Поняття методикиі техніки соціологічного дослідження

Метод - це систематизований спосіб одержання теоретичного чи практичного результату, вирішення проблеми чи отримання нової інформації на основі певних регулятивних принципів пізнання і діяльності, усвідомлення специфіки предметної області, що вивчається, і законів функціонування її об'єктів.

Метод окреслює і втілює шлях до істини, напрямки ефективної діяльності, що веде до реалізації поставлених цілей, задає регулятиви і нормативні установки пізнавального процесу.

Метод включає стандартні і однозначні правила (процедури), які забезпечують надійність і достовірність отриманих знань. Наприклад, метод анкетного опитування характеризується фіксованими правилами побудови питань, встановлення їх послідовності, класифікації, шифрування відповідей тощо.

Правила дії у своїх окремих специфікаціях можуть характеризувати не метод, а методику. Наприклад, є методика простої, серійної і випадкової вибірки при масових опитуваннях.

Методика, яка характеризується з інструментальної сторони, відноситься до сфери, яка називається технікою дослідження.

Метод відрізняється від методики і техніки тим, що крім технічної. Процедурної частини, включає і теоретичне усвідомлення та особливі пізнавальні принципи (принцип конкретності соціального аналізу, принцип системності, принцип єдності кількісних і якісних характеристик і

Так, у соціологічних студіях публіциста, економіста, соціолога Сергія Подолинського (1850-1891) сусідили марксистські і соціал-дарвіністські, „громадівські" погляди. Вважаючи, що суспільне життя відбувається згідно з законом боротьби за існування, він і положення про додаткову вартість розглядав як одну з форм цієї боротьби. Але поряд із законом боротьби за існування, твердив С.Подолинський, діє і закон зростання солідарності людей. З часом людські громади, піддавшись почуттю прихильності, можуть перестати боротися між собою. Все це матиме неабиякий сенс для людей, які вивільнять свої сили для боротьби з навколишньою природою. Водночас і умови боротьби з природою стануть однаковими для різних груп людей. У свою чергу зростатиме середній рівень розвитку більшості людей, з'являться можливості для самовираження талантів.

С.Подолинський значну увагу приділяв аналізові соціального становища різних груп людей, причин соціальної диференціації (їх убачав у привласненні панівним класом додаткової вартості), соціальної мобільності (залежить від національної належності особи). Ці думки висловлені у праці „Ремесла і фабрики на Україні".

Вагомим є внесок у розвиток вітчизняної соціологічної думки українського економіста і соціолога, громадського діяча, професора Київського університету Михайла Зібера (1844-1888). Соціологічні інтереси Зібера зосереджені навколо проблем суспільства, суспільного розвитку, народонаселення, історичної соціології. Він стверджував, що еволюційний порядок суспільних відносин зумовлюється розвитком економічних відносин, а всі політичні юридичні і духовні явища в суспільстві є надбудовою над ними. Зібер говорив про ступеневий розвиток суспільства, здійснив порівняльний аналіз общинного і капіталістичного суспільства, звернувши увагу на те, що в умовах першого особа фактично позбавлена свободи, натомість сучасна цивілізація створює умови для розвитку свободи особистості.

Одним з найяскравіших українських дослідників у галузі соціологи був Максим Ковалевський (1851-1916). Він був членом Міжнародного соціологічного товариства, певний час навіть головою, безпосереднім учасником його конгресів, членом ряду соціологічних інститутів і автором їх видань.

Важливе місце в системі соціологічних поглядів Ковалевського займає ідея прогресу як історичної неминучості. Природною передумовою цієї ідеї є уява про змінність і закономірності суспільних феноменів. Він вважав, що без прогресу не може бути соціології як науки. Суть соціального прогресу він зводив до солідарності. Значний внесок М.Ковалевського у розвиток історико-порівняльного методу в соціології, який він розглядав як могутню зброю боротьби проти суб'єкти­візму.

Серед великої плеяди українських мислителів кінця XIX - початку

XX ст. вагоме місце займає Іван Франко (1856-1916), який відігравав величезну роль у розвитку національної та соціальної свідомості українського народу. В ряді праць і Франко проаналізував процес формування суспільства І держави, приділяв увагу матеріальному і духовному прогресу суспільства. І.Франко був активним проповідником національної самостійності України.

Вагомий внесок у розвиток української соціологи зробив видатний учений-економіст, мислитель і патріот М.Туган-Барановський (1865-1919), який вважав, що без соціології немає сучасної науки про суспільство. У працях „Основи політичної економи", „Суспільні основи кооперації", „Вплив ідей політичної економії на природознавство та філософію", „Психологічні фактори суспільного розвитку" та інших він обґрунтував роль господарства в соціальному житті. Господарство він визначав як сукупність людських дій, спрямованих на зовнішній світ для створення матеріальної обстановки, необхідної для задоволення людських потреб. Вирішальне значення господарства у суспільному житті ґрунтується не тільки на тому, що люди, як вважав марксизм, перш ніж займатися політикою, наукою, мистецтвом, релігією, повинні їсти, пити і одягатися, а й на тому, що політика, наука тощо мають свою матеріальну основу, яка створюється господарством.

Дата добавления: 2014-01-04