Основні аспекти соціологічного аналізу особистості і відповідні групи проблем соціології особистості

И

с(-~. '.:: '.V Л'.ї: '..- "ї■'.;-.-/..':. -;'■';' д V-.у:-- "д'д,д.;чддд ддддддд Од./,

За таким критерієм, як розмір доходу, населення України можна приблизно поділити на такі чотири групи: багаті, середня верства (заможніх), середня верства (які живуть терпимо) і бідні. До останніх, як правило, попадають безробітні, пенсіонери, які не мають додаткових доходів, працівники збанкрутілих підприємств та фірм і ті, хто місяцями не отримує заробітну платню і т.д.

■ф- Отже, суспільство є складгюструктурованою та багатовимірною будовою. Кожна особистість від народження до кінця свого життя в ньому може бути охарактеризована через набір властивих їй приписних та набутих статусів та відповідних їм соціальних ролей, а отже об'єктивно вона є членом одночасно багатьох соціальних груп та спільнот, які разом з соціальними інститутами та соціальними організаціями, системою соціальних відносин взаємодій і складають соціальну структуру суспільства.

4, 2. Соціальна стратифікація: поняття та види

У сучасному суспільстві існують групи, які мають значно більші ресурси багатства і влади, ніж інші, а отже, перебувають щодо них у більш привілейованому становищі. Іноді в буденному житті індивіди, що входять у ці групи, не уявляють собі ані розмірів та меж такої групи, ані власного статусу у цій складній соціальній системі. Однак без наукових знань реальної соціальної структури, характеру розподілу цінностей між різними фуками і ступеня нерівності між ними неможливо зрозуміти, як функціонує і розвивається суспільство. Сукупність знань, які характеризують саме ці аспекти соціального 95

життя, на думку вчених належать до теорії соціальної стратифікації.

* Соціальна стратифікація - це ієрархічно організована структура соціальної нерівності, яка існує в певному суспільстві в даний історичний проміжок часу. Таку ієрархічно побудовану структуру соціальної нерівності можна уявити як розподіл суспільства на страти (від лат. зігаіит - пласт, прошарок).

Розшароване, багаторівневе суспільство можна порівняти з геологічними нашаруваннями грунту або різнокольоровими пластами кондитерського виробу. Порівняно з простим нашаруванням соціальна стратифікація має принаймі дві суттєві особливості: ^по-перше, стратифікація с ранговим розшаруванням, коли вищі верстви

знаходяться у більш привілейованому становищі, ніж нижчі (стосовно ресурсів і можливостей розвитку): Ч>по-друге, верхні верстви, як правило, значно менші за кількістю членів

суспільства, що до них належать, аніж нижчі.

Те саме можна сказати і щодо інших верств, якщо їх розглядати послідовно зверху вниз. Однак у сучасних розвинутих суспільствах цей порядок порушується. Нижчі верстви в кількісному відношенні поступаються так званому «середньому класу».

Спроби пояснити механізм соціального розшарування привели до появи трьох взаємопов'язаних підходів до аналізу соціальної стратифікації.

Функціоналіетська школа в соціології пояснює нерівність, виходячи з диференціації соціальних функцій, які закріплюються за різними його групами в процесі суспільного поділу праці. Відповідно, на основі ієрархії соціальних функцій складається ієрархія соціальних груп, що їх виконують. Суспільство організує та відтворює нерівність за кількома критеріями, напрямками: ^,г?за рівнем доходу, одержуваного від виконання людиною своїх функцій, '-^:>освіти, ^с* володіння політичною владою, => соціальним престижем. Інакше кажучи, в результаті життєдіяльності суспільства в ньому утворюються великі групи людей, які концентрують у своїх руках більшу чи меншу частину суспільних ресурсів та набувають можливості ними розпоряджатись. Відповідно, в очах решти суспільства вони є більше чи менше престижними. Статуси, якими володіють люди, що до них належать, є по-різному бажаними для інших. В такий спосіб суспільство спрямовує прагнення, амбіції людей на досягнення статусів, які дають максимальну користь для нього і максимально комфортне становище для особистості. Відносна вада такого підходу фушщіоналістсьгої школи полягає в тому, що суспільство, як цілісна система, не може функціонувати без жодної, на перший погляд навіть найменш значущої, з набору соціальних ролей. Хоча, з іншого боку, кількість складних і особливо важливих для суспільства ролей є меншою, ніж кількість ролей простіших. А отже, до їх виконання повинні залучатися люди більш компетентні та активні, які також об'єктивно складають меншість серед членів цього суспільства. І навпаки - чим простіша роль, тим більша кількість людей може її виконувати. Вони природно змушені задовольнятися меншою частиною соціальних благ; що їм припадає в результаті розподілу.

^7"° РОЗДІЛ 4.

# Отже, соціальна стратифікація - необхідне, неминуче і універсальне явище, пов 'язете з природною різноманітністю функцій соціальних ролей.

Ієрархія функцій визначає ієрархію соціальних груп. Винагорода здійснюється у відповідності з роллю, а тому є справедливою. Стратифікація забезпечує оптимальне функціонування суспільства. Проте функціоналісти не могли пояснити, чому окремі ролі винагороджуються аж ніяк не пропорційно їхній питомій вазі, значущості для суспільства, наприклад, чому особи, що обслуговують еліту, одержують засвою працю більше, ніж їх колеги у звичайних умовах. Критики функціоналізму підкреслювали, що висновок про корисність ієрархічної побудови суперечить історичним фактам про соціальні конфлікти, які призводили до складних ситуацій, вибухів і часом відкидали суспільство назад.

Другим напрямком аналізу соціальної стратифікації можна вважати коифліктологічнжі підхід, тому що він аналізує це явище з позиції теорії конфлікту. Відповідно до нього соціальна стратифікація не є необхідною і неминучою, вона виникає з боротьби груп, з конфлікту між ними. ЇЇ визначають інтереси тих, хто знаходиться при владі, а тому стратифікація несправедлива й утруднює нормальне функціонування суспільства. К.Маркс, ятю можна вважати прихильником конфліктного підходу, пов'язує соціальну нерівність з різним становищем груп людей в системі матеріального виробництва, із відмінним їх ставленням до власності. Панує той, хто володіє засобами виробництва. Вся історія суспільства - це історія боротьби класів. За К.Марксом, з розвитком суспільства зростає соціальна напруженість, багатство нагромаджується в руках небагатьох, розвивається конфлікт; який завершується вибухом, ліквідацією експлуатації. Критики марксистської концепції виступили проти абсолютизації критерію ставлення до власності та спрощеного уявлення про соціальну структуру як взаємодію двох класів: імущих та неімущих. Вони посилалися на різноманітність страт; на те, що історія надає приклади не лише загострення відносин між стратами, але й зближення, стирання відмінностей між ними, а отже, і суперечностей.

В основі соціальної нерівності, за М. Вебером, лежать не лише володіння власністю й рівень доходів. Нерівність статусів дає змогу виконувати ту чи іншу соціальну роль та забезпечують можливість досягнення певного становища, а також рівень володіння реальною владою, зокрема, належність до тих чи інших політичних угруповань. Кожен з цих компонентів може забезпечити сходження «соціальною драбиною». В середні віки особливу роль у формуванні ієрархічної структури відігравала належність до певних статусних груп. У новітні часи в ряді країн найважливішим фактором, що забезпечує входження до найвищих верств, ставала партійна належність. Зокрема, у тоталітарному радянському суспільстві саме вона визначала близькість до владних структур й давала можливість досягти вищих щаблів соціальної ієрархії.

Ідея багатомірної стратифікації набуває розвитку у П. Сорокіна. Він виділяє три основні форми стратифікації і, відповідно, три види критеріїв: ► економічні, *• політичні, ► професійні. Всі вони пов'язані між собою. Люди, які належать до вищих верств, у якомусь одному відношенні, як правило, належать до тих самих верств і за іншими параметрами. Представники вищих економічних верств належать одночасно й до вищих політичних тощо. Ймовірно, складність і розмаїття сучасних соціальних утворень справді потребують при визначенні ієрархічної структури використання різних критеріїв стратифікації.

Незважаючи на різку відмінність функціоналістської та конфлікт ологічної парадигм,

СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА СУСПІЛЬСТВА ТА СПЕЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ

кожна з них має специфічну цінність для соціологів у відповіді на різні питанім. З точки зору конфліктної парадигми основним аргументом проти функціоналістів є те, що ноші не помічають рол» влади у формуванні та відтворенні системи стратифікації. Саме влади, а не функціональна необхідність формує відповіді на питання, хто виграє від стратифікації, хто займає вищі, а хто нижчі позиції, чому назріває конфлікт. Основним аргументом проти конфліісгологічної парадигми є те, що всі суспільства «ратифіковані. В кінці кінців, всі сучасні стратифікаційні системи індустріальних держав подібні, незалежно від того, на якій ідеологічній основі вони грунтуються. Влада може допомогти побудувати специфічну систему стратифікації, але відповідальність за неї в цілому несе все-таки система соціальних потреб (функціональна різноманітність),

У 70-80-х роках XX ст. набула розповсюдження тенденція синтезу фуикцюпаністського і а конфліктачогічного підходів. Найповнішого вигляду вона набула у працях американських учених Герхарда та Джин Лєнскі, які сформулювали еволюційний підхід до аналізу соціальної стратифікації. Вони створили модель соціально-культурної еволюції суспільства і показали, що стратифікація не завжди була необхідною та корисною. На ранніх етапах розвитку ієрархія практично відсутня, згодом вона з'являється внаслідок природних потреб, частково грунтуючись на конфлікті, який виникає в результаті розподілу додаткового продукту. З одного боку, стратифікація може служити функціональним потребам, винагороджуючи таланти, аз іншого боку, вже існуюча форма стратифікації має тенденцію до консервації довше, ніж того потребує функціональна необхідність (так твердять конфліктологи).

Д.Лєнскі також поєднав наголос функціоналістів на спільних цінностях та соціальній стабільності та наголос конфліктшюгів на розділених інтересах та нестабільності. В індустріальному суспільстві вона базується в основному на консенсусі цінностей можновладців і рядових членів суспільства. У зв'язку з цим винагорода буває і справедливою, і несправедливою, а стратифікація може сприяти або утруднювати розвиток зележно від конкретно-історичних умов і ситуацій. Ймовірно, що стратифікація одночасно спрощує певні аспекти суспільного функціонування, а деякі утруднює.

Увага! ^-^

Всі розглянуті підходи, аналізуючи феномен соціальної ^-\

стратифікації та причини його виникнення із власних позицій, дають

лише часткові знання, вони не є універсальними. Це означає, що ари аналізі

стратифікаційних явищ у кожному конкретному" випадку треба

враховувати як сильні, так і слабкі сторони цих

методолог ічних підході [і,

Суспільство не тільки допускає ієрархію статусного становища груп, окремих індивідів, що до них належать, але й сприймає її як джерело, імпульс для свого розвитку. Соціальна стратифікація вказує на нерівність у суспільстві, його поділ за певним критерієм чи їх сукупністю на стійкі трупи, які мають неоднаковий вплив на суспільне життя. Якщо соціальна нерівність потрібна для раціоналізації суспільного устрою, то проблемою залишається вибір критерію нерівності, який би забезпечив ■=> стабільність суспільства, ^г-> його прогрес.

Найчастіше для загального уявлення про соціальну ієрархію суспільства дті^гадтаоїтаЖ

98 РОЗДІЛ 4.

дохід, освіта, влада, престиж.

Дохід вимірюється в гривнях або доларах, які одержує окремий індивід (індивідуальний дохід) або сім'я (сімейний дохід) протягом певного періоду часу, скажімо, одного місяця або року.

Освіта вимірюється кількістю років навчання у школі, ліцеї, гімназії, технікумі, коледжі, університеті. Скажімо, початкова школа означає 4 роки, неповна середня

- 9 років, повна середня 1 і (і 2), коледж -4 роки, університет - 5 років, аспірантура

- З роки. Отже, професор має за спиною більше 20 років формального навчання. Інша ж людина може не мати і неповної середньої освіти.

Влада вимірюється кількістю людей, на яких розповсюджується прийняте Вами рішення. Влада - можливість нав'язувати свою волю або рішення іншим людям незалежно від їх волі. Скажімо рішення Президента України розповсюджується на всіх громадян, а рішення бригадира - лише на членів бригади.

Престиж: - повага статуса, яка склалася в громадській думці.

Система цінностей, яка панує в суспільстві, буде визначати домінанти у співвідношенні чотирьох критеріїв, У більшості закритих суспільств, зокрема тоталітарному (радянському), визначальною була наближеність до влади, доступ до прийняття владних рішень, що давало можливість піднятись на вершину соціальної піраміди за всіма показниками. Сучасне суспільство орієнтується на фінансовий успіх, досягнення якого відкриває більші перспективи і в набутті влади. * Дохід, ♦ влада, * престиж- і Щ-освіта визначають сукупний соціальний статус особистості, тобто її становите і ролі, в суспільстві, соціально-стратифікаційній структурі. Кожна привілейована страта об'єктивно прагне ■=>до закріплення і відтворення у спадкоємців свого престижного статусу,¹^ до перетворення власного набутого статусу у приписний для нащадків, чи, принаймні, ■=? для полегшення їм пронесу набуття привілейованого статусу. При тому, чим впливовішою є страта, тим більше в неї таких можливостей, наприклад, через передачу частини нагромаджених багатств у спадок, через створення умов для набуття кращої освіти тощо.

Якщо суспільство у процесі побудови стратифікційноїсистеми орієнтується на приписний статус особистості, то в результаті формується жорстка система стратифікації, обмежується доступ до привілейованих груп нових членів. Таке суспільство можна визначити як закрите. Класичними прикладами закритих суспільств є # рабовласницьке, # феодальне, ♦ кастове суспільство в Індії, залишки якого збереглися й нині. Суспільство, орієнтоване на набухни статус, який визначається завдяки: здібностям, особистій волі людини, вимагає від неї власної ініціативи, має рухливу систему стратифікації, є відкритті. Таке суспільство є "♦високоді-гнамічним, воно допускає "♦вільний перехід людей вверх і вниз по "соціальній драбині". Такими є сучасне індустріальне та постіндустріальне демократичне суспільство. В деяких країнах, в силу специфічних обставин,

СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА СУСПІЛЬСТВА ТА СПЕЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ 99

збереглася стратифікація змішаного типу, в якій пережитки станового закритого ладу доповнюються елементами відкритого суспільства (Великобританія, Японія).

Найдинамічнішим більшість соціологів вважають відкрите суспільство, у якому поділ на «верхи» та «низи» пом'якшується наявністю масового {(середнього кяасу». До нього належать люди, переважно із набутим соціальним статусом, який неможливо в повному обсязі відтворити у нових.поколіннях, і його досягнення вимагає від спадкоємців власних зусиль. Тому представниками середнього класу і в суспільстві, яке переймає ідеологію, систему норм середнього класу, високо цінується освіта, цілеспрямованість. Відповідно, все суспільство одержує могутній стимул до прогресу, грунтується на принципі конкуренції. Окрім того, середини клас розглядають як гарант стабільності суспільства. Для того, щоб просунутись по соціальній драбині та зберегти своїнабугки потрібен соціальний мир, відсутність антагоністичних суперечностей між стратифікаційними групами. Завдяки цьому і забезпечується стабільний розвиток суспільної системи в цілому.

Соціологи по-різному підходять до тлумачення поняття «середній клас», використовуючи неодинакові параметри для його виділення. Як правило, такі параметри, як ^«середній рівень доходів», & «усвідомлення себе як представника саме середнього класу» є занадто нечіткими і однобокими. Очевидно, треба шукати інтегральний параметр оцінки приналежності до середнього класу. Ним, на наш погляд, могла б бути наявність у представників цієї верстви розвинутого почутгя соціального оптимізму. Тобто впевненості у своїй здатності забезпечити собі та своїй сім'ї належні життєві умови нині та у близькій перспективі, дати своїм дітям «стартовий капі гал» перш за все у вигляді доброї освіти, яка забезпечить їм можливості для самореалізації та комфортне становище у соціумі.

Найсуттєвіші соціальні суперечності виникають у «двополюсному суспільстві» (багаті -бідні). Вони призводять до масштабних потрясінь і навіть руйнування суспшьної системи. «Суспільство середнього класу» ще називають плюралістичним. Сам середній клас складається з багатьох прошарків. Відмінності та суперечності між ними відносно слабкі, вони взаємно узгоджуються та нейтралізуються, вирішуються природним шляхом. Інакше кажучи, наявність багатьох прошарків з відносно різними неантагоністичними інтересами становить соціальну базу взаємної терпимості у відносинах між ними та плюралізму.

Всі розглянуті соціальні групи є лише відносно стабільними. В силу різних обставин вони можуть збільшуватися чи зменшуватися, а деякі з них повністю зникати із соціального простору. Кількісний склад, конфігурація соціальних спільнот, тип взаємин між ними суттєво впливають на життєздатність суспільства, а отже, як вже зазначалося, вимагають і певного управління соціальними процесами. Воно полягає, зокрема, у стимулюванні чи навпаки уповільненні переміщення людей з одних груп в інші, копи іде необхідно та можливо.

Кожна людина перемішується в соціальному просторі, в суспільстві, в якому вона живе. Іноді ці переміщення людина сприймає відчутливо і ідентифіковано, наприклад, переїзд із Києва у Львів або перехід із православної в греко-католицьку церкву, або з однієї сім'ї в іншу. Все це змінює позицію індивіди в суспільстві і свідчить про Його переміщення в соціальному просторі, Проте, існують там

7^ ™~ РОЗДІЛ 4.

переміщення людини, які важко визначити як соціальні не лише оточуючим її людям, але й їй самій. Наприклад, дуже складно визначити зміни становища індивіда у зв'язку із зростанням (або падінням) престижу, збільшенням або зменшенням можливостей використання влади, змінами доходу. Разом з тим, такі зміни в позиції людини в кінцевому підсумку відбиваються на її поведінці, системі відносин в групі, потребах, установках, інтересах і орієнтаціях. У зв'язку з цим важливо визначити, як здійснюються переміщування індивідів в соціальному просторі, які в соціології прийнято називати процесами мобільності.

Такі переміщення зумовлені як природними (зміни в життєвому циклі особистості: від народження до старіння), так і власне соціальними чинниками.

Поняття соціальної мобільності увів в соціологічний обіг П. Сорокіним у 1927 р. З того часу його активно використовують у соціологічних дослідженнях нерівності і буквально означає переміщення індивідів між різними рівнями соціальної ієрархії, яка визначається зазвичай з точки зору широких професійних і соціально-класових категорій. Ступінь соціальної мобільності часто використовується як показник рівня відкритості, рухомості суспільства і, навпаки, його консервативності, замкнутості. Відомо, що у станово-кастовому суспільстві соціальна мобільність майже відсутня, наприклад, у феодальному суспільстві кріпосний селянин не міг вільно змінити свій статус. У суспільстві буржуазно-демократичному соціальна мобільність проявляється особливо яскраво, даючи людині можливість переміщатися з однієї верстви чи страти в іншу; За часів СРСР соціальна мобільність найчастіше проявлялася в можливості перейти з лав робітників і селян до класу інтелігенції або управлінців, починаючи з майстра і закінчуючи найвищими державними і партійними чиновниками. В цілому можна стверджувати, що в суспільстві торгово-ринкових відносин можливість переходу людини, з однієї соціальної позиції в іншу не визначається лише родовими ознака­ми, а багато в чому залежить від самої людини, її активності, творчих здібностей, таланту і вольових якостей. Саме наявність або відсутність таких здібностей і якостей визначає рух людини з однієї верстви в іншу. Адже верстви ці, маючи свої якісні і кількісні характеристики, не відділені одіта від одної непрохідною стіною (як це має місце в кастовому або становому устрої суспільства), а скоріше мають розмиті кордони, вони нібито разом дифузно проникають одна в одну, що і визначає можливість цього руху людей (або окремих соціальних груп і спільностей).

Існує два основних типи соціальної мобільності: горизонтальна і вертикальна.

Горизонтальні соціальні переміщення проходять в рамках груп, що утворюються на підставі номінальних параметрів, наприклад, переїзд з одного місця проживання на інше, чи перехід працівника на ївшу роботу без просування по кар'єрній драбині. Вони самі по собі не означають «соціального росту» індивіда, хоча за певних обставин можуть прискорювати або уповільнювати його. Вертикальні соціальні переміщення передбачають перехід індивіда з нижчої страти у вищу чи навпаки.

СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА СУСПІЛЬСТВА ТА СПЕЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ 101

^^-"""'^ Увага! ^•••^^

.^-""'^ Роль «соціального ліфту» можуть відігравати н інші ^*⁴'-»^

^^" чинники, наприклад, одержання спадку. Такий варіант соціальної ^"*->-

^^ мобільності, як правило, з^е дише ее сприяє розвитку суспільства в цілому, але може і ^*_^»

^""^^ ускладнювати його, бо па верхні щаблі соціальної драбини потрапляють ^***"^

^**~«^ люди, які лише скористалися із здобутків інших, не давній ^^^

~~~~~*^^ нічого суспільству. _^""***"*^

В сучасному відкритому суспільстві оптимальним засобом для страти­фікаційної мобільності, «соціальним ліфтом» вважається освіта. Набувши вищого рівня освіти, працівник підвищує і свою фахову кваліфікацію, може виконувати більш складну та відповідальну робочу, і це дає йому підстави для одержання вищої винагороди за вкладену працю, допускає до прийняття владних управлінських рішень, створює можливості для користування певними привілеями.

До речі, відомий промисловець А. Нобаїь, вважаючи неморальним передачу у спадок великих багатств, заповів свої кошти фонду, що виплачує найпрестижніші у науковому світі премії тим, хто своєю працею прискорює прогрес науки, а отже і людства в цілому і на цій підставі заслуговує бути зачисленим до суспільної еліти, користуватися не лише повагою, але й більшими матеріальними ресурсами.

Відкрите суспільство передбачає високий рівень соціальної мобільності, тобто можливість горизонтальних та вертикальних соціальних переміщень. Водночас воно є плюралістичним і терпимо ставиться до різних форм єамореаяізації особистості, допускає різний рівень лояльності до самого себе. А це можна розглядати як одну з передумов виділення в ньому ще однієї стратифікаційної групи - маргіналіє. Термін походить від латинського «ас) таг§тет» - скраю, збоку. Ним позначають «нетипових» представників своєї соціальної спільноти, які, як правило, формують власне соціальне середовище, створюють свою субкультуру, дистанціюються від своєї соціальної верстви.

РОЗДІЛ 4-

і 02

^ Категорією "маргіналії'¹ ряд соціологів також позначає і людей, які в силу різних обставин втратили, чи добровільно відмовились від зв 'язків не лише з тією стратою, з якої вони вийшли, але й з суспільством в цілому. Це - декласовані елементи, люмпен - пролетаріат. Наявність обмеженої кількості таких людей різні дослідники пояснюють по-своєму, трактуючи це як наслідок соціальної конкуренції (аутсайдери, що «зійшли з дистанції»), або як «природнезло», що з'являється в суспільстві само собою, наприклад, особливостей психологічного складу індивідів і яке необхідно контролювати та обмежувати.

Особливо масово серед цих людей розповсюджуються небезпечні для суспільства форми поведінки, якщо вони поповнюються індивідами, котрих суспільство «виштовхує» з себе (безробітні) і не може налагодити з ними необхідних взаємоприйнятних контактів, системи соціального захисту та соціальної реабілітації.

♦ Отже соціальна мобільність надзвичайно важлива характеристика суспільства. За його критеріями можна порівнювати різні типи суспільства з погляду динамічності чи задубілості його соціальних структур, вводити поняття відкритого чи закритого суспільства, демократичного або тоталітарного режиму і т. д. Наслідки соціальної мобільності (позитивні, негативні) відбиваються і на інди­відах, і на суспільстві в цілому. Просування уверх тісно зв'язане з політичним розвитком, інтелектуальним, науковим прогресом, формуванням нових ціннос­тей і соціальних рухів. Рух вниз веде до вивільнення вищих верств від малоко­рисних елементів. Найважливіше те, що посилена мобільність сприяє дестабілізації суспільства за всіма його параметрами. Інший можливий результат - витіснення найбільш здібних членів суспільства з процесу мобільності або ж за межі даного суспільства як такого, що неминуче віддзеркалюється негативно і на долі самого суспільства. Від тієї чи іншої реакції суспільства на наслідки мобільності залежить можливість або неможливість подолання нестабільності, яку вона викликає.

Отже, узагальнюючим поняттям для наукового визначення і розуміння відно­син між.людьми з приводу розподіл)' влади, власності, престижу, присвоєння всіх видів ресурсів є "соціальна стратифікація". Соціальні відмінності стають соціальною стратифікацією, коли групи людей вишукуються ієрархічно впро­довж шкали нерівності, яка виражається в різниці доходів, освіти, влади, пре­стижу, віку, етнічної приналежності або за допомогою якоїсь іншої ознаки. В сучасних високорозвинутих суспільствах існує багато стратифікаційних кри­теріїв, за якими можна ділити будь-яке суспільство.

Стратифікації притаманні декілька системних властивостей: © соціальність (позабіологічність) цього явища: ® традиційність, оскільки нерівність стано­вища різних груп людей зберігається протягом всієї історії цивілізації; ® уні­версальність, тобто її історична зумовленість не заперечує можливості оцінки її оптимальності стосовно конкретного суспільства; ® функціональність, тоб­то визнання її історичної неминучості передбачає, відмову від методологічного сприйняття соціальної нерівності як зла, небажаного в суспільстві феномена, що дозволяє соціології перейти від виконання ролі соціальної критики, від про­яву ціннісного почуття справедливості ("нерівність — архаїзм, пережиток застарілих соціальних форді') до наукового аналізу реальних відносин між людь­ми, причин і умов їх існування, їх одвічності і корисності для функціонування

£__стт_і№сл^^_________________________________________________________________________

СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА СУСПІЛЬСТВА ТА СПЕЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ 103

Особливостямирзвитку соціальної структури українського суспільства на

протязі XXст. є:

Асоціальна структура стала менш жорсткою, рухливішою;

Аз 'являються економічні класи, верстви і страти з відповідною системою соціальних

конфліктів і супуречностей; Послаблюються існуючі у суспільстві стратифікагайні обмеження; А? 'являються нові канали підвищення статусів, посилення горизонтальної та

вертикальної мобільності; ^-активізуються процеси марглналїзагяї, яка породжує феномен "нових бідних ", перехід

населення в переважно нижчі страти; >осиовним критерієм соціальної стратифікації стає прибуток; Ау формуванні високостатутних груп посилюється роль освіти і престижу: ^змінюються якісні і кількісні параметри соціальної структури українського суспільства.

Якщо на початку 90-х рр. XX ст. за показником здоров'я Україна посідала 40-е місце в світі, то на початку XXI ст. вона перемістилася у другу сотню. За рівнем життя наша країна у 2002 р. займала 141-е місце, перед Бангладеш. Конго, Зімбабве, Щорічно населення України зменшується в середньому на 400 тис. осіб. За переписом населення 2001 р. чисельність населення скоротилася за період з попереднього перепису на 3 млн. чоловік і становило трохи більше 49 мли. чоловік. Якщо рівень життя еліт, вищої верстви за ці роки значно зріс, то у більшості населення він різко знизився. Зубожіння населення, жебрацтво, безпритульність стають звичайним явищем.

Соціальна структура українського суспільства, зазнавши суттєвих, змін порівняно з радянським часом, зберігає чимало його рис. Щоб позбутися їх і вийти на рубіж "суспільства середнього класу", потрібна трансформація, економічне піднесення країни.

•Ж Отже, вивчення соціальної структури та соціальної стратифікації, тенденцій їх розвитку має не тільки науковий, але й практичний інтерес, бо дає змогу визначити оптимальні для суспільства напрямки прогресу. Зокрема, нині в українському суспільстві актуалізується проблема запобігання його розвитку по шляху формування двополюсного закритого суспільства і переходу до відкритого суспільства з масовим та впливовим «середнім класом», яке розглядається як соціальна база плюралізму та демократії, створює передумови для самореалізації особистості у бажаних для суспільства галузях.

Резюме

1. Суспільство відрізняється складною структурою і багатогранними стосунками відношеннями. Соціальна структура - це внутрішня будова суспільства, сукупність його елементів і взаємозв 'язків між ними.

2. Найважливішими елементами соціальної структури суспільства є соціальні статуси, ролі, індивіди, соціальні групи та спільноти, соціальні організації та інститути об'єднанні стійкими зв'язками, відносинами і взаємодіяли!.

3. Статуси пов 'язані між собою соціальними функціями, які проявляються через соціальні відносите Якщо статуси бають нам статичну, то ролі - динамічну картину суспільства, індивіди, займаючи той чи інший статус, виконують між собою соціальну взаємодію. Сукупність статусів і ролей складає фундамент соціальної структури суспільства. їх кількість, порядок, їх розташування, характер, залежності один від одного визначають зміст конкретної структури конкретного суспільства,

4. Вивчення соціальної"структури суспільства, тенденцій її змін має велике прикладне танення для державних органів, які здійснюють управління макросоц'шльними процесами, так і для окремого індивіда, котрий планує свою життєву кар 'єру і прагне обрати оптимальні варіанти поведінки в соціальному просторі.

5. Спільноти і групи формуються в суспільстві внаслідок процесів соціальної диференціації та стратифікації. Ці процеси описують за допомогою номінапьпих та рангових параметрів соціальної структури суспільства. Знання цих параметрів дає можливість соціологам визначити природу таких базових характеристик суспільства. як гетерогенність та соціальна нерівність.

6. Поняття соціальної стратифікації відображає наявність у певному суспільстві численних соціальних утворень, представники яких різняться між собою нерівним обсягом влади та матеріального багатства, прав і обов 'язків. привілеїв і престижу. В такому ієрархічно вибудованому розподілі соціокультуриих благ знаходить свій вираз сутність соціального розшарування, з допомогою якого суспільство отримує можливість стимулювати одні види діяльності та взаємодії, толерантно ставитися до інших та боротися з небажаними.

7. Знаючи, з яких соціальних спільнот і груп складається суспільство, яке.місце па ієрархічній драбині вони займають, якими є їхні потреби та інтереси, якими цінностями вони керуються і які моделі поведінки властиві для їх членів, ми можемо оцінити соціальний потенціал суспільства в цілому та окремих соціальних груп, правильно спланувати політичні та маркетингові кампанії, прогнозувати перебіг великих макросоціальних процесів та поведінку окремих індивідів.

Запитання для роздумів, самоперевірки, повторення

1. З яких класів, верств, груп складається суспільство''

2. Що означає категорія "соціальна структура суспільства'"?

3. За якими параметрами соціологи виділяють соціальні спільноти?

4. Якими є критерії диференціації населення?

5. Кого Ви відносите до представників "вищого класу", "середнього класу", "нижчого класу"?

і 04

РОЗДІЛ 4.

СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА СУСПІЛЬСТВА ТА СПЕЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ 105

6. Якою с соціальна структура сучасного українського суспільства?

7. Що впливає на трансформацію соціальної структури суспільства?

8. Чим різняться між собою поняття "класова структура", "соціальна структура", "соціально-класова структура"?

9. Що є спільного і відмінного в "теорії класів" і "теорії стратифікації""? ІО.Чому узагальнюючим поняттям для наукового визначення і розумним відносин між людьми з приводу розподілу влади, власності, престижу, присвоєння видів ресурсів вважаються "соціальна стратифікація"?

11. Які Ви знаєте критерії соціальної стратифікації?

12. Що розуміють під "стратифікаційною системою"?

13. Які Ви знаєте типи стратифікаційних систем?

14. Що таке "соціальна стратифікація"?

15.Чим відрізняється горизонтальна соціальна мобільність від вертикальної

соціальної мобільності?

іб.Які причини соціальної нерівності? Чи може нерівність бути справед-ливою?

17. Кого можна віднести до маргінальних верств населення?

18. До якої страти Ви відносите себе і членів Вашої родини?

ТЕМА 5

ОСОБИСТІСТЬ У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ ЗВ'ЯЗКІВ

Суспільство - це світ людей. Людина живе у цьому світі. Вона в ньому народжується, розвивається, стає особистістю. Через нього сприймає певні знання, цінності, норми поведінки. Через нього включається в різні види діяльності, взаємодіє з оточенням, набуває певного соціального становища. З усім цим пов 'язана ціла І низка таких важливих соціологічних понять, як соціалізація, соціальні статуси і ролі, структура особистості, девіантна поведінка і т.д., соціологічному аналізові яких і присвячена ця тема.

\_\ План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

5.1 Поняття особистості. Особливості соціологічного аналізу особистості.

5.2. Соціалізація особистості; сутність, агенти, етапи.

5.3. Соціальний статус і соціальні ролі особистості

5.4. Соціальна структура особистості.

5.5. Соціальні регулятори діяльності та проблеми девіантноїповедінки.

5.6. Соціальні типи особистості.

5.7. Носі тенденції взаємодії людини і суспільства у сучасних умовах.

5.1, Поняття особистості. Особливості соціологічного аналізу особистості

^ Особистість ~~ інтегральна (цілісна) сукупність соціальних властивостей людини, що формується та видозмінюється протягом усього життя людини у результаті стадної взаємодії внутрішніх та зовнішніх чинників її розвитку, активної взаємодії із соціальним середовищем.

10?!

РОЗДІЛ 4

ОСОБИСТІСТЬ

ИСЖМІ СОЦІАЛЬНИХ ЗВ 'ЯЖ1

Формування особистості є результатом включеносгі людини до існуючої системи соціальних відносин шляхом засвоєнім нею соціальних функцій, а також усвідомлення своєї приналежності до соціуму.

Поняттям "індивід" позначається людина як окремий представник людського роду. Він є основою формування особистості. Тобто особистість є результатом розвитку індивіда, найбільш повним втіленням його людських властивостей.

Соціальні властивості особистості є проявом у її поведінці та діяльності соціальних відносин політичних, економічних, сімейних тощо. Проте кожна людина по-різному відбиває ці відносини, Вони ніби проходять крізь фільтри індивідуальності, утворюючи неповторний синтез соціального та індивідуального.

^кОтже, кожна особистість є унікальною, неповторною і саме у цьому виявляється її самоцінність, її право на суспільне визнання, шанування гідності.

Особистість - людина, як посій певних, неповторних якостен.інднвід - один із представників роду людського, окрема людина.Лющта - узагальнюючий образ людського роду в цілому.

Якщо індивід повторює риси всіх інших людей, то особистість завжди оригінальна, оскільки тут маються на увазі тільки ті, якості, які притаманні даній людині. Зівідси, кожна людина, з одного боку, - індивід (один із роду людей), з і іншого - особистість (людина, яса мас свою індивідуальність), і якщо поняті* "людина" та "індивід" об'єднують всіх людей, то особистість відрізняє їх один від одного.

Індивідуальність - це успадковані й набуті, особливі й специфічні якості (природні, фізіологічні, психологічні, соціальні і т.дл, які відрізняють одну людину від інших,

У понятті особа розкриваються предметні ознаки індивідуальності щодо окремих еоідалнліх обЧ ктів труї ^^ окремі соціальні верстви у життєдіяльності суспільства. Якщо поняття "особистість"

вжііваєтьсястосовіююжіюьщоджш,іх>іюівгггя'^?соба''соціш]ьнусугшстьшодшш конкретизує узагальнено.

Сучасні досягнення наук про людину, передусім - ■ фізіології, психолога, соціології,

накопичені ними конкретні наукові результати дозволяють виділити у сукупності властивостей людини певні структурні компоненти, труни властивостей, котрі утворюють так звані рівні структури особистості:

> перший рівень - це генетично обумовлені, успадковані компоненти структури особистості, психофізіологічні задатки;

>другий рівень - індивідуадьио-психологічні властивості, ідо формуються на основі генетично обумовлених;

>третій рівень - соціально значущі компоненти, ті властивості, які формуються під впливом соціальних зв'язків та відносин, у процесі діяльності люпини.

Увага! ""■'-'

Не тільки біологічні особливості людини впливають на

формування соціально значущих властивостей, а й соціальні якості

мають здатність змінювати психофізіологічні характеристики людини. Добре

відомо, що активна творча праця продовжу* працездатний вік

людини.

Наукові дослідження підтвердили гіпотезу про глибинний взаємний зв'язок, взаємну обумовленість зазначених компонентів структури особистості.

* Спрощені уявлення про однозначну генетичну чи соціальну обумовленість

формування особистості не підтверджуються сучасною наукою. Людина

від народження має не тільки певні передумови для розвитку вищих

психічних властивостей - інтелекту, мислення, мовлення, але й схильності

до певних, типів поведінки, видів діяльності. Однак без відповідного

соціального середовища, навчання і виховання закладені природою потенції

людини не трансформуються в реальні її властивості. Структуру

особистості слід розуміти як складну єдність двох взаємо протикаючих

структур - психофізіологічної та соціальної, ця єдність с відносно стійкою,

забезпечує цілісність особистості, її самоусвідомлення.

Особистість є предметом вивчення багатьох наук, філософія розглядає

особистість як суб'єкт творчості, здатний пізнавати і змінювати себе та оточення.

Психологія вивчає особистість як комплекс психічних властивостей, станів та

процесів, акцентуючи увагу на індивідуальних відмінностях людей.

Соціологія ж прагне виявити в особистості соціально-типове, з'ясувати зміст і особливості формування особистості і розвиток її потреб у нерозривному зв'язку з функціонуванням і розвитком соціальних груп та спільнот. Вона акцентує увагу на вивченні закономірностей зв'язків особистості і суспільства, особистості і групи, регуляції і саморегуляції соціальної поведінки. Соціологічний аналіз особистості -це погляд на її духовний і життєвий шлях через призму способу мислення та способу життя конкретного суспільства та його складових соціальних груп.

"Соціологічна теорія особистості" досліджує особистість як об'єкт і суб'єкт соціальних відносин нарівні взаємозв'язків із соціальними групами та спільнотами. Вона оперує такими поняттями,як "людина", "індивід", "особистість ", "особа ", "індивідуальність ", "соціальний статус", "соціальна роль", "соціалізація", "соціальна структура особистості", "види соціальної поведінки ", "соціальна адаптація", "соціальний тип особистості", " соціальна активність", "соціальна поведінка " та ін.

* Людина вивчається як елемент соціальної системи, представник різноманітних соціальних утворень, соціальних спільнот, соціальних інститутів та організацій. Досліджуються проблеми інтеграції особистості до складу різних соціальних спільнот, процеси взаємозв'язку особистості і суспільства, особистості і соціальної групи (спільнот).

ОСОБИСТІСТЬ У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ ЗВ 'ЯЗЮВ [ 09

* Лк елемент усіх без винятку соціальних спільнот, всіх соціальних систем, особистість сама є складною системою — сукупністю всіх своїх численних соціальних якостей, котрі с елементами структури особистості. Досліджуються проблеми типології особистості, аналізу тих властивостей, що складають її структуру.

* Особистість досліджується в соціологічній теорії як об'єкт виливу з боку суспільства та його структур. Досліджуються проблеми формування особистості, її розвитку під впливом певної культури, взаємозв'язку з певними соціальними спільнотами, а також проблеми виховання, освіти, соціалізації особистості.

* Особистість виступає не лише об'єктом, але й суб'єктом суспільних змін, діючою істотою, творцем соціальних спільнот і суспільного розвитку, джерелом суспільного життя. Досліджуються проблеми соціальної активності особистості, процеси регуляції та саморегуляції соціальної поведінки, фактори і критерії соціальної активності.

5.2. Соціалізація особистості: сутність, агенти, етапи

Будь-яке суспільство витрачає багато зусиль для того, щоб його члени успішно засвоювали культурні надбання Р норми, А цінності, Р>ідеї, Асоціальний досвід, використовуючи для цього систему освіти, виховання, різноманітні засоби підтримки культурних стандартів життєдіяльності.

У результаті реалізації суспільних зусиль кожігу людину можна, до певної міри, вважати продуктом соціальних відносин, наслідком впливу на неї соціального середовища. Суспільство намагається системно впливати на розвиток особистості. Воно використовує свою культурну підсистему — механізми навчання і виховання для перетворення природних потреб, інстинктів індивіда в соціально значущі регулятори його поведінки. Водночас людина, як правило, не є пасивним результатом впливу суспільства (оточення). Важливою складовою формування особистості є її самодіяльність, самонавчання і самовиховання. Формуючи себе як особистість, індивід здобуває можливість завдяки своїй цілеспрямованій активності здійснювати вплив на оточення - окремих людей, соціальні групи і суспільство в цілому. Відбувається діалектична взаємодія індивіда із соціальним середовищем. Закладені в людині психобіологічні задатки перетворюються за допомогою суспільства та за активної участі самої людини у соціально значущі, соціально-типові властивості особистості, що дають їй змогу брати повноцінну участь у суспільному житті.

Особистість є причиною і наслідком усіх змін у суспільстві. Вона водночас виступає об'єктом і суб'єктом соціальних відносин, соціального

?

розвитку. Перше обумовлено прагненням бути належним до соціуму, а
друге- прагненням активно взаємодіяти з ним, змінювати його відповідно
ш.....

до своїх уявлень шляхом виявлення творчої індивідуальності в процесі

опанування соціальних норм і функцій, здійснення різноманітних видів діяльності.

♦ Складний і тривалий процес включення індивіда до системи соціальних зв 'язків та відносин, його активної взаємодії з оточенням, у результаті якої він засвоює зразки поведінки, соціальні норми і цінності, необхідні для його успішної життєдіяльності у суспільстві, називається соціалізацією.

І 10

РОЗДІЛ 5.

Будь-яке суспільство висуває певні вимога до розвитку особистості, створює систему сприяння формуванню соціально бажаних властивостей людини, тих властивостей, що схвалюються оточенням. Разом з цим, у суспільстві існує система покарань за відхилення поведінки людини від соціальних норм, суспільних вимог. Соціалізація є основним механізмом взаємодії суспільства і особистості. В процесі соціалізації формуються основні властивості особистості, які забезпечують її життєдіяльність у суспільстві.

!♦ Агенти соціалізації- це люди та установи, діючи соціальні суб'єкти, за допомогою яких людина соціалізується завдяки процесам навчання, комунікації, прилучення до культури. Першим у житті агентом соціалізації є сім 'я, де відбувається рання соціалізація. Результати батьківського виховання у значній мірі визначають особистість, її подальше суспільне життя. Чимале значення мас також взаємодія з однолітками як засіб формування відповідальної, самостійної, принципової, здатної до співпраці особистості. Від результатів цієї взаємодії залежить вміння у подальшому оптимально вибудовувати взаємини з оточенням.

Процес соціалізації не завершується в дитинстві, а продовжується протягом усього життя, оскільки людина повинна постійно опановувати нові ролі, виконувати нові функції. Зміна умов життєдіяльності зумовлює додаткові вміння та навички, спонукає засвоювати нові ефективні зразки поведінки.

На певних стадіях життя людини роль агентів соціалізації виконують ^дошкільні установи, ^неформальні організації, навчальні заклади, Партія, ^трудовий колектив. Деякі інститути соціалізації мають вплив на формування особистості протягом усього життя. Це - Фзасоби масової інформації, ^громадська думка. Схвалення оточення, референтної групи потрібне людині для успішної соціалізації.

Соціалізація не є одностороннім впливом оточення на особистість, наукові дослідження процесу соціалізації (Ж.Паже, Дж. Мід) виявили активну роль індивіда в процесі засвоєння соціального досвіду.

Соціальна психологія процес соціалізації індивіда розділяє на два етапи: соціальну адаптацію та інтеріоризацію,

ОСОБИСТІСТЬ У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ ЗВ 'ЯЗКІВ І і і

# Соціальна адаптація - це процес пристосування індивіда до умов життєдіяльності, до рольових функцій та норм поведінки, до форм соціальної взаємодії, що склалися у спільноті, до якої інтегрується індивід.

& Інтеріоризація - процес включення соціальних норм і цінностей до внутрішнього світу людини, тобто заміни зовнішніх санкцій самоконтролем. На цьому етапі кількісне накопичення прийнятих індивідом норм, засвоєних ним цінностей переходить у нову якість, що виявляється у зміні поведінки людини під впливом змін у структурі

особистості.

Інтеріоризація є свідченням успішної соціальної адаптації індивіда. Показниками неуспішної адаптації є незадоволеність людини соціальним середовищем, до якого вона інтегрується, бажання вийти за його межі, а також її поведінка, що відхиляється від норм, вимог середовища.

Якщо розглядати соціалізацію індивіда як процес його інтеграції до складу певної соціальної спільноти, то можна виділити певні рівні такої інтеграції, а саме: об'єктивну (соціально-економічну), в результаті якої людина обіймає певну позицію, положення в структурі спільноти; функціональну, що обумовлює виконання людиною певних функцій, ролей; нормативну, що визначає готовність людини діяти певним чином для досягнення власних цілей, узгоджених з цілями діяльності спільноти; міжособистісну, що визначає ставлення оточення до індивіда, оцінку його взаємодії з ним.

5.3. Соціальний статус і соціальні ролі особистості

Соціалізація починається вранньому дитинстві і не припиняється посуті до глибокої

?

старості. Вона охоплює всі процеси прилучення індивіда до культури: його навчання і виховання, взаємодію з іншими людьми, засвоєння ним, цінностей, норм суспільства, ® різних соціальних ролей і видів сумісної діяльності, набуття певних прав і обов'язків поглядів, звичок і т.д. В результаті людина з біологічної істоти поступово перетворюється в істоту соціальну, здатну жити і діяти в суспільстві. Лким чином особистість інтегрується до суспільства? Завдяки приналежності до різноманітних соціальних спільнот, шляхом засвоєння норм та цінностей, що склалися у цих спільнотах на даному етапі їх розвитку, особистість стає членом

суспільства.

Ми живемо у стратифікованому суспільстві, тобто у суспільстві, де має місце соціальна нерівність. Окремі члени суспільства і соціальні групи різняться між собою за ^рівнем багатства й доходів, ^обсягом владних повноважень і ^доступом до політичної влади, за рівнем освіченості і престижністю професії, і завдяки цьому - вони займають неоднакове місце у соціальній ієрархії.

Розрізняють статуси соціальний і особистий.

112 РОЗДІЛ 5.

Ш Соціальний статус - це становище індивіда (або групи людей) у системі соціальних зв'язків і відносин, що обумовлюється її приналежністю до певної соціальної спільноти та визначає сукупність її прав та обов 'язків. Статус людини формується різноманітними ознаками, серед яких є ті, які успадковуються - ^ стать, ♦ етнічна приначежність, * соціальне походження, а також ті, які людина здобуває завдяки власним зусиллям - ♦ освіта, ♦ професія, ^ доходи тощо. Відповідно до цього розрізняють статус аскриптивний (приписаний) і статус здобутий.

Соціальний статус - становище індивіда в суспільстві у відповідності з його статтю, віком, походженням, освітою, гласністю, сімейним станом тощо.

Приписаний - одержаний незалежно від бажання болі й зусиль самого індивіда (наприклад, стать, національність, раса, успадкований титул та ін.).

Здобутий - одержаний завдяки волі й зусидьлям самого індивіда (наприклад, освіта, кваліфікація, посада, почесне звання та ін.).

¥ Особистий статус - становище індивіда в малій групі (сім 'я, частина трудового, навчального колективу тощо), яке визначається становленням до нього оточуючих людей (наприклад, працівник: працелюбний, відповідальний, ініціативний, комунікативний, компетентний, старанний; начальник: справедливий, добродушний, вимогливіш, уважний, стриманний, наполегливий.}. Будь-яку людину можна охарактеризувати за допомогою певного статусного

набору - це сукупність усіх статусів, що має конкретна людина. Але її положення

у суспільстві визначає так званий головний статус.

Якщо соціальний статус визначає місце індивіда в суспільстві, то - особистий його позицію в середовищі безпосередньо оточуючих його людей.

^Особистий статус — це становище людини в малій (первинній) групі, що обумовлюється тим, як ставляться до нього оточуючі.

У соціології використовують також поняття соціальна позиція та соціальний престиж (франц. ргеаіще - авторитет, престиж:). Поняття "соціальна позиція" відображає усвідомлення особистістю своєї належності до певної спільноти, інтереси і цінності якої людина розцінює як свої власні та прагне реалізувати їх у своїй діяльності. Важливо розуміти, що люди, котрі об'єктивно за своїм походженням або належністю є членами однієї спільноти, можуть ототожнювати себе з іншою, свідомо відстоювати її інтереси. Самосвідомість людини як суб'єктивний чинник формування її соціальної позиції, як правило, відбиває складну сукупність соціальних зв'язків і відносин, складність соціальної структури суспільства.

ОСОБИСТІСТЬ У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ ЗВ 'ЯЗКІВ

У відповідності до пануючої у суспільстві системи цінностей, суспільна свідомість порівнює окремі соціальні групи, належних до них людей за статусними ознаками та вибудовує їх ієрархію.

♦• Співвідносна оцінка, яку дає суспільство статусу особи або соціальної групи, називається соціальним престижем.

Соціальний престиж тісно зв'язаний у суспільній свідомості із престижем професії. Останній є відображенням у суспільній свідомості відносної цінності різних видів діяльності, професій з огляду на відповідні їм рівень оплати, складність праці, рівень відповідальності виконавця, необхідний рівень фахової освіти. Оцінки престижності є дієвим регулятором поведінки членів суспільства, вони значною мірою визначають структуру професійної зайнятості, різні види соціальної мобільності, перебіг інших процесів у суспільстві.

В емпіричних соціологічних дослідженнях престижність позиції визначається за допомогою таких індикаторів, як Урівень освіти, У престиж: професії та Урівень доходів (добробуту). Інтегральний показник називають соціально-економічним індексом позиції (узагальненим статусом).

Інтеграція особистості до соціального середовища забезпечується не лише шляхом обіймання статусної позиції, а й засвоєнням особистістю відповідних соціальних ролей. Виконуючи соціальні ролі, людина безпосередньо включається у життєдіяльність різноманітних соціальних груп.

У сучасному суспільстві кожна людина виконує низку ролей, скажімо, •студента, • громадянина держави, • сина, • члена спортивної команди, «клієнта, • покупця та інші. Уся сукупність соціальних ролей, що виконується однією особистістю, називається рольовим набором Людина не є абсолютно вільною у виборі та виконанні ролей. Набір ролей визначається її соціальним положенням у конкретній соціальній структурі - демографічній, сімейно-родовій, економічній, професійній, політичній тощо.

Щ Соціальні ролі -це певні способи дій, поведінки індивіда (або групи), які відповідають прийнятим у суспільстві нормам та здійснюються залежно від соціального статусу.

Якщо сам статус визначає позицію людини в суспільстві (учень, студент, військовий, дружина), то соціальна роль - функція, яку вона виконує нею в даній позиції. Функції (рольові дії) в кожному суспільстві визначаються загальноприйнятими в ньому нормами і часто закріплюються в різних документах (законах, правилах, інструкціях, статутах і т.д.). Американський антрополог Р.Лінтон вважає соціальну роль динамічним аспектом соціального статусу особистості. Ще давні римляни говорили: "Що дозволено Юпітеру, не дозволено бику".

Вимоги оточення (у вигляді приписів, побажань, очікувань) щодо виконання
певних соціальних ролей втілюються у конкретні соціальні норми (погша -
правило, взірець, керівне начало).
__..... - — розділ 5.

щСоціальні норми - сукупність, зобов'язуючих принципів, правил,

еталонів, вимог, встановлених суспільством, соціальними спільнотами

чи уповноваженнями суб'єктами для регулювання соціальних відносин,

діяльності і поведінки соціальних суб "єктів на всіх рівнях і у всіх сферах

людської.'життєдіяльності.

Для забезпечення належного виконання вимог створюється система

соціальних санкцій позитивного і негативного характеру. Санкції існують тому,

що далеко не всі члени суспільства належним чином виконують свої ролі.

Головне призначення санкцій - привести поведінку людини у відповідність до

соціальної норми, застерегги людину від порушень.

Санкція - засіб регулювання спільнотою поведінки своїх членів, з метою стимулювання бажаної поведінки і припинення небажаної, для забезпечення впорядкованості, внутрішньої згуртованості й безперервності суспільного життя. Позитивні санкції: формальні позитивні санкції - публічне схвалення з боку «лади, вручення почесної грамоти, грошової нагороди, нагородження орденами, медалями, спорудження пам'ятників тощо;неформаяьні позитивні санкції —слава, шаноба, повага, визнання авторитету, схвалення з боку оточення, у засобах масової інформації.

Негативні санкції:формальні негативні санкції-- покарання передбачені законом (застереження, зауваження, штрафи, арешт, ув'язнення, позбавлення грома-дянських прав, конфіскація.майна тощо};пефврмазіьпі негативні санкції — громадських осуд, огуда висловлювання подиву, незадоволення, відмова подати руку, підтримувати товариські с пі о сун ки т огц о.

З огляду на зміст суспільних вимог розрізняють:

Правові санкції - система передбачених законом покарань і заохочень за певні дії. Етичні санкції - система заохочень, доган, зауважень, які випливають із визнаних моральних принципів.

Сатиричні санкції - системо насмішок, глузувань, яких зазнають люди, що поводяться інакше, ніж прийнято.

Релігійні санкції - нагороди і покарання, передбачені системою догматів, вірувань будь-якої релігії за їх додержання чи порушення.

Отже, у нормативній структурі ролі виділяють чотири конструктивні елементи:

5> описання типу поведінки, що вимагається при виконанні ролі;

^> припис - вимоги щодо виконання ролі;

Ч> оцінка виконання або невиконання припису;

^ санкція — позитивні або негативні наслідки дій у рамках вимог¹.

Соціальна роль є важливим засобом реалізації творчого потенціалу особистості, її розвитку, розкриття здібностей. Виконання ролі вимагає від людини певного обсягу знань, вмінь, досвіду, відповідного інтелектуального та психоло­гічного напруження. Людина формує ставлення до виконання своєї ролі - від активного, цілеспрямованого, творчого, відповідального до байдужого, пасивного. Порівнюючи результати виконання ролі з аналогічними діями інших людей, кожен з нас формує самооцінку, знаходить додаткові стимули для подальшого самовдосконалення особистості.

ОСОБИСТІСТЬ У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ ЗВ'ЯЗКІВ І І 5

Якщо рольові вимоги не відповідають внутрішнім потенціям особистості, її статусу, то виникає конфлікт між роллю та людським "Я". У таких випадках, як це показав ще З.Фрейд, спрацьовують захисні психологічні механізми -людина знаходить аргументи на користь своєї поведінки, виправдовує себе, але нерідко під впливом почуття тривоги, провини, постійної психологічної напруги людина відмовляється виконувати певні ролі, звільняється з роботи, розлучається, змінює коло спілкування.

Наприклад, людині зі статусом батька "слід" любити свою дитину, турбуватися про її матеріальне забезпечення, добре виховання, всебічний розвиток і т.д., якщо ж замість цього батько виявляє байдужість до дитини, достатку сім'ї, вдається до пияцтва, а >,сс виховання зводиться до грубого окрику, "давання ремінця", статусна роль не виконується.

Р.Лінтон дослідив рольовий конфлікт, що пов'язаний з маргінальним (перехідним) статусом особистості. Вважається, що пересічній людині важко дасться одночасне виконання різноманітних ролей, вона виконує їх по черзі. Огатусно-рольовий конфлікт виникає також унаслідок того, що оточення висуває несумісні, часом протилежні за змістом вимоги до виконання різних ролей однією людиною.

^Властивості особистості, що сформувалися у наслідок виконання нею певних ролей, змінюють структуру особистості. Соціальний статус людини, як і статус групи, до якої вона належить, мають вирішальне значення у формуванні властивостей особистості, зі зміною статусу діапазон властивостей особистості розширюється.

5,4, Соціальна структура особистості

Особистість як сукупність соціальних властивостей має цілісність та характеризується структурою. Основними елементами структури особистості є соціальні статуси і ролі, спрямованість, соціальна активність (потреби, цінності тощо).

Соціальна Структура ОСОбиСТОСТІ:* інтегрованість особистості у соціальне середовище (статус, ролі);» спрямованість особистості як Ті домінуюче соціально зумовлене ставлення до соціальної дійсності, що оточує людину;* соціальна активність особистості та її здатність до саморегуляції поведінки, життєвий контроль.

Джерелом активності людини є її потреби - внутрішній психологічний стан людніш, відчуття нестачі чогось, Цей стан регулює активність, стимулює діяльність, спрямовану на здобуття того, чого не вистачає. Задовольняючи власні погреби, людина створює нові умови, які обумовлюють виникнення нових потреб.

Отже, потреби є засобом розгортання діяльності людини. Погреби людини утворюють систему, що мас ієрархічну будову. Американського соціального психолога А. Маслоу вважаеіь засновником ієрархічної теорії потреб. Він відокремив такі потреби:

Иб

РОЗДІЛ 5.

0) потреби в їжі, воді, одежі, повітрі, теплі, сексі тощо;

СІ) потреби у захисті від фізичної і психологічної небезпеки;

0) потреби відчувати причетність до подій (соціальні);

№ потреби поваги з боку оьочення (начальників, підлеглих), визнання, самоповаги;

Ф потреби у реалізації своїх можливостей (самовираження), Потреби формуються під впливом умов життєдіяльності людини, залежать від реальних можливостей людини і суспільства. Вроджені потреби є тащютрольними, підпорядкованими соціальним. Людина, задовольняючи свої потреби, на тільки зважує на свої можливості, але й вирішує питання щодо дозволеності бажаного з огляду на моральні вимоги. Потреби більш високого рівня стають актуальними для людини у міру задоволення ним, хоча б частково, потреб нижчого рівня. Пріоритет соціальних потреб над природними, вітальними підтверджений багатьма іншими дослідженнями.

Потреби людини бувають неусвідомленими (їх називають потягами) та усвідомленими. У процесі усвідомлення потреб у людини формується інтерес до діяльності, який трансформується у мотив з врахуванням ціннісних орієнтацій особистості. Фіксація потреб у формі ціннісних орієнтацій, усвідомлення реальних можливостей їх реалізації, а також визначення конкретних способів та засобів їх досягнення -усе це необхідні складові процесу адекватного відображення потреб у свідомості людини, формування мотивів до діяльності.

Інтерес - це конкретна ферма усвідомленої потреби, реальна причина діяльності особистості, спрямованої на задоволення цієї потреби.

Найвищою потребою людини є потреба у самовираженні, у реалізації її потенціалу. Для самовираження особистості характерне наступне: 'активне сприйняття дійсності, здатність добре у ній орієнтуватися;' сприйняття людей такими, якими вони є;'безпосередність у вчинках та спонтанність у вираженні своїх думок і почуттів; 'концентрація уваги на тому, що відбувається назовні, а не у внутрішньому світі, власних почуттях і переживаннях;'почуття гумору;'розвинуті творчі здібності;'неприйняття умовностей, але без демонстративного їх ігнорування;' домінуюча стурбованість благополуччям інших людей, а не власним;'спроможність глибоко розуміти життя, дивитись на нього "відкритими очима", оцінювати події об'єктивно; 'вміння налагоджувати з оточенням оптимальні стосунки.

Цінності особистості — це відносно стійке та соціально обумовлене ставлення особистості до об 'ектів духовного та матеріального світу, уявлення людини про найбільш значущі, важливі цілі життя та діяльності, а також; засоби їх досягнення.

Ціннісні орієнтації - соціальні цінності які спрямовують діяльність та соціальну поведінку в особистості і поділяються нею.

$к Основою для визначення мети діяльності людини є ціннісні орієнтації -
орієнтації особистості стосовно соціальних цінностей. Саме вони,
закріплені життєвим досвідом, спрямовують діяльність, регулюють
поведінку особистості. Ціннісні орієнтації є продуктом соціалізації
індивіда. Сформована система ціннісних орієнтацій особистості
_____ забезпечує Т/ становленняякактивного суб'єкту соціальної діяльності.

ОСОБИСТІСТЬ У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ ЗВ 'ЯЗКІВ 1! 7

Соціальна активність розпочинається з формування у людини стану готовності до діяльності, що виникає: внаслідок відображення дійсності, певних її об'єктів у свідомості відповідно до потреб та інтересів особистості, її ціннісних орієнтацій. Цей стан людини, що передує конкретним виявам її активності, називається спрямован істю особистості.

Як суб'єкт соціальних відносин особистість характеризується соціальною активністю, здатністю впливати на оточення, змінюючи його і себе. Причому активна діяльність особистості лише годі є продуктивною, коли вона узгоджується з культурними надбаннями суспільства.

Спрямованість особистості--за В. Хмелько): ідєйно-пояітична - містить у собі різні сторони суб'єктивного ставлення людини, до певних ідеологій, класів, націй, держав, спільнот і політичних організацій; соціально-культурна - становленая до праці інших видів неполітичної діяльності, їхніх безпосередніх, умов, сім'ї, до інших малочисельних соціальних груп; моральна - включає моральні орієнтації, яків відображають суб'єктивне.

особгістїсне ставлення людний до інших людей і самої себе;

5.5, Соціальні регулятори діяльності та проблеми девіантної

поведінки

Як суб'єкт соціальних відносин особистість характеризується соціальною активністю, здатністю впливати на оточення, змінюючи його і себе. Причому активна діяльність особистості лише тоді є продуктивною, коли вона узгоджується з культурними надбаннями суспільства, коли її поведінка взаємозв'язана з оточуючими і має соціальний характер.

І

& Соціальна поведінка — це дії людини стосовно суспільства, інших людей, природи і речей. Діяльність і поведінка особистості детермінується, тобто обумовлюється, обмежується не лише внутрішнім механізмом мотивації, взаємодії потреб. інтересів, цінностей особистості. Ззовні на поведінку людини впливають існуючі у суспільстві норми.

0 Соціальна норма - це типовий зразок дії, еталон поведінки, що приписується індивіду, який діє у певній ситуації. Виходячи із власної системи цінностей та у межах соціальних норм, що ззовні регулюють поведінку людини, вона визначає спрямованість своїх дій, свою активність.

Соціальні норми як регулятори соціальної взаємодії існують об'єктивно стосовно людини. У процесі соціалізації особистості соціальні норми інтеріоризуються в елемент системи саморегуляції поведінки, формуючі» рівень культури особистості. Водночас, далеко не всі нормативні вимоги соціального оточення і далеко не для всіх людей соціальні норми стають регуляторами поведінки. Тобто суспільство намагається врегулювати поведінку своїх членів, але зробити це у повній мірі не

вдається. ______ _,_____™_ш„_______^™____„___^

і І 8 РОЗДІЛ 5.

За своїм характером соціальна поведінка може бути найрізноманітнішою: альтруїстичною або егоїстичною, законослухняною або протизаконною, серйозною або легковажною, коректною або грубою і т.д.

Унаслідок різноманітних причин духовного, економічного, політичного характеру в суспільстві завжди є люди з девктптою поведінкам! поведінкою, що відхиляється від прийнятих у суспільстві ціннісно-нормативних стандартів.

Один з засновників теорії структурного функціоналізму американський соціолог Р.Мертон розробив класифікацію девіантної поведінки, основною причиною якої він вважав розрив між цілями суспільства та соціально прийнятними засобами досяі нення цих цілей. Більшість членів суспільства визнають пануючі у ньому норми і цінності, прагнуть реалізувати їх легальними, тими, що схвалюються суспільством.

Основи! види девіантної поведінки (за Р. Мєртоном):

& конформізм - повне прийняття цілей суспільства і способів їх досягнення;

® інноваційнії - людина визнає цілі суспільства, але намагається реалізувати їх новими, нетрадиційними засобами (рекет, крадіжки, зловживання тощо);

» ритуалічм - людина не визнає суспільні цілі та цінності, однак дотримується прийнятих "правил гри", діє відповідно до суспільних уявлень про припустимі засоби досяглі єн ня ціл ей;

• ескейпізм (ретритизм)-- відхід, втеча людніш від соціальної дійсності, людина не визнає ні ціпі, ні засоби їх досягнення (анархія, наркоманія, бродяжництво та ін.);

& бунт, заколот - вїлікидаючи суспільні цінності, цілі та засоби їх реалізації, людина активно їм протидіє, прагне замінити їх новими (тероризм, радикалізм та ін.) '.

• Розрізняють позитивну і негативну девіацію. У періоди, коли суспільні відносини зазнають суттєвих трансформацій, у кризові моменти розвитку суспільства прояви девіантної поведінки збільшуються.

ДевїаНТНа Поведінка }' широкому розумінні ЦЄ будь-які дії, які не відповідають щ'шльним нормам і стереотипам, даного суспільства.

ОСОБИСТІСТЬ У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ Тв 'ЛІКІВ

Позитивна девіація:)*-самопожертвування, >надпрацездатність,>героїзм. Негативна девіація: > тероризм,>крадіжки,>суїцид,Уііині;ім та ін.

Основні форми:"*' злочинність, > пияцтво і алкоголізм, > наркоманія, У проституція, У гомосексуалізм. У аномія.

уУ Увага! \.

*>^ Поширення алкоголізму та наркоманії пов'язують^ч^

у^і неспроможністю деяких членів суспільства адаптувалися до^ч.
^У вимог- соціального середовища, бажанням сховатися від життєвих V
-/негараздів. Крайньою формою втечі від реалій життя є самогубство (суїциді.^-.^
\. Суспільство намагається всіляко протидіяти негативним проявам девіантної *^
^ч. поведінки, здійснювати її профілактику. Головною альтернативою цим *У
^ч^ негативним явищам є розвиток соціальної творчості, ^У

^ч^ удосконалення форм і засобів виховання особистості. *ґ

5,6. Соціальні типи особистості

У структурі соціальних властивостей людини можна виділити загапьносоціальїгі риси, що характеризують її як і іроду ісг суспільного розвитку; а також такі ачастивості ктарі відображають входження людини до складу певних соціальних спільностей -етнічних, професійних, статевих, вікових тощо. Індивіди, які включені у процеси соціальної взаємодії, наділені безліччю різноманітних властивостей, виявити та дослідити які практично неможливо. Отже, коли йдеться про особистість як члена еусгшшсгва,яюїсьсішіьноти,маюіьн типи особистостей.

1 & Соціальний тип особистості - певний фіксований набір суттєвих, І таких, що повторюються, соціальних властивостей особистості, що І виявляються у її свідомості та поведінці.

Прояви індивідуального в людині опосередковуються соціальним. Водночас, індивідуальність людини не розчиняється у соціальному, роблячи її унікальною, неповторною. Типові, відносно стійки, такі, що повторюються, поєднання соціальних та індивідуальних властивостей особистостей, які знаходяться у конкретних умовах життєдіяльності, є підставою дія типологізаціїособистостей.

Якщо соціальне в людині домінує над індивідуальним, формується демократичний тип особистості. Якщо ж, навпаки, індивідуальне переважає соціальне, формується особистість авторитарного типу. Толерантний тип особистості (для якого характерне терпиме ставлення до думок, поглядів, ідей, вірувань тощо, які не збігаються з власними) і конформний тип (пристосування особистості до пануючих думок, поглядів, ідеалів, стандартів поведінки тощо) формуються внаслідок самодетермінації процесу розвитку особистості.

Соціологія особистості оперує поняттями ідеального, базисного та реального

(модального) ТИПІВ Особистості: 'ідеальний - сукупність особистісних властивостей, яка, на думку сучасників, с бажаною, відіграє роль еталона, взірця; 'базисний - сукупність властивостей, яка дає змогу якнайкраще адаптуватися до конкретних умов життєдіяльності у даний час, у суспільстві; •реальний — сукупність спільних для членів суспільства, типових властивостей особистості, що переважають на даному етапі розвитку суспільства

РОЗДІЛ 5.

Якщо перші два типи особистості описуються теоретично, виділяються досить умовно, то реальний тип конструюється на основі результатів конкретних соціологічних досліджень.

Відомий український соціолог Є.Головата враховуючи особливості розвитку нашого суспільства протягом 70-их рр. після більшовицької революції 1917 р. і останього десятиріччя XX ст., запропонував соціально-історично типологію особистості з трьома головними типами:

Перший тип характеризується духовною обмеженістю та інстиктивним потягом достадностї.

Другий тип виник у часи застою, коли відбувався процес відокремлення особистості від держави, політичної системи, її роздвоєння.

Третій, або "перехідний" тип особистості характерний для сьогодення. Йому властиві такі риси: *недовіра будь-якої влади; ♦потяг до релігії; ♦відмова від політичного життя; ♦ роздвоєння свідомості тощо.

Соціально-історична типологія особистості (за Є.Тоіюшаою):особистість, "розчинена" у суспільстві, особистість, відчужена від суспільства, "перехідний" тип особистості.

Проблема діагностики властивостей конкретної особистості набула за останній час актуальності. Методи соціально-психологічної діагностики активно використовуються у профорієнтаційній роботі та в процесі професійного добору персоналу.

Домінування гуманістичних начал у роботі з людьми обумовлює добір для кожного такого типу діяльності, який відповідає нахилам, інтересам та здібностям особистості, рівню її освіченості та культури. Діяльність, що у найкращий спосіб відповідає властивостям особистості, стає продуктивною, стимулює творчість та прагнення до постійного вдосконалення.

У процесі соціально-психологїчної діагностики використовують різноманітні методи та методики: ♦ спостереження, * аналіз документів та продуктів діяльності людини, ♦ анкетування, * тестування, ♦ моделювання ситуацій (стажування, виконання конкретних завдань, імітація професійної діяльності).

^Тестування, як метод емпіричного соціологічного обстеження, передбачає стандартизовану процедуру опитування (або виконання певних завдань) респондентів, що проводиться з метою отримання надійної інформації про деякі властивості особистості. За результатами тестування можна оцінити ступінь практичної готовності індивіда до виконання певних завдань, його здатність набувати нові навички та вміння, розширювати діапазон наявних властивостей.

Для підвищення рівня об'єктивності результатів соціально -психологічної діагностики використовують науково обґрунтовані комплекси тестів - тестові батареї. Для складання сощ'ально-психологічного портрету особистості застосовують батарею тестів, що містить понад два десятки методик, серед яких Фтести інтелекту, ^здібностей, а також тести досягнень- ^установок, ^мотиваційні, ^інтересів, Фтести суб 'єктивних оцінок суспільних явищ. У сучасному тестування щораз

ат^лтгшлше^аі^^ „_________________

ОСОБИСТІСТЬ У СИСТЕМ СОЦІАЛЬНИХ ЗВ'ЯЗКІВ 121

5.7 Нові тенденції взаємодії людини і суспільства у сучасних умовах

Формування особистості відбувається у конкретних соціальних умовах. Духовний і технологічний стан суспільства визначають ступінь гармонійності, всебічність розвитку особистості:

► з одного боку, особистість - це комплекс суспільних відносин, властивостей, що

сформувався на вимогу оточення; *■ з другого, людина — це активний суб'єкт, який змінює відносини у суспільстві. Більшість дослідників вважають стан сучасного суспільства кризовим, а взаємодію між суспільством та особистістю - проблемною. Сучасне суспільство в процесі своєї еволюції поступово втрачає можливості регулювання взаємодії соціальних систем, мобілізаційного впливу на них унаслідок їх дроблення, функціонального розшарування, ослаблення взаємозв'язків між окремими системами життєдіяльності суспільства - господарством, політикою, наукою, ідеологією.

Як вже підкреслювалося, ідентифікація особистості (самоусвідомлення своєї приналежності до певних соціальних спільнот) є єдиним способом інтеграції людини до системи соціальних звязківта відносин. Руйнування механізмів самоідентифікації обумовлює атомізацію ("розпорошення") суспільства, воно втрачає свої національно-державні обриси, перетворюючись у глобальне світове співтовариство.

На кожному етапі свого розвитку суспільство висуває певні вимоги до розвитку особистості, реалізація яких дозволяє людині успішно інтегруватися до соціального середовища. Скажімо, сьогодні ця успішність обумовлюється комунікативними властивостями людини, її комп'ютерною грамотністю, знанням іноземних мов тощо. Технічна і технологічна модернізація виробництва спричинилася до зміни характеру праці, що вимагає від працівника високого рівня фаховості, компетентності, творчості, самодіяльності.

Якщо у доіндустріальному суспільстві положення людини у системі соціальних зв'язків та відносин визначалось аскриптивними ознаками статусу - 'вікам,»статю, • етнічною приналежністю, • походженням, • родоводом, • спадщиною, то у сучасному суспільстві соціальний статус визначається переважно 'результатами

Однак, із суспільної точки зору найбільш важливими властивостями особистості є:

0 її здатність узгоджувати власні цілі діяльності із суспільними,
відповідальність за вчасні вчинки, за наслідки своєї діяльності;

* здатність до аналізу та адекватної оцінки суспільних явищ, самокритичність, загальний рівень культури, освіченість.

У сучасному світі, насиченому різноманітними конфліктами, для ефективної суспільної взаємодії усе більш важливими стають такі властивості особистості, як взаємна довіра, толерантність, визнання і повага до чужих цінностей, звичаїв, традицій, вірувань, гуманізм та духовність.

Украй важливого значення набуває формування розвинутої екологічної свідомості особистості, оскільки людство сьогодні переживає вирішальний момент своєї історії - воно практично вичерпало наявні природні ресурси і увійшло в епоху планетарної кризи усіх сфер життєдіяльності, котра може завершитись глобальною катастрофою.

Усвідомлення глобальних проблем сучасної цивілізації та заіроз, що виникли для людства на початку третього тисячоліття, призвело до постановки на порядок денний світового співтовариства питання щодо переходу на шлях сталого розвитку, що задовольняє потреби сучасності без створення небезпеки для існування наступних поколінь.

*• Сучасне українське суспільство переживає період системної трансформації - реформуються економіка і політика, глибокі зміни відбуваються у духовному житті народу. Успіх процесу державотворення залежить від рівня консолідованості суспільства, здатності усіх його членів об'єднати зусилля для досягнення спільної мети - побудови економічно розвинутої, демократичної, правової держави - рівноправного члена світового співтовариства. Визначена новою стратегією економічного та соціального розвитку України орієнтація на інноваційно-технологічну модель розвитку підносить роль людського фактору - головного носія і суб'єкта інноваційних перетворень. За цих умов формування особистості, зорієнтованої на особисту причетність до реформування, суспільну солідарність, особисту відповідальність за те, що відбувається у нашому

1 суспільстві, набуваєвирішального для побудови нового суспільства значення.

Резюме

/. Соціологія особистості - спеціальна соціологічна теорія, що досліджує широке коло питань взаємозв'язку особистості з суспільством, соціальними спільнотами і групами.Предметом соціології особистостей є дослідження особистості як соціального типу процесу її формування і розвитку її потреб, соціалізації.

2. Особистість " - поняття, яке вводиться для виділення, наголошення неприродної (надприродної соціальної) сутності людини та індивіда!), тобто акцент робиться на соціаяьгюму.Коокна людина, яка і "явилася у світі, починає поступово засвоювати людську.культуру, набувати свої особливості, входити в суспільство, самостверджуватися серед інших людей і ставати особистістю.

РОЗДІЛ 5

ОСОБИСТІСТЬ У СИСТЕМ СОЦІАЛЬНИХ ЗВ 'ЯЗЮВ

і?. Якщо у доіндустріальиому суспільстві нерівність його членів накопичувалась, діяв висхідний ланцюжок статусного зростання: багатство - освіта - престиж- - влада, то у сучасному суспільстві існує інша модель розподілу нерівностей, сформувалась система дисперсійних (розсіяних) нерівностей - розходження рангів тих самих людей за різними статусніши ознаками. Вирішальну роль у формування статуси відіграють ознаки, що здобуті індивідом у наслідок власних зусиль. Соціальні ролі це способи поведінки, які відповідають прийнятим у суспільстві, спільноті нормам та здійснюються у залежності від статусу особистості. Сукупність социшьно-фунтиональних ролей, що виконується конкретним індивідом утворюють його рольовий набір.

4. Соціальна структура особистості відбиває її інтегрованість до складу суспільства (статус, ролі), спрямованість особистості та її соціальну активність, її здатність до саморегуляції поведінки, життєвий контроль.

5. Соціальні норми як регулятори соціальної взаємодії існують об'єктивно встосовно людини. У процесі соціалізації особистості соціальні норми інтеріоріауються в елементи системи саморегуляції поведінки, формують рівень культури особистості- відносно стійку систему знань, цінностей і норм поведінки особистості. Поведінка, що відхиляється від прийнятих у суспільстві цїннісно-нормативних. стандартів, називається девіантною.

6. Соціальний тип особистості - певний фіксований набір суттєвих, таких, що повторюються, соціальних властивостей особистості, що виявляються}' її свідомості та поведінці. Для соціально-психологічної діагностики властивостей особистості використовуються різноманітні методи та методики: спостереження, аналіз документів та продуктів діяльності людини, анкетування, тестування, моделювання ситуацій (стажування, виконання конкретних завдань, імітація професійної діяльності).

7. Ступінь гармонійності, всебічності розвитку' особистості визначається духовним та технологічним станом суспільства.

Дата добавления: 2014-01-04