Правові основи соціальної роботи

Законодавчу, нормативно – правову основу соціальної роботи визначають правові документи, які умовно згруповані у п’ять груп відповідно до суб’єктів їх видання:

1) регламентуючі, дорадчі документи світового співтовариства (акти, декларації, пакти, конвенції, рекомендації, резолюції ООН, ВООЗ, МОП, ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ);

2) внутрішньодержавні юридичні акти (Конституція, закони, укази, розпорядження Президента України, постанови уряду України, накази, рішення колегій та інструкції Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства освіти і науки, Міністерства охорони здоров’я, Державного комітету у справах сім’ї та молоді);

3) документи суб’єктів України, які забезпечують реалізацію законів на своїй території, виконання регіональних законоположень, виконання регіональних законоположень, виконання республіканських (АРК) нормативних законоположень з правом законодавчої ініціативи;

4) документи муніципальних утворень (міські і сільські районні, мікрорайони (трудові колективи);

5) рішення, накази, розпорядження безпосередньо закладів та організацій.

Законодавчу базу соціальної роботи в Україні становлять такі міжнародні документи, як Загальна декларація прав людини (ООН, 10 грудня 1948р.), Міжнародний пакт про цивільні і політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (Нью – Йорк, 19 грудня 1966р.).

У Загальній декларації прав людини (ст.22) наголошується, що «кожен як член суспільства має право на соціальне забезпечення, а також на здійснення економічних, соціальних і культурних прав, необхідних для його гідності й вільного розвитку його особистості, за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до організації і ресурсів кожної держави».

У загальній декларації прав людини зазначається, що кожен має право на працю, вільний вибір виду зайнятості, відпочинок і дозвілля, включаючи розумне обмеження робочої години; на життєвий рівень, необхідний для підтримки здоров’я і добробуту свого народу і своєї сім’ї, та інші права і свободи.

У Міжнародному пакті про цивільні і політичні права зазначається, що «держави, які беруть участь у пакті, беруть до уваги, що відповідно до принципів, проголошених статутом ООН, визнання гідності, властивої усім членам людської спільноти, і рівних і невід’ємних прав їх є основою волі, справедливості і загального світу».

Особлива увага у Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права приділяється гарантії права на працю, соціальне забезпечення, охорону дітей і жінок, захист від бідності і голоду.

У ст. 6 наголошується: «Заходи, що повинні бути вжиті державами, що беруть участь у цьому Пакті, з метою повного здійснення цього права (на працю), включають програми технічного навчання і підготовки, шляхи і методи досягнення неухильного економічного, соціального і культурного розвитку і повної виробничої зайнятості в умовах, що гарантують основні політичні й економічні свободи людини».

В Україні діюча законодавча база, яка складається із переліку нормативних актів, що регламентують соціальну роботу та захист населення, нараховує всього 46 законів і указів Президента України, декрети, постанови КМУ, розпорядження Президента України та КМУ, накази – всього 88 найменувань.

Фундаментом законодавчої системи України є Конституція, яка гарантує основні права і свободи громадян прийнята 28 червня 1996р. Основні принципи правового статусу людини згідно Конституції визначають наступні положення: Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи є невічуженими та непорушними.

Кожна людина має право на вільний розвиток особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості. Громадяни мають рівні конституцій права і свободи та є рівними перед законом.

Дуже важливим для правової основи соціальної роботи є ЗУ від 5 жовтня 2000р. «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії». Державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються з метою:

- визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України;

- визначення пріоритетів державної соціальної політики щодо забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах та фінансових ресурсів для їх реалізації;

- визначення та обгрунтування розмірів видатків Державного бюджету України, бюджету АРК та місцевих бюджетів, соціальних фондів на соціальний захист і забезпечення населення та утримання соціальної сфери.

На основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій: мінімальні розміри заробітної плати та пенсії за віком, інших видів соціальних виплат і допомоги. Державні соціальні стандарти обов’язково враховуються при розробці програм економічного та соціального розвитку.

У законі дається система і класифікація соціальних нормативів, які за характером задоволення соціальних потреб поділяються на: норми проживання, норми забезпечення, норми доходу.

За рівнем задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються на: норми раціонального споживання, норми мінімального споживання, статистичні нормативи. Окремо виділяються державні соціальні нормативи у сферах соціального, житлово – комунального, транспортного обслуговування, торгівлі, громадського харчування, а також соціальні гарантії забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, порядок визначення їх розмірів.

Дата добавления: 2014-01-04