Суспільного розвитку

М.Грушевський про соціальні механізми

Фундаментальним дослідженням М.Грушевського в плані розкриття глибинної суті соціальних механізмів суспільного розвитку є його робота "Початки громадянства. Генетична соціологія" (видана у Празі 1921 р.), в якій матеріальне розглядається органічно пов'язаним із психологічними та біологічними факторами, а класове підпорядковане загальнолюдській ідеї. Важливість цієї роботи полягає і в тому,що дослідник намагається показати історію суспільного розвитку в Україні як органічної складової частини загальноєвропейського процесу. Таким чином, розкриваючи основні стержневі моменти глобальної "генетичної соціології", ми водночас паралельно з'ясуємо і концепцію "генетичної соціології України".

Для М.Грушевського історія розвитку людського суспільства проходить в три етапи: початки організації; племінно-родову організацію і її розклад; перехід від укладу племінно-родового до класово-державного. Початки організації суспільного життя дослідник пов'язує із створенням, в одному випадку, "майже ізольованого життя людських пар у цілком примітивнім збирацько-ловецькім господарстві", в іншому - із заснуванням материнської родини або групи парних родин, зв'язаних між собою механічно чи на підставі певної кооперації (1, 82).

Подібно до багатьох своїх попередників - від Есхіла до І.Франка - М.Грушевський змальовує перших людей як таких, що мало відрізнялись від тварин. Та з певного моменту "інтереси буття", пише мислитель, - "прогодованнє, забезпечення життя і продовження роду"- стають могутнім фактором, що визначає неминучість переходу людства від дикунства до вищих форм діяльності (1, 91).

Механізм цього переходу вчений розкриває таким чином. Поступово в рамках первісного суспільства, для забезпечення умов проживання та розмноження, відбувається так зване механічне скупчення родин, яке обумовлює необхідність встановлення відносин між ними. І хоча на початкових етапах ці відносини практично нічим не скріплюють первісних людей між собою, та надалі в суспільному розвитку саме ці разові відносини стають підставою формування певного типу колективної ідентичності між ними. Так створюється нова організована форма життя - "скупина", яка стоїть вище від стада і веде переважно кочовий спосіб існування. Надалі,скупина еволюціонує у плем'я, в рамках якого відбувається процес формування окремих груп або родів. Отже, згідно з твердженням М.Грушевського, основною психологічною підставою утворення вищих форм соціального життя є становлення певного типу колективної ідентичності-почуття солідарності. Своє вираження дане почуття знаходить у протиставленні "свій" і "чужий".

Серед факторів, які вплинули на формування і розвиток почуття солідарності та необхідності організаційно об'єднати "своїх", дослідник називає сусідство первісних скупин та пов'язану з ним практику спільної діяльності, яка вимагала вироблення зрозумілих тільки її членами символів спілкування та певних правил поведінки. Кодифікація останніх відбувається у відповідних релігійних та публічних культах, які стають основою формування звичаїв та традицій, притаманних даній скупині.

Усі вищезазначені фактори, на думку М.Грушевського,поступово створюють рамки племінної організації, завершенням процесу формування якої стає поява власного імені, витвореного його членами або даного їм сусідами. Специфікою первісної доби, згідно з висновками дослідника, є становлення не лише таких прототипів пізніших державних атрибутів,як власна назва, територія, звичай, а й таких соціальних інститутів держави, як влада та право.

На підтвердження цієї тези мислитель намагається, зокрема, провести паралель між племінним звичаєм і правом у державній організації, виказуючи себе фахівцем як в галузі соціології, так і компетентним юристом. Ось що з даного приводу пише Грушевський: " І так само як пізнійше право кінець кінцем уставляє норми дозволеного головно методом виключення-вилучаючи все недозволене і карне,так і племінний обичай виробляється головно методом заборон... і всяких інших понять про недозволене" (1,137). Різниця ж між звичаєм і правом, стверджує вчений,полягає у механізмі впровадження їх у життя: звичай приходить у свідомість члена роду, племіні з його духовним розвоєм так само як знання мови, моралі, релігії, а право, як щось зовнішнє, примосуво накинене громадянину державою.

Цікавою в плані спадкоємності соціальних форм розвитку є також думка дослідника про формування авторитету влади,яку Грушевський визначає як одну із рушійних сил суспільного прогресу. Згідно з концепцією соціального поступу мислителя,першоджерелами формування прототипу влади, як одного з соціальних інститутів держави, у первісних суспільствах виступають: релігійні культи, які обстоюють надприродне походження ватажків і старійшин; матеріальний добробут останніх, який вони намагаються зберегти; наявність так званої військової дружини, яка ставить їх авторитет на цілком реальний фундамент примусу і сили. Розкриваючи специфіку становлення "інституту" влади у первісних суспільствах, дослідник у такий спосіб обгрунтовує і соціальні механізми вивищення окремих його членів на підставі зростання іх фундаментальної ролі в житті первісних форм людського співжиття. Проведені дослідником паралелі між первісним суспільством і класово-державною організацією життя людей дозволяють нам виокремити конкретні соціальні механізми переходу від докласової епохи існування людства до класових форм його розвитку. Специфіку механізму цього переходу якнайкраще відтворює така цитата із роботи М.Грушевського "Початки громадянства": З становища інтересів економічних, воєнно-політичних і родинних наступає певний момент, коли тісніше племінне об'єднання стає корисним і потрібним, і тоді піднімається консолідаційний настрій, хвиля родо-племінного альтруїзму, незвичайно характеристичного для цього процесу. Він культивується, свідомо чи не свідомо, в ріжних сферах, ріжними психологічними методами, - аж поки економічний і соціальний процес не переросте сих родо-племінних форм. Тоді бачимо поворотний процес: в певній стадії свого дальшого розвою сі економічні, воєнно-політичні і родинні відносини починають розхитувати й розширяти племінне об'єднання своїми суперечностями. Економічні ріжниці,спеціалізація професій, розбіжність організації роду і родини розкладають єдину "братську" клітину роду. Родо-племінний колектив розділюється на суспільні верстви, і родо-племінний побут надає, щоб дати місце новій формі - класовій державі" (1,91).

Наведена нами цитата дозволяє провести нам як пряму паралель з Марксовим законом послідовної зміни суспільно-економічних формацій, так і виявити оригінальність поглядів М.Грушевського на систему пріоритетів цього процесу. Якщо марксизм на перше місце суспільного прогресу ставить об"єктивні закони суспільного розвитку і матеріальне виробництво, то М.Грушевський перше місце відводить людській психології. Насамперед протистоянню і змаганню протилежних інстинктів: колективістського або альтруїстичного та індивідуалістичного.

У зв'язку із рокриттям специфіки поглядів М.Грушевського на проблему переходу розвитку людства від однієї соціальної форми життя до іншої, варто зауважити, що основною рушійною силою цього процесу вчений вважає війну. Саме війна, на його думку, спричиняє появу такого соціального явища як невільництво, яке зумовлює економічну диференціацію суспільства у двох формах: поділ праці та економічна нерівність. Відзначимо,що ідея війни як рушійної сили розвитку соціальних інститутів була досить поширеною серед українських мислителів. Так, поетичні обриси війни трактованої як насильництво,знаходимо у творах Т.Шевченка; війни як двигуна боротьби за існування у науковому доробку І.Франка та ін.

Аналізуючи соціальні механізми розвитку людських суспільств до вищих форм, учений водночас велику увагу звертає на специфіку соціальних механізмів функціонування класово-державної організації життєдіяльності людей. На думку мислителя, розвиток класово-державного устрою характеризується насамперед значним загостренням конкуретної боротьби за владу, як у самій панівній верхівці, так і серед тих, "котрі почувають себе упослідженими в розділі влади..." (1, 297). Ця боротьба зумовлює потребу створення різного роду колективних ідентичностей, національної зокрема, з метою забезпечення їх претензій на владарювання та обгрунтування його відповідним правом. Численні дослідження в даній площині вітчизняних та зарубіжних науковців сьогодні підтверджують геніальність наукових ідей М.Грушевського.

До всього вищезазначеного нам залишається додати лише кілька положень ученого стосовно особливостей суспільно-історичного розвитку України. Зокрема, в історії України він виділяє такі етапи розвитку: період, що передував утворенню Київської держави; епоха державного життя; литовсько - польська епоха, козацька епоха; занепад козацтва і українського життя; українське відродження та ін. В основу їх виділення Грушевським була покладена економічна і культурна еволюція українського народу. На його думку такий підхід дає можливість прослідкувати серцевину народного життя етносу крізь призму всіх стадій його становлення як органічного цілого та водночас частини загальноєвропейського процесу суспільного розвитку.

Наведені вище ідеї М.Грушевського свідчать про глибинне засвоєння ним "генеральної лінії світової науки та" бажаннє освітити сими теоріями також і слав'янський матеріал,котрий західно-європейськими дослідниками залишався в боці" (6, 301).

1. Грушевський М. Початки громадянства. Генетична соціологія. - (Б.М.). - 1921. - 328 с.

Основні поняття:

Еволюція - в широкому змісті - поняття-синонім розвитку; у вузькому - поступові кількісні зміни на противагу розвитку як якісній зміні - революції.

Еволюціонізм - підхід до розгляду специфіки соціального розвитку як частини загального процесу еволюції космосу, культури і т.д.

Соціальний прогрес - розвиток суспільства або його підсистем по висхідній, від менш досконалого стану до більш досконалого.

Соціальний регрес - розвиток суспільства або його підсистем по низхідній, від більш досконалого до менш досконалого стану

Дата добавления: 2014-01-04