Поняття підсудності, її відмінність від підвідомчості

Тема 10. Підсудність цивільних справ

Лекція 1

(Модуль 2)

Спершу, відмітимо, що більшість вчених визначають підсудність як розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчих їм справ, інші вважають, що підсудність – це властивість цивільних справ, за допомогою якої їх розгляд і вирішення віднесено законом до компетенції відповідного суду.[1]

Отож, підсудність є сукупністю цивільних процесуальних норм, що встановлюють правила розмежування повноважень судів загальної юрисдикції.

На відмінну від цивільної юрисдикції, за допомогою якої розмежовуються повноваження на вирішення юридичних справ між різними юрисдикційними органами, підсудність розмежовує компетенцію в тій же сфері, але між різними судами.[2]

Відповідно до ч.2 ст.17 ЦПК України систему судів загальної юрисдикції складають: 1) місцеві суди; 2)апеляційні суди; 3)Верховний Суд України.

На відмінну від підвідомчості між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчих їх цивільних справ називається підсудністю, правила якої визначені статтями 107-117 ЦПК України.

Визначення компетенції різних судів системи провадиться залежно від виконування ними функцій, від роду (предмета) справи, суб’єктів спору, що підлягає розгляду, і місця (території), на яку поширюється діяльність певного суду. У зв’язку з цим підсудність поділяється на функціональну (функціональна компетенція – competentia ratione functionale), родову підсудність (предметна, обєктивна компетенція - competentia ratione materiale), територіальну (особиста, суб’єктивна компетенція - competentia ratione personae).[3]

Так, функціональна підсудність визначає компетенцію окремих ланок судової системи України на підставі виконуваних ними функцій. Районні, районні в містах, міські, міськрайонні суди виступають судами першої інстанції, виконуючи функцію розгляду й вирішення по суті справ, підвідомчих цивільному судочинству.[4]

Загальне правило предметної (функціональної) підсудності справ свідчить, що всі справи, які підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міжрайонними судами (ст.107 ЦПК України).

В даний час всі цивільні справи по першій інстанції розглядаються районними (міськими) судами. Передача на розгляд районних судів основної маси цивільних справ забезпечує найсприятливіші умови для їх розгляду, значно підвищує ефективність судового захисту прав та інтересів громадян і різних організацій. Районний суд найбільш наближений до населення і організацій, зацікавлених у широкому і правильному вирішенні справи, краще знає місцеві умови, має у своєму розпорядженні більш широкі можливості для безпосереднього ознайомлення з обставинами конкретної справи і, отже, може вирішити її з якнайменшими учасниками процесу сил, коштів та часу.[5]

Родова підсудність – це розподіл підвідомчих судам цивільних справ між судами різних ланок, які входять до системи судів загальної юрисдикції, що діють як суди першої інстанції.

Критеріями такого розподілу є рід (категорія) справи, особливість суб’єктивного складу сторін у спорі, наявність процесуальної ініціативи вищестоящого суду чи вказівки вищестоящого суду.[6]

Дане розмежування компетенції судових органів зумовлюється міркуванням публічно-правового характеру щодо найкращої організації судової влади – створити для осіб, які потребують судового захисту, найбільш сприятливі умови для участі у судочинстві, для залучення всіх заінтересованих осіб і доказів у справі. За загальними правилами родової підсудності всі цивільні справи, які підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами (ст.107 ЦПК України).

Дата добавления: 2014-01-04