Порівняльне правознавство і МПрП

Згідно із юридичних словників, порівняльне правознавство – це порівняльний метод дослідження в юридичних науках, об’єктами вивчення яких є держава і право.[8]

Порівняння є невід`ємною частиною людського мислення, яка використовується не тільки в науковому пізнанні, а й у виробничій діяльності людей, в процесі навчання тощо. Воно має як пізнавальне, так і практичне значення, це – загальнонауковий і логічний спосіб пізнання.

Порівняння не можна відокремлювати від інших логічних прийомів пізнання – аналізу, синтезу, індукції, дедукції тощо, з якими в загальному процесі пізнання порівняння знаходиться в нерозривному зв’язку та взаємодії.

Будь-яке порівняння є своєрідним комплексним явищем, єдністю трьох складників – логічного способу пізнання; процесу, тобто окремої форми. Пізнавальної діяльності; окремого пізнавального результату, знання певного змісту та рівня.

Наукову цінність мають усі порівняння, які дозволяють розкрити закономірності розвитку тих чи інших явищ, внутрішньо характерних для них зв’язків та стосунків. Проте порівняння є лиш одним із складників наукового пізнання.

За гносеологічною природою порівняння й порівняльний метод є близькими. Але порівняння як таке не є обов’язковим для порівняльного методу та порівняльного правознавства. Воно може застосовуватися у всіх сферах наукового пізнання й незалежно від порівняльного методу, хоча вони не можуть механічно протистояти один одному.[9]

Як уже відзначалося, саме порівняльний метод як особливий спеціально-науковий метод дослідження, застосовується поряд з іншими методами та способами наукового пізнання у міжнародному приватному праві й полягає у виявленні рис, які характеризують схожість та відмінність певних правових явищ. Він має як науково-теоретичне, так і практичне значення. Вивчення права, як соціального явища в усьому його багатоманітності та складності, неможливе без широкого і системного порівняльного аналізу правових систем, які існували й існують на земній кулі.

Коли виникло порівняльне правознавство? - До сьогодні залишається спірним питання про те, коли ж виникло порівняльне правознавство. Можливо, що його виникнення сягає за доби Аристотеля й Платона. В англійській літературі вказується, що засновником порівняльного правознавства є Бекон, у французькій - Монтеск'є, німецькій - Лейбниц. Порівняльний метод все частіше застосовується у XV ст., коли відбувається піднесення розвитку правничої науки (Менсфілд, Віко, Ансельм, Феербах, Гегель, а згодом Колер, Саммер, Мейн, Кловіс, Ієрінг та ін.). Засновником сучасного порівняльного права вважається Р. Саллейль. Водночас можна стверджувати, що до XIX ст. порівняльний метод у праві застосовувався лише в окремих випадках. З XIX ст. він використовується постійно. З цього часу виділяють три періоди в його розвитку та використанні, кожен з яких охоплює по півсторіччя (Р. Давид, Ф. Малорі, та інші). Прийнято вважати, що офіційне визнання існування порівняльного права й порівняльного методу в праві відбулося у 1869 р,, коли в Парижі було засновано Товариство порівняльного законодавства. Проте й ця дата є спірною.

Чи використовувався порівняльний метод у праві вітчизняними вченими? - На початку XX ст. цей метод часто заперечується засновниками та прихильниками соціалістичної концепції права, хоч інтерес до історичного вивчення права, що передбачав застосування порівняльного методу, все ж залишився. Так, цей метод використовували П. І. Стучка, Е. Пашуканіс, інші правники. Із 60-х років нашого століття починається більш активне застосування вказаного методу наукового дослідження вченими країн Східної Європи. Цей період вважається ренесансом порівняльних досліджень. До його надбань належить, зокрема, монографія А. О. Тілле щодо соціалістичного порівняльного правознавства.

У доктрині радянського періоду порівняльний метод найчастіше застосовувався у галузі міжнародного приватного права. Ця галузь науки своїм походженням і розвитком зобов'язана саме порівняльному правознавству. Визнано, що фундаментальний курс Л. А. Лунца з міжнародного приватного права є блискучим зразком застосування зазначеного методу. Сьогодні майже усі дослідження з міжнародного приватного права базуються на порівняльному аналізі права.

Що є об'єктом порівняння у міжнародному приватному праві? - Порівняльний метод застосовується до певних об'єктів права. Ними можуть бути системи й «сім'ї» права, його галузі, інститути, норми. Порівняльне право передбачає співставлення об'єктів іноземних (гетерогенних) правових систем. У випадку ж співставлення двох об'єктів однієї правової системи мова може йти про порівняльне дослідження, а не про порівняльне право. Крім того, дослідження одного конкретного об'єкта правової системи не доцільно провадити ізольовано. Порівнюючи, слід зважати, що цей об'єкт є частиною цілісного явища - певної правової системи. Адже значення будь-якого об'єкта може бути зрозумілим тільки у взаємозв'язку з іншими.

Вказані об'єкти порівняльного права можуть досліджуватися у часі. Мова йде про історико-правове порівняння, яке застосовується досить часто. Використання порівняльного методу в часі дає можливість зрозуміти вплив однієї системи права на іншу. Так, використання цього методу показує спільні риси класичного римського права з правом європейським, адже останнє набуло ці риси внаслідок рецепції римського права. Цікавим є й порівняння правових систем Африки через те, що процеси порівняння права в державах цього континенту можна спостерігати у дії. Юристи, які займаються вивченням порівняльного права сучасної Африки, мають можливість спостерігати право різних епох в його розвитку одночасно. Недаремно цей континент називають «лабораторією порівняльного права».[10]

Як зазвичай, до цілей порівняльного правознавства входять:

· більш глибоке пізнання національного права шляхом формування деяких висновків, спираючись на досвід інших країн;

· вивчення права інших країн, виходячи із практичних цілей, у зв`язку із численними міжнародними контактами та юридичними угодами;

· уніфікація права.

Проте цікавий і досить слушний підхід до цього питання висловив Ю.А.Тихомиров, який визначив такі головні цілі порівняльного правознавства:

а)пізнавальна, оскільки порівняльне правознавство завжди є зорієнтованим на глибоке вивчення правових явищ;

б)інформаційна, оскільки воно забезпечує матеріалами щодо розвитку й функціонування зарубіжних правових систем;

в)аналітична, спрямована на пошук коренів і витоків правових явищ у зарубіжних правових системах і тенденцій їхнього розвитку;

г)інтегративна, спрямована на пошук способів гармонізації й збереження правових систем держав, що інтегруються;

д)критична, що забезпечує об’єктивний і суб’єктивний аналіз правових систем і законодавств певних країн;

е)пропагандистська, спрямована на аргументований захист своєї правової системи та її гідності.[11]

Щодо функцій порівняльного правознавства, то точку зору більшості зарубіжних авторів висловив професор Жан Імбер (Франція) в 1979 році на радянсько-французькому симмпозіумі в Москваі, присвяченому порівняльному правознавству, де на його думку, функції ППр – це:

1)імунітет для вдосконалення національного права й будь якої його галузі;

2)сприяння кращому розумінню зарубіжного права, при цьому порівняльне правознавство стає допоміжною наукою стосовно міжнародного приватного права;

3)пошук загальних елементів права в різних народів, різних країн.

А тому, яку б функцію ППр ми б не розглядали, для одержання як правових, та і соціальних результатів слід використовувати порівняльний метод.[12]

У свій час Кристофор Осакве (США) назвав три «кити», на яких тримається методологія порівняльно-правових досліджень у США. Це, по-перше, методи порівняння, по- друге, правила порівняння й, по-третє, механізм порівняння. Окрім того, даний вчений вважає, що застосування будь якого методу залежить від цілей, які ставить перед собою дослідник. Як правило, застосовуються такі методи:

1)текстуальне повідомлення з метою виявлення, який текст найбільше підходить для імплементації для національного законодавства;

2)функціональне порівняння, при якому порівнюється не текст, а функції, які забезпечує той чи інший інститут права;

3)концептуальне порівняння для порівняння концепції правового інституту, що розглядається в цілому;

4)проблемне порівняння для зясування, як та чи інша проблема вирішується в різних країнах і чи є можливим застосування конкретного рішення для даної національної правової системи.

Натомість в іншій своїй праці К.Осакве наводить сім поетапних послідовних стадій, з яких, на його думку, має складатися якісний порівняльний аналіз правових систем:

1)виявлення існуючих правил або підходів у системах А і Б;

2)співставлення встановлених правил з метою пізнання їхніх загальних та/або відмінних властивостей;

3)визначення історичних причин існування кожного певного правила в кожній системі;

4)з`ясування життєстійкості, ефективності певного правила у відповідному національному законодавстві;

5)встановлення необхідності й доцільності внесення змін до існуючого правила або заповнення прогалин у законі системи А шляхом використання певних ідей із системи Б;

6)вивчення сумісності ідей, запозичених із системи Б, з природою правової системи А;

7)адаптація використаного правила до національних умов правової системи А.

При чому наукове порівняння охоплює лише перші чотири стадії.[13]

Слід пам’ятати, що різні правові системи можуть порівнюватися лише в тій мірі, в якій вони вирішують окрему проблему, задовольняючись у адекватному правовому врегулюванні. Інакше кажучи, тільки функціональна однозначність, тобто виконання одного й того самого завдання інститутами різних країн робить можливим і доцільним їх порівняння. Саме функція є похідною точкою й основою правового порівняння.[14]

Наступним кроком у процесі порівняння має бути створення має бути створення відповідної системи власних понять і термінів для використання в якості інструменту дослідження, без яких його здійснення є практично неможливим. Система має містити поняття «форма», «причина» (але лише в одному з їх численних і багатих відтінками значень), «компенсація». Сенс цих понять у тому, щоб показати, що йдеться про явища, які відділяють правові зобов’язання від суто спільних, тобто про своєрідні покажчики «значимості». Щодо узагальнення інших понять слід використовувати вислів «порушення договору» замість «нездійсненність договору», замість «відповідальність за помічників» - «відповідальність за підлеглих» або «відповідальність за людей». Термін «сувора відповідальність» є кращим, ніж «відповідальність за шкоду, нанесену джерелом підвищеної небезпеки» або «теорія ризику».

Більше того розглядаючи питання щодо методології порівняльного правознавства доцільно навести зауваження щодо проблемних моментів, які виникають при здійсненні цих досліджень. Так, В.М.Корецький звертав увагу на складнощі методології, зокрема у вигляді відмінності умов, матеріалів різних країн, що порівнюються, неузгодженості термінології, неминучої розбіжності їх судової практики, тощо.[15] Інша складність полягає у тому, що при порівняльно-правовому дослідженні присутні й мають враховуватися також непоодинокі не правові фактори. Наприклад, неможливо при проведенні подібного дослідження не враховувати історичні, культурні та ідеологічні аспекти розвитку права. В іншому випадку результат дослідження слід визнати помилковим.[16]

Варто відзначити, що теорія ППр й методологія порівняльно-правових досліджень виділяє

Такі види, типи й групи досліджень та порівнянь, як:

· діахранове та синхронне порівняння, базується на тому, що право існує в часі та просторі, що воно має минуле, сучасне й майбутнє;

· внутрішнє порівняння – порівняння починається,як мінімум, із порівняння двох правових систем;

· мікро- та макропорівняння – його предмет - щодо першого порівняння правових норм та інститутів однієї країни, іншого - основні правові системи сучасності;

· різні рівні правового порівняння залежно від об’єктів дослідження;

· нормативне порівняння;

· функціональне порівняння.

Види порівняння:

а)порівняння на рівні права, взятого в цілому;

б)порівняння на рівні галузей права;

в)порівняння на рівні правових інститутів.

Таким чином, результати порівняльного процесу можливо використовувати:

а)у процесі законотворчості;

б)у тлумаченні законів;

в)у практиці правозастосування;

г)у діяльності господарських суб`єктів;

д)у наукових дослідженнях;

е)у освіті кадрів;

є)у діяльності міжнародних організацій та міждержавних об`єднань.[17]

Література до Лекції 3 Теми №1 Модулю 1

1. Міжнародне приватне право.навч.посіб./За ред.С.Г.Кузьменка. – К.Центр учбової літератури, 2010.- 316с.

2. Чубарєв, В.Л. Міжнародне приватне право: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2008. – 608с.

3. Фединяк, Г.С., Фединяк, Л.С. Міжнародне приватне право: Навч. посіб. — 2-е вид., допов. — К., Юрінком Інтер, 2000. — 416 с.

4. Оборотов Ю.М., Крестовська Н.М., Крижанівський А.Ф., Матвєєва Л.Г. Теорія держави і права. Державний іспит. – Харків: Одіссей, 2010. – 256с.

5. Міжнародне приватне право: сучасні проблеми: В 2 кн.— М.: Наука, 1993.— Кн. 2.— 232 с.

6. Юлдашев, О.Х. Міжнародне приватне право: Теоретичні та прикладні аспекти. - К.: МАУП, 2004. - 576с.

7. Міжнародне приватне право: підруч.длястуд.вищ.навч.закл./за ред.проф.В.П.Жушмана та доц..І.А.Шуміло. –Х.: Право, 2011. -320с.

8. Фединяк, Г.С. Міжнародне приватне право (у запитаннях та відповідях). Навчальний посібник.- К.: Атіка, 2000.- 336 с.

9. Міжнародне приватне право. Науково-практичний коментар Закону/ За ред..доктора юридичних наук, проф.. А.Довгерта. –Х.: ТОВ «Одіссей», 2008. – 352с.

10. Міжнародне право: підручник./ [Електронний ресурс]. — Режим доступу:

11. Дмитрієв А.І., Шепель А.О. Порівняльне правознавство: Навчальний посібник / Відп.редактор В.Н.Денисов. – К., 2003. -184с.

[1]Міжнародне приватне право.навч.посіб./За ред..С.Г.Кузьменка. – К.Центр учбової літератури, 2010.- С.8-11

[2]Юлдашев О. Х. Міжнародне приватне право: Теоретичні та прикладні аспекти. - К.: МАУП, 2004. - С.90

[3] Міжнародне приватне право.навч.посіб./За ред..С.Г.Кузьменка. – К.Центр учбової літератури, 2010.- С.8

[4]Чубарєв В.Л. Міжнародне приватне право: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2008. – С.34-35

[5]Міжнародне приватне право: підруч.длястуд.вищ.навч.закл./за ред.проф.В.П.Жушмана та доц. І.А.Шуміло. –Х.: Право, 2011. – С.19

[6]Фединяк Г.С., Фединяк Л.С. Міжнародне приватне право: Навч. посіб. — 2-е вид., допов. — К., Юрінком Інтер, 2000. — С.7

[7] Міжнародне право: підручник./ [Електронний ресурс]. — Режим доступу:

[8] Юридичний словник/ За ред.Б.М.Бабія. –К.1974//Дмитрієв А.І., Шепель А.О. Порівняльне правознавство: Навчальний посібник / Відп.редактор В.Н.Денисов. – К., 2003. –С.14

[9]Дмитрієв А.І., Шепель А.О. Порівняльне правознавство: Навчальний посібник / Відп.редактор В.Н.Денисов. – К., 2003. –С.40-41

[10]Фединяк Г. С. Міжнародне приватне право (у запитаннях та відповідях). Навчальний посібник.- К.: Атіка, 2000.- 336 с.

[11]Тихомиров Ю.А.Курс сравнительного правоведения. – М., 1996. – С.37-41// Дмитрієв А.І., Шепель А.О. Порівняльне правознавство: Навчальний посібник / Відп.редактор В.Н.Денисов. – К., 2003. – С.24

[12]Дмитрієв А.І., Шепель А.О. Порівняльне правознавство: Навчальний посібник / Відп.редактор В.Н.Денисов. – К., 2003. – С.25

[13]Осакве К.Сравнительное правоведение в схемах: Общая и Особенная части. –М., 2000. – С.11// Дмитрієв А.І., Шепель А.О. Порівняльне правознавство: Навчальний посібник / Відп.редактор В.Н.Денисов. – К., 2003. – С.43-45

[14]Дмитрієв А.І., Шепель А.О. Порівняльне правознавство: Навчальний посібник / Відп.редактор В.Н.Денисов. – К., 2003. – С.47

[15] Корецький В.М.Избранные труды: В 2 т.- Т.2.- К.,1989.- С.187// Дмитрієв А.І., Шепель А.О. Порівняльне правознавство: Навчальний посібник / Відп.редактор В.Н.Денисов. – К., 2003. – С.49

[16] Тихомиров Ю.А.Обсуждение проблемы сравнительного правоведения// Российское право. – 2001.-№1. –С.163; Дмитрієв А.І., Шепель А.О. Порівняльне правознавство: Навчальний посібник / Відп.редактор В.Н.Денисов. – К., 2003. – С.49

[17]Дмитрієв А.І., Шепель А.О. Порівняльне правознавство: Навчальний посібник / Відп.редактор В.Н.Денисов. – К., 2003. – С.49-57

Дата добавления: 2014-01-04