З'ясуванні умов успішної діяльності церкви

Ність, яка не має великого значення. Роль соціології релігії вбачалась у

Життя суспільства, ніж релігія. Про релігію йдеться як про одну з

Індивідуалізму ринок, політична діяльність є більш важливими регуляторами

Головну перешкоду на шляху соціального прогресу. З позицій утилітарного

Думка в Англії вивчала релігію не як основу соціального порядку і не як

Була центральною в соціології Г. Спенсера. У руслі цих принципів соціальна

Ідея органічної єдності соціальної системи та її еволюційного прогресу

Порядку, то із занепадом релігії постала загроза розпаду соціальних

Релігійні вірування були зв'язуючою силою, основою соціального

Християнському монотеїзму феодальний режим. Якщо на цій стадії

Історичною формою теологічного порядку був, за Контом, адекватний

зв'язків. Соціальна споруда затребувала нових опор. На позитивній стадії,

що утвердилася в XIX ст., провідну роль почали відігравати інженери,

вчені. Завдання консолідації суспільства на сучасному етапі передбачають

позитивний синтез наукового знання. Цього домагається соціологія,

поєднуючи ідеї порядку і прогресу.

Пізніше Конт, зневірившись у можливості розумної організації

суспільства шляхом просвіти, дійшов висновку про необхідність «другого

теологічного синтезу» як духовної опори соціальних зв'язків. Він за-

пропонував світський, раціоналістичний варіант «позитивної релігії» —

культ людства як єдиної «Великої істоти», величезного соціального

організму. В цій релігії соціолог, який найкраще знає механізми соціальної

динаміки і здатний керувати суспільством, стає верховним жерцем.

О. Конт не створив соціологію релігії як наукову дисципліну, а

підготував ґрунт для неї. Релігію він розглядав як необхідний компонент

суспільства, який дає людям почуття ідентичності. Цей компонент необ-

хідний не тільки для їх індивідуального існування, а й для забезпечення їх

єдності в соціальному житті.

найпоширеніших і най-витонченіших культурних звичок, специфічну діяль-

Погляди Спенсера на релігію поділяв соціальний реформатор Р. Тауні,

який заперечував тезу М. Вебера про роль протестантської етики у розвитку

капіталізму і вважав, що протестантизм швидше міг бути наслідком, ніж

причиною промислової революції. Р. Тауні сприймали як пророка нової

релігії, яка виправдовує свободу приватного підприємництва. Він прославляв

XIX ст. як нову еру, коли людина з допомогою науки знайшла нарешті

правильний шлях. Тауні був тим представником вікторіанської епохи, який

допоміг філософії набути метафізичного і морального обґрунтування і

впевненості, сприяв виробленню усвідомлення місця релігії в промисловому

світі.

Згадані ідеї були розвинуті Е. Дюркгеймом, вчення якого зазнало

значного впливу О. Конта. Дюркгейм спирався також на погляди істориків Н.

Фюстель де Куланжа про релігію в античному суспільстві («Античне місто»,

1864) і В. Робертсона Сміта, який досліджував семітичні релігії та розробив

теорію жертвопринесення, яка підкреслювала соціальний аспект цього

ритуалу («Лекції про семітичну релігію», 1889). Дюркгейма справедливо

вважають одним з основоположників соціології релігії (основна праця —

«Елементарні форми релігійного життя. Тотемічна система Австралії», 1912).

Він прагнув відкрити спільну для всіх релігій структуру, абстрагувався від

вищих форм релігії, оскільки вбачав у ній інститут, нерозривно пов'язаний^

людським існуванням в його соціальному аспекті. Йому важливо було

встановити найпростіші структури, які складають релігію в її різноманітних

історичних варіантах. Остаточна мета цього пошуку полягала в тому, щоб

зрозуміти сучасну людину. У своїх дослідженнях, в яких переважали емпі-

ричні, етнографічні елементи, Дюркгейм зосередився на трьох

взаємопов'язаних темах.

1. Загальна теорія суспільства, в якій релігії як інтегруючому соціальному

чиннику життя належить центральне місце.

2. Спеціальна теорія суспільства — соціологія релігії, — в межах якої він

намагався пояснити появу релігійних уявлень.

3. Етнологія релігії — теорія, що пояснює власне релігію австралійських

аборигенів.

Деякі аспекти його спеціальних розробок застаріли. Але надзвичайно

важливими для соціологічної теорії стали визначення змісту і функцій релігії

в суспільстві, а також теза про релігію як чинник соціальної інтеграції.

Дюркгейм виходив з того, що релігія поширена в усіх суспільствах і є

універсальним соціальним феноменом, виконує важливу суспільну функцію.

Тому соціологічний аналіз її необхідний для розуміння суспільства загалом.

Соціологію релігії, за Дюркгеймом, цікавить не те, що відрізняє одну релігію

від іншої, а передусім притаманні усім релігіям структурно-функціональні

характеристики. Через те соціологія в дослідженні релігії використовує зде-

більшого порівняльний метод, що дає змогу в численних варіаціях

релігійного феномену виділити його універсальні аспекти. Якщо зміст

релігійних вірувань з кожною епохою змінюється, то функції релігії збе-

рігаються.

В «Елементарних формах релігійного життя» Дюркгейм на прикладі

суспільства австралійських аборигенів пояснює спосіб, за допомогою якого

релігія забезпечує соціальну солідарність як «механічну солідарність». Він

вважав, що в розвинутому, соціально-диференційованому суспільстві релігія

здатна забезпечувати відчуття захищеності, надійності, усвідомленості

існування, втрата яких призводить до аномії, розпаду системи цінностей, а

внаслідок цього — до самогубства. Щоправда, Дюркгейм спеціально не

переймався тим, якою повинна бути релігія в суспільстві розвинутої

«органічної солідарності». Головне, чим збагатив він соціологію релігії, —

розуміння релігії як сили, що інтегрує суспільство.

У Німеччині релігія цікавила дослідників передусім у зв'язку з

політичною боротьбою, а не як чинник соціальної солідарності. Помітний

внесок у становлення соціологічного дослідження релігії зробив К. Маркс.

Він розглядав релігію як соціальний феномен — елемент системи суспільних

відносин, який породжується ними (передусім економічними — базисом),

визначає сукупність похідних, «надбудовних» утворень — політики, права,

мистецтва, моралі, філософії та релігії. Відповідно в релігії як соціальному

феномені вбачали важливий соціальний чинник, що виконує реальні

суспільні функції, задовольняє певні інтереси і потреби, суттєво впливає на

людей, як будь-який інший соціальний інститут. Ця теза дала поштовх

розвиткові функціонального підходу до релігії. Одна з особливостей теорії

Маркса полягає в поясненні історичної природи релігії як породження змін-

них соціальних умов, в основі яких — привласнення чужої праці, соціальна

нерівність, коли свобода одних означає поневолення інших. За класової

боротьби релігія виступає як ідеологія, є її ранньою формою. Звідси походить

соціальна функція релігії, насамперед ідеологічна. Суть її полягає у

виправданні та узаконенні чи осудженні, запереченні існуючих соціальних

порядків. Релігія живить соціальний конформізм (пристосовництво),

викликаючи ілюзії («опіум народу»), і через це може бути гальмом

суспільного прогресу або стимулювати соціальний протест, виступаючи як

революційний рух. Якщо раннє християнство було революційним рухом

низів римського суспільства, то протягом двохтисячолітньої історії (після

того, як воно стало державною релігією, започаткувавши «союз вівтаря і

трону») соціальні принципи християнства пояснювали соціальну нерівність

та експлуатацію людини людиною як встановлений Богом порядок.

Дата добавления: 2014-01-04