії; 0 Комісії з прав людини;

0 Комітету у справах біженців і переміщених осіб;

0 Тимчасової підкомісії з питань економічного відновлення розорених районів; 0 Комісії народонаселення і ряду інших.

• У 1947 р. Україна стала членом Економічної комісії для Європи, що займалася питан­нями економічного відновлення країн Європи.

• У 1948 - 1949 рр. Україна була обрана на сесії Генеральної Асамблеї ООН членом най­важливішого органа ООН - Ради Безпеки.

• Україна в складі 21 держави взяла участь у Паризькій мирній конференції, на якій були підготовлені і підписані мирні договори з Італією, Румунією, Болгарією, Угор­щиною, Фінляндією.

• У 1948 р. Україна взяла участь у підготовці і підписанні Дунайської конвенції про судноплавство на Дунаї.

• Україна була одним з ініціаторів створення Всесвітньої організації охорони здоров'я (1946 р.).

• У 1948 р. Україна вступила до Всесвітнього поштового союзу, Всесвітньої метеоро­логічної організації, Міжнародного союзу електрозв'язку.

До 1950 р. Україна брала участь у роботі 20 міжнародних організацій.

Незважаючи на те, що в тих історичних умовах функції України в міжнародних справах були обмежені (не було права встановлювати прямі дипломатичні відносини, приймати самостійні міжнародні рішення), традиції і досвід, накопичені в 50-ті роки, були значущими. Згодом вони використовувалися вже в незалежній Україні (з 1991 р.). Активна діяльність України в ООН і міжнародних організаціях підвищувала авторитет республіки у світі.

Дата добавления: 2014-01-04