Поняття девіантної поведінки. Причини і різновиди девіацій

Девіація (соціальне відхилення) - це вчинки, діяльність людей, соціальних груп, які не відповідають встановленим у даному суспільстві нормам або визнаним шаблонам і стандартам поведінки. При цьому під соціальною нормою слід розуміти характеристику таких явищ і процесів, що є закономірними для даної суспільної системи. Девіація є властивістю кожної соціальної системи.

Започаткували соціологію девіантної поведінки Е.Дюркгейм, П.Сорокін, Р.Мертон, Г.Зіммель. Так, Е.Дюркгейм надавав особливого значення виявленню причин порядку та безладу у суспільстві. Він запропонував концепцію колективної свідомості або сукупності пере­конань та поглядів, які поділяють усі члени суспільства. Соціальна Інтеграція існує, коли члени суспільства (або групи) надають важливого значення його нормам та керуються ними у своєму житті. Якщо індивід не бажає додержуватися загальних норм, виникає аномія тобто такий стан суспільства, в якому значна частина його членів, знаючи про

- органічного (виникає внаслідок навчання і професійної

спеціалізації)-

Тобто соціальна нерівність в першу чергу визначається значимістю і престижем функцій, які виконуються для суспільства.

Сучасне суспільство підтверджує такі висновки. Адже професія стала визначним критерієм соціального розшарування, і професійний статус окремої людини чи соціальної групи тісно пов'язаний з такими основами стратифікації, як доходи (власність), влада (становище в системі управління) і престиж (визнання соціальної значимості цієї роботи). Тому освіта розглядається як джерело приросту соціального капіталу особистості, можливість отримати хорошу професію, забезпечити більш високий рівень життя, отримати хороший статус.

Отже, функціоналізм пояснює нерівність як наслідок нерівних позицій (функцій, робочих місць) з огляду на їх роль у функціонуванні та розвитку суспільств, а нерівність у розмірі матеріальної та моральної винагороди є тим засобом, мотивує індивідів займати позиції і більш ретельно виконувати свої службові обов'язки. Обґрунтовується теза про функціональність, неуникненість соціальної нерівності і необхідність існування стратифікації.

Конфліктологічний підхід (К.Маркс, М.Вебер, Р.Дарендорф, Л.Козер) підкреслює домінуючу роль у системі соціального відтворення диференціюючих (поділяючих суспільство на групи і прошарки) відносин власності і влади. Від того, кому дістається контроль над суспільними ресурсами і на яких умовах, залежить формування еліт і характер переходу соціального капіталу.

Так, Р.Дарендорф називає вирішальним чинником розшарування розподіл влади в суспільстві, яким забезпечується доступність матеріальних благ і символічних ресурсів у вигляді шани, честі і слави. К.Маркс відзначав, що позицій в економіці, володіння власністю чи робочою силою обумовлює і позицію у розподілі влади і престижу.

Серед інших теорій стратифікації виділяється теорія Л.Уорнера, яка отримала назву „теорія репутації", оскільки класова приналежність людей визначалась на основі оцінки їх статусу іншими членами спільноти, тобто їх репутації. Дослідження показало, що раціонально чи інтуїтивно люди усвідомлюють ієрархічність суспільства, відчувають основні властивості, ознаки, принципи, які визначають місце людини в суспільстві.

У середині 50-х рр. XX ст. було проведено дослідження, в ході якого людям (жителям різних міст) слід було дати оцінку престижності різних професій. Дослідники зробили висновок, що в країнах, де склалася індустріальна система виробництва, існує попит на одні і ті ж професії (інженери, механіки, бухгалтери), які мають приблизно однаковий престиж у світі. На цьому базується теорія Треймана.

У всіх теоріях соціальної стратифікації стратифікаційною системою називається система регульованої нерівності, при якій члени суспільства розміщуються вище чи нижче відповідно до прийнятих ступенів відмінності. Т.ч. соціальна стратифікація - не просто сукупність прошарків і страт, а й ієрархія.

Дата добавления: 2014-01-04