Лекційне заняття 20

Тема 11. Міжнародна електронна мережа міжбанківських розрахунків

Самостійне опрацювання

ПЛАН

Тема 11. Міжнародна електронна мережа міжбанківських розрахунків

Лекція 20 (2 год.)

1.Виникнення та розвиток міжнародних електронних систем розрахунків на основі пластикових карт.

2. Види систем міжбанківських розрахунків.

3.Призначення та основні можливості системи СВІФТ.

Лекція 21 (2 год.)

4.Концепція формування та передавання повідомлень в системі СВІФТ.

5.Структура системи СВІФТ та призначення її основних елементів.

6.Безпека передавання та обробки повідомлень, фінансові витрати з підключення та роботи в системі СВІФТ.

7.Члени системи СВІФТ.

Рекомендована література: 3,6,8,12,16,26,29,33,44

Семінарське заняття 16 (2 год.)

1.Виникнення та розвиток міжнародних електронних систем розрахунків на основі пластикових карт.

2. Види систем міжбанківських розрахунків.

3.Призначення та основні можливості системи СВІФТ.

4.Навчання банківського персоналу по міжнародних розрахунках.

5.Концепція формування та передавання повідомлень в системі СВІФТ.

6.Структура системи СВІФТ та призначення її основних елементів. Розвиток мережі (SWIFT II).

Рекомендована література: 3,6,8,12,16,26,29,33,44

(6 год.)

1. Організація міжбанківських розрахунків.

2. Розвиток мережі (SWIFT II).

3. Навчання банківського персоналу по міжнародних розрахунках.

Рекомендована література: 3,6,8,12,16,26,29,33,44

1.Виникнення та розвиток міжнародних електронних систем розрахунків на основі пластикових карт.

Попередниками сучасних карт були картки, які випускали крупні американські готелі, нафтові компанії і магазини на початку століття. Ці товарні картки мали два призначення – стежити за рахунком клієнта і забезпечити механізм запису його покупок. Їх поява була логічним продовженням оплати в розстрочку.

З 1914 торгові підприємства стали випускати картки для найбагатших клієнтів, щоб прив'язати їх до своєї мережі магазинів і продавати їм найбільш дорогі товари. На початку 20-х нафтові компанії стали випускати «карти чемності» (courtesy cards), за допомогою яких водії могли робити покупки на будь-якій бензоколонці. У 1928 почався випуск Charga-Plates, пластинок з вибитою адресою. У наступних 30 років крупні компанії запропонували такі нововведення, як мінімальна місячна плата, плата за фінансові послуги, 30-денний період відстрочення по платежах – і все ради максимального доходу від операцій по картах.

Жорстка конкуренція примусила компанії піти на значні витрати і почати емісію кредитних карт. У 1936-му році індустрія авіаперевезень, що росте, очолювана American Airlines, запропонувала власну кредитну схему, що отримала назву Universal Air Travel Plan (UATP). Спочатку випускалася купонна книжка проти депозиту клієнта, а потім кредитний план розвинувся в операцію, схожу з операцією по кредитній карті.

1949: низький старт. Ера сучасної універс. кредитної карти почалася в 1949 з утворення Diners Club. А.Блумингдейл, Ф.Макнамара і Р.Снайдер представили план нового типу карт. Ця карта, ставши універсальною, дозволяла б робити покупки в торгових крапках по всій країні. Важливим пунктом плану було введення третьої сторони в кредитних операціях. Diners Club ставала посередником між покупцем і фірмою, забезпечуючи кредит одному і іншому і беручи плату за послуги. Із стартовим капіталом всього в 75 тисяч доларів, Блумінгдейл, Макнамара і Снайдер почали свою справу.

Прибуток вони припускали отримувати з фірми-продавця, яка повинна була давати їм 7% знижок з суми покупки, а також з власника карти у вигляді щомісячної плати (% за несплачену частину балансу був згодом введений компаніями банківських кредитних карт).

Проте потенційні клієнти не поспішали ставати утримувачами карти, поки не стали приймати всюди. Продавці ж не хотіли брати участь у цій програмі, оскільки не бачили попиту на карти. Їх також не влаштовував розмір знижки за кредит, яку вимагала Diners Club. Ще однією перепоною для універсальних карт став опір з боку авіакомпаній, нафтових компаній і крупних торгових фірм, що випускали свої карти. Вони не бажали давати знижку третій стороні і боялися, що нова карта ослабить їх відносини з клієнтами.

Не дивлячись на труднощі, засновники Diners Club були упевнені в успіху. Після війни в Америці почалося бурхливе зростання індустрії кредиту. Вперше велика частина американців стала заробляти більше, ніж це було потрібно для основних потреб. За Diners Club з'явилися T&E (Travel&Entertainment) компанії карт, що займаються туризмом і розвагами.

У 1958 American Express, найбільша компанія дорожніх чеків, і Carte Blanche одночасно вишли на ринок універсальних кредитних карт. У цьому ж році перший і другий банки країни – Bank of America і Chase Manhattan Bank також приступили до операцій з кредитними картами. Проте Сhase Manhattan був вимушений продати свої операції в 1962. Причини: складнощі при передачі інформації, шахрайство і зловживання. Основною ж перепоною в цьому бізнесі стала відсутність єдиної загальнонаціональної мережі, що особливо било по дрібних банках, що розвивали локальний ринок карт.

У 1966 Bank of America почав ліцензії іншим банкам на проведення операцій з картами BankAmericard. Рішення про розширення операцій на всю країну зустріло протидію інших крупних банків і привело до утворення другої національної системи карт, що отримала назву Interbank Cards Association (ICA).

В кінці 60-х Bank of Americ a і Interbank провели сумісну кампанію розсилки карт поштою. За короткий час число утримувачів карт збільшилося на мільйони. Одночасно відбувалося стрімке зростання числа фірм, пов'язаних з національними системами карт. Це примусило банки, що випускали незалежні карти, приєднуватися до однієї з двох національних систем. До 1978 року більше 11 тисяч банків приєдналися до однієї або до двох систем. Річні продажі досягли 44 млрд. доларів, 52 млн. американців володіли принаймні двома банківськими картами.

VISA і її дівоче прізвище. Americard поміняла ім'я на VISA в 1976 році. Мета – міжнародне визнання. MasterCharge в 1980 році стала MasterCard. З 1969 по 1981 рік число банків, що приєдналися до MasterCard збільшилося з 4461 до 12504, приєдналися до VISA, – з 3751 до 12518. Спочатку і VISA і MasterCard забороняли практику випуску банком обох карт. Проте під тиском судових властей, що звинувачували компанії в порушенні антитрестового законодавства, банки отримали право випускати дві карти одночасно.

Конкуренція зростала і в T&E індустрії. Володіючи перевершуючими ресурсами, American Express швидко обійшл а своїх конкурентів Diners Club і Carte Blanche. До 1970 у неї були в два рази більше клієнтів, чим у першої і в чотири рази більше, ніж у другої. В середині 70-х розрив ще більше збільшився: утримувачів карт American Express було в 7,5 разів більше, ніж у Diners Club і в 10 разів більше, ніж у Carte Blanche. Клієнти не бачили сенсу мати більш за одну карту T&E – і їй ставала American Express. Diners Club і Carte Blanche були куплені CityBank, здатного серйозніше змагатися з American Express. Не дивлячись на це, у останньої зараз в 12 разів більше клієнтів, чим Diners Club і Carte Blanche разом узятих.

Від Лондона до Токіо – минувши СРСР. Ріс міжнародний ринок. Кредитні карти існували в Європі з початку 50-х, коли British Hotel & Restaurant Association випустила карту BHR. Серед американських компаній, що діяли в Європі, домінувала Diners Club. У 1972 Americard заявила про початок операцій в 72 країнах, але швидке розповсюдження відбувалося тільки у Великобританії, де компанія придбала карту Barclay’s. Європейські банки не поспішали підписувати угоду, підпорядковувавши себе найбільшому банку Америки. Ці побоювання спрацювали на руку Interbank, що досяг угод з EuroCard, найбільшою системою універсальних карт в Європі, і з Acsess, найбільшою системою Великобританії.

MasterCard була менш успішною в Японії. JCB-банк, дочірнє підприємство American Express, очолював ринок, маючи в два рази більше клієнтів, чим VISA і MasterCard разом узяті. Японія, не дивлячись на пізній старт індустрії карт, обійшла до 1980 всіх європейських країн і вийшла на друге місце після США по кількості карт.

Щоб покупець зміг розплатитися з торговцем за придбані у нього товари або послуги за допомогою кредитної картки, повинна існувати платіжна система, в рамках якої здійснюватиметься така операція. Таку систему в загальному вигляді можна представити як сукупність суб'єктів, які уклали угоду про те, що вони готові здійснювати взаєморозрахунки між собою на безготівковій основі, використовуючи певні механізми і дотримуючи встановлені правила.

Отже, в платіжну систему, що використовує пластикову картку як засіб оплати, входять наступні групи суб'єктів:

· Емітенти пластикових карток (Card Issuers).

· Власники пластикових карток (Cardholders or Cardmembers).

· Провайдери послуг з організації прийому оплати карткою в торгових точках (Merchant Account PROVIDERS-MAP).

· Торгові точки або торговці, що приймають до оплати пластикові картки (Merchants).

· Процесингові центри (Transaction Processing Clearinghouse).

Емітент кредитної картки - це та організація, яка випускає пластикову картку, тобто надає її в користування своїм клієнтам. В ролі емітентів можуть виступати банки, фінансові організації, крупні мережі магазинів і ряд інших організацій. Переважна більшість кредитних карток випускаються банками, тому буде доцільно в загальному випадку говорити про банківські картки.

Банк, що випускає кредитну картку, називається банком-емітентом (Issuing Bank). Банк-емітент є гарантом виконання всіх платіжних зобов'язань, що виникають в процесі використання випущених ним карток. Картка впродовж всього терміну дії залишається власністю банку, а клієнт банку отримує картку тільки в користування і є тільки утримувачем картки.

Перед наданням клієнтові пластикової картки банк проводить перевірку фінансового положення і кредитоспроможності клієнта. В принципі процедура отримання картки зводиться до процедури відкриття рахунку. Тому дуже часто отримати картку в банці, де клієнтом вже відкритий рахунок, можна на пільгових умовах, а іноді і безкоштовно. Банківський рахунок, на якому проводяться всі операції по картці називається карт-рахунком. Якщо рахунок в банку відкритий, то картка, що випускається, може бути прив'язана до нього, а можливо необхідне і відкриття окремого карт-рахунку, на якому обліковуватимуться всі операції з карткою. У випадку якщо у замовника картки рахунку в банку-емітенті немає, обов'язково потрібне відкриття карт-раху нку.

При видачі пластикової картки клієнтові здійснюється її персоналізація - на картку наноситься ідентифікаційна інформація (ім'я власника, номер картки, термін дії картки і ін.) на магнітну стрічку заноситься закодована ідентифікаційна інформація.

В рамках платіжної системи банк-емітент зобов'язується оплачувати рахунки торгової точки (торговця) по оплаті товарів і послуг, куплених клієнтом банку з використанням виданої йому даним банком картки. У свою чергу банк-емітент списує відповідну суму з карт-рахунку власника картки.

Банк-емітент може також періодично надсилати власникові картки виписку з карт-рахунку з вказівкою всіх операцій, проведених за звітний період, а також сум і термінів погашення заборгованості перед банком (якщо така є).

Власник банківської картки може використовувати її як платіжний інструмент і здійснювати безготівкову оплату товарів і послуг, які пропонуються торговцями-учасниками платіжної системи (торговими крапками). Також власник картки може отримати наявні в АТМ мережі (мережі банкоматів), що працює з картками (що підтримує стандарти) тієї системи, в рамках якої випущена конкретна картка. Провайдерами Мерчант акаунтів в першу чергу є, звичайно, банки. В рамках платіжної системи банки, в яких відкриває торговий рахунок продавець, і які займаються обслуговуванням торгової крапки, називають банками-еквайєрами (Acquiring Bank). На банки-еквайєри покладається виконан ня всього спектру послуг із забезпечення прийому карток до оплати торговими крапками.

Серед цих послуг можна відзначити, вже згадані послуги, за наданням апаратних засобів і програмних продуктів по прийому кредиток, обробку запитів торговців на авторизацію карток, проведення взаєморозрахунків з банком емітентом картки, зарахування засобів на торговий рахунок продавця. Також це такі послу ги, як розповсюдження між своїми клієнтами списків карток, по яких операції призупинені або припинені (розсилка стоп-листів). Це і робота з документами: отримання, сортування і розсилка документів в електронній і паперовій формі.

Треба відзначити, що один банк може бути одночасно і еквайєром і емітентом. А в цілому, в рамках платіжної системи може існувати один або декілька розрахункових банків, в якому(их) банки-члени системи відкривають кореспондентські рахунки. Така схема служить для прискорення проведення взаєморозрахунків між еквайєрами і емітентами.

Банки дуже ретельно і прискіпливо перевіряють претендентів на отримання Мерчант акаунта. Перш за все, вивчається кредитна історія торговця. Адже банк бере на себе ряд ризиків пов'язаних з наданням Мерчант акаунтів. Це, наприклад, ризики пов'язані з не наданням або не повним наданням торговцем товарів і послуг, якщо вони вже сплачені з кредитної картки покупця. Ризик того, що покупець розплатиться краденою кредитною карткою і ін. Тому банк повинен бути упевнений в надійності торговця і в тому, що у разі виниклих проблем, торговець зможе розрахуватися з банком.

У зв'язку з вказаними ризиками банки встановлюють досить жорсткі умови для охочих мати Мерчант акаунт і отримати його не так вже просто. А для невеликих компаній і особливо компаній, що займаються продажами в Інтернет, отримання Мерчант акаунта в банку стає серйозною проблемою. Банки дуже обережно відносяться до продаж, що здійснюються без фізичної присутності кредитних карток (до таких видів продажів окрім торгівлі в Інтернет відносяться продажі по телефону і поштою - Mail Order and Telephone Order, MO/TO). І часто банки відмовляють невеликим, недавно створеним компаніям у відкритті Мерчант акаунтів для прийому оплати за кредитними картками через інтернет і MO/TO.

Існує ще одна проблема. Безумовними лідерами в наданні послуг Мерчант акаунтів для Інтернет (також як і лідерами в Інтернет торгівлі) є банки і компанії США і країн Західної Європи. І в банках цих країн часто не хочуть зв'язуватися з іноземними компаніями.

Який же існує вихід? Адже більшість компаній охочих (і вже торгуючих) в мережі є середніми і дрібними компаніями, а використовувати можливості всесвітньої павутини і продавати по каналах Інтернет товари і послуги по всьому світу хочуть і компанії, зареєстровані за межами країн-лідерів мережевої торгівлі.

Як відомо, попит народжує пропозицію. І в мережі можна знайти сотні сайтів, на яких готові запропонувати віртуальним торговцям послуги з організації Мерчант акаунтів. Ці сайти належать ще одному типу провайдерів Мерчант акаунтів, відмінному від банків. Найчастіше в інформаційних джерелах з тематики пов'язаною з Мерчант акаунтами можна зустріти наступну узагальнену назву таких компаній - Independent Service (Sales) Organizations (ISOs) - незалежні сервісні (торгові) організації. Також зустрічається і така назва: Merchant Credit Card Brokers - брокери по наданню Мерчант акаунтів для прийому кредитних карток.

Посередники в наданні Мерчант акаунтів за вищу вартість послуг і ряд обмежень, що накладаються на торговця, готові вирішити проблеми пов'язані з торгівлею в Інтернет, з "нерезидентним" походженням компаній, з продажем, так званих, товарів і послуг підвищеного ризику (high-risk) та інші.

По механізму роботи посередників Мерчант акаунтів можна розділити на два види. Перший вид - це посередники, які укладають угоди з поряд банків і є представниками цих банків за поданням послуг Мерчант акаунтів. Такий посередник зводить торговця з таким банком, який готовий мати справу з невеликими компаніями (з різною кредитною історією) і "нормально" відноситься до торгівлі в Інтернет. Для банку посередник виступає як агент по пошуку клієнтів (Finder).

Отримавши певний відсоток за свою діяльність, посередник "йде із сцени" і торговець далі працює безпосередньо з банком. Частина плати за послуги посередника перекладається на торговця як вища плата за апаратні засоби і програмні продукти по прийому кредитних карток на сайті торговця. Також в цих цілях може стягуватися спеціальна плата - application fee (щось подібне до, плати за укладення договору) або які-небудь інші відрахування.

При роботі з другим типом посередників від торговця не потрібно відкривати свій Мерчант акаунт. Посередник проводить всі операції по оплаті карткою через той, що є у нього (відкритий на його ім'я) Мерчант акаунт. Перш за все, треба відзначити, що така схема використовується тільки в Інтернет торгівлі. І саме даний вид посередників може запропонувати послуги для неамериканських компаній і готовий працювати з торговцями, що займаються продажем товарів і послуг підвищеного ризику (adult, casino і т. д.). Але при цьому посилюються вимоги, формуються ризикові фонди, затримується переказ грошей.

У загальних рисах процедура оплати товарів в Інтернет через посередника відбувається так:

· інтернет-торговець розміщує на своїх веб-сторінках кнопки, наприклад, з написом "Сплатити";

· якщо відвідувач такої сторінки вирішує придбати, описаний на веб-сторінці товар, він натискає на цю кнопку;

· посилання, розташоване в HTML коді кнопки переносить клієнта на сервер посередника, на розташовану там спеціально створену посередником сторінку інтернет-торговця;

· клієнт заносить дані своєї картки в спеціальні поля (заповнює форму), і після натиснення кнопки про підтвердження оплати, автоматично повертається на сайт інтернет-торговця;

· використовуючи спеціальні програмні продукти, посередник, по-перше, забезпечує безпеку даних клієнта на своєму сервері, а по-друге, визначає, від якого інтернет-торговця прийшов клієнт;

· використовуючи отримані дані і наявний Мерчант акаунт, посередник вимагає у банку-еквайєра зарахувати на свій торговий рахунок певну суму грошей;

· отримавши гроші на свій торговий рахунок, посередник переводить гроші на банківський рахунок інтернет-торговця, клієнт якого провів оплату.

При цьому торговець НЕ МАЄ доступу до даних карток клієнта!

Бездоганним лідером на сьогоднішній день за поданням даної послуги є американська компанія 2CheckOut - не дивлячись на те що реєстрація в їх системі коштує $49, ви швидко окупите цю суму завдяки відмінним умовам, сервісам і оперативній службі підтримки. Крім того, це одна з небагатьох компаній яка може перераховувати зароблені вами гроші прямо на ваш банківський рахунок - вам не доведеться по 1,5-2 місяці чекати, щоб отримати готівну за чеками, переказ грошей на Україну займає максимум 5 банківських днів.

Основні тарифи на послуги такі: вартість транзакції = $0.45 5,5% від суми транзакції, тобто від суми $10 ви втрачаєте 10% а від суми $100 ви втрачаєте менше 6% - чим більше сума - тим менше ваші втрати.

Торгова точка (торговець) - це торгова або сервісна компанія, яка приєдналася до платіжної системи з метою надати можливість своїм клієнтам здійснювати оплату кредитною карткою. Як вже згадувалося для того, щоб дістати можливість приймати оплату кредитками, торговець повинен або відкрити в банку Мерчант акаунт, або скористатися послугами посередника без відкриття свого Мерчант акаунта.

Отримавши свій Мерчант акаунт, торговець отримує право приймати до оплати за свої товари і послуги кредитні картки даної системи. Торговець може пред'являти банку-еквайєру документально підтверджені вимоги зарахувати на свій торговий рахунок засоби за продані за кредитними картками товари. На торговця розповсюджується зобов'язання в обумовлених угодою випадках проводити авторизацію карток (через банк-еквайєр або через процесинговий центр) і зобов'язання зберігати в таємниці інформацію про кредитні картки клієнтів. Решта прав і обов'язків торговця чітко обумовлюється в договорі на відкриття Мерчант акаунта.

У крупних платіжних системах банки-еквайєри часто укладають угоди і передають виконання більшості технічних функцій спеціально створеним банками або банківськими об'єднаннями сервісним організаціям - процесинговим центрам.

На процесинговий центр покладається виконання цілодобової авторизації платежів за картками. Також на нього може бути покладена функція по підготовці підсумкових даних для проведення взаєморозрахунків між банками, членами платіжної системи, а також функція складання і розсилки стоп-листів для торговців торговцям.

Для виконання вказаних функцій процесинговий центр веде свою базу даних про власників карток і про членів платіжної системи. У крупних платіжних системах може бути створене декілька процесингових центрів, зазвичай за регіональним принципом.

Як працює пластикова картка в рамках платіжної системи, і що значить для торгівця прийом до оплати кредитної картки?

Механізм оплати кредитними картками в реальному магазині (brick-and-mortar store – магазин із цегли і бетону) і в електронному магазині, що розміщений на веб-сторінках, багатьма уявляється як один і той самий процес. Однак, існують хоч і небагато чисельні, але суттєві відмінності, які потребують окремого розгляду механізмів прийому карток у віртуальному і в реальному магазині. Почнемо з «магазину із цегли та бетону».

Для магазина увесь процес прийому оплати кредиткою (від моменту, коли покупець дістає свою кредитну картку, щоб розрахуватися за товар чи послугу до моменту, коли торгова точка отримає на свій банківський рахунок гроші) можна розділити на декілька взаємозв’язаних етапів: Для магазина весь процесс приема оплаты кредиткой (от момента, когда покупатель достает свою пластиковую карточку, чтобы расплатиться за товар или услугу до момента, когда торговая точка получает на свой банковский счет деньги) можно разложить на несколько взаимосвязанных этапов:

· візуальна перевірка карточки на її приналежність покупцю;

· обробка картки і зняття з неї даних;

· проведення процесу авторизації;

· у випадку успішної авторизації оформлення;

· видача оригінала торгівельного чеку покупцю;

· надання оригінального торгівельного чеку в банк-еквайєр.

Після того, як торгівцем будуть пройдені всі етапи, банк-еквайєр, використовуючи банківський механізм, зараховує кошти на рахунок торгівця, а з банка-емітента, на основі торгівельних чеків, отримує компенсацію своїх витрат. Розглянемо більш детально всі вказані вище етапи.

При прийомі оплати за кредитною карткою продавець зобов’язаний перевірити, чи відповідає підпис на картці підпису покупця. Якщо на картці є фотографія власника, то по ній можна перевірити приналежність картки покупцю. Перевірити, чи є покупець власником картки, можна також за посвідченням особи покупця.

Для уніфікації документообігу всі торгівці-члени платіжної системи оснащуються банками-еквайєрами стандартизованими торгівельними чеками (так званими сліпами – slips або драфтами – drafts). Торгівельний чек представляє собою складені разом два бланка для заповнення, між якими знаходиться копіювальних папір. Всі чеки пронумеровані і є документами суворої звітності. При проведенні оплати пластиковою карткою, карточка покупця обробляється на спеціальному обладнанні, що є в розпорядженні торгівельної точки, і необхідні дані з неї заносяться в торговий чек. Покупець ставить свій підпис на першому екземплярі чеку, через копірку підпис копіюється на другому. Своїм підписом покупець підтверджує свою згоду на проведення операції по списанню коштів з його карткового рахунку. Перший екземпляр чеку покупець забирає собі і може використати його у випадку виникнення спірних ситуацій, другий екземпляр залишається у торгівця. Цей екземпляр направляється банку-еквайєру і на його підставі відбувається зарахування грошей на банківський рахунок торгової точки.

Кожна торгова точка, що приймає до оплати картки, оснащена спеціальним апаратним обладнанням. Це обладнання призначене для обробки карточок покупця, зняття з неї інформації, проведення процесу авторизації, оформлення на основі отриманої інформації платіжних документів.

За способом обробки карточок торгові точки можна розділити на торгові точки з механічною обробкою карток і торгові точки з електронною обробкою карток. Перші оснащені спеціальним пристроєм – імпрінтером. Цей пристрій призначений для того, щоб наносити на торгові чеки інформацію, що нанесена рельєфним шрифтом на картці. Імпрінтер методом “прокатування” карточки наносить на чек номер карточки, термін закінчення її дії, ім’я власника картки, також за допомогою імпрінтера на чек наноситься спеціальний номер торгової точки, де здійснювалася оплата карточкою. Необхідно зазначити, що в торгових точках, які використовують в якості обробки карточки імпрінтер, до оплати можуть прийматися тільки ембоссіровані картки.

Для електронної обробки карток торгова точка повинна бути оснащена спеціальним торговим терміналом – POS-терміналом (від англійської Point Of Sale – точка продажу). POS-термінал зазвичай оснащений модемом, пристроєм зчитування інформації з магнітної стрічки картки (можуть бути також бути оснащені пристроєм зчитування інформації з смарт-картки), має порти для підключення касового апарату, принтеру, спеціальної клавіатури для набору PIN-коду. При обробці картки з використанням POS-терміналу інформація з карточки зчитується, і торговий чек друкується автоматично на принтері.

Одним із ключових процесів в механізмі проведення розрахунків по кредитній картці є авторизація. Про авторизацію в загальному можна говорити як про процес отримання дозволу від банка-емітента на проведення операції з карткою. Даючи такий дозвіл, банк-емітент бере на себе зобов’язання виконати документально підтвердження вимоги банку, що обслуговує торгівця (банка-еквайєра). Емітент зобов’язує виконати вимоги, що виникли на основі операцій, проведених торгівцем і еквайєром в зв’язку з використанням покупцем картки.

Авторизація відбувається за наступною схемо ю. Здебільшого запит на авторизацію направляється торгівцем у процесінговий центр (авторизація може також проходити через банк-еквайєр). У запиті на авторизацію вказуються наступні дані:

· ідентифікаційний номер торгівельної точки (код торгівця в рамках платіжної системи);

· дані кредитної карточки покупця (номер кредитної картки, термін закінчення дії картки, ім’я власника картки);

· суму, яку повинен сплатити покупець;

· валюту платежу;

· номер замовлення (товару).

Процессінговий центр перевіряє дані торгівця – наявність в системі торгівця з вказаним кодом, відповідність операції, що проводиться торгівцем, вимогам системи. Перевірку даних карточки покупця процессінговий центр може проводити самостійно, якщо він уповноважений на це банком емітентом карточки. В іншому випадку дані картки для авторизації передаються безпосередньо банку емітенту.

Якщо авторизація пройшла успішно, то процессінговий центр повідомляє про це торгівця разом із спеціальним кодом – номером авторизації. Цей номер також наноситься на торговий чек і слугує додатковим засобом забезпечення безпеки для операцій з картками. Торгові точки, що приймають до оплати картки з використанням імпрінтера, авторизацію проводять по телефону. POS-термінал дозволяє значно пришвидшити процес авторизації, який відбувається автоматично в онлайновому режимі.

Механізм по прийому кредитних карток в Інтернеті багато в чому схожий на механізм, що використовується в “оффлайновій” торгівлі. Однак фізична відсутність кредитної картки при оплаті, неможливість особистої присутності покупця на момент оплати вносить в механізм роботи з карткою в Інтернеті ряд суттєвих особливостей.

Процес здійснення покупки і оплати покупки кредитною карткою відбувається наступним чином. Покупець по каналам Інтернет потрапляє на веб-сайт електронного магазину (торгівця). Там він зазвичай отримує можливість познайомитися з описанням запропонованих товарів чи послуг і з умовами їх оплати і доставки (або їх надання, якщо мова йде про послуги). Також покупець має можливість сформувати корзину товарів (корзину покупок).

Дальше, якщо покупець вибирає форму оплати – кредитною карткою, то відбувається наступна взаємодія в рамках платіжної системи. Із сервера Інтернет-магазину покупець перенаправляється на сервер платіжної системи, як правило це спеціальний авторизаційний сервер, призначений для прийому і перевірки (авторизації) даних про товар (послугу) і даних кредитної карточки покупця. Перенаправляючи покупця на авторизаційний сервер, Інтернет-магазин також повідомляє серверу ідентифікаційний код торгівця, номер замовлення і його суму. Вже на сервері покупець вводить дані своєї карточки – номер карточки, термін закінчення дії карточки та ім’я власника карточки. Таким чином, магазин не має доступу до інформації про карточку покупця.

Авторизаційний сервер виробляє попередню обробку отриманих даних і передає їх в банк-еквайєр. Банк по коду торгівця проводить ідентифікацію магазина і перевіряє відповідність операції, що ним проводиться, встановленим правилам. Якщо банк не може ідентифікувати магазин або магазин не має права на операцію, що ним проводиться, банк повідомляє на сервер про заборону на проведення авторизації в рамках платіжної системи. Авторизаційний сервер передає заборону магазину (з описанням причин), а також повідомляє покупцю про неможливість проведення розрахункової операції з описанням причин.

У випадку дозволу авторизації банк-еквайєр передає запит на авторизацію в процессінговий центр або безпосередньо банку-емітенту карточки (залежить від умов платіжної системи).

При отриманні відмови в авторизації від процессінгового центру (банку-емітента) банк-еквайєр повідомляє про це авторизаційний сервер. Авторизаційний сервер передає відмову магазину з номером замовлення, а покупцю – відмову з описанням причини. Причиною відмови в авторизації може бути, наприклад, використання покупцем карточки, дія якої призупинена, або оплата покупки, сума якої перевищує встановлений ліміт використання коштів на карт-рахунку, а також по ряду інших обставин.

У випадку позитивного результату авторизації, банку-еквайєру відправляється підтвердження авторизації, а в рамках платіжної системи відбувається зарахування грошей на рахунок банка-еквайєра і списання суми із рахунку покупця. Банк-еквайєр передає авторизаційному серверу позитивний результат авторизації, а сервер в свою чергу, повертає магазину позитивний результат авторизації з номером замовлення і покупцю підтвердження про здійснення ним оплати замовлення разом з номером замовлення. В подальшому, згідно умов договору між банком-еквайєром і магазином, здійснюється зарахування коштів на торговий рахунок магазина.

У процесі прийому карточок до оплати в Інтернеті можуть застосовуватися (і найчастіше всього застосовуються) додаткові способи перевірки карточки на її приналежність покупцю. В цих цілях від покупця може знадобитися надати додаткові дані про себе. Наприклад, може застосовуватися процес перевірки адреси власника карточки (Address Verification). Тоді від покупця вимагають вказати свою адресу, яка звіряється з адресою власника карточки (ці дані знаходяться у банка-емітента). Все це робиться для попередження махінацій з карточками.

2. Види систем міжбанківських розрахунків.

У разі виконання банком розрахунків за дорученням клієнтів можливі два варіанти: або обидва клієнти, між якими виконуються розрахунки (платник і одержувач), є клієнтами одного й того самого банку, або один із клієнтів (одержувач коштів) є клієнтом іншого банку.

За першим варіантом виконання платежу озна чає переміщення суми платежу з рахунку платника на рахунок одержувача в одному й тому самому банку зі здійсненням відповідних бухгалтерських проводок. Це внутрішньобанківська операція, оскільки обидва рахунки перебувають в одному банку й операції з ними можуть бути виконанні безпосередньо.

У другому варіанті – рахунок одержувача перебуває в іншому банку, а отже, для здійснення платежу постає потреба взаємодії між банками та виконання міжбанківських платежів: сума з рахунку платника в одному банку має бути спочатку перерахована на рахунок банку-одержувача, а вже потім – на рахунок клієнта-одержувача.

За наявності такого роду платежів доводиться здійснювати взаємні платежі між банками. Існують два види систем міжбанківських розрахунків: на чистій основі, або система „нетто”, і на валовій основі, або система „брутто”.

Щодо системи на чистій основі, то її учасники не здійснюють розрахунку за кожним платіжним дорученням окремо, а протягом певного часу нагромаджують свої вимоги та зобов’язання. По закінченні цього періоду розрахунки виконуються з огляду на взаємний залік дебіторської та кредиторської заборгованості і виводиться один „чистий” результат (чиста заборгованість).

У разі багатостороннього заліку розрахунки здійснюються у спеціально відведеному для цього місці – кліринговій (заліковій) палаті, де і визначаються „чисті” залишки учасників з урахуванням для кожного банку всіх відправлених і отриманих платежів за обліковий період.

У клірингових операціях реальні гроші участі не беруть. Вони присутні лише як розрахункові. Завдяки цьому стає можливим вивільняти кошти, які обслуговують грошовий обіг, й забезпечувати економію кредитних ресурсів банків. Розрахунки у кліринговій палаті ведуться протягом операційного періоду, після закінчення якого до визначеного моменту Т усі банки, які мають дебіторську заборгованість за багатосторонніми розрахунками, покривають свої зобов’язання, переказуючи відповідні суми на рахунок клірингової палати. Вона, у свою, чергу, спрямовує отримані грошові кошти до банків, які мають чисту кредитну заборгованість за багатосторонніми розрахунками. Очевидно, що наприкінці зазначених розрахунків сума зобов’язань усіх банків має дорівнювати нулю.

Незважаючи на те, що остаточні розрахунки переносяться на кінець клірингового циклу, розглянутий механізм взаєморозрахунків набув досить значного поширення під час обробки масових платежів на невеликі суми, бо саме в такому разі він дає змогу значно скоротити потребу банків-учасників у ліквідних коштах, зменшивши водночас кількість розрахункових операцій, виконуваних у самих банках (загальна кількість операцій не зменшується, відбувається лише їх перерозподіл, причому основна частина виконується в кліринговій палаті, яка бере за це відповідну плату).

Клірингові розрахунки палати як інструмент виконання міжбанківських розрахунків характерні для країн з розвиненою банківською інфраструктурою. Скажімо, у Великій Британії таких палат 13. У США функціонують 32 автоматичні розрахункові палати Федеральної резервної системи.

Коли йдеться про валову основу (система „брутто”), розрахунок виконується за кожним платіжним дорученням окремо, перерахуванням грошових коштів, що є в розпорядженні учасників розрахунків. Така система потребує наявності в її учасників значно більших ліквідних коштів порівняно з чистою системою, оскільки кошти, що надходять, майже не використовуються для розрахунків за відправлюваними платежами. Це головний її недолік. Водночас система має важливу перевагу: розрахунок є остаточним раніше, ніж у системі на чистій основі.

Суть обох систем, їх характерні особливості наочно ілюструє наведений далі приклад здійснення розрахунків між трьома банками.

Нехай протягом певного розрахункового періоду склалася така ситуація.

1. Банк А відправляє чотири платежі до банку Б на суму відповідно 100, 150, 200 і 300 гр.од. і три платежі до банку С на суму відповідно 200, 250 і 400 гр.од.

2. Банк Б відправляє до банку А два платежі по 100 гр.од. кожний, і один до банку с на 459 гр.од.

3. Банк С відправляє до банку А п’ять платежів: 100, 200, 300, 400, 500 гр.од. і до банку Б три платежі п 150, 250 і 350 гр.од.

Для проведення міжбанківських розрахунків можна скласти таблицю.

Таблиця

Банк-одержувач	Банк-відправник	Усього надійшло
А	Б	С
А
Б
С
Усього відправлено
Чистий залишок	+100	+850	-950

Дата добавления: 2014-01-04