Соціологія релігії. Сутність та критерії суспільного прогресу

Сутність та критерії суспільного прогресу. Прогрес і регрес

Суспільний прогрес - такий напрям розвиту суспільства, що характеризується незворотними змінами людства, тими чи іншими прогресивними змінами окремих спільнот чи людей, їх угруповань,

• шляхи вдосконалення науково-дослідної діяльності;

• співвідношення науки і культури;

• соціальний статус працівника науки;

• професійну мобільність у науці;

• критерії оцінки наукової діяльності.

Соціологія релігії - одна із галузей соціології, об'єктом дослідження якої є різні релігійні феномени. ЇЇ виникнення і розвиток пов'язаний перш за все з іменами Е.Дюркгейма і М.Вебера.

Предметом соціологічного аналізу, який здійснює соціологія релігії як галузева соціологічна дисципліна, може бути як релігія в цілому, так і окремі її елементи: релігійні групи і організації, релігійна свідомість, релігійна діяльність, релігійна психологія, громадська думка про релігію і церкву, церковно-громадські рухи, конфесійно орієнтовані політичні партії, вплив релігії на поведінку людей в різних сферах суспільного життя і т. д.

Із соціологічної точки зору під релігією розуміють систему вірувань і ритуалів, на основі яких група людей пояснює те, що вважає надприродним і священним.

Суттєвими компонентами релігії як соціального інституту є релігійні організації, для яких характерна ієрархічність соціальних статусів, що займають її члени. До релігійних організацій відносять церкву, деномінацію секту. Церква пов'язана з суспільством і діє всередині нього. Секта відкидає цінності, які панують у суспільстві і, як правило, вимагає від своїх віруючих відмови від багатьох сторін суспільного життя, непримиренного ставлення до інакодумців, додержання суворої дисципліни та виконання всіх наказів секти і ритуалів. Деномінація -проміжна форма між церквою і сектою. Вона підтримує нормальні стосунки із суспільством, але мусить конкурувати з іншими деномінаціями для залучення нових членів.

У функціонуванні релігії як соціального інституту важливе значення мають релігійна свідомість, релігійна психологія, низка морально-етичних правил, релігійна діяльність.

Релігійна свідомість - це сукупність вірувань, які встановлюють зв'язок між людиною, навколишньою природою і надприродними силами, які вважаються священними.

Релігійна психологія - своєрідна спрямованість психічних процесів (пізнавальних, емоційних, вольових) віруючих людей, їх почуттів, очікувань, надій на надприродні об'єкти - Бога, Духа і т.п.

Низка морально-етичних правил - це уявлення про праведний спосіб життя. Більшість релігій приписують віруючим систему заповідей чи норм, що регулюють поведінку людей.

та студентської молоді;

• проблема вибору учнівською молоддю цінностей життя,
визначення власного місця в житті;

• пошук джерел розкриття пізнавальних можливостей особистості;

• взаємодія системи освіти з Іншими сферами суспільного життя.
Виділяють ряд функцій освіти:

• виховання і навчання;

• забезпечення соціальної мобільності;

• забезпечення кадрами господарства;

• соціальна функція - реалізується у передачі нагромаджених
людством знань, прийнятності соціального досвіду, соціалізації особи
тощо.

Сучасна соціологія освіти виділяє наступні принципи системи освіти:

• принцип загальності освіти;

• принцип безперервності;

• освіти широкого профілю;

• поєднання навчання з вихованням;

• інтенсифікації нагромадження знання;

• полікультурності освіти;

• інституційної рефлексії (адаптація освіти до вимог науково-
технічного прогресу);

• випереджаючого розвитку освіти;

• інноваційності в освіті;

• елітарності;

• формування „вільного освітнього середовища".

Наука - це сукупність знань про світ, форма відображення світу на рівні світогляду людини, засіб суспільно-практичного перетворення світу, елемент духовної культури.

Соціологія науки - це галузь соціології, яка досліджує закономірності виникнення, функціонування і розвитку науки, взаємодії її як соціального явища із суспільством та соціальними Інститутами.

У суспільстві наука виконує такі соціальні функції:

• вироблення і теоретична систематизація об'єктивних знань про
дійсність;

• підвищення ефективності всіх видів діяльності соціальних
суб'єктів, в першу чергу у сфері виробництва;

• прогнозування науково-технічного прогресу та його соціально-
економічних наслідків, вияв перспективних проблем, які підлягають
розв'язанню.

Соціологія науки досліджує:

• забезпечення розвитку нових напрямків у науці;

• проблему формування вченого і наукових кадрів;

верств або індивідів, в результаті переходу від нижчого до вищого, від менш досконалого становища до біль досконалого.

Ідея прогресу знайшла відображення у творах Левкіппа і Демокріта, Епікура і Лукреція; в епоху Нового часу, з одного боку, наголошувалося на запереченні застарілих феодальних форм організації життя, традиційних, абсолютизованих середньовічною схоластикою знань і життєвих настанов, а з другого - на факті реального розквіту науки і техніки, освіти й виховання, культури та моралі, впровадження їх у виробництво, різкого підвищення на цій основі якості життя людини.

Цікаві думки щодо майбутнього суспільства як більш прогресивного порівняно з сучасним є і в працях ранніх соціалістів-утопістів Т.Мора і Т.Кампанелли, французьких матеріалістів XVIII ст. Д.Дідро і К.Гельвеція, основоположників утопічного соціалізму К.Сен-Сімона, Ш.Фур'є та Р.Оуена. Першу теоретично обґрунтовану концепцію прогресу висунув французький філософ-просвітитель, економіст і державний діяч А.Тюрго (1727-1781), який обґрунтовував принцип вільного підприємництва, підкреслював роль власності в соціальній диференціації людей, цінував людський розум, моральні та творчі якості.

Раціоналістичну ідею прогресу розвивав і Жан Кондорсе (1743-1794). Його праця „Ескіз Історичної картини прогресу людського розуму" (1795) визначила магістральні теоретичні й методологічні підвалини розуміння суспільного прогресу. Завдяки їй Ж.Кондорсе набув статусу родоначальника теорії прогресу людства.

З погляду ролі матеріального виробництва суспільний прогрес охарактеризував марксизм, якому також не пощастило уникнути абсолютизації економічного чинника.

Сучасні концепції прогресу виходять із визначення чинності системи факторів - виробництва і науки, освіти та виховання, техніки й технології, культури і моралі, політики та мистецтва, організації й управління.

Не менш важливим є питання про критерій суспільного прогресу. Традиційний марксистський підхід головним критерієм суспільного прогресу вважав рівень розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Проте такий критерій суспільного прогресу має досить суттєву ваду, оскільки людину він визнає лише як „свій власний компонент", тоді як у цивілізованому суспільстві все має бути навпаки: так званий об'єктивний критерій має бути компонентом більш високої міри - людини як самоцінності, як першої й найбільш відповідної „міри всіх речей".

Про рівень розвитку (ступінь прогресу) тієї чи іншої нації, народу чи держави можна говорити і з точки зору її незаперечного внеску в розвиток світової культури й цивілізації.

Порівнюючи показники споживання у різних соціальних системах, американський дослідник У.Ростоу ще в 60-х роках XX ст. сконструював нову теоретичну модель соціуму - стадії економічного зростання.

74 43

Дослідник враховував такі показники, як розвиток промисловості, господарства, науки і особливо частки накопичення капіталу в національному прибутку. Головну увагу У.Ростоу приділяв чиннику споживання.

Більш прогресивною буде така соціальна система, яка відкриває широкі можливості для задоволення людських життєвих потреб, піднесення добробуту, забезпечення рівня і структури споживання матеріальних, соціальних та культурних благ, що найповніше відповідають природі, сутності й призначенню людини, створюють сприятливі умови для самореалізації її як особистості, розкриття індивідуальних обдарувань, реалізації духовної свободи.

Прогрес має суперечливий характер. Нерідко він здійснюється насильницькими методами, у зв'язку з чим виникає питання про ціну про­гресу, співвідношення цілей і засобів їх досягнення. Суспільний прогрес є не тільки об'єктивної, але й відносною формою розвитку, протилежністю суспільного прогресу є регрес - зміна по лінії спадання, деградації, перехід від вищого до нижчого ступеня суспільного розвитку, від більш до менш досконалого. Суспільний регрес починається з втрати соціальним суб'єктом обумовленого реальним суспільним ідеалом внутрішнього потягу до творчості, конструктивних змін, активності. Як і будь-який суспільний процес, регрес має свою логіку розвитку. У загальному вигляді вона визначається такими головними етапами: застій, консерватизм, реакція, реставрація, занепад.

Література

Арон Р. Зтапы развития социологической мысли. Пер. с фр. - М., 1992.

Вебер М. Избранные произведения / Пер. с нем. - М., 1990.

Піча В.М. Соціологія: загальний курс. Навчальний посібник для студентів вищих закладів України.- К.: Каравела, 1999.

Смелзер Н. ж. Социология / Пер с англ. - М._т 1994.

Соціологія. Курс лекцій / За ред. В.М.Пічі.-К.,1996.

Соціологія: короткий енциклопедичний словник. Під заг. ред. В.І.Воловича. - К., 1998.

Соціологія: Підручник / За заг ред. В.П.Андрущенка, М.І.Горлача. -Харків-Київ, 1998.

Черниш Н.Й. Соціологія. Курс лекцій. - Львів, 1996.

Щепанський Ян. Злементарные понятия социологии / Пер. с польск. - М., 1962.

характері способах функціонування політичних інститутів;

• в якій мірі політичне нормування впливає на усталеність
структури;

• як характер процесів інституціоналізації спільності змінює її
політичний статус в суспільстві;

• якою є соціальна база того чи іншого політичного порядку;

• якими мають бути соціальні підстави переходу від одного
політичного ладу до Іншого та ін.

Політика - специфічна галузь людської діяльності, в якій виявляються відмінності інтересів соціальних груп, класів, націй тощо; вони стикаються, протиставляються чи збігаються, відбувається безпосереднє зіставлення позицій і пошук способів, які можуть привести їх до певного компромісу та узгодженості. Проте політика - це і спосіб певної субординації даних інтересів, підпорядкування їх началу, яке є найбільш значущим, а отже, і обов'язковим для всього загалу. Соціологія політики вивчає і суть влади, ЇЇ природу і прояв з погляду конкретної людини, організацій та об'єднань.

Політична соціалізація - це залучення індивіда до цінностей, знань, рольових зразків, які дозволяють йому адаптуватися до політичного життя суспільства. Зазвичай соціалізація здійснюється на основі загальноприйнятих норм і зразків, які увійшли у сферу політично ї культури. Політична соціалізація - це двосторонній процес: з одного боку - вплив соціально-політичного середовища на індивіда, а з Іншого - формування політичної індивідуальності, яка передбачає вільний вибір і відповідальність за прийняті рішення з боку індивіда. Результатом політичної соціалізації є готовність індивіда до участі у політичній акції тобто певний рівень соціальної мобілізації.

Дата добавления: 2014-01-04