Оцінка проектного ризику і способи його зниження

Ризик при аналізі інноваційних проектів є об’єктивним явищем, природа якого зумовлена не детермінованістю (неоднозначністю) подій майбутнього. У толковому словнику В. Даля дане таке тлумачення цього поняття «Ризик – це дія без вірного розрахунку» Проектний ризику самому загальному розумінні – це небезпека небажаних відхилень від очікуваних станів у майбутньому.

Хоча майбутнє є принципово непередбачуваним, очікувані події можна передбачати з тією або іншою похибкою (часто дуже низькою) залежно від того, якою є природа таких подій: ймовірною або невизначеною.

Таким чином, походження ризиків пов’язане з неоднозначністю майбутнього через стохастичність (імовірність) і невизначеність багатьох процесів і подій. Ризики, зумовлені невизначеністю, можна звести до ситуації з нормальними ризиками, якщо вдається розкрити і зменшити невизначеність до розумних меж.

Поняття інвестиційного ризику може бути визначено як непостійність, мінливість доходів від інвестицій і прибутку для їх окупності. Ця мінливість властива всім капіталовкладенням як результат змін ситуацій на ринку або в макроекономіці. Однак одні інвестиції менше схильні до цих коливань, ніж інші. Ризики викликаються різними обставинами і для їх ідентифікації, аналізу і розробки заходів по зниженню необхідна класифікація ризиків за різними ознаками. В таблиці 7.4 наведена класифікація ризиків за факторами виникнення.

Класифікаційна ознака	Види проектних ризиків

Залежно від місця прояву	а) зовнішні (стосовно проекту); б) внутрішні.
За видом виробництва	а) ризики основного виробництва; б) ризики допоміжних і обслуговуючих виробництв.
За тяжкістю прояву: ризики, що викликають:	а)втрачену вигоду; б) збиток; в) втрати; г) банкрутство.
За формою впливу	а) ризики прямих збитків; б) ризики непрямих збитків.
За можливістю страхування (захисту)	а) ризики, що страхуються; б) ризики, що не страхуються.
За складністю:	а) ризики часткові (локальні); б) ризики системні; в) ризик сукупний.
За ступенем контролю	а) контрольовані ризики, яких можна уникнути або зменшити їхні шкідливі наслідки; б) частково контрольовані ризики, котрих можна лише частково уникнути або зменшити їхні шкідливі наслідки; в) неконтрольовані ризики, яких не можна уникнути або зменшити їхні шкідливі наслідки.
За інтенсивністю прояву наслідків	а) що швидко проявляються; б) що проявляються повільно.
За рівнем прояву	а) низькі б) помірні; в) сильні; г) катастрофічні.
За ступенем передбачуваності	а) передбачувані з високою можливістю; б) передбачувані з малою можливістю; в) непередбачувані.
За регулярністю	а) систематичні (регулярно повторювані); б) не систематичні,
За характером причин	а) ризики випадкових подій; б) ризики злочинних дій

За часом прояву	а) ретроспективні; б) поточного періоду; в) майбутнього періоду.
Залежно від джерела виникнення	а) природно-кліматичні (у тому числі стихійні) екологічні; б) технічні (відмови машин і устаткування, зниження якості продукції та ін.); в) виробничі (порушення технології, зупинки та перерви виробництва, затримка постачань сировини та ін.); г) економічні (зростання витрат, збільшення цін на сировину і комплектні, інфляція та ін.); д) ринкові (падіння цін на продукцію, зменшення обсягів збуту, зростання конкуренції та ін.); є) фінансові (кредитні, валютні, процентні та інші ризики, пов'язані з фінансовими і кредитними операціями); ж) соціальні (страйки, збільшення соціальних витрат); у з) політичні (зміна законодавства, пріоритетів; адміністративні обмеження, преференції та ін.); і) інноваційні, тобто ризики недосягнення очікуваних результатів наукових і інженерних розробок; ї ) регіональні, тобто ризики підприємницької діяльності з урахуванням різних країн і регіонів; к) галузеві, тобто специфічні ризики галузі підприємницької діяльності (промисловість, будівництво, сільське господарство, транспорт, фінанси та ін.); л) ризики зловмисних дій (шахрайство, вандалізм та ін.).

Систематичний ризик обумовлюється факторами зовнішнього оточення проекту, наприклад, зміна рівня інфляції, зміна умов оподатковування і інше. На прояви цього ризику учасники проекту впливати не можуть.

Несистематичні ризики безпосередньо обумовлені проектом, деякою мірою учасники проекту на них можуть впливати і управляти ними. Для управління ризиками необхідно проаналізувати і дати оцінку різних їхніх проявів.

Для оцінки рівню проектного ризику використовують певні методи.

У сучасній економічній практиці аналіз ризику поділяють на два види:

- якісний, головне завдання якого визначення чинників ризику, етапи і роботи, під час виконання яких ризик виникає, тобто встановити потенційні зони ризику, після чого ідентифікувати усі можливі ризики;

- кількісний, який застосовується для визначення чисельних розмірів окремих ризиків і ризику проекту в цілому. При кількісному аналізі ризику можуть використовуватися різноманітні методи.

Найбільш поширеними є: аналіз за допомогою бета-коефіцієнта, аналіз чутливості реагування, аналіз сценаріїв, метод експертних оцінок.

Аналіз ризику за допомогою бета-коефіцієнта В якості міри ризику в інвестиційній теорії використовується бета-коефіцієнт. Він виражає “ринкову чутливість” інвестиції, або на скільки змінюються доходи від капіталовкладень у порівнянні зі змінами ринкової ситуації, β = 1 означає, що зміни в доходності в точності повторюють зміни в ринковій ситуації. Значення менше ніж 1 характерні для проектів з низьким рівнем ризику, чия доходність більш стабільна, ніж ринок; значення більше ніж 1; свідчать про те, що доходи від цих проектів схильні до дуже сильного впливу з боку навіть незначних ринкових коливань. Хоча бета-коефіцієнт і слугує для вимірювання ризику, на практиці важко визначити його точне значення для конкретного інвестиційного проекту. Взагалі значення β визначають виходячи з да

них фондового ринку, звідки беруть відомості про доходність компанії (яка характеризується ціною її акцій)

Якщо компанія, акції якої котируються на фондовому ринку, розглядає інвестиційний проект, “типовий” для її ділової активності, то показник ризику для всієї компанії (її β) може слугувати показником рівня ризику даного конкретного проекту. Однак важче визначити рівень ризику проекту, який знаходиться за межами “нормальної” діяльності компанії. В цьому випадку можна оцінити бета-коефіцієнт проекту, використовуючи для цього бета-коефіцієнти тих компаній, в чиїй сфері “нормальної” діяльності знаходиться даний проект. Існують, однак, дві проблеми при використанні бета-коефіцієнтів інших компаній в якості бета-коефіцієнта для конкретного проекту:

- по-перше, всі ринкові котирування засновані на вимірюванні доходу на одну звичайну акцію (тобто доходу акціонера), а не на одиницю активів (тобто доходу організації). Бета-коефіцієнт акції відображає не тільки бета-коефіцієнт активів (той що повинен використовуватися в якості заміни при оцінці проектів), але і структуру фінансів компанії. Власники акцій вважають менш надійною ту компанію, в якій на одну звичайну акцію приходиться більше запозичених коштів, і це, безумовно, відображається на бета-коефіцієнтах;

- по-друге, вплив ризику проекту на сам проект може відрізнятися від впливу ризику проекту на всю організацію в цілому, тому що даний проект є лише частиною інвестиційного портфелю фірми. Як частина інвестиційного портфелю, рівень ризику проекту визначається його співвідношенням з ризиками інших проектів у цьому портфелі.

Використовуючи β, характерний для певного типу бізнесу, в якості β окремого інвестиційного проекту можна правильно визначити необхідну норму прибутку для дисконтування грошових доходів від інвестиційного проекту для визначення чистої дисконтованої вартості капіталовкладень.

Метою аналізу чутливості є визначення життєздатності проекту при зміні його деяких найважливіших параметрів, зокрема, оцінка того, як уплине зміна аналізованого параметра на чисту поточну вартість проекту.

Метою аналізу сценаріїв є розгляд результатів проекту (по чистій поточній вартості) по 3 сценаріям його розвитку:

· базовому, котрий був основою проведення аналізу чутливості;

· найкращому, оптимістичному, що відбиває представлення аналітика про, те наскільки покращаться умови реалізації проекту, якщо всі обставини реалізації проекту будуть краще запланованих.

· найгіршому, песимістичному, що показує наскільки невдалим виявиться проект, якщо умови його реалізації виявляться гранично гірше запланованих.

По кожнім сценарії визначається чиста поточна вартість проекту й імовірність його прояву. Кінцеві результати по кожному сценарію (визначаються як добуток чистої поточної вартості і ймовірності прояву кожного сценарію) складаються і по підсумковій сумі чистої поточної вартості судять про прийнятність проекту. Стратегічний інвестор зазвичай орієнтується на песимістичний сценарій.

Розрахунок ризиків при використанні методу експертних оцінок виконується в такій послідовності:

1. Складається перелік факторів ризику, обумовлених технічними, технологічними, організаційними, соціальними й іншими факторами виробництва.

2. Розробляється ранжирування факторів ризику. Для цього запрошуються 2-3 експерта, добре знайомих з сутністю розв’язуваної задачі. Кожному експерту надається перелік факторів ризику і пропонується оцінити пріоритетність й імовірність прояву фактора ризику. Результати оцінки представляють у формі таблиці 6.2.

Таблиця 6.2 Експертна оцінка факторів ризику.

Групи і фактори ризику	Імовірність прояву фактора	Середня оцінка імовірності	Пріоритет фактора, бал	Середня оцінка пріоритету
1 експ. (А)	2 експ. (В)	1 експ. (А)	2 експ. (В)

Імовірність настання кожного з факторів ризику оцінюється виходячи з наступної системи оцінок (по 100 бальній шкалі):

50 – про настання події нічого визначеного сказати не можна;

Рішення про шкалу оцінки пріоритетів (від 0 до 100 балів) приймається експертом самостійно.

3. Оцінка експертів піддається аналізу на їхню несуперечність, що виконується за такими правилами:

Правило (7.1) означає, що максимальна припустима різниця між оцінками двох експертів (по модулю) по кожному фактору повинна бути менше 50 балів. Правило (7.2) оцінює погодженість оцінок експертів у середньому по усіх факторах.

1. Визначається питома вага кожного фактора за наступною методикою.

Фактори з рівними пріоритетами поєднуються в самостійні групи. Для кожної з груп визначається питома вага групи факторів у загальній їхній сукупності. Першою операцією є визначення ваги групи з найменшим пріоритетом за формулою:

a - відношення, що показує у скільки разів перший пріоритет більш вагомий, ніж останній.

Другою операцією є визначення ваги інших груп за формулою:

Третьою операцією є установлення ваги кожного фактора ризику, що входить у групу. Це виконується шляхом розподілу ваги групи факторів на кількість факторів у групі.

Якщо пріоритети по групах факторів не встановлюються, то усі фактори мають рівні ваги і рівні 1:h.

2. Визначається ризик кожного фактора за формулою:

3. Результати розрахунку ризиків оформляються у формі табл.6.3

Таблиця 6.3 Розрахунок ризику виробничих факторів.

Групи і фактори ризику	Вага, частки од. бали	Імовірність прояву	Ризик, бали
Технічні фактори 1… Технологічні фактори i+1 Організаційні фактори…

4. Для факторів, ризик яких більше 10 балів, намічаються заходи щодо їхнього зменшення.

Під зниженням ступеню ризику розуміють скорочення ймовірності його виникнення та обсягу можливих втрат. Основні методи зниження проектного ризику:

- запобігання – просте відхилення від діяльності або обставин, що спричиняють ризик;

- передача – переклад відповідальності за ризик на іншу сторону, головним чином на страхову компанію;

- скорочення – проведення власних спеціальних заходів для обмеження розміру ризику, створення спеціальних систем запобігання збитку (системи контролю, безпеки, технічні засоби охорони, пожежогасіння та ін.);

- утримання – зберігання відповідальності за ризик, готовність і спроможність покрити всі можливі збитки за рахунок власних коштів.

Для зниження ступеня ризику застосовуються різноманітні засоби захисту: страхування, хеджування, розподіл ризиків між учасниками угод, гарантії, лімітування, резервні фонди, застава та ін.

Страхування є одним із найбільш поширених засобів зниження ризиків. Страхування – це відносини із захисту майнових інтересів господарських суб'єктів і громадян при настанні визначених подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, страхових внесків (страхових премій). У процесі страхування відбувається перерозподіл коштів між учасниками створення страхового фонду: відшкодування збитку одному або декільком страхувальникам здійснюється шляхом розподілу втрат на усіх. Число страхувальників, що внесли платежі протягом одного або іншого періоду, повинно бути більшим від числа тих, хто одержує відшкодування. Страхове відшкодування може дорівнювати або бути меншим від страхової суми виходячи з конкретних обставин випадку й умов договору страхування. Сума страхового відшкодування визначається різноманітними засобами залежно від системи страхування. Страхування оформлюється у вигляді договору. Договір страхування це двостороння угода між страхувальником і страховиком. Страхове покриття можна одержати щодо цілого ряду видів проектних ризиків. Відповідно до договору страхова організація бере на себе, як правило, ризик з проекту (втрати прибутку, політичний, страховий ризик, ризик неплатежу, втрати активів, дебіторської заборгованості, інфляційний ризик та ін.).

Хеджування – система укладання термінових контрактів і угод, що враховує можливість у майбутньому зміни курсів (цін), які зустрічні тим, що несуть ризик. Існують дві операції хеджування:

- хеджування на підвищення – біржова операція з покупки термінових контрактів або опціонів;

- хеджування на зниження – біржова операція з продажем термінового контракту або опціону.

Основними інструментами хеджування є ф’ючерси та опціони.

Ф’ючерсний контракт – угода між продавцем і покупцем фізичного товару або фінансового активу, з одного боку, і кліринговою палатою ф'ючерсної біржі – з іншого. Перевага ф’ючерсного контракту полягає в тому, що існує вторинний ринок для таких контрактів.

Опціон – це угода про продаж або купівлю права на купівлю або продаж ф'ючерсного контракту до визначеної дати за обговореною ціною, з оплатою покупцем відповідної премії. Опціон дозволяє його покупцю встановити мінімум або максимум ціни, яка його цікавить. Ризик покупця обмежений оплаченою ним премією, водночас як ризик продавця опціону стосовно зміни ціни потенційно не обмежений. Вигодами для покупця є: обмежений ризик (сума премій); контроль над значними обсягами товару при обмежених коштах; можливість установити максимум ціни під час очікування покупки або мінімум під час очікування продажу; можливість застосування різноманітних стратегій хеджування. Вигодами продавців опціонів є підвищений прибуток і збільшення потоків коштів.

Виявлені ризики інвестиційних проектів можуть бути розподіленими між ділянками угод. В угодах, де бере участь

банк, доцільне пайове фінансування проектів. У даному випадку формою розподілу ризиків можуть бути пули банків для фінансування значних кредитів, консорціуми з інвестиційними і промисловими компаніями.

Як правило, значні проекти здійснюються із залученням позичкового капіталу, у зв’язку з чим власник проекту повинен представити у фінансовий інститут письмове зобов’язання третьої сторони щодо сплати боргу у випадку відмови від його сплати позичальнику.

Лімітування – це встановлення ліміту, тобто граничних сум витрат, продажу, кредиту та ін. Застосовується у банках під час видання позичок при укладанні договору на овердрафт та ін.; власником проекту – під час продажу продукції проекту в кредит; інвестором – при визначенні сум вкладення капіталу та ін.

Резервні фонди формуються з метою покриття непередбачуваних витрат з проекту. Під час визначення суми резерву на покриття непередбачуваних витрат необхідно врахувати точність початкової оцінки вартості проекту і його елементів залежно від етапу проекту, на якому проводилася ця оцінка. Структура резерву на покриття непередбачуваних витрат формується на базі одного з двох підходів: визначення непередбачуваних витрат стосовно категорії витрат, наприклад на робочу силу, матеріали та ін. Подальше уточнення розмірів непередбачуваних витрат здійснюється за рахунок установлення взаємозв'язку з елементами структури поділу робіт на різних рівнях цього розподілу, у тому числі на рівні комплексів робіт. Поділяють резерв на загальний і спеціальний. Загальний резерв формується для покриття змін у кошторисі, спеціальний резерв включає надбавки на покриття зростання цін, асигнування для знову виявленої роботи з проекту та ін.

Створювана продукція проекту може бути запорукою при одержанні кредитів. Застава здійснюється у вигляді поступки прав – письмової контрактної угоди між кредитодавцем і позичальником, що деталізує зв’язок між терміном та умовами позики і закладного активу.