Основні ступені і форми освіти

Соціологія досліджує і внутрішню структуру системи освіти, насамперед у плані наступності окремих ступенів і ланок. Причому тут основна ідея - безперервність. У сучасному суспільстві, строго говорячи, немає ні закінченої, ні повної, ні тим більше вищої освіти. Ці терміни тільки означають досягнутий людиною визначений рівень освіти. Сучасна людина, у принципі, повинна учитися усе своє життя. Можна виділити формальну освіту - школа, вузи аспірантура, докторантура і неформальну - навчальне телебачення, Інтернет, самоосвіта, клуби за інтересами, культурні установи.

Дошкільна освіта

Вона представлена системою дошкільних установ, які у кращі для вітчизняної системи освіти роки відвідували більше половини дітей. Дитячий садок покликаний допомагати сім'ї у вихованні. Головні і перші педагоги дитини - її батьки, які найчастіше не мають необхідних знань. Існує гіпотеза, що саме на цій сходинці виховання й освіти дитини суспільство несе найголовніші втрати.

Л.Толстой помітив: «Від мене до шестирічної дитини - один крок, від немовляти до шестирічної - величезна відстань». Всі основні задатки і здібності дитини формуються саме в цьому віці, далі випливає розвиток, шліфування цих якостей дитини. Звичайне для сучасної школи співвідношення: одна обдарована дитина на десять школярів. За даними американських соціологів і педагогів, якщо застосувати весь педагогічний арсенал у дошкільному віці, тих дев'ять дітлахів з десяти будуть навчатися в школі на рівні обдарованих дітей.

Школа

Наступний ступінь - школа, яка є основним базисним інститутом у сучасній системі освіти, найбільшим досягненням цивілізації. Дійсно, знання алфавіту вводить людину в храм духовної культури. Зверніть увагу, що перші школи, університети у будь-яких країнах з'являлися при храмах.

Первісне стадо людей перетворюється в суспільство після появи фігури вчителя. Без довіри до нього, віри в його здатності не можна будувати Храм науки. Авторитет учителя, його матеріальний і соціальний стан у суспільстві прямо визначають якість освіти. Якщо обдарована молодь не йде в аспірантуру, то на десятки років уперед задається рівень академічної науки в країні. Це теж найцікавіші соціологічні проблеми освіти.

Введення загальної обов язкової середньої освіти зіграло з нами злий жарт. Проблема полягає в тому, що для народного господарства, сучасного виробництва не потрібно, щоб усі люди мали середню освіту. Справа в тому, що характер і зміст роботи найчастіше не відповідають їх освітній і культурній підготовці. Звідси незадоволеність роботою, висока плинність кадрів. У свій час строгий контроль за виконанням Закону «Про загальну освіту» призвів до процентоманії (за даними статистики, у нас відсівалося, не отримуючи середньої освіти, 2-3 відсотка молодих людей, у США -20 відсотків), завищувалася реальна успішність, примусово виштовхувалися «важкі» старшокласники в спецу чилища, профтехучилища, школи для розумово відсталих дітей. Тепер, здається, вітчизняна освіта перегнула ціпок в іншу сторону. Багато підлітків (за деякими даними, до одного мільйона) ніде не учаться, як говориться, проходять вуличні університети.

Взагалі, співвідношення освіти і професійної діяльності -найцікавіша філолофсько-соціологічна проблема. Системі освіти навряд чи під силу відслідковувати освітні запити суспільства, оперативно реагувати на них. Коли освіта не використовується у всій її багатстві, виникає думка про її академічність, необхідність скорочення навчальних програм. Завтра виявляється недостатність отриманих знань, починають стверджувати про неспроможність системи освіти, необхідності проведення реформ.

Освіта, черпаючи свій зміст у процесах людської діяльності, повинна нести в собі деякий випереджувальний момент. Насамперед тому, що її отримують в основному люди в молодому віці і запас знань покликаний забезпечувати майбутній розвиток суспільства, його виробництва і культури. Крім того, у знаннях, насамперед гуманітарних, міститься нерозмінний фонд людської цивілізації, що є підставою для саморозвитку людини, ЇЇ повноцінної життєдіяльності.

Позашкільна освіта

капіталу не у виробництво, а в людину, могутній розвиток усієї позаринкової сфери.

Цікавить соціологів також оптимальне сполучення загальноосвітньої і професійної підготовки. Чи треба в школі учити професії чи обмежитися політехнічною освітою? Чи потрібно учням займатися на уроках продуктивною працею, чи необхідно за неї платити?

Професійна освіта

Наступний ступінь - професійна школа, представлена технікумами, профтехучилищами, тепер ще й коледжами, вузами різного типу. Головна проблема - професійний вибір при переході від загальноосвітньої до професійної школи. Що визначає професійний вибір, як, через які канали можна вплинути на нього? Більшість соціологічних досліджень освіти зосереджено саме тут. Справа в тому, що суспільні потреби в професійній підготовці й особисті устремління школярів не завжди збігаються.

Реально у вузи України надходять не більш ЗО відсотків випускників шкіл. В результаті відбувається катастрофа життєвих планів, ілюзій.

В даний час усе більший розвиток отримує система післядипломної освіти - аспірантура, докторантура, отримання другої спеціальності, інститути і факультети підвищення кваліфікації, стажування тощо. Тут теж багато цікавих для соціології питань. Досить сказати, що, за даними соціологів, до 60 відсотків випускників вузів змінюють свою професію з різних причин. Виникають дуже непрості запитання: як допомогти в професійному удосконалюванні за новою спеціальністю, який набір фундаментальних знань треба давати студенту, щоб такий перехід був менш хворобливим тощо.

У сучасних українських умовах вища школа змінює структуру підготовки фахівців під могутнім тиском нових соціально-економічних умов і факторів, стає масовою друга вища освіта. У вищому і середньому спеціальному навчальному закладах відкриваються нові спеціальності і спеціалізації, пов'язані з такими сферами соціального життя, як управління, бізнес, фінанси, екологія тощо.

В даний час нова проблема для вищої школи -незатребуваність, безробіття серед осіб з вищою освітою. Безробіття стало «розумним». Так, у 2000 році кожен десятий безробітний мав вищу освіту. Найбільш несприятливо кон'юнктура на ринку праці складається у відношенні інженерних вузів: попит (і без того невисокий) падає, дефіцит фахівців відсутній.

У найближчому майбутньому важко очікувати різкої зміни в цій сфері. Економічний аналіз призводить до важких для вищої

(вколи висновків: зниження обсягів виробництва веде до зниження попиту на кваліфіковану працю, а це обумовлює скорочення обсягів дідготовки фахівців. Особливо в частині інженерно- і йриродничонаукової освіти. За оцінками фахівців, спад обсягів виробництва, різке скорочення масштабів наукової діяльності і її престижностей стимулюють згортання класичної і галузевої науки. Хоча престиж - мати учений ступінь, не займаючись професійно цауко^вою діяльністю, - високий. Це стало модним.

Принципово новою для вітчизняної вищої професійної освіти

є формуюча багатоступінчаста система: бакалавр, фахівець, магістр.

Залучає її гнучкість, можливість для молодих людей включатися в

професійну діяльність на різних ступенях отримання освіти,

інтеграції середніх і вищих професійних навчальних закладів. Однак

не можна не бачити і бездумне копіювання американської моделі

деякими старанними реформаторами. Іноді в так званих елітарних чи

міжнародних коледжах, в основному гуманітарного профілю,

з'являється великий обсяг природничонаукових предметів. Так, в

. американських університетах, особливо дослідницьких, і так званих

коледжах ліберальних наук є такі навчальні плани. Але не варто

": забувати, що в американські університети приходять більш 60

відсотків випускників середньої школи й університети просто

змушені вирівнювати загальнонаукову підготовку студентів

|. молодших курсів, у тому числі і з рідної англійської мови. Інша

V справа Україна, де у вузи на основі строгого конкурсного добору

-; надходять не більш п'ятої частини випускників середньої школи, і,

■ ■ загальновизнано, з більш ґрунтовною загальнонауковою підготовкою.

Недержавні навчальні заклади

:•: ^: Новим явищем, що вимагає серйозного соціологічного

■: аналізу, є нетрадиційні форми освіти, у тому числі й приватні

:С; навчальні заклади. Нові. форми освіти виступають у вигляді

І: незалежних структур чи спеціальних підрозділів державних

|і; навчальних закладів. Порівняння типологічних груп студентів

:.' Державних і приватних навчальних закладів показує їх істотні

■відмінності. Зрозуміло, що серед батьків учнів приватних навчальних

Закладів більше підприємців, великих керівників, що можуть

:■ Забезпечити оплату за навчання своїх дітей. Тут більше студентів, що

сполучають навчання з роботою - аж до самостійного

підприємництва. Такі студенти матеріально добре забезпечені, вони

Не звикли собі відмовляти ні в чому, вони упевнені у своєму

професійному виборі, добре інформовані в специфіці майбутньої

професійної діяльності, вони вище, ніж «бюджетні» студенти,

Оцінюють значущість гарної освіти, вільного володіння іноземними

Мовами тощо. Найближчим часом у вітчизняній соціології напевно

будуть проведені дослідження з якості підготовки студентів у державному і приватному професійному навчальному закладах.

Соціологи підкреслюють готовність частини українського населення інвестувати особисті засоби в сферу освіти, і особливо для отримання спеціальностей, що користуються підвищеним попитом на ринку праці. Це має принципово важливе значення в умовах найгострішого дефіциту бюджетних ресурсів. Система освіти в Україні - та сфера діяльності, яка готова прийняти інвестиції і дати необхідну віддачу. Вона менш, ніж інші сфери діяльності, має потребу в модернізації і цілком конкурентна на світовому освітньому ринку.

7.8.5. Соціологія особистості студента

Для соціології освіти важливе вивчення і самої особистості учня, студента. Характер майбутньої професії багато в чому визначає і поведінка студента. Особливо аналіз студентської молоді в зв'язку з обраною професією. Студентів у цьому відношенні можна розділити на три групи.

Першу групу складають студенти, орієнтовані на освіту, тому що вона дає можливість отримати професію. Вони хочуть працювати саме за цією спеціальністю, у них є інтерес до роботи, прагнення реалізувати себе саме в ній.

Друга група студентів складається з тих, хто в перспективі орієнтований на бізнес. Ставлення до освіти в них вже інше - для них навчання виступає як інструмент, можливої стартової ступіні.

Третю групу студентів складають ті, кого можна було б назвати такими, що не визначилися. Усі параметри їх ставлення до навчання, професії розмиті, у їхніх оцінках і позиціях немає чіткості та визначеності перших двох груп. Такі студенти ніби пливуть за течією, можливо, їх самовизначення відбудеться трохи пізніше, а можливо, для них узагалі процес самовизначення, цілеспрямованості не характерний.

Американський соціолог Мартін Троу, вивчаючи студентське середовище, виділив чотири типи культури, поведінки і всього способу життя серед американських студентів:

Колегіали - громадські працівники, що відрізняються активністю в студентському житті і витрачають на це багато свого часу.

Професіонали - для яких майбутня робота, професія - найголовніше, і цьому підкоряється все їх студентське життя.

Академіки - майбутні викладачі університетів.

1, нарешті, нонконформісти - аристократична богема, золота ІІцлодь, що учиться заради диплома, престижу, щоб догодити батькам.

Цікаво також відзначити і такий висновок соціологів: серед £іудентів, орієнтованих на професію, набагато менше соціальних песимістів. На освіту і професію більше орієнтовані студенти Економічних і юридичних спеціальностей. Найменш орієнтованими да освіту виявилися математики, хіміки, педагоги, тобто студенти тих $іеціальностей, що менше затребуються на ринку праці. Вибір Іірофесії у вузі став для молодих людей прагматичним, відповідає Змінам в українському суспільстві. Цінність вищої освіти як {Самостійного феномена, що має соціо культурну, особистісну привабливість і престижність, відступає на другий план.

Таким чином, діяльність соціальних інститутів освіти Спрямована на задоволення важливих соціальних потреб. Від того, Наскільки успішно вона розвивається, багато в чому залежить майбутнє будь-якого суспільства.

ІГ.9. Соціологічні характеристики сучасної науки

^.9.1. Стан сучасної науки

' ' Соціологія науки вивчає соціальні структури і процеси

наукової діяльності, взаємодію наукових структур, статус науки і вчених у суспільстві. У центрі уваги соціологів знаходяться наукові колективи, наукові комунікації, умови праці вчених, дослідження Йроцесів впливу суспільних умов на розвиток науки, а науки - на суспільство.

'Ґ', Предмет теорії науки двоякий: з одного боку, вивчення

Інутрішньої природи науки, загальної теорії наукового пізнання; з І&щого боку - дослідження суспільного призначення науки, її ІІІДношення до інших видів суспільної творчості.

. _ч,_ Для того щоб виник світ науки (а відбулося це біля двох з

■ половиною тисячоріч назад), знадобилося досить багато

Найрізноманітніших умов - економічних, соціальних, духовних.

' реред них варто відзначити прогресуючий поділ праці, процес

■■' класоутворення, високий рівень абстрактності мислення, поява

^:' Писемності, рахунку, нагромадження практичних знань про природу

тощо.

,;_: За даними Дж.Бернала, до початку XX ст. науковий прогрес у

£?іті забезпечували не більш 15 тис. учених. Більшість наукових ^бораторій можна було розмістити в одній кімнаті, підвалі. До ^ередини 50-х рр. XX ст. науковців було вже 400 тис, до середини 60-ХРР-ХХст. -2 млн.

За даними ЮНЕСКО, у 1990 р. науковими дослідженнями займалися 5,2 млн чоловік, що в середньому складає 1 тис. на мільйон жителів планети. З загального числа науковців у 1990 р. на долю Північної Америки приходилося 17,8 відсотка, Латинської Америки -3,1, Азії й Океанії - 23,6, Африки - 0,7, Європи - 20,9, СРСР - 32,4 відсотки. Третина всіх науковиів планети працювала в СРСР. Однак якщо подивитися розподіл світових витрат на наукові дослідження з груп країн, то на долю Північної Америки приходилося 42,8; Азії й Океанії - 19,6; Європи - 23,2; СРСР - 12,3 відсотки. З цих даних добре видно, де створені самі сприятливі умови для наукової діяльності і де об'єктивно знаходиться центр науково-технічного прогресу. У 1994 р. США продали 444 тис. патентів і ліцензій, Німеччина - 160 тис, Японія - 129 тис, Англія - 97 тис, Україна -тільки 0,5 тис.

В наш час в Україні зайняті науковою діяльністю 0,8 млн чоловік, включаючи викладацький корпус вищої школи.

Що таке наука? У чому полягає своєрідна природа науки, позитивного знання? Великий англійський теоретик науки, Томас Гекслі, відповідає на це запитання так: «Наука є не що інше, як вимуштруваний і організований здоровий глузд. На думку сподвижників Дарвіна, від повсякденного життєвого досвіду науковий досвід відрізняється лише тією мірою, якою старий ветеран - від молодого рекрута: їх методи різні настільки ж, наскільки прийоми сучасного воїна і первісного дикуна».

Наука - найдинамічніше утворення людини, яке наклало свій відбиток на всю історію нашого часу. На основі наукових досягнень створений технологічний базис сучасної цивілізації. Але здобута людиною міць досягла такого рівня, коли вона повинна подумати про себе, про свій порятунок. Науку сприймають не тільки як благо, але і як зло. її не тільки приймають, але й відкидають. Премії за наукові відкриття співіснують з могутньою критикою науки.

Оцінюючи ріст числа науковців у XX ст., можна зробити таке припущення, що якщо він продовжиться по такій експоненті, то через піввіку все доросле населення планети буде займатися наукою.

Наукові прилади - інструменти наукового пізнання: радіотелескопи, прискорювачі, космодроми - стали циклопічними за своїми розмірами, порівнянними з великими промисловими підприємствами, для їхнього обслуговування будуються цілі міста.

XX ст. правомірно називають століттям науково-технічної революції, технологічної революції, «зеленої» революції, інформаційній революції тощо. Науковий потенціал визначає практично усе - обороноздатність, національне багатство, рівень, якість і тривалість життя. Подальше нарощування наукового

И|0теншалу вимагає усе більших витрат матеріальних і іфірелектуальних ресурсів.

Г Мірою розвитку кожен новий крок у пізнанні стає дорожчим

да кілька порядків. До речі, варто нагадати, що тільки однією,: електричною лампочкою наука розрахувалася із суспільством за усі І витрати, що були на неї зроблені за всю історію цивілізації. |:;Американці підрахували, що економічно вигідно містити 100 і_;деіуковців, 10 з яких продуктивно працюють, а 90 при цьому І Присутні, створюють наукове середовище, опонують.

і 7.9.2. Етапи розвитку науки

М¹- Розвиток науки, науково-технічної революції, взаємодія з

"виробництвом, їхні соціальні наслідки, кадри науки розглядаються; Соціологією науки.

|_:У> Для початку слід уточнити поняття «наукова революція»,

| Науково-технічна революція», «промислова революція», І «технологічна революція», «зелена революція».

§*-> Наукова революція - якісний стрибок у пізнанні
Ркавколишнього світу, розвитку виробництва. Наукових переворотів,
|:4рушень в історії людства було чимало: відкриття вогню, колеса,
^ІЙрової машини, електрики, атомного ядра. Відомо, що древні
І Цивілізації Америки при усіх вражаючих досягненнях інків, ацтеків
І'не додумалися до колеса і усі вантажі переміщали волоком.
|"^; Промислова революція ~ заміна фізичної праці в процесі

|свиробництва машинами. Вони, власне кажучи, узяли на себе % *гранспортні, технологічні, енергетичні функції працюючої людини. І'Але дуже швидко виявилося, що промислова революція має свої г межі. Швидкості технологічних процесів стали стримуватися |;.розумовими, фізіологічними можливостями людини, яка керує |машинами. Не кажучи вже про те, що присутність людини поруч з |6агатьма апаратами фізично неможливо через високу небезпеку, ^^емператур, тисків, швидкостей. Можна навести такий факт: ^!' їфиблизно 70 відсотків аварій на авіаційному транспорті трапляється ^.4 вини людини, а не техніки.

'^ь Науково-технічна революція. Треба було автоматизувати

■виробництво, вивести людину з системи машин. Така можливість., З'явилася зі створенням перших ЕОМ, кібернетичних пристроїв, йерших цілком автоматизованих виробництв. Коли машини стали;*нсонувати деякі розумові функції людини, відбулася науково-технічна революція. Далі наступив перехід її на етап технологічної Революції: атомна енергетика, матеріали з заздалегідь заданими властивостями, біотехнології, ЕОМ з елементами штучного інтелекту, • *&зерні технології, оптико-волокневий зв'язок і багато чого іншого.

Зелена революція - наукові розробки, що долч.иіли програмувати врожай, впроваджувати інтенсивні технології, нові методи в селекції.

Поняття Інформаційної революції пов'язане з масовим використанням інформаційних технологій у різних сферах виробництва і громадського життя: нагромадження, обробка і швидка передача інформаційних ресурсів. Самий наочний приклад: пластикові гроші, що дозволяють розраховуватися карткою за різноманітні послуги в будь-якій країні світу.

Досягнення науки і наслідки технологічної революції настільки вражаючі, що в душі навіть розумних людей закрадається марновірний страх: а що ж далі? У сучасній науці позначився такий напрям соціальних прогнозів, як технологічний песимізм, зміст якого полягає в тому, що людину витисне і поневолить машина. Батько кібернетики, Норберт Вінер писав про те, що в майбутньому суспільстві пересічна людина не зможе запропонувати нічого такого, за що варто було б платити гроші.

У цьому плані цікаво звернутися до історії. В часи культури проточимо в Перу IV-VII ст. на глечиках передавався зміст ще більш древнього міфу, відповідно до якого наступить день, коли собаки, кури, горщики, жорна, сковороди повстануть проти своїх гнобителів і перекладуть на них тягар своєї праці. Тоді жорна перемелють своїх винахідників, кури їх заріжуть, сковороди засмажать, собаки з'їдять.

Осліплені блиском машин люди забувають, що це усього-на-всього відбите світло людського розуму. Коли чемпіон світу Гаррі Каспаров програє чергову шахову партію комп'ютеру, то варто пам'ятати, що грає не сам комп'ютер, а програма, створена групою талановитих програмістів.

7.9.3. Основні проблеми соціології науки Соціальні наслідки НТР

Найважливішою проблемою соціології науки є соціальні наслідки науково-технічної, технологічної, інформаційний революцій. Основний напрямок можна позначити таким чином: на наших очах відбувається поступовий перехід від індустріального ступеню в розвитку суспільства до постіндустріального. Масове використання інформаційних технологій, нових джерел енергії, матеріалів, біотехнологій змінює суспільне виробництво, усю сферу обслуговування. Досягнення інформаційної революції: телефон, комп'ютер, факс, ксерокс - дозволяють ученим виконувати свою роботу в домашньому кабінеті.

Тут найголовніше - зміна всього способу життя людини, -роботи, відпочинку, спілкування. Треба мати на увазі, що сьогодні

Шесягнення науки так чи інакше впливають на життя кожної людини,

Риє би вона не жила і чим би не займалася. Наприклад, неписьменний

лоїтель якої-небудь афро-азіатської країни - із транзистором,

навчання грамоти в Індії - через супутникове телебачення. Сучасний

щенеджер - з автомобілем, комп'ютером, сотовим зв'язком - здатний

^! виконувати свої функціональні обов'язки, опинившись в

автомобільній пробці.

Для соціолога, що вивчає соціальні наслідки технологічної й інформаційної революцій, дуже цікаво простежити їх вплив на різні соціальні групи і, по можливості, вимірити їх.

:, Від темпів і глибини розгортання НТР залежать обсяг знань,

способи його освоєння, тривалість навчання і багато чого іншого. Для молоді з кожним новим поколінням відсувається термін початку самостійної трудової діяльності, впроваджується загальна середня освіта, у розвинутих країнах - до 12 років. Молода людина в 16-18 років отримує усі права і - жодних обов'язків.

Змінюється й основна парадигма навчання. Девізом сучасної Освіти можна зробити афоризм: «Багатознання розуму не навчає». Головне - не засвоєння визначеного обсягу інформації, а уміння знаходити її, працювати з цією інформацією. Образно кажучи, цінується не той фахівець, що багато знає - час енциклопедичних знань відійшов у минуле, - а той, котрий знає, де можна оперативно знайти потрібну інформацію.

і Могутнє технічне оснащення навчального процесу дає

Можливість використовувати комп'ютерні підручники, 'диференційоване, індивідуальне і дистанційне навчання.

Одна з основних цілей освіти - формування в людини -Потреби в самоосвіті, у постійному поповненні своїх знань. Як Супутник, виведений на орбіту при визначеній швидкості, обертається Палі самостійно, так і людина повинна досягати такої орбіти знань, їцоб крутитися на ній самостійно. Саме тому в розвинутих вузах скорочується кількість обов'язкових академічних занять і Збільшується час для самостійної роботи. І найбільші труднощі -Психологічна: день, виділений у розкладі для самостійної роботи, може перетворитися в черговий вихідний.

^; У сучасних умовах для багатьох людей інтелектуальної праці

Обов'язковим стає безупинна освіта. Знання, отримані у вузі, старіють за 840 років, а то і швидше, і тому потрібно обов'язково Систематично підвищувати кваліфікацію, проводити сертифікацію, ліцензування фахівців. Таким чином, у людей інтелектуальної праці Навчальний час стає робочим часом.

Для людей переважно фізичної праці виникають свої проблеми. Під впливом сучасних технологічних і інформаційних

переворотів час докорінного відновлення технологій у провідних галузях промисловості скорочується в середньому до 5 років, а середня тривалість трудового життя - 37 років. Отже, працівник, залишаючись у рамках колишньої професії, змушений змінювати її, постійно переучуватися. Наприклад, зміст роботи токаря на простому верстаті, на універсальному верстаті, обробляючому центрі і сучасному верстаті з програмним управлінням. Робота машиніста паровоза, тепловоза й електровоза. Робота механізатора в сільському господарстві - причіпний комбайн, самохідка і сучасний комбайн, «напханий» електронікою. Фахівці пророкують, що в результаті морального зносу професій термін їх життя буде не більше десяти років. Усе це потребує від людини професійної гнучкості, рухливості, високій адаптивності і, звичайно, постійного підвищення своїх професійних знань.

Очевидно, що тим, хто займається фізичною працею, потрібна гарна загальноосвітня підготовка. Приблизно половина професій у промисловості і трохи менше - у сільському господарстві вимагають обов'язкової середньої освіти. Вкладення в народну освіту характеризуються високою ефективністю. Людина цілком окуповує витрати на загальну освіту в перші півтора-два роки своєї роботи.

В умовах сучасного виробництва змінюються міра соціальної відповідальності людини, міра її професійної компетентності. Людина за своєю недбалістю, некомпетентністю в секунди може знищити такі матеріальні цінності, які не створює за усе своє трудове життя. Втрачають зміст традиційні методи покарання, відшкодування збитку. Наприклад, аварія на Чорнобильській АЕС через недбалість операторів спричинила за собою катастрофічні наслідки.

Для фахівців розумової праці розвиток сучасної науки ставить більше проблем, ніж дозволяє вирішити. Робота людей кваліфікованої розумової праці пов'язана головним чином з інформаційними потоками: пошук, обробка, використання інформації у своїй професійній діяльності. Підраховано, що подвоєння обсягу інформації відбувається за 7-10 років. Ось чому термін роботи над докторською дисертацією, оригінальною монографією - близько десяти років. Стільки потрібно часу для переробки накопиченої інформації, для виходу на рубіж сучасної науки в окремій галузі наукового знання. Зрозуміло, шо, чим молодша галузь наукового знання, тим швидше це можна зробити. Не випадково зараз основні наукові відкриття робляться на стиках наук, нових галузей знання, які швидко розростаються, де немає старого багажу.

Наукову статтю в науковому журналі читають у середньому 1,3 чоловік, не вважаючи тих, хто працював над нею. І в той самий час п'ята частина всіх НДР дублює одна одну. Фахівці вважають, що

Гйоботу вартістю до 50 тис. доларів простіше, рентабельніше провести ^ново, ніж шукати необхідну інформацію.

У світі випускається порядку 100 тис. наукових журналів. До печі, у СРСР у 1988 р. випускалося таких журналів 760, у США - 12 тисяч. Якби, наприклад, хімік, що володіє основними мовами, поставив мету прочитувати всі журнали зі своєї спеціальності і читав їх 24 години на добу, то встигав би освоїти тільки 5 відсотків наукової інформації.

і Можна заперечити: автоматизована обробка наукової

інформації багаторазово прискорює її аналіз. Але продуктивність людського мозку обмежена, тому технічні нововведення нічого йринципово не змінюють.

Таким чином, дослідникам необхідно враховувати як позитивні, так і негативні сторони впливу науково-технічної, і технологічної й інформаційної революцій.

£■' 7.9.4. Взаємодія науки, техніки і виробництва

&-. Для соціології науки дуже важлива проблема - зіткнення

ьнауки, технології, виробництва. Чому тут гальмується науково­-технічний прогрес? Це була найбільша проблема радянської науки, та і< в українській поки зміни невеликі. Уся справа полягає в тому, що |%аме виробництво повинне бути зацікавлене у швидкому використанні наукових розробок, для чого необхідно налагодити відповідний економічний механізм. Який же виробничник буде ^цікавлений у зниженні ваги верстатів, якщо йому встановлювався,*лан випуску верстатів у тоннах? У СРСР було винайдене безупинне ^зливання сталі. Але в нас цим прогресивним методом розливали І^йесяту частину сталі, що випускається, а в японців 90 відсотків. |Простіше машинобудівникам випустити один важкий трактор, ніж зЗДгіька десятків міні-тракторів. Ось чому в нас немає дотепер гарних! 'Міні-тракторів, мотоблоків.

' Аналіз технічного рівня проектів показує, що третина з них

■ Ііає техніко-економічні показники нижче діючих, щорічно третина

^ повертається на доробку. Характерні низька відповідальність і

'Незацікавленість проектувальників. Проектна організація не

^Продавала проект, а здавала, замовник не купував, а приймав. У

результаті такого соціально-економічного механізму в багатьох

наукових і проектних інститутах процвітала бездіяльність під

виглядом кипучої діяльності. І ось коли подібна картина

вимальовується, соціологи повинні назвати причини такого

Ьгановища. Соціологи це зробили.

По-перше, геть-чисто було втрачене суперництво, Загальність, конкуренція в сфері наукової і проектної діяльності. По-

друге, матеріальне заохочення за наукові відкриття, розробки носило сміховинний характер. Головний герой фільму «Геній» обклеює авторськими посвідченнями туалетну кімнату. По-третє, кар'єра вченого, його матеріальне становище залежать не від його наукових досягнень, а від просування службовими сходами. Якщо директор інституту, то його висувають в академіки. Така практика губить розумних учених.

Дуже високі вимоги для атестації науковців призводять до того, що кращі роки життя приходиться витрачати на кандидатські і докторські дисертації. Процвітаючий професорський снобізм, корпоративність перекривають дорогу молодим ученим. Вважається просто непристойним пропускати в доктори наук людей молодше 45-50 років. Виключення складають математики, фізики. Ще одне лихо науки полягає в тому, що нововведення низького технічного рівня, прості, ординарні, непридатні до патентування за рубежем, можна швидше впровадити й отримати винагороду, ніж пробивати роками великий винахід.

Соціологія науки не обходить своєю увагою й організаційні форми науки, їх взаємодію, результативність.

Наукові знання можна класифікувати за їх характером як фундаментальні і прикладні науково-дослідні розробки. Фундаментальні наукові відкриття, наприклад, явище радіоактивності, виявлене подружжям, П'єром і Марією Кюрі, спочатку не мали практичного значення, так само, як і розподіл ядра, відкритий, Нільсом Бором. Але поступово, в результаті прикладних досліджень і дослідно-конструкторських розробок, фундаментальні знання перетворюють виробництво, всю нашу цивілізацію. Лише деякі країни, у тому числі Україна, мають розвинуту фундаментальну науку.

За основними напрямами наукових досліджень можна виділити науки природні, технічні, гуманітарні і соціально-політичні. Така класифікація науки і лежить в основі її організації.

У нашій країні фундаментальними знаннями займаються в основному академічні інститути.

Прикладна наука організована в основному у вигляді галузевих дослідницьких, конструкторських, проектувальних інститутів, дослідних виробництв, лабораторій. В даний час такі прикладні інститути, як правило, з'єднуються в науково-виробничі об'єднання, де в одній організаційній структурі функціонують наука, експериментальне і серійне виробництво. У сільському господарстві така організаційна форма типова: селекційні станції, дослідні станції, елітні господарства тощо. Зрозуміло, фундаментальні наукові розробки можуть виконуватися в галузевих науково-дослідних

!інститутах, а прикладні, науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки - в академічних.

В останні роки створюються нові організаційні форми -міжгалузеві науково-технічні комплекси з найважливіших науково-технічних проблем: персональні комп'ютери, світловоди, порошкова металургія тощо. Відомі також і такі форми організації науки, як наукові, технічні й інноваційні парки, що утворюють своєрідний пояс.упровадження навколо академічних і великих вузівських центрів.

Окремо стоїть вузівська наука. Тут поєднуються і різні.напрями, і різні організаційні форми. І державне фінансування, і госпдоговірні наукові розробки за замовленнями зацікавлених організацій. І постійні наукові співробітники в проблемних лабораторіях, і науково-дослідних інститутах, і наукова праця співробітників кафедр у різноманітних організаційних формах -лабораторії, сумісництво, тимчасові науково-дослідні колективи. Слід також зазначити, що в деяких країнах основна частина наукових досліджень зосереджується саме в університетах.

У вузівських науково-дослідних структурах працюють разом
відомі вчені, аспіранти і студенти. Тут розвиваються фундаментальна
наука, прикладні розробки і наукомістке виробництво. Це забезпечує
рузівській науці високу ефективність і незвичайну гнучкість.
_г, В українських вузах працює третина, а якщо взяти

дипломованих науковців (докторів і кандидатів наук), те половина усіх учених. Але вони отримують тільки 6 відсотків засобів, виділюваних державою на наукові дослідження, хоча тут створюється 20 відсотків наукової продукції країни. Отже, ефективність вузівської.науки приблизно в три рази вище.

7.9.5. Наука і наукова діяльність

Головним для соціологів залишається особистість науковця: 5Іірофесіоналізм, мотиви, соціальна зрііість, моральні позиції.

Трагедія Чорнобиля, лиха Чорного і Азовського морів, ерозія грунтів - усе це сполучені речі.

«.. Справа тут не тільки в технічних рішеннях, наукових ідеях,

•Яле насамперед у соціальній відповідальності, моральних позиціях.Учених, проектувальників. Можна нагадати про позицію Ейнштейна, £Кий переконав Президента США Рузвельта почати розробки ядерної Зброї, але після вибухів у ХіросімІ і Нагасакі закликав заборонити її, поділитися інформацією зі СРСР.

Саме моральні перекоси значною мірою сформували;Яегативне ставлення до генетики, кібернетики, педології.

В останні роки соціологи відзначають зниження престижу.Науки, наукової діяльності. З'явилися труднощі з поповненням науки

молодими кадрами, посилився перехід частини кваліфікованих науковців у комерційні структури, збільшилася міграція в закордонні країни.

Соціологічні дослідження показали, шо еміграційні устремління серед учених-фізиків поширені досить широко. Лише 15,4 відсотки твердо сказали, що не збираються нікуди їхати. Майже стільки ж - 13 відсотків - готові виїхати негайно, як тільки трапиться нагода, і ще близько 40 відсотків респондентів не виключають можливості виїзду. Щоправда, як основний канал виїзду вчені розглядають роботу за контрактом, значно рідше вчені думають про від'їзд на постійне місце проживання. Типовий потенційний мігрант -це молода людина, що володіє високою комп'ютерною грамотністю, знанням іноземних мов, досить високим професійним рівнем. В основному це співробітники академічних інститутів.

У цілому можна зробити висновок, що прагнуть залишити країну найбільш активні, ініціативні, більш освічені молоді вчені.

Основними факторами, що могли б перешкодити «витоку мозків», названі:

• створення в країні гідних кваліфікації учених умов праці
і життя - 67 відсотків;

• кардинальне поліпшення в цілому соціально-
економічного життя в країні, підвищення рівня життя,
політична й економічна стабілізація - 26 відсотків;

• поліпшення умов праці і матеріально-технічного
забезпечення вчених, розширення можливості
міжнародних контактів- 12 відсотків відповідей.

В елітних університетах було почате дослідження еміграційних настроїв і серед студентства. Тут виявилося 37 відсотків потенційних мігрантів, 10 відсотків уже починали для цього конкретні кроки. Вимальовується типовий портрет студента -потенційного емігранта: юнак (майже в два рази частіше, ніж дівчина); у більшості випадків неодружений; швидше програміст, математик, фізик, інженер, ніж гуманітарій.

Потенційні емігранти - це студентська еліта. Вони вчаться краще за інших, мають більш високу комп'ютерну грамотність, краще знають іноземні мови, вихідці в основному з інтелігентних сімей. Націлені на еміграцію студенти переважно лояльні до реформ, краще орієнтуються в політичному житті, підтримують демократичні перетворення, перехід до ринкової економіки.

Соціологи вивчають канали і мотиви приходу молоді в науку. Ведучим мотивом для більшості починаючих наукових співробітників є самоцінність науково-дослідної роботи, можливість реалізувати свій творчий потенціал. Для початкового етапу наукової

* кар ери характерне інтенсивне наукове спілкування пізнавального типу, акумуляція знань, інформації, досвіду, новизна наукової творчості.

У науковому колективі в кожного співробітника є своя визначена ніша, своя роль. Наприклад, генератор ідей, мислитель, виконавець, організатор, ідеолог, популяризатор, адміністратор, технік, компілятор, комунікатор, піонер, коректор. Зрозуміло, одна людина здатна успішно реалізовувати кілька ролей. Тут можна виділити три типологічних варіанти рольових функцій ученого: інтенсивна творча діяльність, виконавські функції, організаторський профіль.

Якщо за даними опитування виділити рольові профілі молодих учених, то найчастіше названими ролями виявилися «генератор ідей», «мислитель», що свідчить про прихильність молодих учених до індивідуальної наукової творчості.

Для дослідження молодих наукових кадрів можна використовувати різні соціологічні і психологічні тести. Вони показують, що зі здатністю до наукової творчості корелюють такі особистісні якості, як гнучкість, вразливість і пізнавальна відкритість, ініціативність, енергійність, прагнення до лідерства, наполегливість, естетичне чуття, перевага складності, контроль над власним «Я» тощо. Відзначаються також і такі якості, як висока сприйнятливість до людей і проблем, гнучкість в обходженні з концепціями, почуття гумору, наполегливість і завзятість, нетерплячість при виконанні рутинних і монотонних робіт, схильність до ризику, жива уява, фантазія. Наприклад, така не зовсім очевидна для успіху в науці якість, як почуття гумору, виявляється однією з найстабільніших \ характеристик творчої особистості. Ось чому цікаво спілкуватися з, такими людьми.

ї; Одна з найголовніших характеристик творчої особистості -

І незвичайно висока мотивація, що часом змушує вченого жертвувати; багатьма радощами життя заради науки.

•;.■■ Існує два основних види мотивації вченого: зовнішня,

| заснована на прагненні до матеріального благополуччя, ступеням, І популярності; внутрішня - інтерес до досліджуваного предмета. У '., діяльності більшості вчених обидва види мотивації переплетені і доповнюють один одного, хоча історія знає чимало випадків ■'■ «чистого» служіння науці.

Американський психолог Альберт Кац виділив чотири типи і вчених.

І Ініціатори - мають швидкий розум, у них виникає безліч

І' вдалих ідей, але вони не люблять обмірковувати деталі і додавати

своїм думкам строгу закінчену форму. Вони серйозні і вдумливі, але. маючи великі амбіції, бувають часто марнолюбні і зарозумілі.

Методологи - найбільшою мірою наділені творчими здібностями. Вони емоційні, невимушені, скромні в спілкуванні з іншими.

Виконавці - навпаки, спокійні й обов'язкові, можливо, вони мають більш скромний інтелектуальний потенціал, ніж вчені інших груп. їх талант складається в умінні вирішувати вже поставлені проблеми.

Естети - роблять найбільше неприємне враження на навколишніх. Вони нєдисципліновані, гордовиті і замкнуті. їх, як правило, не цікавлять події, що відбуваються навколо них. Проте вони володіють даром витягати зміст із того, що, на перший погляд, здається нісенітницею. Вони люблять простоту і воліють працювати над проблемами, що можуть мати елегантне і строге рішення.

Сьогодні відбувається не просте падіння престижу науки. Усе більшу недовіру викликають моральна заможність учених, розуміння ними відповідальності за результати своїх дій.

Наука, як і будь-яка сфера діяльності, припускає певні людські відносини, моральні аспекти, має свій «кодекс» - звід принципів, правил і норм.

Основні серед них, мабуть, такі:

• норма колективізму, яка диктує вченим негайно
передавати свої досягнення в загальне користування, щоб швидше
поповнювати суму знань;

• норма скептицизму, що зобов'язує вчених більш
вимогливо відноситися до праць своїх колег;

• норма безкорисності, соціальної відповідальності за
результати своєї наукової діяльності.

Нові умови функціонування науки ставлять деякі з них під сумнів. Про яку «безкорисність» може йти мова, якщо для вчених, зайнятих прикладними дослідженнями, вони стають своєрідним бізнесом? Великі масштаби «закритих» досліджень із засекреченими результатами, звичайно ж, ведуть до руйнування норм колективізму.

В принципі, вважається, що для науки немає заборонних тем - вона може досліджувати все, будь-які обмеження порушують волю наукової творчості. Однак маються і грані, які не можна переходити. Мова йде про генну інженерію, про автономне вирощування людських зародків, про створення і використання психотропних препаратів, створення зброї масового знищення. Тут самим ходом розвитку науки ставиться запитання: наука для людини чи проти людини чи вона взагалі байдужна до її долі. Створення зброї масового знищення, катастрофічні екологічні наслідки ставлять під

Сумнів моральні ідеали вчених, їх соціальну відповідальність. Це дуже серйозний симптом нерозуміння між вченими і суспільством. Звичайно, тільки методи соціологічного аналізу дозволяють виявляти ці соціальні і соціально-психологічні проблеми, пропонувати шляхи їх вирішення.

Зниження престижу науки, відома недовіра до «яйцеголових», як нерідко називають учених, формуються в сильному ступені під впливом преси, що досить часто виносить на загальний огляд взаємини в наукових колективах, і, в основному, негатив. Одним словом, сучасне наукове співтовариство різке упало в очах суспільної думки, і навіть його корифеї не є зразками високої моральності, добропорядності, громадянськості. Цьому «допомогли» і останні реформи, безвідповідальні пропозиції вчених з реформування економіки, їх боротьба за владу.

Специфіка наукової діяльності, що породжує багато моральних проблем, звичайно, існує. Наукові досягнення в сучасній науці у великому ступені ~ це результат колективної творчості.

Колективна наукова діяльність має свою специфіку і не

•зводиться до простої суми індивідуальних зусиль. її ефективність

багато в чому залежить від того, як вона організована. Соціологія

може виявити ті фактори, що визначають ефективність колективної

наукової діяльності. Найпростіший з них - кількість членів наукової

групи. Оптимальною вважається група в 5-6 чоловік, якщо менша -

то недостатньо використовуються можливості взаємного

стимулювання наукової діяльності (опонування), якщо більша -

утруднюється керування. Клод Бернар любив повторювати: «Якщо в

тебе є яблуко й у мене є яблуко і ми обмінюємося, то в кожного з нас

:■ залишиться по одному яблуку. Якщо в тебе є ідея й у мене є ідея і ми

■ними обмінюємося, то в кожного з нас буде по дві ідеї». Головний

^результат наукового обміну - взаємозбагачення його учасників.

^Правильна організація наукового обміну припускає постійні

^комунікації учасників творчого процесу, постійний обмін

■інформацією. Ось чому так ефективні в науці тимчасові наукові

■ колективи, створювані для рішення визначених проблем.

'' У практиці організації колективної наукової діяльності

позитивно зарекомендувало себе розподіл функцій, ролей усередині

творчого колективу.

Відповідно до накопиченого досвіду «ідеальний» Дослідницький колектив повинний включати:

• «генератора», який формулює проблему і намічувані
шляхи її вирішення;

• «організатора», який здійснює розробку дослідницької
V програми;

А -і 1

• «критика», який виявляє слабкі місця запропонованих
варіантів;

• «експерта», який оцінює пройдені етапи та їх результати;

• «комуні катора», який забезпечує ефективний
інформаційний обмін усередині колективу і зв'язок з
іншими дослідницькими групами;

• «менеджера», який доводить отримані результати до
стадії практичної реалізації.

Одна з найцікавіших форм об'єднання вчених - наукова школа, на чолі якої завжди стоїть великий і авторитетний учений. Не кожному, навіть видатному, ученому вдається створити свою наукову школу. Керівники наукових шкіл повинні бути і сильними адміністраторами, менеджерами в науці, а це не усім вдається. Виникає непроста проблема: вибирати чи призначати керівників наукових колективів. І та, і інша форма має свої позитивні сторони.

Такі лише деякі проблеми науки, що знаходяться в центрі уваги сучасної соціології.

7.10. Категорія «культура» у соціології

7.10.1. Що означає поняття «культура»?

Слово «культура» у перекладі з латинської - «обробіток», «облагороджування», що в Стародавньому Римі означало обробіток землі, а також виховання, освіту. Стають зрозумілими такі вирази, як «культурна рослина», «сільськогосподарська культура», тобто створені, виведені людиною.

В даний час відомо більш п'ятисот варіантів використання терміна «культура» у різноманітних галузях науки і практики. Найбільш удале для соціологічної науки визначення цього терміна дано англійським етнографом Е.Тейлором «Культура - те деяке складне ціле, що містить у собі знання, вірування, мистецтво, мораль. закони, звичаї й інші здібності і звички, які здобуваються і досягаються людиною як членом суспільства».

У широкому контексті синонімом слова «культура» є «цивілізація». Коли ми говоримо про культуру, то, насамперед, маємо на увазі ті явища людського життя, які якісно відрізняють людину від природи чи навіть не зустрічаються в природі. Наприклад, виготовлення знарядь праці, політична організація суспільства тощо. Хоча, звичайно, у культурі завжди відзначається вплив природи.

У вузькому розумінні слова під цим терміном розуміється художня, духовна культура. У соціологічному контексті характерний для даного суспільства, людини спосіб життя, думки, дії, система цінностей і норм. Культура - це ті мури, що об'єднують людей у

■цілісність, у суспільство. Японець, європеєць, представник малих.народів Півночі - вони розрізняються між собою, насамперед, визначеним типом культури.

Усе, що повязано з обробленим, окультуреним у житті людини, визначається свідомістю. Чи ведемо ми мову про господарську діяльність чи політику, нові технології, поведінку в ■побуті, сприйнятті художніх цінностей - усе це пов'язано з культурою суспільства, людини. Досить часто застосовується вираз: культурна людина чи, навпаки, малокультурна людина.

Поведінка тварин, комах при усій висоті їх організації значною мірою диктується програмою, закладеної в генах. Людині Програма її поведінки не передається в спадщину. Такою генетичною програмою є саме культура і її складові елементи. Освоєння культури відбувається поступово в процесі навчання, виховання, соціалізації і продовжується практично усе свідоме життя людини. Без культури люди були б цілком дезорієнтовані і не змогли б жити в суспільстві. -Досить згадати Мауглі і подібних йому дітей джунглів. Вони після визначеного віку вже не можуть освоїти мову, навчитися добувати засоби до існування. Справа в тому, що в таких дітей не було спілкування з людьми, вони не могли засвоїти саму елементарну культуру.

Саме культура регулює поведінку людей у суспільстві, і тому.не випадково Зиґмунд Фрейд називав її репресивною. Культура придушує деякі небезпечні і шкідливі для суспільства, оточуючих людей схильності і спонукання людини - агресивні, сексуальні. Але саме норми культури не виключають їх цілком, а тільки регламентують умови їхнього задоволення: агресивні, наприклад, у спорті, сексуальні - обов'язково при певному соціальному і:моральному аранжуванні.

Звичайно, можливості таких елементів культури, як звичаї, моральні норми в регулюванні поведінки людини, теж досить обмежені, змінюються залежно від об'єктивних обставин, наприклад,.кризового стану суспільства, рівня матеріального стану соціальної групи чи окремої людини тощо. У цих випадках вимагаються більш сильні регулятори з боку суспільства, держави. Феномен культури полягає й у доборі певних видів поведінки і досвіду людей. Поетичний вираз «Звичай - Деспот серед людей» показує, що люди самі створюють такі культурні зразки, яким згодом підкоряються, приймають їх за такі, що самі собою розуміються. Коли культура вказує на те, як і що ми повинні робити чи не робити, говорять, що вона нормативна, тобто така, що дає нам зразки необхідної поведінки.

Якщо в суспільстві чи окремій соціальній групі з'являються культурні норми, що перестають відповідати новим умовам, стають незручними чи марними, то люди прагнуть змінити їх, щоб привести у відповідність з умовами життя, що змінилися. Саме перетворення культурних норм відбувається по-різному. Одні норми, наприклад, норми етикету, повсякденної поведінки можуть бути перетворені відносно легко, інші - державні закони, релігійні традиції економічної і політичної поведінки - змінити досить важко і прийняття їх відбувається дуже болісно. Переконливий тому приклад: економічні і політичні реформи в Україні.

Деякі культурні норми, що торкаються життєвих інтересів соціальної групи, суспільства, стають моральними нормами. Весь соціальний досвід людства переконує, що моральні норми не винаходяться, не встановлюються. Вони виникають поступово з повсякденного життя і соціальної практики людей.

Те ж саме відбувається і із соціальними інститутами. В одному суспільстві встановлюється така норма культури, як багатоженство, в іншому воно засуджується. В одному галюцинації вважають захворюванням, в іншому розглядають як вищу форму свідомості, «містичні бачення», пророцтва.

Навіть поверхневе знайомство з різними культурами виявляє численні відмінності. В одних країнах правобічний рух, в інших -лівосторонній, в одних ставлення до корови як священної тварини, в інших - зовсім навпаки. Однак практично у всіх культурах є речі, які можна було б назвати культурними універсаліями. Джордж Мердок виділив їх порядок. Серед них спорт, прикраси тіла, спільна праця, танці, свята, весільні і похоронні ритуали, подарунки, гостинність, заборона на кровозмішення. Цілком ймовірно, культурні універсалі!' формуються на основі найважливіших біологічних потреб: продовження роду, збереження життя, здорове потомство тощо.

Культура як феномен свідомості є і способом, методом ціннісного освоєння дійсності. Активна діяльність людини, суспільства із задоволення своїх потреб вимагає визначеної позиції. Треба рахуватися з інтересами інших людей і інших співтовариств, без цього немає свідомої соціальної дії. Це визначена позиція людини, співтовариства, що відслідковується у відношенні до світу, в оцінці реальних явищ, виражається в ментальному менталітеті.

Культура як спосіб ціннісного освоєння дійсності виражається в практичній діяльності людей - і зовнішній, і внутрішній. Зрозуміло, що в процесі внутрішньої діяльності формуються мотиви, ціннісні орієнтації, відбираються завдання, технології майбутніх дій. Саме менталітет людини, співтовариства складає суть і зміст внутрішньої діяльності. Культура - винуватець

і?¹

Змісту, стилю всього практичного життя людей. Зрозуміло, вона

здійснює активний вплив зовнішнього середовища, соціально-йкономічних обставин, модифікується.

, Як показує аналіз даних соціологічних досліджень, у

(сучасному українському суспільстві склалося кілька основних менталітетів:

й- • радянсько-соціалістичний менталітет як результат

^колишнього суспільного ладу, збереження радянських соціалістичних (^традицій;

г • прозахідно-капіталістичний менталітет як результат

■іміни суспільно-політичного ладу, проведення ринкових реформ, впливу культурних норм, характерних для Північної Америки і Західної Європи;

•* • релігійно-конфесійний менталітет, що має глибокі

'корені в релігійній традиції;

^г • кримінальний-мафіозний менталітет, що розквітає

пишним кольором у нових соціально-економічних умовах;
'-'■" • мозаїчно-прагматичний псевдоменталітет,

'■породження масової культури, конгломерат осколків декількох?)*енталітетів.

^ Саме в сформованому культурному менталітеті соціальної

ррупи, нації, індивіда ховається розгадка того, чому в однаковій ^Ситуації представники різних народів реагують по-різному, ведуть різний спосіб життя. Японський і європейський художник той самий 'тіейзаж зобразять по-різному. Це закономірно. Менталітет, культура -жива душа кожного народу.

■ Довгі роки у вітчизняній науці про суспільство було

'їірийнято поділяти культуру на матеріальну і духовну. Але візьміть Цвтомобіль, літак, меблі. Погодитеся, що це не тільки предмет матеріальної культури, але й духовної, показник моральної, яйіггетичної культури виконавців.

к, /.10.2. Основні поняття соціології культури

«^ Першоосновою культури є мова. Люди, освоюючи

Навколишній світ, фіксують його у визначених поняттях. І приходять _г£о згоди, що визначеному сполученню звуків надається певне

значення.

, Лише людина здатна використовувати символи, за

Допомогою яких вона спілкується, обмінюється не тільки простими..почуттями, але і складними ідеями, думками. Використовуючи

символічну комунікацію, людина обмінюється цінними думками,

способами спільних дій, указівками. Без настільки розробленого,

багатого і різноманітного спілкування люди не злізли б з дерев і не вийшли б з печер.

Як мова відокремлює людей від тварин, так і писемність (письмова мова) проводить межу між примітивними культурами і цивілізацією. Людина дописемної культури повинна завжди тримати в пам'яті найбільш цінні зразки культури. Але людська пам'ять обмежена. Тому і культура, що залежить від людської пам'яті й усної передачі її зразків, приречена залишатися примітивною, гранично простою. Використання писемності дозволило практично безмежно ускладнювати і розвивати культуру, зберігати і передавати необмеженому числу людей деталі технологій, традицій, цінностей, культурних норм, відтворювати загублені і зруйновані культурні цінності.

Мова настільки зливається з культурою, що кожне нове додавання в суспільну культурну спадщину обов'язково пов'язане зі змінами в мові. В результаті професійні, вікові й інші групи людей можуть мати свою специфічну мову, свою мовну субкультуру.

Не тільки культура змінює мову, але і мова може активно допомагати чи, навпаки, стримувати поширення культури. У ході спілкування зрозумілі і засвоєні слова є засобом для передачі традицій, норм, цінностей. Але якщо люди спілкуються на різних мовах, то передача культурних зразків стає неможливою. Іноді ідею чи концепцію буває важко перевести на іншу мову через те, що в ній немає адекватних слів для їх вираження. Ось, наприклад, чому такий специфічний елемент культури, як приказка, жарт, анекдот, засновані часто на грі слів, утрачають свій зміст при перекладі.

В міру розвитку мови в ній з'являються слова-символи з єдиним рівнем абстракції. Наприклад, в українській мові слово «сніг» у багатьох народів немає такого абстрактного поняття, у них слово застосовується обов'язково з визначеним дієсловом «сніг йде», «сніг тане». В одних народів тільки людина «хто», а все інше «що». Якщо людина не знає чисел, то вона, очевидно, інакше сприймас навколишній світ. По-різному оцінюють світ грамотні і неписьменні люди, письмові і безписемні народи.

Виявляється, у кожної соціальної групи, с затверджує соціолінгвістика, своя мова. У кожної людини є не тільки соціальний, але і культурно-мовний статус. Він позначає приналежність до конкретного типу мовної культури - високої літературної мови. просторіччю, діалекту. Дві-три фрази, що містять елементи просторіччя, злодійського жаргону чи високого літературного стилю, безпомилково свідчать не тільки про культурно-мовний статус розмовляючого, але й про його спосіб життя, умови виховання. соціальне походження.

Ві Зрозуміло, культура може поширюватися і передаватися

К^естом, мімікою, образом, танцем, обрядом, але за ємністю,

точністю, доступністю вони не можуть конкурувати з мовою. Не

випадково існує вираз «мова танцю». Мова виконує функції

і-ретранслятора культури. Тут виникають серйозні проблеми. Чи

^ложна зберегти культуру невеликого народу, не зберігаючи і не

розвиваючи його мову? Наскільки припустиме запозичення з інших

Кцов? У науці і техніці, будь-якій професійній мові це цілком

ідрипустимі речі.

'і Культура накопичується у певних знаннях, джерелах,

формації про навколишній світ: природничонаукові, технічні, 'Політичні, соціальні тощо. Переконання - це знання, освоєні ^Людиною, ніби пропущені через її світогляд, світовідчуття. Знання ■існує поза окремою людиною, переконання - чуттєво-емоційна І Вольова сторона знання.

!-, Між знанням і переконаннями встановлюються складні

і; «однозначні зв'язки. Мати визначену інформацію «це ще не значить 'діяти відповідно до цієї інформації. Усі знають про шкідливі;цдастивості наркотиків, нікотину, алкоголю багато хто вживає їх з і'щєлйкнм задоволенням. Усі розуміють важливість, більш того, Іцеобхідність фізичних вправ для збереження здоров'я, але не усі Шоспішають на стадіони і спортивні зали.

г'Іч Ще більш складно і драматично складається зв'язок між

/рваннями і переконаннями з приводу моральних норм, соціальних, процесів. Знання законів не завжди утримує від їх порушення. Майже -Завжди суперечливо складається взаємодія між пануючими ідеями квравлячої в суспільстві еліти, які нав'язуються засобами масової ^Інформації і реальною поведінкою людей.

І**:.*"-- Існує також і інший тип взаємин між знаннями і

гІЮреконаннями. Знання може випереджати реальну дійсність, і якщо

іфце прогресивне знання відповідає інтересам суспільного розвитку, то

^Юно здатне виконувати роль свого роду прискорювача в розвитку

їЦсультури, наприклад ідеї Ганді, Мартіна Лютера Кінга тощо.

'.', Цінності. Переконання як єдність знань, емоцій, волі

ШКяшіяються в різних формах: ціннісні орієнтації, соціальні

установки, норми, принципи поведінки, мотиви дій, учинків. Але в

•Основі всіх цих проявів - орієнтація на цінності.

*' Цінності - визначальний елемент культури, її ядро. Для того

-Щоб оцінити, що значуще і корисне, а що - ні, що є добро, а що є зло,

^!4 людина, і суспільство постійно застосовують певні мірки, критерії.

'Культура в ціннісному аспекті - це своєрідний соціальний механізм,

■МК> виявляє, систематизує, упорядковує, зберігає, передає цінності в

суспільстві. Іншими словами, цінності орієнтують людину,

співтовариство в навколишньому світі, спонукають до конкретних дій чи бездіяльності.

Соціологію цікавлять, насамперед, соціальні цінності. Вони існують завжди у вигляді певної системи і виражаються в менталітеті людини, співтовариства. Фундаментом системи цінностей € моральні цінності. Наприклад, заповіді Христа.

У рамках одного співтовариства ведучі цінності більшості їй в основному єдині, якщо, звичайно, воно не знаходиться в якомусь екстремальному стані - міжнаціональний чи міжрелігійний розкол, громадянська війна, перехідний стан тощо. Однак навіть при стабільному стані суспільства можливий конфлікт із приводу сформованої системи цінностей. Політичні цінності можуть не стикатися з економічними, економічні - з соціальними, економічні - з екологічними, колективістські - з індивідуальними.

Чималі відмінності можуть мати системи цінностей соціальних груп і класів. У народі говорять: «У багатих свої примхи». Особливо помітна така відмінність у поведінці так званих «нових українців»: криміналізація бізнесу, фінансові махінації, престижне споживання тощо. Соціокультурні відмінності можуть бути і між окремими поколіннями в одному суспільстві, чи явища субкультури і навіть контркультури.

Молодіжна демографічна група, наприклад, має свій специфічний стиль поведінки, що виражається в одязі, певній мові спілкування, яку дорослі не завжди можуть зрозуміти. У такий спосіб формується молодіжна субкультура.

В силу специфіки соціальних, політичних чи економічних умов субкультура може породжувати зразки поведінки, протилежні пануючій у суспільстві культурі. Термін «контркультура» застосуємо до субкультури тих соціальних чи демографічних груп, що кидають виклик домінуючій в суспільстві культурі. Мафіозна група, група злодіїв у законі, не позбавлена моральних принципів, навпроти, вона має свої стандарти поведінки, норм, найчастіше, протилежні загальноприйнятим у даному суспільстві. Субкультура таких груп вступає в конфлікт із культурою суспільства, у якому вона паразитує.

Особливо показовим було протиставлення культурним цінностям суспільства субкультури руху хіпі, дуже популярного на Заході в 1960-70 рр. Молоді люди, часто з цілком благополучних. респектабельних сімей, проповідували культуру, у якій праця представлялася небажаною, статева помірність - непотрібною, патріотизм - ненормальним, прагнення до матеріального благополуччя - недостойним. Таким чином, рух хіпі сформував свою контркультуру, цілком протилежну основним моральним нормам, прийнятим у західних країнах,

>,, Цілісність культури завжди припускає відомий синтез між

загальнолюдськими цінностями і національною культурою. Для України вже протягом декількох століть характерний конфлікт між ([олективістською, общинною орієнтацією, моральними принципами і ставкою на індивідуалізм західного, протестантського типу.

Ідеологія. Світ цінностей у суспільстві також організований певним чином. Якщо основні цінності вибудовані у визначену доктрину, теоретично аргументовані, то ми маємо справу з ідеологією. Крім того, цінності виражаються й у стихійно сформованих уявленнях, думках людей, що знаходять висвітлення в звичаях, традиціях, обрядах. Будь-яке досить розвинуте суспільство має визначену ідеологію. Інша справа, що цю ідеологію частина суспільства може не сприймати і навіть боротися проти неї. Це особливо характерно для суспільств перехідного типу.

Будь-яка ідеологія має кілька ярусів: загальнолюдський зміст, національний зміст, наприклад, конституція, групові соціально-класові цінності.

Соціокультурні процеси. Одна з найдивніших властивостей культури полягає в тому, що при будь-якому прогресі, при будь-якому залученні до загальнолюдських цінностей вона здатна, розвиваючись, зберігати свою національну самобутність. В умовах сучасних інтеграційних процесів зберігаються західна культура, в основі якої лежить християнська релігія, а також ісламська, східна культура тощо.

Функціонування культури як соціального явища має дві основні тенденції: розвиток, модернізація і збереження, стійкість, наступність.

■ Варто звернути увагу на те, що будь-яка нація вимірює іншу

культуру своєю мірою, дивується іншій манері поведінки, стилю життя. Наприклад, звичай кревної помсти в ряду народів. При певному темпераменті, емоційній збудливості принцип: «Чим менше народ, тим довший ніж», повинен був вести до численних убивств з Дрібниць. Але в умовах відсутності сильної правової держави звичай кревної помсти саме і стримує гарячих джигітів, тому що усі знають про можливі наслідки.

7.10.3. Системний аналіз сучасної культури

Цілісність культури забезпечується соціальним добором, соціальною селекцією. Будь-яка культура зберігає у своєму ядрі лише те, що відповідає її логіці, менталітету. Нові культурні надбання - і ^свої, і чужі - національна культура завжди прагне переварити у власному казані, додати їм національний колорит. Культура активно

пручається чужим їй елементам. Наприклад, опір проникненню католицизму й інших релігій в Україну.

Відносно безболісно обновлюючи периферійні, другорядні елементи, культура виявляє сильну реакцію відторгнення, коли справа стосується її ядра. У даному випадку мова йде про православ'я як основи української культури. Тут можливі соціальні санкції аж до остракізму, моральної ізоляції. Будь-яка культура здатна до саморозвитку. Саме цим пояснюється різноманіття національних культур, національна самобутність.

Саморозвиток культури можливий через стихійні, випадкові, спорадичні форми шляхом проб і помилок, коли йде пошук варіантів, але провідне значення має свідома діяльність зі зміни культури. Особлива роль тут належить геніальним людям у будь-якій сфері діяльності: будь то наука, художня культура, політика, духовне життя (Г.Галілей, Шьютон, К.Е.Ціолковський, Т.Шевченко, І.Франко, Л.Українка). В сфері моралі, політики, соціальних взаємин особливе місце в культурі займають пророки, що володіють унікальною особливістю передбачення, соціального фантазування: Ісус Христос, Мойсей, Будда, Конфуцій, Магомет. Швидше за все, це реальні люди з особливим Даром передбачення, які висувають свої ідеї частіше в релігійній формі.

Зміна культури можлива у формі запозичення. Важко собі уявити культуру будь-якого народу без подібних прогинів. Наприклад, європейська культура як базова для сучасної цивілізації робить дуже сильний вплив практично на всі культури. У японських магазинах можна побачити манекени тільки європейського типу. Система культурних взаємодій може будуватися добровільно, вимушено, нав'язуватися примусово. Наприклад, країни, відійшовши від тоталітарної системи організації суспільства і не маючи необхідного досвіду демократичної організації, можуть добровільно його запозичати в інших, це ж можна сказати і про наукомісткі технології. Усередині одного суспільства ще більше елементів добровільного культурного запозичення. Наприклад, молоді люди з усіх соціальних груп багато чого переймають у студентської молоді, її субкультура - зразок для наслідування. Специфіка добровільного запозичення елементів культури полягає у вибірковості.

Практично всі країни світу запозичали в Заходу сучасні індустріальні технології. Але японці, наприклад, зберегли традиційну систему моральних цінностей на виробництві, свої зразки поведінки, ставлення до роботи. Велика кількість досліджень з японського чуда, досвіду, швидше за все, підштовхне і Захід до використання японського досвіду організації виробництва.

Змушене запозичення культури сполучає елементи зовнішньої добровільності і внутрішнього примусу. Наприклад, біженці, мігранти. Найчастіше в результаті такої взаємодії відбувається культурна асиміляція, виникають деякі прикордонні субкультури.

Для сучасного світу властива відкритість культурних систем, їх різноманітність. Жити в такому світі цікавіше, та й відповіді на виклик часу простіше знаходити. Сьогодні можна говорити про культурні суперсистеми, їх різноманітність. Тут дві основні культурні тенденції, які йдуть із глибини історії і збагачують одна одну, зберігаючи свою цілісність і самобутність: Захід і Схід.

На думку К.Ясперса, західна культура засвоїла релігійність іудейства, філософську широту греків, організаційну мудрість римлян. Ця культура не замикалася у своїх рамках - багато чого сприйняла від арабів. Східна культура Китаю, Індії, Японії, навпаки, замикалася в собі, «продовжуючи у своєму житті своє минуле».

І сьогодні дві основні культури, суперсистеми, відрізняються: у ставленні до людської особистості західна традиція концентрується на індивідуальності, особистість - початок і кінець усього; східна, навпаки, культивує відмовлення від особистості на користь безликого абсолюту. Стосовно реальності західна культура підкреслює активне відношення людини до світу, що сприймає як арену його діяльності. Східна традиція, навпаки, віддає перевагу втечі в себе, пошук нірвани як щирого змісту буття, відсутність спраги життя. Стосовно можливостей розуму для західної культури характерні раціональність і прагматизм, які ні перед чим не зупиняються. Східна культура віддає перевагу інтуїтивному пізнанню, увазі до медитації, самонавіянню.

Специфіка західної і східної культури, їх взаємодія і взаємовплив - значний об'єкт для дослідження соціологів: А.Тойнбі, О.Шпенглера, І.Франка, М.Грушевського. Тільки в цьому контексті можна зрозуміти Україну, її культуру і українську націю.

Культура сучасного суспільства - сукупність усіляких Прошарків культури, тобто вона складається з домінуючої культури, субкультур і навіть контркультур. У будь-якому суспільстві можна виділити високу культуру (елітарну) і народну культуру (фольклор). Розвиток засобів масової інформації призвело до формування так званої масової культури, спрощеної в змістовному і художньому відношенні, технологічно доступної для усіх. Масова культура, особливо при її сильній комерціалізації, здатна витісняти і високу, і народну культури.

Наявність субкультур - показник різноманітності культури суспільства, її здатності до адаптації, розвитку. Існують військова,

лікарська, студентська, селянська, малих народів, козача субкультури. Можна говорити про наявність міської субкультури, її національної специфіки зі своєю системою цінностей.

На думку Робі на Уільямса, для американської і української культур характерні:

• особистий успіх, активність і завзята праця,
ефективність і корисність на роботі, володіння речами як ознака
благополуччя в житті, міцна сім'я тощо (американська культура);

• дружні стосунки, повага сусідів і товаришів, відхід
від реального життя, терпиме ставлення до людей іншої
національності, особистість лідера, керівника (українська культура).

Сучасній українській культурі притаманне і таке явище, яке соціологи назвали вестернізацією культурних потреб і інтересів, у першу чергу, молодіжних груп населення. Цінності національної культури витісняються чи підмінюються зразками масової культури, орієнтованої на досягнення стандартів американського способу життя в його самім примітивному і полегшеному сприйнятті.

Для багатьох українців, і знову ж, у першу чергу, молодих, характерна відсутність етнокультурної чи національної самоідентифікації, вони перестають сприймати себе як українців, втрачають свою українськість. Соціалізація молоді відбувається або на традиційно-радянській, або на західній моделі виховання, у будь-якому випадку, позанаціональній. Українська народна культура (традиції, звичаї, обряди, фольклор) більшістю молодих людей сприймається як анахронізм. Відсутність в української молоді національної самоідентифікації саме і призводить до більш легкого проникнення в молодіжне середовище вестернізованих цінностей.

У багатьох рисах молодіжна субкультура просто повторює, дублює телевізійну субкультуру. Тут слід зазначити, що з початку 1990-х рр. масова культура в її екранних, телевізійних видах здобуває усе більш негативний характер.

Не менш негативні наслідки можна відзначити й у розвитку музичної культури. Такий різновид масової культури, як рок-музика, спочатку в нашій країні була заборонена на офіційному рівні, а потім так само непомірковано звеличена й ідеалізована. Навіщо ж виступати проти тієї рок-музики, що зв'язана з народними традиціями, традиціями політичної й авторської пісні? Є і такі напрями, як панк-рок, важкий метал тощо, що, безсумнівно, несуть контркультурний, вандалі стський характер. Багато музичних напрямів відрізняються синдромами песимізму, мотивами смерті, самогубства, страху і відчуженості. Утрата гуманістичного змісту відбувається в рок-музиці за рахунок перекручування природного

людського голосу всілякими хрипами і вересками, підміни чоловічих голосів жінкоподібними і навпаки.

З приводу сучасної масової культури висловлювалися багато корифеїв сучасної культури, але нам важливіша думка такого авторитетного соціолога, як Питирим Сорокін: «Сучасне мистецтво -переважно Музей соціальної і культурної патології».

І ще на одній проблемі хотілося б зупинитися. Повсюдне впровадження комп'ютерної техніки в нашій країні вимагає аналізу соціокультурних наслідків цього процесу. Наслідки комп'ютеризації для розвитку культури людства досить суперечливі. Вони мають як позитивний, так і негативний характер. З одного боку, комп'ютер звільняє людину від монотонної праці, відкриває можливості для реалізації і розвитку творчого потенціалу індивіда, з іншого боку -призводить до появи безлічі проблем, пов'язаних із зайвою раціоналізацією і дегуманізацією. У результаті комп'ютеризації відбувається формування елітарної-масової структури суспільства, формується новий тип особистості з техногенним мисленням, збіднюється емоційно-почуттєве середовище, виникають труднощі у міжособистісних стосунках, спілкування з людьми заміняється спілкуванням з комп'ютером, з'являються професійні «комп'ютерні» захворювання.

Дата добавления: 2014-01-04