Театр Театр

Енциклопедія

АТЛАС

Історія середніх віків Історія середніх віків

Європа

ПОЛІТИЧНА КАРТА Європа: політична карта

Наука радощів, або Як не потрапити на прийом до лікаря.

Інформатика. Комп’ютерна техніка. Комп’ютерні технології

Електронний журнал Вчені записки

Путівник

Сто великих таємниць історії

Тіні забутих предків

Маршрутная карта (ИКАО) FL275

Інформатика. Комп’ютерна техніка. Комп’ютерні технології

ПоЕТИКА

Волинь, Полісся, Поділля: УПА та запілля, 1944—1946

Дівчино, дівчино, де твої крильця?..

Скільки? Стільки ж! Збереження кількості

І золото сміху, і срібло сльози

Сторінок одного життя наприкінці ХХ століття

WEВ-дизайн і презентація інтелектуальної діяльності

ü Якщо назва занадто довга, то її можна скоротити – поставити три крапку. Наприклад, Сто великих таємниць історії…

ü У назві повинні бути ці ж розділові знаки, що й на титульній сторінці.

Наприклад, Дівчино, дівчино, де твої крильця?..

ü Дати, які відносяться до назви, але не зв’язані з нею граматично записують через кому.

Наприклад, Еміграція українців, 1945 – 1950 рр.

ü Кому не ставлять, якщо дати взяті в круглі дужки або вони граматично зв’язані.

Наприклад, Мистецтво ХХ ст.

Основна назва може бути тематичною або типовою (тобто складатися лише з позначення виду документа). Наприклад,

Якщо основна назва складається із декількох речень, між якими у джерелі інформації відсутні розділові знаки, в описі ці речення відділяють одне від одного крапкою. Наприклад,

Основна назва може містити альтернативну назву, з’єднану з нею сполучниками "чи", "або". Вона пишеться з великої літери, перед сполучниками "чи", "або" ставлять кому. Наприклад,

Враховуючи різноманітність видавничої практики, в ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 установлено правила вибору основної назви.

Якщо документ має декілька назв однією мовою, то як основну в описі наводять назву, виділену поліграфічним способом. Якщо ж цієї ознаки не має, наводять першу із послідовно зазначених назв. Цим самим правилом керуються при виборі повної чи скороченої форми назви. У складних випадках перевагу віддають повній формі.

При наявності типової та тематичної назви як основну в описі наводять тематичну назву, незалежно від поліграфічного виділення і послідовності розміщення. Наприклад,

У документі: В описі:

Якщо основна назва складається лише з імені особи чи назви організації, її наводять саме у такому вигляді. Наприклад,

Поль Гоген,

Державний історико-культурний заповідник «Києво-Печерська лавра».

Коли основна назва відсутня у джерелі інформації, вона може бути запозичена з інших джерел, при чому це потрібно відзначити у примітці. Якщо основну назву встановити за якимось джерелом неможливо, її можна сформулювати. В обох випадках назву беруть у квадратні дужки. При формулюванні назви, як правило, використовують позначення виду документа, жанру твору, першого слова в тексті тощо. Це положення застосовують, у першу чергу, для некнижкових документів: образотворчих видань, нот та ін., наприклад:

[Наша рідна мова]

(Назву 4-го видання сформульовано на основі назви третього видання цієї самої книги, про що необхідно зробити примітку)

[Прайс-лист видавництва]

(Назву сформульовано на основі аналізу документа)

[Сімейний портрет]

(Назва встановлена за довідковим виданням, про що треба зробити примітку)

[Вибрані фортепіанні п’єси]

(Назва сформульована на основі аналізу даної збірки)

Наступним елементом бібліографічного опису є загальне визначення матеріалу, яке визначає клас матеріалу до якого належить об'єкт опису. Це факультативний елемент, який доцільно наводити в описі для інформаційних масивів, що уміщують відомості про документи різних видів. Загальне позначення матеріалу уможливлює визначення знакової природи документа (текст, ноти, карти, зображення, шрифт Брайля тощо) чи фізичну форму об’єкта опису (мікроформа, електронний ресурс). Загальне позначення матеріалу наводять в установленій формі, вибираючи із даного в національному стандарті ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 списку один із відповідних термінів:

• відеозапис (video-recording);

• звукозапис (saundrecording);

• образотворчий матеріал (graphic);

• карти (cartographic material);

• комплект (kit);

• кінофільм (motion picture);

• мікроформа (microform);

• мультимедіа (multimedia);

• ноти (music);

• предмет (object);

• рукопис (manuscript);

• текст (text);

• шрифт Брайля (braille);

• електронний ресурс (electronic resource).

Із перелічених термінів вибирають один. Перевагу віддають позначенню фізичної форми, в якій представлено матеріал. Наприклад, якщо картографічний документ представлено у вигляді мікроформи або електронного ресурсу, як загальне позначення матеріалу зазначають його форму.

Загальне позначення матеріалу наводять одразу після основної назви з великої літери у квадратних дужках. Слова у загальному позначенні матеріалу не скорочують, наприклад:

Неопубліковані гуцульські п’єси [Текст]

Богородиця з дитям і похвалою [Образотворчий матеріал]

Антологія лемківської пісні [Ноти]

Житомирська область [Карти]

Україна 2004: події, документи, факти [Електронний ресурс]

В описі деяких видів документів відомості, що містять позначення матеріалу, є обов’язковими, у тому разі, якщо вони не були вміщені у заголовку бібліографічного запису. Наприклад,

Дата добавления: 2014-01-04