Промислові аварії, катастрофи та їх наслідки

Йонізуюче випромінювання, що виникає під час аварій(катастроф) з викидом радіоактивних речовин, має такі параметри фактору ураження: активність радіонуклідів у джерелі, щільність радіоактивного забруднення місцевості, концентрація радіоактивного забруднення, концентрація радіонуклідів.

Теплове випромінювання, що виникає під час пожеж, вибухах, має такі параметри фактору ураження: енергія теплового випромінювання, потужність теплового випромінювання, час дії джерела теплового випромінювання.

Екстремальний нагрівсередовища, що виникає під час пожеж, вибухах легкозаймистих та вибухових речовин, має такі параметри фактору ураження: температура середовища, коефіцієнт тепловіддачі, час дії джерела екстремальних температур.

Уламки, осколки, що виникають під час вибухів легкозаймистих та вибухових речовин, мають такі параметри фактору ураження: маса уламку, осколка, швидкість розлітання уламків, осколків.

Хвиля прориву гідротехнічних споруд, що виникає внаслідок прориву гребель, шлюзів, дамб тощо, має такі параметри фактору ураження: швидкість хвилі прориву, глибина хвилі прориву, температура води, час існування хвилі прориву.

Сейсмічна вибухова хвиля, що виникає внаслідок потужних вибухів речовин, має такі параметри фактору ураження: швидкість розповсюдження хвилі, максимальне значення масової швидкості ґрунту, час наростання напруги у хвилі до максимуму.

§ Активність радіонукліда у джерелі йонізації – це радіоактивність, що дорівнює відношенню числа мимовільних ядерних перетворень у джерелі за малий інтервал часу до цього інтервалу.

§ Щільність радіоактивного забруднення місцевості – це ступінь радіоактивного забруднення місцевості.

§ Токсична дія – це дія, що виникає під час аварій(катастроф) з викидом ХНР і має такі параметри фактору ураження: концентрація небезпечної хімічної речовини у навколишньому середовищі, щільність хімічного зараження місцевості та об’єктів.

§ Щільність забруднення небезпечними хімічними речовинами – це ступінь хімічного зараження місцевості.

Більшість параметрів кожного фактору джерела техногенної надзвичайної ситуації має міжнародну позначку і одиницю вимірювання – як у системі СІ, так і поза системою. Саме тому потрібно бути уважними з одиницями вимірювання під час виміру показників.

НС техногенного характеру відбуваються у кожному населеному пункті, районі, області, або регіоні держави. Найнебезпечнішими з них є:

1. Аварії(катастрофи) з викидом радіоактивних, хімічно - або біологічно-небезпечних речовин.

2. Вибухи ти пожежі

3. Прорив водосховищ, на транспорті, в промисловості тощо.

Небезпечними є й такі транснаціональні аварії(катастрофи)як аварія на ЧАЕС та хімічно небезпечних об’єктах.

Промислова аварія¹ – це аварія на промисловому об’єкті, в технічній системі або на промисловій установці[11].

Промислова аварія² – це подія техногенного характеру, що створює на об’єкті, території або акваторії загрозу для життя та здоров’я людей та спричиняє руйнування будівель,споруд, обладнання, транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю. Це вихід з ладу машин, механізмів, пристроїв, комунікацій внаслідок порушення технології виробництва, правил безпеки, помилок, що були зроблені під час проектування, будівництва, а також внаслідок стихійних лих.

Згідно з розмірами та завданою шкодою розрізняють легкі, середні, важкі та особливо важкі аварії. Особливо важкі спричиняють великі руйнування та супроводжуються чисельними жертвами.

Найчастіше промислові аварії відбуваються на гірничо-металургійних комплексах(шахтах, кар’єрах), теплових та атомних електростанціях та хімічних заводах. Наслідки аварій такі: за кожен мільйон тонн видобутого вугілля в Україні гинуть троє гірників. Окрім того, найбільше забруднюють довкілля саме підприємства гірничовидобувної та збагачувальної галузей промисловості[8]. За даними Мінекобезпеки в Україні щороку утворюється 550-560 млн м³ відходів. Так на 1т заліза припадає 1т порожньої породи. На 1т міді – до 200т, на 1т вісмуту та молібдену – до двох тисяч тон відходів. Промисловими вважають родовища уранових руд, у яких вміст урану становить не менш як 0,1%, решта – відходи.

Катастрофа – це великомасштабна аварія, що спричинює дуже важкі наслідки для людей, тваринного й рослинного світу, змінюючи умови середовища існування. Глобальні катастрофи охоплюють великі регіони і цілі континенти, а їхній розвиток ставить на межу існування всю біосферу, якої зараз залишилося трохи більше 15%(решта - техносфера).[2]

Суттєво змінюють умови довкілля теплові електростанції, металургійні та хімічні заводи. На частку електростанцій припадає 35% сумарного забруднення води і 46% забруднення повітря. ТЕС викидають у повітря сполуки сірки, вуглецю і азоту. Для отримання 1квт/год. електроенергії теплові електростанції витрачають близько 3л води(атомні – ще більше – 6-8л). Стічні води ТЕС створюють не лише хімічне, а й теплове забруднення.

Найбільші наслідки аварій і катастроф – це хімічні виробництва: аміаку, кислот, фосфоричних добрив, хлору, пестицидів, дусту, каустичної соди, ртуті. Найбільших збитків завдає використання пестицидів – щорічно у світі їх використовують близько 4 млн. т, проте лише один відсоток досягає мети, тобто, впливає безпосередньо на шкідників. Решта вимивається у ґрунти та водойми і згодом впливає на наші організми. За даними ВООЗ, 80% хвороб викликає забруднена вода.

Втрата міцності гірських порід з подальшим зміщенням їх(деформацією), створенням проваль та руйнуванням будівель і споруд виникає внаслідок вивітрювання осадами та підземними водами, системними поштовхами і нерозважливою господарською діяльністю людини. Обсяг зсувів та проваль, що виникають під час техногенних катастроф, знаходяться в межах від декількох сотень до багатьох мільйонів кубічних метрів. Яскравим прикладом можуть слугувати провалля до 100м площею в 16га, що утворилися 13 червня 2010р на Криворіжжі поблизу шахти в Орджонікідзе. Це місто стоїть на техногенних порожнинах, що виникли внаслідок видобутку залізної руди(лише протягом останніх 10 років підземним способом було видобуто 480 тон руди, а протягом 1965- 1990 видобуто 2,6 млрд. т руди).

Державною програмою лише на розробку цих підземних порожнин на п’ять років було спрямовано 100млн грн. У таких умовах у кар’єрах, що є наближеними до порожнин, щорічно відбувається 24-48 вибухів обсягом кожного від 300 до 800 тон вибухових речовин. Вчені вважають, що недільний обвал – це початок великого кінця, бо навіть маленький землетрус створить біду аж до руйнування будинків міста, а не застарілої ферми, як зараз[17].

4.3 Небезпечні події на транспорті та транспортних комунікаціях

Нині будь-який транспортний засіб – це джерело підвищеної небезпеки. Небезпечні події на транспорті поділяються на аварії(катастрофи) залежно від виду транспорту: повітряний, залізничний, морський, річковий, автотранспорт.

Визначальними ознаками транспортних аварій є:

1. Віддаленість місця аварії (катастрофи) від великих населених пунктів, що ускладнює збір достовірної інформації та надання першої медичної допомоги потерпілим.

2. Ліквідація пожеж на території залізничних станцій та вузлів

3. Важкодоступність під’їздів до місця катастрофи та труднощі з використанням інженерної техніки

4. Необхідність відправлення великої кількості потерпілих до інших місць у зв’язку зі специфікою лікування

5. Труднощі зі встановленням кількості пасажирів, що виїхали з різних міст та опинилися на місці аварії(катастрофи)

6. Прибуття родичів з різних міст, організація їхнього розташування, обслуговування(харчування, послуги, зв’язок)

7. Організація пошуку решти загиблих чи речових доказів шляхом прочісування місцевості.

Люди, що добре підготовані, знають про можливі аварійні ситуації, а також про те, що робити в разі їх виникнення, припустяться меншої кількості помилок під час справжньої аварійної ситуації, що може врятувати їхнє життя.

Окрім того, особи, що добре обізнані з вимогами до транспортування та маркування небезпечних вантажів, практично усувають аварії та катастрофи під час перевезення небезпечних вантажів.

Перевезення небезпечних вантажів – це діяльність, пов’язана із переміщенням небезпечних вантажів від місця їх виготовлення чи зберігання до місця призначення, що включає підготовку вантажу при транспортуванні засобів та екіпажу, приймання вантажу, здійснення вантажних операцій та короткострокове зберігання вантажів на усіх етапах переміщення[18].

Місця зберігання небезпечних вантажів – це спеціально облаштовані місця(майданчики, складські приміщення чи споруди), де зберігаються прийняті до чи після перевезення вантажі.

Маршрути перевезення небезпечних вантажів – це залізничні шляхи, автомобільні дороги, водні шляхи, морський та повітряний простір, де дозволено рух транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі.

Перевізник небезпечних вантажів зобов’язаний:

· Приймати небезпечні вантажі до перевезення, якщо вантажі та документи на них відповідають встановленим вимогам.

· В разі дорожнього перевезення забезпечувати надання водіям свідоцтв про допуск до перевезення небезпечних вантажів.

· Перевізник небезпечних вантажів повинен мати дозволи Державтоінспекції «на перевезення…» та «на зберігання…» цих вантажів.

Фасування, пакування та маркування здійснюється за відповідними вимогами стандартів. Так, для вибухових речовин(ВР) патронованих та не патронованих за ДСТУ 14839.20-72. Непатроновані сипучі ВР пакують у мішки з поліетилену рукавного типу за ДСТУ 10354-73. У випадку, коли ВР складають у ящики, їх додатково пломбують. Колір оболонки патронів ящиків та мішків встановлюють залежно від галузі застосування ВР: для відкритих робіт – білий колір, для шахт, небезпечних по газу і пилу – червоний, для шахт по вугіллю – жовтий, для нафтових шахт – зелений.

Тара повинна мати таке маркування:

Найменування продукції, товарний знак заводу, кольорова смуга, номер місця і партії, номер пакувальника, місяць і рік виготовлення. Знак якості, якщо продукт йому відповідає, вага нетто та брутто, попереджувальні написи «не кидати», «берегти від зволоження та нагрівання».

Автомобілі(«підйомник»)залежно від типу небезпечного вантажу крім номерного знаку маркують додатково відповідними попереджувальними знаками, на яких вказують клас небезпечної речовини:

Клас1 – вибухові речовини та вироби; клас 2 – гази; клас 3 – легкозаймисті розчини; клас 4.1 легкозаймисті тверді речовини;клас 4.2 – речовини, схильні до самозаймання; клас 4.3 – речовини, що виділяють легкозаймисті гази при стиканні з водою; клас 5.1 – речовини, що окислюють; клас 5.2 – органічні пероксиди; клас 6.1 токсичні речовини; клас 6.2 – інфекційні речовини; клас 7 – радіоактивні матеріали; клас 8 – корозійні речовини; клас 9 – інші небезпечні речовини та вироби[18].

4.4 Радіаційні небезпеки та вражаючі фактори

4.4.1 Джерела радіації та одиниці її вимірювання

Радіоактивний фон Землі визначається трьома способами

По-перше, це природний радіоактивний фон, який не є постійним і коливається в межах 4-20 МКВ/годину для житлових приміщень. Найнебезпечнішим газом є Родос, який постійно виділяється з радіоактивних мінералів – граніту, базальту. Радон у 7,5 разів важчий за повітря, і тому стікає у низини, підвали, які потребують обов’язкового провітрювання. У багатьох країнах існують спеціальні служби з контролю за вмістом Родіону у приміщеннях. На узбережжі Азовського моря (Бердянськ, Приморська) після шторму з’являється пісок чорного кольору зі скляним блиском, який містить радіоактивні елементи – в основному, Торій, і радіаційний фон на його поверхні складає від 50 до 400-600 МКВ/год.

По-друге, це антропогенні небезпечні фактори – ядерні установки, реактори АЕС, підприємства з видобутку та переробки радіоактивних речовин, відходи у відвалах, спалювання вугілля на теплових електростанціях у довкілля потрапляє зола, яка містить торій, уран, радій.

По-третє, це рентгенівське випромінювання у медичних та наукових закладах та на виробництві(для контролю якості продукції).

Середні дози опромінення природним фоном складають:у дерев’яному будинку – 50мрад на рік, у бетонному – 100мрад, глиняному – близько 170мрад/рік. Торій, уран, радій, а також велика кількість радону міститься у воді[16]. Так, волзька вода містить уран в малій концентрації(5-11)*10^-7г/л, а в дніпровській воді - (60-100)* 10^-5г/л. Така висока концентрація зумовлена Чорнобильською аварією.

У системі СІ за одиницю активного розпаду прийнято одне ядерне перетворення на секунду – Бекерель()БК – Розі/с. Інша – позасистемна одиниця – Кюрі(Які), що складає 1К=3,7*1010Бк=1г Радію, або 3 тонам урану чи 0.001г радіоактивного ізотопу кобальту – 60.

Розрізняють експозиційну поглинуту та еквівалентні дози ІВ.

Експозиційна доза характеризує тонізуючу здатність випромінювання у повітрі. За одиницю дози в СІ прийнятий Кл(кулон/кг). Позасистемна одиниця цієї дози – рентген(Р).

Рентген – це така доза гамма-випромінювання,, під впливом якої в 1см³ повітря виникає 2, 08 млрд. пар бонів(1Р=2,58*10^-4Кл/кг).

Поглинута доза ІВ характеризує енергіюІВ, яка поглинута одиницею маси опроміненого середовища(живого чи неживого). Одиницею вимірювання поглинутої дози є Грей(Гр), а в систем СІ – Дж/кг – позасистемна одиниця рад (1 Гр = 1Дж/кг=100рад; 1 рад= 0,01Дж/кг=0,01Тр).

Потужність поглиненої дози ІВ – це доза, поглинена за одиницю часу: 1Гр/с = 100рад/с.

Еквівалентна доза ІВ визначає біологічний вплив різних видів ІВ на організм людини і вимірюється в системі СІ у Зівертах(Зв):

1Зв=100бер; 1Бер = 0,01Дж/кг=0,01Зв.

У випадку виключення проникнення радіоактивного пилу до організму, еквівалентні дози можна вважати практично рівними: 1Бер=1Рад=1З

Дослідженнями ООН встановлені межові дози і наслідки ІВ. При дозах опромінення 100Гр смерть настає протягом кількох годин; отримавши 10-50Гр, людина помре протягом 1-2 тижнів; з тих, хто отримав 3-5Гр, вмирає майже половина. Одноразове опромінення сім’яників дозою від 0,1Гр призводить до тимчасової стерильності чоловіків: опромінення у 2Гр – стерильність на роки, понад 3Гр може спричинити безпліддя. Очі людини вражаються при 2-5Гр.

Нині діють «Норми радіаційної безпеки»(НРБ – 76/87), прийняті у 1987році. У НРБ проведено чітке розмежування між дозами для різних категорій опромінюваних осіб.

Категорія А – персонал, що безпосередньо працює з ІВ.

Категорія Б – особи, що не працюють безпосередньо з ІВ, проте через умови проживання можуть підлягати опроміненню.

Категорія В – населення.

Встановлені також три категорії органів тіла людини, опромінення яких викликає різні наслідки:

І – усе тіло, червоний кістковий мозок.

ІІ – м’язи, щитоподібна залоза, жирова тканина, внутрішні органи.

ІІІ – поверхня шкіри, кістки, передпліччя, кісточки ступні та кісткова тканина.

Норми радіаційної безпеки наведені в таблиці 4,2 у берах на рік.

Норми радіаційної безпеки

Таблиця 4.2

Категорія людей	Категорія органів
І		ІІ		ІІ
А
Б	0,5		1,5		3,0

Активно накопичує радіацію капуста, цукровий буряк, помідори, цибуля, ячмінь, гарбузи, дині. Менше – кукурудза, жито, овес, соняшник.

У відповідності до Закону України «Про правовий режим території, яка зазнала радіаційного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», забрудненою вважають територію, на якій можливе опромінення населення понад 0,1бер/рік.

У цьому Законі України наведено такі категорії радіоактивно забруднених зон внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС:

Зона відчуження – 30-кілометрова зона, з якої була проведена евакуація населення у 1986році(40-80Кі/км²).

Зона безумовного(обов’язкового) виселення – це територія, що зазнала інтенсивного забруднення ізотопами цезію – 137 від Кі/км², стронцію – 90 від 3 Кі/км², плутонію – 239 від 0,1 Кі/км², що мають довгий період розпаду, а також територія, де людина може отримати додаткову дозу опромінення понад 0,5бер/рік.

Зона гарантованого добровільного відселення – це територія з такою цільністю забруднення ґрунту ізотопами: цезію – від 5 до 15 Кі/км²,стронцію – від 0,02 до 5,5 Кі/км², плутонію – від 0,005 до0,001 Кі/км², а також територія, де людина може отримати додаткову дозу опромінення 0,1бер/рік.

Отже,ІВ за своєю природою є шкідливим для життя і збільшує ризик захворювань. Крім того, у людини відсутні органи, що сприймають ІВ, що робить його особливо небезпечним.

Режими захисту населення більш докладно вивчає дисципліна «Цивільний захист» та які наведено в Законах України «Про цивільну оборону України», «Про правові засади цивільного захисту України» та ін.

4.5 Характеристика та особливості небезпечних хімічних речовин

4.5.1 Класифікація небезпечних хімічних речовин за ступенем токсичності та вплив їх на організм людини

На території України розміщено близько двох тисяч хімічно небезпечних об’єктів. Їхня діяльність пов’язана із виробництвом, використанням, зберіганням і транспортуванням сильнодіючих отруйних речовин(СДОР), а в зонах їхнього розміщення проживає понад 22млн осіб.

Небезпека функціонування цих об’єктів пов’язана із ймовірністю аварійних викидів(виливів) великої кількості СДОР за межі об’єктів, оскільки на багатьох з них зберігається 3-15-добовий запас хімічних речовин[11].

За ступенем токсичності хімічні речовини можна поділити на шість груп, що наведені в таблиці 4,3.

Характеристика СДОР за ступенем токсичності

Таблиця 4,3

Клас токсичності		ГДК у повітрі, мг/м^3	Середні смертельні
Концентрація, мг/л	Доза при внутрішньому надходженні, мг/кг
Надзвичайно токсичні		<1	<1	<1
Високотоксичні		0,1 – 1	1 – 5	1 – 50
Дуже токсичні		1,1 – 10	6 – 20	51 – 500
Помірно токсичні		1,1 – 10	21 - 80	501 – 5000
Малотоксичні		>10	81 – 160	5001 – 15000
Практично не токсичні			>160	>15000

До найбільш небезпечних(надзвичайно і високо-) токсичних хімічних речовин належать:

· Деякі сполуки металів(органічні та неорганічні похідні ртуті, мишяку, кадмію, свинцю, талію, цинку та інших)

· Карбоніли металів(тетракарбоніл нікелю, пентакарбоніл заліза тощо)

· Речовини, що мають ціанисту групу(синильна кислота та її солі, нітрили, органічні ізоціаніти)

· Сполуки фосфору(хлорид фосфору, фосфін та ін.)

· Фторорганічні сполуки(фтор оцтова кислота та її ефіри, фтор етанол, фтор гідрони, галогени(хлор, бром)

· Інші сполуки(етиленоксид, метил, фасген, інші)

До дуже токсичних СДОР належать:

· Мінеральні й органічні кислоти(азотна, фосфорна, сірчана, оцтова, інші)

· Луги(аміак, їдкий калій та інші)

· Сполуки сірки(диметил хлорид, сульфат і фторид сірки)

· Деякі спирти та альдегіди кислот

· Феноли, крезоли та їх похідні

До помірно токсичних, мало токсичних і практично не токсичних речовин, що не є хімічно небезпечними.

Хімічно небезпечні речовини поділяються за характером впливу на організм людини та за шляхом потрапляння до нього.

За характером впливу:

· Токсичні – оксид вуглецю(СО) – 1мг/м³, оксиди азоту(NO) – 0,04мг/м³– у повітрі, метафос – 0,1мг/кг, хлорофос – 0,5мг/кг, карбофос – 2 мг/кг ґрунту.

· Сенсибілізуючі(алергени) – антибіотики, смоли, пил тощо

· Мутагенні, що впливають на спадковість – свинець, марганець тощо

· Такі, що впливають на репродуктивну функцію – радій та ін.

За шляхом потрапляння до організму:

· Через органи дихання

· Через шкіру та слизові оболонки

· Через шлунково-кишковий тракт

Дата добавления: 2014-01-04