Місце пенітенціарної педагогіки в системі педагогічних наук

Педагогіка - це наука про спеціально-організовану, цілеспрямовану та систематичну діяльність з формування особистості, про зміст, форми і методи виховання та навчання з метою соціалізації людини.

У системі педагогічних наук виділяються такі основні складові:

- історія та теорія педагогіки;

- соціальна педагогіка;

- спеціальна педагогіка;

- методика викладання.

Кожна із зазначених галузей педагогічних знань поділяється на окремі нау­кові дисципліни.

Так, історія та теорія педагогіки включає загальну педагогіку, складовими частинами якої є:

- дидактика (теорія освіти і навчання);

- теорія виховання та школознавство (теорія організації й управління осві­тою);

- історію педагогіки;

- педагогіку школи;

- дошкільну педагогіку;

- педагогіку вищої школи тощо.

Спеціальна педагогіка розподіляється на окремі галузі знань, яка вивчає закономірності виховання та розвитку людей з різними психічними та фізичними вадами:

- глухих і слабодочуваючих (сурдопедагогіка), - сліпих і слабозорих (тифлопедагогіка), - розумово відсталих (олігофрено-педагогіка), - дітей з пору­шенням мовної діяльності (логопедія). Останні роки успішно розвивалися такі галузі педагогічної науки, як соціаль­на, військова, інженерна, спортивна, пенітенціарна та інші.

Тобто педагогіка в широкому розумінні направлена на соціалізацію особистості.

Соціалізація особистості – процес набуття людиною якостей, необхідних для життя і діяльності в суспільстві, залучення її до суспільних відносин, засвоєння елементів культури, соціальних ролей і відбувається на протязі усього життя, продовжуючись на всіх вікових етапах. (за Л.С. Виготським, це особливість взаємодії конкретного біологічного з конкретним соціальним).

Соціалізація є необхідною умовою особистісного розвитку людини. Соціалізація відбувається у трьох основних сферах функціонування людини (діяльність, спілкування, самосвідомість) і проявляється через поведінку.

Соціалізація включає цілеспрямований вплив через організовані, контрольовані форми, тобто завдяки діяльності направленій на виховання та спонтанні, неузгоджені впливи на особистість (засоби масової інформації, вільне спілкування, протиставні приклади тощо).

Але результати соціалізації не завжди відповідають бажаним суспільним ідеалам і стандартам, часто доводиться мати справу з порушеннями процесу соціалізації, викривленнями цього процесу, що проявляється зокрема в асоціальній, або злочинній поведінці. У таких випадках педагогіка набуває особливого характеру корекційного виховання (виправлення та перевиховання), все це зумовило розвиток нової, самостійної та надзвичайно складної галузі педагогічної науки – ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ ПЕДАГОГІКИ. Тому слід вважати ці випадки викривлення, ушкодження соціалізації, які потребують цілеспрямованих педагогічних впливів (корекційного виховання) - суттю пенітенціарної педагогіки та й системи УВП.

Специфіка цієї галузі педагогічних знань обумовлена складним та різнорід­ним об'єктом вивчення, якого не має жодна галузь педагогіки.

У полі зору пенітенціарної педагогіки знаходяться особи, різні за віком, сту­пенем соціальної небезпечності та педагогічної занедбаності (засуджені вперше, неодноразово, особливо небезпечні злочинці), різні за статтю, станом здо­ров'я і, нарешті, спрямованістю особистості, які перебувають в унікальних стосунках та під їх впливом, що не має аналогів в інших педагогічних системах.

Різнорідність об'єкта пенітенціарної педагогіки обумовлює пошук у теорії та практиці найбільш ефективних форм, методів, засобів впливу на засуджених, при­чому в різних умовах, які залежать від режиму утримання засуджених.

Зрозуміло, що умови проведення виховної роботи, наприклад, в колонії загального режи­му, значно відрізняються від умов роботи в ПКТ УВП особливого виду режиму.

Пенітенціарна педагогіка досліджує цілісний педагогічний процес в УВП, на різних етапах і у різноманітних формах його застосування, розкриває специфіку об'єктів і суб'єктів цього процесу в їх взаємодіях і взаємозв'язках, визначає сутність соціально-психологічних явищ у середовищі засуджених, умови та засоби управління такими явищами; вивчає технології педагогічного впливу засуджених та їх угрупування.

Отже, пенітенціарна педагогіка - це наука про перевиховання засуд­жених, що відбувають покарання, головним чином, у вигляді позбавлення волі. Вона вивчає закономірності та специфіку педагогічного процесу в УВП, принципи, методи, форми впливу на засуджених.

Таким чином пенітенціарна педагогіка - це і є дисципліна про педагогічну теорію, зв'язок педагогіки з іншими науками, політикою та практикою боротьби зі злочинністю, а також про організацію, форми, які дозволяють керувати процесом виховання та перевиховання осіб, що відбувають кримінальне покарання.

Суттєва різниця пенітенціарної педагогіки від інших педагогічних наук полягає в її особливому співвідношенні з правом, конкретно з кримінально-виконавчим. З одного боку, основні педагогічні положення знаходять відображення в принципах кримінально-виконавчого права, в окремих статтях закону, з другого - педагогічна практика детермінована регламентацією її засобів, форм і методів впливу правовими рамками.

Завдання пенітенціарної педагогіки.

Як і кожна галузь педагогічних знань, пенітенціарна педагогіка має свої завдання. Вона покликана:

· вивчати усі елементи педагогічної системи в їх взаємозв’язку та взаємозалежності; (Під ПЕДГОГІЧНОЮ СИСТЕМОЮ треба розуміти сукупність взаємодіючих та взаємозалежних компонентів, що створюють стійку структуру, яка включає в себе слідуючі елементи: мету, задачі і результати функціонування системи, зміст /напрямки виховання/; засоби, форми, методи та прийоми виховного впливу; суб'єкт і об'єкт виховання; умови, в яких виникають та протікають психолого-педагогічні відносини, виховний процес вцілому).

· розкривати та пояснювати закономірності процесу ресоціалізації засуджених;

· описувати педагогічні явища в УВП у їх взаємозв’язку з різними явищами соціальної дійсності;

· прогнозувати розвиток педагогічної системи УВП;

· досліджувати сам процес ресоціалізації, його зміст, засобів, методів і форм впливу, об’єкта та суб’єкта (як колективу так і окремої особистості) виховання.

· Формувати та закріплювати соціально-корисні знання та вміння їх правильно застосовувати самими засудженими.

Основні специфічні особливості педагогічного процесу в УВП.

Будь-яке покарання має певну та конкретну мету. Пенітенціарна педагогіка у визначенні мети діяльності ВТУ виходить з того, що кримінальне покарання не тільки карає за скоєний злочин, але має також на меті виправлення та перевиховання засуджених.

Мета завжди розглядається в тісному зв'язку зі змістом та заходами, що в сукупності становлять педагогічний процес.

Педагогічний процес в умовах позбавлення волі має свої специфічні особливості:

· об’єкти впливу (засуджені) характеризуються значними відхиленнями в моральній і правовій свідомості, достатньо вираженою своєрідністю психічних станів і соціальних ролей;

· педагогічний процес реалізується в умовах ізоляції в педагогічно несприятливому середовищі і регламентується кримінально – виконавчим законодавством;

· у більшості випадків основні засоби перевиховання сприймаються засудженими як примусові;

· результати педагогічного впливу не завжди можна проаналізувати.

· процес перевиховання в місцях позбавлення волі організується в жорстких правових рамках.

Правова регламентація визивається, насамперед, необхідністю дотримання законності при виконанні кримінального покарання. В залежності від виду установи кримінально-виконавчої системи та режиму утримання, ступінь регламентації процесу перевиховання засуджених різна. (Так, у тюрмах регламентація його більш детальна та жорстокіша).

Правовому регулюванню піддаються практично всі основні елементи педагогічної системи: виробнича, суспільна, побутова та інші сфери життя засуджених; службова діяльність співробітників; взаємовідносини співробітників та засуджених; використання основних засобів виправлення та перевиховання, форм і методів педагогічного впливу; суворі педагогічні рамки несуть в собі позитивний виховний потенціал, сприяють виробленню відповідного відношення до закону, до вимог та традицій суспільства, формують дисциплінованість та відповідальність, вміння співвідносити свої здібності та можливості з потребами інших людей, груп, колективів.

Тим більше в реальному процесі перевиховання часто виникають протиріччя між педагогічною доцільністю та правовими наказами. (Наприклад, педагогічно невиправданим є надання побачень по суворій нормі положеності та інше).

Звісно правова норма не може відобразити в особі всю індивідуальність особистості та багаточисельність виникаючих педагогічних ситуацій. Вона є узагальнюючим наказом. Педагогічне ж рішення завжди персоніфіковані. Вони, визначаються ситуацією, особливостями особистості як вихованця, так і вихователя.

На виховному процесі відображається і такий фактор, як ізоляція засудженого від суспільства. Покликана необхідністю соціального захисту суспільства від злочинних елементів, ізоляція, як виховний засіб, досить суперечна. З одного боку, вона створює умови, що є перепоною для продовження злочинної діяльності особи, впливу на нього осіб або груп, що сприяють становленню на злочинний шлях, а також умов для постійного контролю за поведінкою та інше. З другого - веде до порушення соціально-корисних стосунків, сімейних відносин, формує байдуже відношення до долі близьких та своєї власної, породжує особливі психічні пограничні стани особистості - від повної фрустрації до афективної озлобленості чи агресивності, що набагато перешкоджає спілкуванню, виховній роботі.

Тривале примусове сумісне утримання формує особливе соціальне середовище. Це середовище впливає на формування специфічної системи міжособистісних відносин, як між об'єктом перевиховання, так і між окремими групами.

Визнаючи терміни позбавлення волі, міру покарання, суди враховують характер та тяжкість скоєного злочину, ступінь вини, особливості особистості злочинця, інші обставини. При цьому можуть виникати ситуації, коли тяжкість скоєного злочину не адекватна ступеню соціально-педагогічної запущеності особистості винного.

Наприклад, скоєння менш тяжкого злочину рецидивістом - особистістю з високим ступенем кримінальної зараженості, або навпаки, скоєння тяжкого злочину особистістю, яка не має суттєвих моральних чи кримінальних відхилень. Це призводить до того, що для досягнення виправлення срок покарання визначений судом, для одних осіб може бути недостатнім, для інших - перевищує необхідний.

Звідси об'єктивно складені протиріччя між терміном покарання та тимчасовими рамками спеціально організованого в умовах виконання кримінального покарання процесу перевиховання засуджених. Практика показала, що як тривалі (більше 7 років), так і короткі терміни (менше року) позбавлення волі в виховному відношенні малоефективні.

Оскільки процес перевиховання організується в умовах виконання кримінального покарання, то позитивно він сприймається засудженими через призму кари. Негативне відношення до кари переноситься і на інші виховні впливи. До того ж і здійснення кари, і організація інших впливів покладається на одних і тих же осіб. Все це впливає на формування відносин між адміністрацією та засудженими і викликає внутрішній опір навіть тим виховним впливам, які не ­несуть в собі елементів кари.

Виправлення і перевиховання.

Пенітенціарна педагогіка, як і кожна наука, оперує певною системою понять. Відомо, що найзагальніші поняття, які відображають основні сторони, властивості і зв'язки явищ об'єктивного світу, називаються КАТЕГОРІЯМИ.

Слід розглянути основні категорії пенітенціарної педагогіки і зокрема виправлення і перевиховання.

В пенітенціарній літературі існують різні точки зору, що до цих понять. Деякі автори вважають їх синонімами. Інші вчені вважають; що виправлення означає часткові зміни в особистості, зміни лише окремих моральних якостей, а перевиховання - це повна перебудова морального обличчя засудженого. На думку третіх, це абсолютно різні, неоднорідні поняття.

Необхідно підкреслити, що і в чинному законо­давстві немає їх чіткого розмежування, вони використовуються як однозначні категорії.

Перевиховання засуджених являє собою двосторонній педагогічний процес, що включає, з одного боку, спільну цілеспрямовану діяльність її суб'єкта щодо організації зовнішніх впливів, а з іншого боку, діяльність об'єкта /особистості засудженого/ із засвоєння, сприйняття цих впливів. Тільки а результаті такої взаємодії можна досягти певних позитивних змін в особистості засудженого, тобто забезпечити тою чи іншою мірою виправлення.

Виправлення - це внутрішній процес позитивних змін окремих якостей і, в цілому, спрямованості особистості, який здійснюється, головним чином, під впливом діяльності перевиховання, зокрема самовиховання засуджених. Виправлення розглядається і як результат спільної діяльності вихованця і вихователя, тобто результат процесу перевиховання.

Але поряд з цими цілями треба ставити та реалізувати завдання ресоціалізації злочинця, тобто досягнення такої зміни особистісних якостей засудженого, яка дозволила повернути його в соціум, розраховуючи на його саморегульовану та стабільну соціально - нормативну поведінку після звільнення. У визначенні змісту поняття ре соціалізація одні автори /З.А.Астермінов/ вважають, що поняття "ресоціалізація" може бути ототожнена з поняттям "виправлення та перевиховання". Інші /І.В.Шмаров/ розглядають ресоціалізацію лише як постпенітенціарну діяльність. Ми солідарні з думкою О.І. Зубкова та М.П. Стурової, що ресоціалізація - це єдиний процес відновлювання та розвитку соціально корисних зв'язків та відносин, як в період відбування покарання, так і після звільнення, та подальша адаптація засудженого до самостійного життя на волі. Вирішення саме цього завдання - ресоціалізації – є найбільш соціально значущим для суспільства, адже воно зацікавлене в тому, щоб злочинець не скоював кримінальних порушень не тільки в період коли він ізольований від суспільства гратами, але й після повернення до середовища вільних людей. Тому суспільство повинне допомогти адаптуватись (пристосуватись) до середовища на волі, та повинне бути психологічно готове прийняти звільненого не як злочинця, а як поновлену рівноправну особистість. Соціальна адаптація осіб, звільнених із виправно – трудових установ залежить від ефективності підготовки до звільнення та від конкретних видів допомоги після відбуття покарання.

Підготовка ув’язнених до звільнення повинна починатися якомога раніше після прибуття в місця позбавлення волі. Це означає, що поводження з ув’язненими та утримування їх мають бути такими, щоб вони не тільки почували себе вилученими з суспільства, а навпаки, розуміли, що продовжують залишатися його частиною. Тому слід залучати громадські організації та соціальних працівників до надання допомоги персоналу УВП, у їхній діяльності з соціальної реабілітації ув’язнених і, зокрема підтримання і поліпшення стосунків ув’язненого зі своєю сім’єю та громадськими організаціями.

Педагогіка співробітництва.

Підвищення психолого-педагогічної культури співробітників кримінально-виконавчої системи, як найважливішого компонента їх професійної майстерності розглядається в якості принципово необхідної умови перебудови роботи по ресоціалізації засуджених та гуманізації педагогічного процесу.

Гуманізація, педагогізація процесу роботи із засудженими принципово пов’язана з вихідними позиціями пенітенціарного персоналу, як колективу вихователів. На перший план висувається проблема гуманізації стосунків між засудженими та співробітниками УВП, без розв’язання якої на ефективність ресоціалізації злочинця важко розраховувати.

Психолого-педагогічні аспекти проблеми гуманізації виправно-трудового процесу в УВП пов'язані, перш за все, з впровадженням у практику продуктивних ідей, педагогіки співробітництва - концепції, що утверджує особливий стиль взає­модії вихователя і вихованців, направлений на створення у об'єкта виховання особистісної позиції активного, свідомого суб'єкта особистісно значущої та соціально корисної діяльності.

Вивчення сучасної наукової літератури, досвід педагогів-новаторів в різних педагогічних системах, в тому числі і в роботі по перевихованню засуджених, дозволяє виділити головні цілісні компоненти педагогіки співробітництва, і можуть бути розглянуті як особистісні установки співробітника, суттєво значущу для реалізації цієї прогресивної концепції, основаної на істинному гуманізмі.

До установок співробітництва відносяться:

1. Прийняття /а не відторгнення/ кожного засудженого "таким, яким він є", з усіма його недоліками, суперечностями тощо, а також на поважливу увагу до особистості.

2. Емпатичне /а не тільки оціночне/ співчуваюче розуміння особистості засуд­женого з урахуванням всієї складності його психічних станів.

3. Щире спілкування із засудженим, відкриття для нього внутрішнього світу вихователя.

4. Надання засудженому психологічної й іншої допомоги, необхідної йому для подолання труднощів у різних сферах життєдіяльності /зрозуміло, в рамкам закону/, на створення та закріплення психотерапевтичного /або, в крайньому разі, не психотравмуючого/ клімату середовища, в якому перебувають засуджені.

5. Пошук позитивного в особистості засудженого для використання цього позитивного а педагогічному процесі.

6 Глибинне вивчення та розкриття дійсних мотивів і зовнішніх обставин, що обумовлюють вчинки і дії засудженого, з урахуванням його характерологічних рис. головних потреб, психічних станів і прийняття на цій основі оптимальних, конкретних індивідуальних рішень.

7. Активізацію свідомості та самосвідомості засуджених з апеляцією до їхніх інтелектуальних сил та розвиток останніх.

8. Оптимістичний прогноз в оцінці перспектив особистісних змін засудженого.

9. Критичний самоаналіз, корекцію вихователем власної особистості та педагогічної діяльності з метою самовдосконалення.

Мета, завдання та зміст педагогічного процесу.

Будь-яке покарання має певну та конкретну мету. Пенітенціарна педагогіка у визначенні мети діяльності ВТУ виходить з того, що кримінальне покарання не тільки карає за скоєний злочин, але має також на меті виправлення та перевиховання засуджених.

Мета завжди розглядається в тісному зв'язку зі змістом та заходами.

Процес виховання слід розуміти як передачу суспільно-історичного досвіду новим поколінням з метою підготовки їх до суспільного життя та продуктивної праці. Під впливом середовища та спеціально організованих умов виникає розвиток духовних та фізичних сил, формування світогляду та придбання знань, вмінь та навичок.

Організований педагогічний процес займає центральне місце у справі виховання. Він представляє собою планомірний цілеспрямований вплив вихователів на вихованців.

Процес перевиховання в УВП - це соціально керована структура, що забезпечує керівництво розвитком колективу та особистості згідно із заданою метою.

Дана функція реалізується багаточисельними органічно взаємопов'язаними та взаємообумовленими формами та видами педагогічної діяльності, які можна згрупувати по їх особливому функціональному призначенню:

1) інформаційно-освітлювальна діяльність спрямована на озброєння засуджених системою знань про матеріальні та духовні цінності суспільства та про самих себе, про громадянські обов'язки людини, моральні принципи та норми її поведінки, про методи пізнання та перетворювання навколишнього світу, самопізнання та самовиховання;

2 ) організаційно-практична діяльність, яка спрямована на забезпечення умов життя та діяльності, необхідних для формування у засуджених особистого трудового та морального досвіду, практичних вмінь та навичок в різних сферах суспільно-корисної діяльності і взаємовідносин з оточуючими людьми, матеріальної бази для включення засуджених в суспільно та особисто значимі види діяльності і проведення виховної роботи з ними; системи відносин відповідальної залежності в колективі за допомогою розстановки сил, розподілу доручень, прав та обов'язків при проведенні різноманітних форм праці; чіткого, організованого режиму життя та діяльності; оперативного керівництва виховної роботи; інструктажу виконавців, своєчасної коректури їх дій та інше;

3) контрольно-діагностична діяльність, направлена на отримання та аналізу

безперервного потоку зворотної інформації необхідної вихователю для керівництва розвитком колективу та особистості; вивчення індивідуальних особливостей засуджених і рівня їх вихованості, потреб та інтересів, характеру колективних відносин та суспільної думки; вивчення та аналіз стану виховної роботи, виявлення результативності різних її форм, методів та прийомів педагогічного впливу на колектив та особистість, інше;

4) прогностична діяльність, направлена на виявлення та обумовлення перспективних, поетапних, та поточних задач виховної роботи з колективом та окремими засудженими, а також оптимальних умов для здійснення поставлених задач; визначення та обґрунтування найбільш ефективних форм, методів та прийомів педагогічного впливу на колективи та особистість; планування виховної роботи.

Закономірності педагогічного процесу в місцях позбавлення волі.

Розкриття предмету дослідження та наукової організації конкретної області соціальної дійсності припускає визначення закономірностей, що виявляють суттєві зв'язки та відносини вивчаємого явища. Вони, в свою чергу, є методологічними джерелами при визначенні системи принципів, форм та методів педагогічного процесу, що здійснюються органами кримінально- виконавчої системи.

В основі положень про закономірності педагогічного процесу в УВП лежать вчення про пластичність нервової системи, закони і принципи формування динамічного стереотипу, роль другої сигнальної системи; а також закони діалектики - єдності і боротьби протилежностей, заперечення заперечень, переходу кількісних змін в якісні.

Закономірності - педагогічного процесу в УВП - це об'єктивно існуючі найбільш суттєві, повторювані зв'язки між педагогічними явищами, особливостями діяльності співробітників та її результативністю (змінами в особистості засудженого).

Розглянемо головні закономірності педагогічного процесу в місцях позбавлення волі:

1) МЕТА, ЗАВДАННЯ ТА ЗМІСТ ПЕДАГОГІЧНОГО ПРОЦЕСУ, закономірно обумовлені характером та рівнем розвитку суспільних відносин.

Процес перевиховання засуджених не може бути політично безбарвним. Він також визначається характером та рівнем розвитку суспільних відносин, ідеологією соціальної структури суспільства, його політичної системи та духовної культури. Це відображається у визначенні соціального ідеалу особистості, моделі тих її властивостей та якостей, які повинні бути сформовані в результаті виховання.

Мета виховного процесу в органах, виконуючих покарання; визначається згідно загальної спрямованості кримінально-виконавчої політики як виправлення особистості, моральна її перебудова відповідно до норм моралі та вимог суспільства.

Відповідно до мети перевиховання визначаються завдання та зміст виховного процесу, засоби, форми та методи виправно-трудового впливу.

Педагогічний процес і взагалі пенітенціарна система є одним із інститутів суспільства (частиною, елементом), що історично змінюються згідно з законами розвитку суспільства.

Тому особливість та спрямованість пенітенціарної системи залежить від слідуючи суспільних факторів:

1) рівня соціально – економічного, політичного, культурного розвитку держави;

2) характеру філософських, кримінально – правових, кримінально правових, соціологічних, психологічних, пенітенціарних концепцій, що переважали в конкретно історичний період та відігравали роль теоретико – методологічної основи пенітенціарної моделі;

3) матеріальних можливостей держави в конкретний історичний період;

4) політичних, ідеологічних, релігійних переконань які домінують в суспільстві;

5) уряду і політиків.

Розвиток кримінально – виконавчої (пенітенціарної) системи відбувається у зв’язку і в залежності від кримінальної і кримінально – виконавчої політики держави.

2). ЕФЕКТИВНІСТЬ виправлення засудженого закономірно залежить від якості виховної роботи та її ресурсної забезпеченості, від соціального середовища (внутрішнього та зовнішнього), конкретних УВП.

Процес становлення людини як особистості поза суспільством неможливий, тому для її розвитку та формування певне значення має соціальна, а не генетична програма.

Для сучасного суспільства основу соціальної програми складає формування особистості в колективі, оскільки там найбільш повно та ефективно вирішується завдання всебічного та гармонічного розвитку особливості.

Особливості прояву даної закономірності в процесі перевиховання спецконтингенту полягають в тому, що дуже часто позитивна соціальна програма виявляється більш слабкішою, ніж реальні відносини (як атрибут місць позбавлення волі), що складаються по неписаних законах та правилах, традиціях кримінального світу, що заключається у великих труднощах формування колективу засуджених у неформальних малих групах, частина яких має ярко виражену негативну спрямованість.

Як явище - об'єктивно дана закономірність може проявлятися навіть всупереч бажанню організаторів процесу перевиховання засуджених. Однак без цілеспрямованого керівництва розвитком міжособистісних відносин в малих групах та колективах в окремих установах, вплив негативних мікро груп та їх лідерів, осіб з "подвійним життям" може стати визначним, що приведе до формування ідеалу, особистості, несумісного з вимогами моралі.

Відмінити цю закономірність ми не можемо, це об'єктивно існуюча реальність. А зробити середовище засуджених виховним, виробити програми перевиховання, відповідні потребам та завданням кожного типу УВП, - завдання важке, але досяжне.

3) ВИПРАВЛЕННЯ засудженого закономірно залежить від особливостей різних видів його діяльності і тих відносин, які виникають в її процесі.

Зміна, розвиток, виправлення особистості - це результат не механічною впливу середовища на людину. Тому вирішальним фактором е активна взаємодія людини з середовищем за допомогою предметної, конкретної діяльності. У відомому змісті, все життя людини - це сукупність, система змінюючих один одного видів діяльності - гра, навчання, пізнання навколишнього світу, трудова суспільна діяльність.

За допомогою діяльності зовнішні умови перетворюються у внутрішні якості та властивості, що в реальному педагогічному процесі диктує необхідність визначення спрямованості видів діяльності, в яких формуються відношення особистості. Тут просліджуються такі об'єктивно існуючі зв'язки, як залежність формування особистості від трудової, суспільної, інтелектуальної, пізнавальної діяльності та інше. Не випадково законодавець в якості основних засобів виправлення та перевиховання засуджених визначив режим, суспільно корисну працю, виховну роботу, навчання, так як саме в них реалізуються вказані види діяльності, що мають суспільно корисну спрямованість та сприяють формуванню та розвитку моральних властивостей та якостей особистості.

4) ЕФЕКТИВНІСТЬ РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ засудженого закономірно залежить, від відповідності змісту, форм і методів виховного впливу особливостей особистості, як цілісного психологічного феномену, зокрема відношення засудженого до скоєного злочину та кримінального покарання за нього.

Особистість засудженого являє собою певну динамічну систему, в якій всі якості та властивості знаходяться в тісному зв'язку та у взаємодії. Розвиток однієї якості, або властивості залежить від інших і в свою чергу, чинить зворотній вплив на них. Тому і в процесі перевиховання особистість засуджених повинна сприйматися як деяка цілісність, а виховні впливи повинні бути спрямовані на формування потреб, розвиток свідомості та поведінки, придбання знань, відпрацювання практичних вмінь та навичок, на укріплення волі та формування моральних почуттів.

Практика свідчить, що в тому випадку, коли засуджений вважає себе зовсім невинним у скоєному злочині, не розкаюється, а до міри кримінального покарання ставиться як до несправедливої, то у нього закономірно з'являється негативне відношення і до педагогічного впливу.

У пенітенціарних установах непоодинокими є випадки, коли засуджені, особливо за крадіжки, грабежі, розбійні напади, вважають себе сучасними "Робін Гудами", несправедливо засудженими, і мотивують це тим, що грабували "незаконно багатих", "вибивали неповернуті борги" Деякі виправдовують себе тим, що і серед високопоставлених керівників є чимало злочинців, які з вкраденими у держави коштами втекли за кордон. А засуджені за зґвалтування іноді намагаються виправдовуватися тим, що потерпілі спровокували злочин своєю попередньою "легкою" поведінкою з іншими чоловіками або спільним розлиттям спиртного.

Виправлення таких та інших засуджених може бути успішним лише тоді, коли вдається сформувати у них почуття вини за скоєні злочини, каяття, відношення до покарання, як до справедливої міри, а до професії співробітник пенітенціарних установ, як до важливої, необхідної та соціально-значущої.

Зрозуміло, що форми і методи виховного впливу, наприклад, на засуджених вперше і на особливо небезпечних злочинців, або неповнолітніх та осіб інших вікових категорій повинні відрізнятися. Варто враховувати також, що кожна особистість унікальна, для кожного засудженого треба знайти свій „ключик”, спробувати проникнути у потаємні надра його внутрішнього світу.

5) ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИПРАВЛЕННЯ засудженого об'єктивно залежить від його власної активної діяльності по самовизначенню.

Багаторічна практика свідчить, що реалізація будь-якої кількості виховних заходів не приведе до бажаних результатів, якщо самі засуджені не захочуть уважно розібратися в особливостях свого характеру, критично поставитися до себе та свідомо, систематично займатися самовихованням, відновленням формуванням і розвитком позитивних рис, звичок тощо.

Лише зовнішні по відношенню до особистості умови і дії не можуть. забезпечити її розвиток та корекцію, оскільки їх вплив опосередкується внутрішнім світом засудженого, його поглядами, відношенням до навколишньої дійсності, його особистою активністю.

Теорією та практикою встановлено, що виховні впливи на засуджених найбільш ефективні саме тоді, коли вони доповнюються кропіткою роботою над собою самого засудженого.

Отже, виправлення неможливо розглядати однобоко - лише як результат впливу співробітників пенітенціарних установ, це ще і результат " самооцінки особистості засудженого в процесі її власної діяльності.

Інакше кажучи, засуджений повинен стати не тільки об'єктом, але і суб’єктом виховних впливів.

6). ПЕРЕБОРЮВАННЯ НЕГАТИВНИХ ЯКОСТЕЙ ОСОБИСТОСТІ засудженого закономірно пов'язане з підходом до неї з оптимістичною гіпотезою, опору на позитивні риси та якості.

Іноді співробітники пенітенціарних установ всю індивідуальну роботу із засудженими спрямовують тільки на боротьбу з його недоліками і, не досягнувши відразу результатів, стверджують: "Ця людина не піддається перевихованню". Такий настрій передається засудженому, він втрачає віру в свої сили, не прагне працювати над собою.

Принципи пенітенціарної педагогіки.

Визначення найбільш загальних закономірностей виправлення та перевиховання засуджених дозволяє систематизувати знання про глибинні процеси по зміні особистості, виробити систему науково обґрунтованих принципів, для яких дані закономірності є об'єктивною методологічною основою.

Для правильного розуміння суті поняття "принципи пенітенціарної педа­гогіки" відносно ресоціалізації засуджених необхідно виходити з методологічного положення про те, що "принципи - це не мета, не програма, не тактика і не теорія". Вони відносяться до області стратегії перевиховання засуджених. Сформульовані, вони діють на протязі тривалого періоду часу, тривалість якого залежить від стабільності соціально-політичних та економічних умов держави. Визначаючи стратегію практики перевиховання правопорушників, ці основоположні принципи чинять прямий вплив на конкретну виховну роботу з засудженими, оскільки витікаючі з них вимоги містять в собі вказівки на засоби досяг­нення мети, орієнтують співробітників кримінально-виконавчої системи на вибір більш ефективних варіантів поведінки. Відмічені особливості принципів дозволяють говорити про їх універсальний та загальнообов'язковий характер.

Отже, принципи пенітенціарної педагогіки - це керівні ідеї, вихідні методо­логічні положення, що випливають із закономірностей, сутності та особливостей процесу ресоціаліазації та визначають його спрямованість, а також способи діяльності об'єкта цього процесу.

основні керівні принципи ресоціалізації засуджених:

1) На основі врахування закономірного зв'язку між характером суспільних відносин та метою, завданнями, змістом педагогічного процесу, в практичній діяльності співробітників УВП мають реалізуватися принципи, що визначають головні напрямки роботи із засудженими.

Це насамперед ПРИНЦИП ЦІЛЕСПРЯМОВАНОСТІ ПЕДАГОГІЧНОГО ПРОЦЕСУ В УВП НА РЕСОЦІАЛІЗАЦІЮ ЗАСУДЖЕНИХ.

Цей принцип передбачає такий підхід до ресоціалізації засуджених в увп який перетворює роботу з ними цілеспрямований процес формування соціально-нормативної особистісної позиції на основі конкретного в кожному індивідуальному випадку проектування особистості.

Ефективність виправлення (ресоціалізації) заснована на дії систем кримінального покарання і виконання покарань. Таким чином ми повинні вести мову про створення прогресивної системи, яка б забезпечила необхідний вплив на злочинця з моменту застосування покарання до звільнення від нього та після звільнення.

Наступним принципом, що випливає, із названої закономірності, є ТІСНИЙ ЗВ'ЯЗОК ПРОЦЕСУ РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ІЗ РЕАЛЬНИМ ЖИТТЯМ. При реалізації цього принципу передбачається поновлення та налагодження соціально корисних зв'язків і відносин засуджених, постійне ознайомлення із соціально-економічними, політичними проблемами, формування у них позитивних соціальних установок, залучення засуджених до соціально корисної особистісно значущої діяльності

Для цього необхідно використовувати різноманітні засоби масової інформації, залучати засуджених до читання газет, журналів, влаштовувати зустрічі із представниками різних громадських інститутів тощо, з відповідною педагогічною доцільною інтерпретацією інформації, що подається. При цьому важливо збирати інформацію про те як живе його сім’я, родичі засудженого в теперішньому часі, в яких побутових та соціальних проблемах вони перебувають. Викладення таких фактів спонукає до виникнення у засудженого почуття вини перед сім’єю. На наочних прикладах потрібно показувати засудженому, що, хоча він причинив шкоду державі, але вона здійснює допомогу його сім’ї робить все щоб його діти росли нормальними громадянами.

ПРИНЦИП ПОЄДНАННЯ ВИМОГЛИВОСТІ ДО ЗАСУДЖЕНИХ З ПОВАГОЮ ДО ОСОБИСТОСТІ, ГУМАННИМ ТА СПРАВЕДЛИВИМ СТАВЛЕННЯМ ДО НИХ.

На важливості саме такого розуміння сутності функціонування УВП наголошують і міжнародні документи, що спрямовують діяльність пенітенціарних систем різних країн на гуманізацію процесу виконання покарань у вигляді позбавлення волі, зокрема, ”Європейські пенітенціарні правила”, затверджені Комітетом міністрів держав – членів Ради Європи 12 лютого 1987 року, у яких серед основоположних принципів діяльності відповідних установ виділений такий: “Цілі виправного впливу на засуджених полягають у тому, щоб зберегти їхнє здоровся і гідність, та тією мірою якою, це дозволяє термін ув’язнення, підтримувати формування в них почуття відповідальності навичок які сприятимуть реінтеграції їх в суспільство, допоможуть відповідати вимогам законності і задовольняти свої життєві потреби власними силами після звільнення.

Гуманізація, педагогізація процесу роботи із засудженими принципово пов’язана з вихідними позиціями пенітенціарного персоналу як колективу вихователів. На перший план висувається проблема гуманізація стосунків між засудженими і співробітниками УВП. Бути гуманним щодо засуджених означає вірити в можливість їх виправлення, передавати цю віру їм самим. Для цього необхідно вміти ставити розумні і справедливі вимоги, а також створювати такі умови, коли б їх дотримання приводило не до бездумної покори, а до свідомої дисципліни, до формування готовності працювати над собою.

Гуманність та вимогливість органічно пов'язані між собою і складають дві сторони одного і того самого принципу. Для його правильної реалізації працівники кримінально-виконавчої системи повинні вимогливо ставитися до засуджених; при цьому уникати двох крайностей: - з одного боку, це заміна вимогливості адмініструванням, грубістю, лайкою, захопленням дисциплінарними стягненнями, а з іншого боку - прояв хибного почуття жалості до злочинців, попускання, загравання з ними.

Вимоги, що ставляться перед засудженими, повинні бути цілеспрямованими і реальними /такими, які засуджені можуть виконати/, справедливими / повинні відповідати чинному законодавству та моральним нормам/, систематичними послідовними; всебічними / розповсюджуватися на побут, працю, навчання і дозвілля засуджених/, зрозумілими й єдиними для всіх.

Гуманність працівників УВП не сумісна з грубістю, пригніченням людської гідності засудженого. В кожному засудженому слід бачити людину, громадянина суспільства, який має хоча і обмежені, але встановлені законом права і обов'язки.

Важко досягти результату, якщо засуджений не бачить доцільності в змінах рис характеру, або не вірить в можливість виправлення. Тому із такої закономірності, як залежність ефективності виправлення засудженого від його власної активної діяльності по самовизначенню, витікає:

ПРИНЦИП СТИМУЛЮВАННЯ І ПЕДАГОГІЧНОГО КЕРІВНИЦТВА САМОВИХОВАННЯМ ЗАСУДЖЕНИХ.

Його реалізація пов'язана з допомогою засудженому об'єктивно розібратись в своїй особистості, критично проаналізувати недоліки і виділити збережені позитивні риси, зі спонуканням його до роботи над собою і навчанням методам і прийомам впливу на самого себе.

Враховуючи закономірний зв'язок між переборюванням негативних якостей, особистості засудженого та підходом до неї з оптимістичною гіпотезою, опору на позитивні риси та якості, в діяльності співробітників кримінально - виконавчої системи необхідно послідовно реалізувати:

- ПРИНЦИПИ ОПОРИ В ВИХОВНІЙ РОБОТІ НА ПОЗИТИВНІ ЯКОСТІ, збережені соціальних зв'язків та відносин особистості, прогнозування, виявлення, формування та розвиток цього позитивного.

При пошуку позитивного в особистості засудженого співробітник УВП насамперед для системності і цілеспрямованості такого пошуку, повинен враховувати складну, але чітко визначену в сучасній психології (К.К Платоновим) структуру особистості, яка складається з чотирьох основних підструктур - біопсихічні властивості, психічні процеси, досвід, спрямованість, на основі системної взаємодії яких виникають дві загальні якості - характер і здібності людини.

Необхідно також ретельно і старанно виявляти позитивні моменти в соціальних зв'язках засудженого: збереження благополучних стосунків у сім’ї, колективі, де він працював, або навчався до засудження, неформальних групах, членом яких він був (круг спілкування з друзями, творчі, самодіяльні, спортивні та інші об'єднання, гуртки та секції); отримання високого соціального статусу) в системі неофіційних міжособистісних взаємовідносин із засудженими загону, бригади.

Особливого значення в роботі співробітників набуває вміння проектування позитивного в особистості засудженого через виявлення, створення, подальший розвиток його позитивних перспектив. Практика перевиховання засуджених свідчить про те, що такі перспективи можуть бути пов'язані як з достроковим звільненням, так і з іншими конкретними особистісно значущими обставинами- отриманням побачення, покращенням умов відбування покарання, можливістю матеріального, або морального заохочення, тобто з усім тим, що відбиває соціально корисні потреби особистості засудженого.

Технологія створення "перспективних" ліній потребує постановки перед засудженим конкретних завдань, визначення шляхів їх досягнення, надання допомоги особистості їх вирішення, підтримки впевненості в досягненні бажаних цілей, постійного і послідовного ускладнення перспектив.

ПРИНЦИП ІНДИВІДУАЛЬНОГО І ДИФЕРЕНЦІЙОВАНОГО ПІДХОДУ ДО ОСОБИСТОСТІ ЗАСУДЖЕНОГО.

Цей принцип означає врахування у виховній роботі індивідуальних особливостей засуджених.. а також ознак, спільних для різних їх категорій

Засуджених можна диференціювати за віком, спрямованістю особистості характером скоєних злочинів (корисливі, проти особистості та інш), за кількістю судимостей, ступенем педагогічної занедбаності, за неформальним положенням у самій спільності /"козирні"; "кутові", "торпеди", "шістки" та інші/.

ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ / від латинського differentia - різниця, відмінність/ - це виділення типових, якостей/ за якими можна в певній спільноті виділити різні групи.

Диференціація засуджених - це не самомета, а лише унікальний інструмент у руках співробітника УВП, який дає змогу оптимально розробляти і реалізувати "типові" програми виховної роботи з різними категоріями засуджених, найбільш точно і тонко знаходити підходи до особистості як неповторної індивідуальності на цій основі конкретизувати такі програми.

Створення офіційних формувань засуджених / відділення, бригади/, в яких рівномірно розподіляються засуджені різні за віком, освітою, спеціальностями і інше, як правило в виховному відношенні давало більш високі результати.

ПРИНЦИП КОМПЛЕКСНОГО ПСИХОЛОГІЧНОГО ПІДХОДУ ДО ОСОБИСТОСТІ ЗАСУДЖЕНОГО.

Ідея комплексного підходу витікає з розуміння особистості як цілісного психологічного феномену, як складної динамічної системи.

Це означає необхідність вивчення, розвитку і корекції її інтелектуальної емоційно-вольової, ціннісно - орієнтаційної сфер, поведінки. Ці завдання реалізуються засобами розумового, морального, трудового, правового фізичного, естетичного та інших взаємопов'язаних напрямків виховного процесу їх єдності та взаємообумовленості.

Комплексний підхід вимагає раціонального використання всієї палітри форм засобів, методів і прийомів виховання, а в умовах місць позбавлення волі передбачає також конкретність та наступність виховних дій, спрямованих на ресоціалізацію засуджених на різних етапах відбування покарання із урахуванням динаміки особистісних змін у свідомості і поведінці засуджених протягом усього процесу перевиховання в місцях позбавлення волі та після звільнення.

ПРИНЦИП ФОРМУВАННЯ В СЕРЕДОВИЩІ ЗАСУДЖЕНИХ ПОЗИТИВНИХ МІЖОСОБИСТІСНИХ СТОСУНКІВ.

Примусове перебування у визначеному адміністрацією загоні різко підвищує значення найближчого соціального середовища.

Сформувати позитивні міжособистісні стосунки серед засуджених дуже важко, але вкрай необхідно.

Треба позбавляти незаслужених привілеїв удаваних "активістів", виводити зради активу загонів та колоній осіб з пристосовницькою спрямованістю га порушників режиму, урівнювати активістів у правах і обов'язках з іншими засудженими. Таким чином, дуже важливим в УВП є вміле поєднання керівництва адміністрації з елементами самоврядування засуджених.

Потрібно намагатися так будувати виховний процес, щоб якомога більше засуджених було залучено до прийняття рішень стосовно їхньої життєдіяльності, необхідно виявляти та враховувати думку засуджених і що до формування нормальних умов людського співіснування, планування та реалізації заходів дозвілля тощо.

ПРИНЦИП ДОТРИМАННЯ ЗАКОННОСТІ В ПРОЦЕСІ РЕСОЦІАЛІЗЦІІ.

Цей принцип відображає об'єктивно існуючу залежність організації педагогічного процесу, життя та діяльності засуджених від їх правової регламентації. Кримінально-виконавче право покликане регулювати не тільки виконання кримінального покарання, але і взаємовідносини, виникаючі в процесі ресоціалізації засуджених. В правових нормах визначаються мета і засоби перевиховання засуджених, форми і методи впливу, критерії та ступені виправлення особистості. Ними регулюються взаємовідносини суб'єкта та об'єкта виховання, форми та періодичність зв'язків засуджених з зовнішнім світом, з родичами.

Основною вимогою цього принципу є те, що виховний вплив на засуджених треба здійснювати на основі і відповідно з наказами діючого законодавства та відомчих нормативних актів.

Тому кожний співробітник повинен глибоко та всебічно знати норми права, слідкувати за змінами та доповненнями в законодавстві, неухильно їх дотримуватись в практичній діяльності.

Необхідна також спеціальна роз'яснювальна робота серед засуджених, вивчення ними своїх прав і обов'язків, чітке дотримання Правил внутрішнього розпорядку, а також інших правових актів, що регулюють діяльність пенітенціарних установ. Найголовніше домогтися того, щоб ці норми були усвідомлені та сприйняті засудженими як регулятори поведінки.

Із такої закономірності, як "виправлення засудженого залежить від особливостей різних видів його діяльності і тих відносин, які виникають в їх процесі" випливають такі принципи:

- принцип перевиховання засуджених у різноманітних видах їхньої діяльності що формують систему соціально значущих відношень до дійсності;

- принцип єдності соціального значення діяльності та її суб'єктивної значущості для засуджених.

Це означає, що найбільше засудженого виховує така діяльність, яка повною мірою враховує його особисті інтереси та дозволяє йому оптимально виявляти свої здібності.

Виправлення засуджених, справжня їх моральна перебудова можлива за допомогою розвитку морально-психологічної сфери особистості, підвищення інтелектуального, освітнього та професіонального рівня. Основу суспільно корисної діяльності засуджених складає продуктивна праця. Але діяльність, в якій формується особистість, однією тільки виробничою професіональною не обмежується. Сюди входить також пізнавальна, навчальна, діяльність, громадська діяльність в години відпочинку та дозвілля.

Це означає, що необхідно підключати засуджених до активної навчальної. діяльності, в культурно-масову та спортивно-оздоровчу роботу, залучати до виховних заходів, до громадської роботи в самодіяльних організаціях. Отож активна позиція засудженого в процесі його ресоціалізації важлива в будь-якому виді діяльності.

Методи та прийоми виховання.

Кінцевим результатом процесу виховання засуджених є прищеплення ним таких якостей, котрі б після відбуття строку покарання і повернення до нормального життя у суспільство правопорушник був готовий, хотів і був здатний підкорятися законодавству і забезпечувати своє існування.

Для цього установа мусить використовувати всі виправні, виховні, моральні та духовні сили і види допомоги, які доступні та придатні для впливу на осудженого з урахуванням особливостей та індивідуальних потреб кожного в’язня.

Виховний процес в колонії включає в себе перш за все організаційний момент до якого відносяться:

- створення умов життя сумісних з людською гідністю та стандартами прийнятими для усього суспільства;

- зведення до мінімуму негативних ефектів на засуджених;

- сприяти підтриманню та зміцненню зв’язків з рідними та зовнішнім світом;

- забезпечувати ув’язненим можливість та здатність розвивати навички та здібності, що сприятимуть їх подальшій можливості працевлаштуватися та забезпечувати своє існування;

- забезпечувати матеріальну та фінансову підтримку заходів, що плануються;

- врахування попередніх результатів в роботі та внесення коректив в процесі повсякденної роботи;

- врахування індивідуальних особливостей, як засуджених так і тих хто проводить виховну роботу, чи конкретні заходи.

До заходів виховного характеру відносяться:

- збори навчаючихся;

- сумісні засідання методичних і педагогічних рад із залученням активу;

- участь педагогів у позакласній роботі;

- проведення випускних вечорів;

- проведені предметних гуртків;

- клубів цікавих зустрічей та інше

Особливо важлива роль в сучасних умовах відводиться суспільним організаціям. що передбачає тісні зв’язки з підшефними, суспільними та релігійними організаціями. Зокрема такі заходи, як зустрічі з керівниками підприємств, виступи передовиків виробництва, передача станків, обладнання в присутності усього складу колонії.

В окремий розділ можна віднести роботу пов’язану з діяльністю релігійних організацій, яка охвачує практично всі напрямки виховної роботи. Для цієї мети відводяться спеціальні приміщення, а в окремих установах будуються і вже діють церкви. При тісній взаємодії зі службою соціально-психологічної підготовки це дуже дієвий виховний засіб.

В останні роки наша держава виходить на шляхи європейського розвитку декларуючи загальнолюдські цінності, що в центр уваги державних пріоритетів ставлять людину з її особистісними якостями, в тому числі і до осуджених. Це в свою чергу ставить вимоги і до виховного процесу з осудженими з їх особистісними і індивідуальними якостями, та підбір форм і методів роботи, які б дозволяли впливати безпосередньо на кожного осудженого, тобто мати індивідуальний підхід до кожного.

З цією метою наша держава проводить глибоке і всебічне реформування системи виконання покарань. Зокрема створено окрему структуру – Державний департамент виконання покарань, безпосередньо в установах створено відділення соціально-психологічної служби замість загонів, а їх працівників переведено і перепідготовлено у працівників СПС.

В плані індивідуально-виховної роботи передбачена організація роботи всіх структур установи і особливо психологічної служби. (витяг з наказу №33)

До прийомів виховання відносяться конкретні техніки проведення того, чи іншого заходу. Адже відомо, що один і той же захід в залежності від багатьох факторів проводиться по різному, не дивлячись на те, що рекомендовані методики проведення їх залишаються незмінними. Чим це визвано, і чому це відбувається?

Відповідь на це питання лежить у об’єктивних та суб’єктивних причинах:

До об’єктивних причин відносять - наявність умов для проведення заходу, скажімо для проведення лекції необхідно принаймні аудиторія, столи та інше...

- наявність сучасних технічних засобів виховання дозволяють підвищувати ефективність занять, збільшити об’єм інформації, інтенсифікувати заняття, впливати на слухачів не лише через один слуховий аналізатор, а задіяти більшість із них, зменшити фактор негативного впливу суб’єктивних особливостей викладача та багато іншого.

- використання логічних схем, таблиць, графіків, планів та інше -дозволяють активізувати роботу слухачів по засвоєнню матеріалу, спонукають їх логічно мислити, зацікавити, визвати емоційні переживання.
- наявність достатньої кількості навчальних посібників дозволяють більш ефективно використовувати методи самостійної роботи над джерелами.
До суб’єктивних причин відносяться – особливості групи засуджених з якими проводяться заходи та індивідуальні особливості керівника.

Що стосується осуджених то це:, – вік, -стать, -загальноосвітній рівень, - психічні особливості, - фізіологічні особливості, і т. д.

Що стосується керівника то це: - наряду з тими особливостями які відносилися і до осуджених і ще: – рівень теоретичної підготовки, - практичний досвід, - степінь володіння аудиторією, - авторитет серед засуджених та інше.

Прийоми виховання можуть бути різними та різноманітними, крім того самі методи уже можуть виступати в ролі прийомів. Наприклад концерт художньої самодіяльності. – сам по собі цей захід передбачає сценарій і т.д. і проводиться як метод масової роботи проте умови на яких залучаються учасники, та і ті хто його дивиться слугують прийомом цілеспрямованого впливу, як на масу, так і на індивідуальність скажімо тих хто готовить номер. Саме тому передбачена дуже велика кількість методів виховання як групових так і індивідуальних, щоб була можливість активного впливу на особистість кожного засудженого. Адже не всі здатні співати чи грати, але хтось може малювати, хтось вирізати з дерева, хтось майструвати техніку і т.д. Залучення всіх і кожного до активної роботи, в умовах установ, дають змогу мати значний вплив на засуджених.

Важливе значення для працівника установ ВП має розуміння того, що методи якими вони володіють озброюють їх, дають змогу працювати із засудженими, а прийоми дають змогу регулювати виховний процес, находити ті ноти, за допомогою яких засуджений сприймає те, що йому необхідне, та те, що розкриває його і встановлює зворотній зв’язок, дає змогу психологічного впливу на особистість.

Таким чином ми розібралися, що метод це засіб, прийом же - це інструмент впливу.

Основні групи методів перевиховання.

Виходячи з розглянутих методів виховання можна легко найти аналогії до методів перевиховання як сукупності певних способів педагогічної діяльності спрямованих на вирішення виховного завдання.

Методи перевиховання умовно можна розділити на чотири групи:

1. Методи формування і корекції свідомості: - переконання, приклад, психолого-педагогічний вибух.

2. Методи формування і корекції досвіду поведінки: - вправи, доручення, вимоги, контроль.
3. Методи додаткової мотивації і стимулювання поведінки:- змагання, критика, заохочення, покарання.

4. Методи виявлення результатів, перевиховання: - спостереження, природній експеримент, аналіз продуктів діяльності, узагальнення незалежних характеристик, анкетування, аналіз документації, спеціальні психодіагностичні методики.

Методи та прийоми перевиховання.

Методи перевиховання включають у себе більш специфічні заходи та мають на меті більш важливе значення та вимоги, по скільки передбачають не лише процес формування певних якостей людини, а що важливо – змінювати ті, що уже має людина, руйнувати, або замінювати соціально значимі якості з негативних на позитивні з точки зору суспільства, а не самої людини, чи групи людей з негативною соціальною спрямованістю.

Поняття перевиховання більш тісно пов’язане з поняттям ресоціалізації та більш близьке по змісту до нього, хоча має вужчі функції – а саме: - зміна соціально-шкідливих, або небезпечних якостей особистості на соціально - позитивні, або принаймні нейтральні, як бази для ресоціалізації.

Як визначає пенітенціарна педагогіка процес перевиховання засуджених являє собою педагогічний процес, що включає з одного боку, цілеспрямовану діяльність суспільства в особі працівників установи, а з іншої роботу самого осудженого із засвоєння, сприйняття цих впливів на основі чого відбувається виправлення, як внутрішній процес позитивних змін окремих якостей та спрямованості особистості в цілому.

Ресоціалізація ж включає в себе і процес виправлення і перевиховання, так і відновлення готовності осудженого до життя в суспільстві після звільнення. Результатом ресоціалізації повинна бути така зміна особистісних якостей, яка на ряду з допомогою суспільства дозволила б розраховувати на його саморегульовану стабільну соціально нормальну поведінку після звільнення.

Уже саме ув’язнення є як формою, так і методом перевиховання оскільки суспільство дає можливість зрозуміти, що вчинок здійснений особою не прийнятний для суспільства і не змінивши своєї поведінки людина не може знаходитись у суспільстві. Методом же впливу на людину є насильне позбавлення права на самовизначення, оскільки позбавляється волі.

Основні методи зміни свідомості - переконання, приклад, психолого-педагогічний «вибух».

Переконання як метод впливу на свідомість засудженого має на меті сформувати у особистості систему світоглядних, морально-правових, професійних, естетичних та інших цілей і цінностей, маючи на увазі, щоб вони були не. лише зрозумілими і засвоєними засудженими, а глибоко сприйнятими ними як особистісні, власні цінності. Лише на цій основі вони зможуть стати мотивами вчинків і діяльності, внутрішніми регуляторами соціальної поведінки.

Головна мета пенітенціарних установ — формування у засуджених свідомої готовності до соціально-нормативної саморегульованої поведінки.

Прийомами цього методу можуть бути роз'яснення, пояснення, спростування, заперечення.

Метод переконання може реалізовуватись і в такому своєму різновиді, як аналіз засудженими спеціально підібраних і запропонованих конкретних ситуацій (морального, або правового змісту). Такі ситуації бувають різних типів: ситуація-ілюстрація, ситуація-оцінка, ситуація-проблема, ситуація- інцидент та ін.

Ситуації краще підбирати з реального життя, щоб їх зміст був доступним і цікавим для засуджених. Вони можуть репрезентуватися в усній розповіді співробітника колонії про події з його власного досвіду, або з досвіду його колег, або в текстах листів звільнених з колонії, або в друкованих текстах, зокрема як витяги з літературних творів чи газет, журналів (Проблеми відбування покарання в місцях позбавлення волі яскраво відображені в творах Л. Габишева "Отлян, або повітря свободи", А.Дріппе "Нотатки вихователя", Л.Самойлова Подорож у перевернутий світ" та газетах, журналах, зокрема газеті ГУВП ДДУ України "Закон і обов’язок" та ін.)

Застосовуючи метод переконання, доцільно використовувати прийоми, які входять до його складу:

"Вибух" — це особливий спосіб примусу засудженого відчути потребу змінити свою поведінку, своє ставлення до оточуючих, викликати у нього потребу почати жити по новому, примусити особистість внутрішньо прийняти категоричні вимоги, вихователів, інших людей чи їх колективної спільноти. Це метод створює необхідну основу для початку послідовної роботи, з формування нових позитивних способів поведінки особистості Цей шлях морального перевиховання відрізняється великою різноманітністю конкретних прийомів. Обов'язковими несподіваність, раптовість дії, сильне емоційне ураження, яке викликає гострі переживання, обов'язкове знецінення попередньої позиції, істотна перевага запропонованих засудженому нових стосунків та позиції.

Які методи належать до групи методів формування і корекції досвіду поведінки?

Як їх ефективно застосовувати у роботі із засудженими?

Основним методами цієї групи є методи привчання, вправ, доручення та вимоги.

Методи привчання, як правило застосовується з метою формування у засуджених навичок соціально-нормативної поведінки дотримання вимог внутрішнього розпорядку УВП, належного зовнішнього вигляду, особистої гігієни, правил культури спілкування між собою та з іншими людьми, як в процесі відбування покарання, так і після звільнення з колонії, культурного проведення дозвілля, трудової діяльності тощо.

Метод вправ застосовується з метою спеціального - відпрацювання способів поведінки в конкретно заданих умовах різноманітних ситуаціях, а також з метою розвитку вмінь вольової саморегуляції поведінки, самозаспокоєння, володінні собою тощо (особливо для засуджених холеричного типі темпераменту, акцентуйованих осіб).

Методи вимог - спонукає до діяльності, викликає позитивні, або гальмує певні негативні дії, вчинки. Вимоги допомагають підтримувати дисципліну та порядок серед засуджених, її формою подання розрізняються такі види вимоги, як пряма безпосередня, не пряма безпосередня, не пряма опосередкована.

Прийомами цього методу можуть виступати:
вимога -прохання, вимога - натяк, вимога - погроза.

Доручення — метод, який передбачає завдання засудженому чи групі засуджених, виконання яких вимагає від вихованця саме таких якостей, які треба формувати, вдосконалювати, корегувати.

Які методи належать до групи методів додаткової мотивації та стимулювання поведінки засудженого? Які основні вимоги до їх застосування?

Змагання — це така організація діяльності засуджених, яка враховує природні психічні механізми змагальності, потреби людини у самоствердженні, перемозі. Метод змагання реалізується в індивідуальній, груповій і навіть масових формах.

При використанні змагання як методу стимулювання виховної діяльності особистості, або колективу важливо звернути увагу на виявлення того позитивного досвіду, який допомагає передовикам перемагати, і на розповсюдження цього досвіду, організацією шефства над тими, хто відстає (особливо це стосується неповнолітніх засуджених), на профілактику таких негативних явищ, як "колективний егоїзм", "змагальний фанатизм".

Критика — це висловлювання оціночних суджень щодо певних дій і вчинків засуджених, або їх цілостної діяльності і поведінки з метою її покращення. Критиці повинна підлягати не особистість в цілому, а її конкретні дії та вчинки.

Умовами успішного застосування методу критики є:

— переконливість і об'єктивність змісту критичних висловлювань;— позитивність та доброзичливість критики;

— наявність громадської думки, яка підтримує вимоги того, хто критикує;

— конструктивність критики, тобто показ шляхів подолання недоліків, з приводу яких висловлені критичні зауваження.

Метод критики реалізується через застосування прийомів, які безпосередньо, прямо дають оцінку діям і вчинкам

Стрижнем педагогічного примусу є покарання, яке виражає негативну оцінку поведінки та вчинків засудженого. Великий вклад у розвиток технології застосування методу покарання вніс А.С. Макаренко. Він писав, що;- "покарання має бути визнане таким же природним, простим та логічним засобом, як і будь-який інший засіб".

Покарання дозволяє зрозуміти недопустимість вчиненого і, об'єднуючись зі страхом повторення покарання, переростає в почуття провини, стає психологічним бар'єром для повторного вчинення подібних дій.

Основні завдання покарання — викликати почуття вини, муки совісті, ганьби, каяття скоєному, роздуми, загострення самокритики, припинити порушення та негативні вчинки, виховати у засуджених внутрішню стриманість і самоконтроль.

Покарання має дуже складну психологічну природу впливу на особистість, тому його застосування вимагає значного педагогічного такту та майстерності вихователя. Важливо чітко дотримуватися таких педагогічних вимог до використання методу покарання:

• обґрунтованість та своєчасність;

• урахування індивідуальних особливостей особистості та ступеню каяття;

• виявлення мотивів, обставин, причин та умов порушення;

• поєднання вимогливості до особистості з повагою до неї;

• відповідність ступеню кари важності скоєного вчинку;

• усвідомленість справедливості покарання як обґрунтованого засобу впливу;

• урахування громадської думки.

Розглянемо детальніше особливості методики застосування покарання. Вихователь має звертатися до покарання, як до крайнього засобу, коли інші виховні впливи на засудженого не призвели до позитивних наслідків. Прагнучи до того, щоб засуджений розкаявся у вчиненому порушенні, співробітнику слід забезпечувати виховуючий та усвідомлений характер покарання. Усвідомлення і переживання своєї вини.

Кожне покарання має бути обґрунтованим і відповідати ступеню вини й важкості скоєного вчинку

До групи методів стимулювання входить і заохочення, яке виражається в оцінці та схваленні вихователем, колективом співробітників чи засуджених позитивних вчинків та дій. Заохочення спрямоване на закріплення позитивних і гальмування негативних актів поведінки на спонукання засудженого до активності в різних сферах діяльності (трудовій, навчальній, громад дозвільній). Воно реалізується в моральних, економічних адміністративних формах. Найпоширеніша форма заохочення словесна схвальна оцінка праці, вчинків та дій засуджених, стала одним з ефективних стимуляторів його поведінки і використовується найчастіше тоді, коли в діяльності та поведінці засудженого вже намітилися позитивні зрушення. Заохочення дозволяє закріпити ці зміни, надає засудженому впевненість у собі, піднімає його в очах інших, формує почуття відповідальності, гідності, спонукає до подальших позитивних дій.

Для ефективного використання методу заохочення співробітникам УВП слід дотримуватися таких основних педагогічних вимог:

1. Справедливість та заслуженість заохочення, коли застосовується як оцінка дій і вчинків засудженого, що свідчить про його активну участь у праці, громадському житті, організації дозвільних заходів, зміцненні дисципліни в загоні, про корисної ініціативи тощо. Підстави для заохочення мають чітко сформульованими.

2. Точний облік зробленого засудженим; заохочення своїм характером має відповідати заслугам засудженого, зусиллям у праці, громадській діяльності тощо.

3. Урахування особистісних якостей засудженої комплексу засобів заохочення варто в кожному випадку застосовувати такий, котрий найбільше відповідає індивідуально-психологічним особливостям особистості очікуваній реакції колективу.

4. Своєчасність та оперативність заохочення.

5. Гласність, привселюдність заохочення; його дієвість зростає, коли заохочення популяризується засобами радіо, наочної агітації, стінної газети, усної пропаганди.

6. Дотримування почуття міри. Якщо заохочення застосовуються досить часто, за незначні дії та вчинки, то перестають виступати стимулом, який активізує зусилля засудженого, до них зникають. Вживати цей метод варто тоді, коли його необхідність продиктована конкретною ситуацією

7. Потрібно вміло поєднувати моральне і матеріальне заохочення.

8. Слід піклуватися про педагогічну спрямованість заохочення, його виховний та стимулюючий вплив на засуджених

9. Послідовність, тобто використання всіх різноманітних засобів заохочення — від найпростішої похвали до пом'якшення умов утримання та дострокового звільнення з УВП.

10. Узгодженість заохочення з думкою колективу засуджених. Виховне значення цього методу значно зростає якщо ініціатива про заохочення йде від самих засуджених.

11. Створення засудженим спеціальних умов для прояву позитивних якостей та переживання радощі похвали за соціально-корисні дії та вчинки.

Застосування заохочення передбачає врахування його виховних наслідків, поєднання формування у засудженого почуття високої відповідальності, дисципліни, обов'язку з мобілізацією його сил та волі на активну участь у громадському житті.

Особливий вид заохочення — "авансоване". Воно застосовується до засуджених, які внутрішньо готові до певних позитивних дій та вчинків, але внаслідок якихось причин (сумніви, невпевненість) утримуються від їх здійснення. У цьому випадку "авансоване" заохочення виконує роль пускового механізму поведінкових вчинків.

Сильним мотиваційним, стимулюючим інструментом впливу на психіку засудженого є метод довіри. Суть цього методу полягає у виявленні вихователем у засудженого позитивної якості та дорученні йому діяльності, в якій ця якість повинна проявитися. Сила методу довіри полягає в тому, що довіра викликає у засудженого зворотню реакцію у вигляді певних моральних обов'язків перед співробітником УВП, що виявив цю довіру. Виконання цих обов'язків примушує засудженого слідкувати за своєю поведінкою, діями та вчинками, привчає займатися самовихованням. Виправдана довіра дає засудженому емоційне задоволення, дозволяє відчути значущість своєї особистості.

Види довіри, які використовуються в практиці діяльності УВП, досить різноманітні: разові доручення, висунення на керівну посаду в бригаді, громадських формуваннях засуджених у відділенні; умовно-дострокове звільнення. Довіру можуть виявляти вихователі, колектив вихователів, колектив засуджених, громадські формування.

Прояв довіри до засудженого має зростати постійно Одночасно повинні зростати і вимоги до об'єкту довірі: чим більше вихователь довіряє засудженому, тим вимогливішим має бути до його вчинків і поведінки.
Довіра спричиняє сильний вплив на особистість, вихователь користується її повагою і засуджений дорожить думкою колективу. У протилежному випадку виражена дія не матиме впливу на засудженого і виявиться нейтральною.

До групи методів вивчення результатів перевиховання відносяться спостереження, бесіди, тестування, узагальнення незалежних характеристик, аналіз продуктів діяльності, опитування, їх призначення полягає в отриманні звої інформації про результативність в установах виконання покарань виховних впливів співробітників на засуджених здійсненні періодичних зрізів рівня їх виправлення.

Спостереження розуміється як спеціально організоване цілеспрямоване, планомірне та систематичне сприйняття поведінки засуджених у природних умовах їх життєдіяльності, дозволяє фіксувати, аналізувати, узагальнити прояви особистості, її зміну в різних ситуаціях, контролювати накопичення позитивного досвіду поведінки

Узагальнення незалежних характеристик ґрунтується на зібранні, порівнянні відомостей про засудженого від різних осіб, котрі характеризують його незалежно один від одного, що підвищує об'єктивність суджень про особливості спрямованості його особистості, риси характеру, суперечливість поведінки за різних обставин та наявність позитивних змін. Як правило, такий метод застосовується при складанні його психолого-педагогічної характеристики, проведенні атестації та внесенні коректив у плани індивідуальної виховної роботи з ним. Рекомендується використання формалізованих прийомів отримання характеристик засуджених від співробітників, котрі спілкуються в різних сферах діяльності: це можуть бути біполярні характеристики запропонованих особистісних властивостей, їх ранжування.

Анкетування.

Аналіз документації.

Спеціальні психодіагностичні методики (зокрема тестування), засновані на трьох підходах:

а) об'єктивний — чітке вимірювання результатів виконання діагностичних завдань;

б) суб'єктивний — діагностика базується на інформації, яку засуджений повідомляє про себе;

в) проективний — коли на "абстрактний" матеріал, що надається, ніби-то проектуються певні якості особистості. наприклад, кожна з "плям Роршака" у різних людей викликає різні асоціації, а це дає можливість пов'язувати їх з настроєм, думками тощо, або методика "Завершення незакінченого оповідання" допоможе виявити потреби, намагання тощо.

Класифікація форм виховного впливу на засуджених.

В пенітенціарній педагогіці під формами виховного впливу прийнято розуміти певну організацію (міроприємство) виховного процесу в умовах УВП, яка найбільш доцільна для досягнення мети.

Форми перевиховання – це виховні заходи, які втілюють в собі зміст виховної діяльності.

Форма, на відміну від методу, не вказує на те, яким чином буде діяти співробітник колонії, або засуджений. Напри­клад, реалізуючи таку відому форму соціально-світогдядного виховання, як проведення занять з інформування засудже­них, начальник відділення, або вихователь (в виховно-трудовій колони) можуть використати і метод переконання, і метод прикладу, і такі прийоми, як спростування, заперечення та інші, в той же час, метод переконання може застосовуватися в різних формах — в формах індивіду альної бесіди, перегля­ду кінофільму, диспуту тощо.

Форми виховного впливу різноманітні та багато чисельні. У спеціальній літературі наводяться різні класифікації форм педагогічного процесу з ресоціалізації засуджених

Серед найпоширеніших можна виділити слідуючі класифікації:

v Класифікація за об'єктом педагогічного впливу. Згідно з цією класифікацією форми виховного впливу розподіляються в залежності від об'єкту на три групи: а) індивідуальні форми (об'єкт — окрема особистість); б) групові (об'єкт — відділення засуджених); в) масові (об'єкт — засуд­жені всієї колонії).

v Інша класифікація, передба­чає чотири підгрупи форм залежно від видів діяльності засуджених навчальної, трудової, громадської, дозвільної Кожний з названих видів діяльності виражається в специфіч­них формах організації Наприклад, до навчальної діяль­ності належать такі форми, як уроки, консультації, само­стійна підготовка, предметні гуртки та інші, до трудової — зліт передовиків виробництва, трудове змагання, конкурс "Кращий за професією"; до громадської діяльності — збори засуджених, засідання ради активу. Дозвільна діяльність засуджених реалізується в таких формах, як гуртки худож­ньої самодіяльності, спортивні секції, перегляд кінофільмів, телепередач тощо.

v Слідуюча класифікація Рязанської школи МВС Росії передбачає дві групи впливу на засуджених. 1) сло­весно-наочні (лекції, доповіді, вечори питань і відповідей, диспути, вікторини, багатотиражна та стінна преса). 2) прак­тичні форми (трудове змагання, атестація засуджених, огля­ди корисних справ, "дні загону" та інші).

v Класифікація форм у залежності від змісту основних напрямків формуван­ня, розвитку та корекції особистості засудженого: соціально-світоглядне, мораль­не, трудове, правове, естетичне, фізичне.

Класифікація форм виховного впливу за об’єктом педагогічного впливу.

За цією класифікацією виділяють: індивідуальні, групові і масові.

До індивідуальних форм належать різні за видами та призначенням індивідуальні бесіди (ознайомча, формуюча та ін), психологічна консультація особисті доручення, звіти засуд­жених на засіданнях ради активу або ради сприяння, розроб­ка індивідуальних планів самовиховання засуджених тощо.

Успішне вирішення завдань перевиховання досягається з використанням психологічних знань у таких формах як психологічна консультативна та корекційна із залученням штатного фахівця психолога.

Психологічне консультування – форма допомоги людині у складних життєвих ситуаціях. основною метою консультування є допомога клієнтові в усвідомлені його проблеми та в пошуку шляхів та способів її найскорішого розв’язання.

Психолог УВП, що здійснює консультативну роботу спрямовує її на краще усвідомлення засудженим об’єктивних та суб’єктивних причин заподіяного злочину, відновлювання або (формування) соціально значущих ціннісних орієнтацій, особистісних якостей, навичок поведінки, притаманних свідомому правослухняному громадянинові.

Групові форми менше персоніфіковані, ніж індивідуальні Реалізуючи ці форми, співробітники колони впливають не на особистість безпосередньо, а на групу, використовуючи при цьому такі соціально-психологічні механізми, як на­слідування, взаємну психологічну індукцію, які проявляються в процесі спілкування. Виховання особистості через колектив в цьому головна суть групових форм. Колектив створює безмежні виховні можливості він виконує роль “тренажерного залу”, основою соціально - цінного особистого досвіду його членів. Особливості виховного впливу цих форм заключаються в тому, що людина як суспільна істота залежить від думки колективу про нього, а колектив в свою чергу може схвалювати ту чи іншу поведінку людини.

До групових відносяться різноманітні форми виховного впли­ву. Наприклад, щорічна атестація засуджених, загальні збори загону, щомісячні заняття з інформування засуджених загону, збори ради активу, тематичні вечо­ри, різні форми групової психотерапії тощо.

Масові форми виховного впливу найменш персоніфіковані. До них належать мітинги, загальні збори. У виховно-трудових колоніях позитивно зарекомендували себе такі масові форми, як огляд корисних справ неповнолітніх "Червона калина", свято відкриття спортивного сезону та інші.

Форми трудового, естетичного та фізичного виховання.

у практичній діяльності начальників відділень та вихователів можна використовувати класифікацію форм у залежності від змісту основних напрямків формуван­ня, розвитку та корекції особистості засудженого.

У загальній педагогіці, зокрема в такій її галузі, як теорія виховання, серед основних напрямків гармонійного розвит­ку особистості називаються соціально-світоглядне, мораль­не, трудове, правове, естетичне, фізичне, статеве виховання тощо

Варто зазначити, що ці напрямки враховуються начальни­ками відділень установ виконання покарань, вихователями виховно-трудових колоній при квартальному та місячному плануванні роботи із засудженими. Для різних напрямків виховного процесу характерні специфічні форми його органі­зації

Так, серед форм трудового виховання, що успішно засто­совуються в умовах установ виконання покарань, слід назва­ти трудове змагання, конкурс "Кращий за професією", зльо­ти передовиків виробництва, школу передового досвіду, гур­тки технічної творчості та інші.

Форми естетичного виховання можна поділити на такі три групи, форми естетичної освіти (бесіди, лекції, гуртки вивчення історії мистецтва, тематичні вечори та інші) фор­ми. безпосередньо-чуттєвого сприйняття мистецтва (прослуховування музичних творів, перегляд кінофільмів, ознайом­лення з творами художників, скульпторів) та інші форми збагачення особистого художнього досвіду (гуртки художньої самодіяльності, літературні та художні студії, гуртки націо­нальних художніх ремесел, різьблення по дереву, карбуван­ня, інкрустація соломкою, коренепластика та інші).

Для людей, що знаходяться в умовах ізоляції, особливого значення набуває фізичне виховання. Фізична культура і спорт сприяють формуванню у засуджених морально-вольо­вих якостей: сиди волі, ініціативності, навичок групових дій, організованості, а також виконують профілактично-гігієнічну функцію, в тому числі і як засіб боротьби з гіподинамією, тобто недостатністю рухливості осіб, позбавлених волі.

Фізич­не виховання засуджених здійснюється в різних формах, як наприклад: - ранкова фізична зарядка та виробнича гімнастика, різно­манітні спортивні змагання, участь в секціях з різних видів спорту, спортивні вікторини, зустрічі з видатними спортсме­нами тощо.

У виховно-трудових колоніях України накопичено досвід проведення щорічних спартакіад серед вихованців ВТК, до програми яких входять змагання по футболу, тенісу, легкої атлетики, гирьового спорту. Позитивно зарекомендували себе також різні спортивні змагання за участю співробіт­ників УВП, представників громадськості, засуджених.

Фізкультурно-спортивна робота, що проводиться цілеспря­мовано, систематично і в різноманітних формах, сприяє зміцненню здоров'я, розвитку позитивних рис характеру осіб, позбавлених волі, організації педагогічно доцільного дозвілля засуджених, підвищує їхню працездатність.

У практичній діяльності працівників УВП з соціально-світоглядного, морального та правового виховання засуджених позитивно зарекомендували себе такі форми, як перегляди й обговорення телепередач і кінофільмів, лекції, бесіди, щотижневі спеціальні заняття з інформування засуджених щодо соціально-економічних, правових, етичних питань, читацькі конференції, дискусійні клуби, оформлення куточків "Україна і світ", тематичні вечори, зустрічі з цікавими людьми, представниками громадськості, різних конфесій, регулярні заняття з основ правових знань, юридичні консультації, відкриті судові засідання та багато інших.

Останнім часом засуджені активно залучаються до оформ­лення кімнат національних традицій, роботи гуртків з вивчен­ня історії, культури, традицій українського народу.

Актуальність та важливість цих напрямків роботи з особами, позбавленими волі за скоєні злочини, підкреслював відомий український педагог В О Сухомлинський - виступаючи пе­ред засудженими однієї із колоній Кіровоградської області "Деякі вихваляються тим, що багато років провели в ув'яз­ненні. Для цього багато розуму не треба, це не романтично. Романтика в тому, щоб бути справжньою людиною, грома­дянином своєї Батьківщини, здійснювати благородні вчин­ки. На мою думку, в школі, зокрема і в вашій, потрібно ввести чотири культи, які повинні панувати. Ось ці культи: - культ Батьківщини, культ матері, культ книги і культ рідного слова. Якщо панують в школі ці чотири культи, людина звикне відноситися з повагою до всього доброго"

Багаторічний аналіз діяльності установ виконання покарань України, а також Латвії, Молдови, Росії, опитування більше п'ятисот співробітників ВТК. 660 засуджених, вивчення планів роботи відділень, протоколів засідань рад сприяння та іншої документації, свідчать про те, що в більшості колоній превалюють вербальні (тобто словесні) форми виховного впливу: лекції, розповіді, бесіди, зустрічі з цікавими людьми тощо.

А С Макаренко, попереджуючи про велику небезпечність лише словесного виховання засуджених, неодноразово підкреслював, що свідомість повинна формуватися в резуль­таті досвіду, в результаті численних вправ.

У процесі формуючого експерименту, який проводився співробітниками кафедри психології та педагогіки Київсь­кого інституту внутрішніх справ при Українській академії внутрішніх справ у виховно-трудових колоніях Волинської, Донецької та Полтавської областей, особлива у вага приділя­лася залученню засуджених до соціально-корисної колектив­ної творчої діяльності гуманістичної спрямованості. Органі­зація суспільно-корисних справ засуджених відзначалася різносторонністю, систематичністю, а також емоційною при­вабливістю.

Діапазон форм такої діяльності, навіть з урахуванням спе­цифіки установ виконання покарань, може бути достатньо різноманітним. Наприклад, засуджені, що перед умовно-достроковим звільненням переведені на дільницю соціаль­ної адаптації, можуть надавати шефську допомогу старим, немічним людям у веденні присадибного господарства - за­готівлі дров тощо. Однією з форм соціально-корисної колек­тивної творчої діяльності, що сприяє формуванню у засудже­них таких якостей, як співчуття, милосердя, емпатія, може бути спеціально організоване шефство окремих загонів над дитячими будинками для сиріт і дітей, що втратили батьків­ську опіку. В багатьох установах така робота носить несисте­матичний характер і, на жаль, обмежується перерахуванням власних коштів засуджених до різних благодійних фондів. У сучасний економічно скрутний час, коли відчуваються значні труднощі з працевлаштуванням засуджених, на їх особистих рахунках обмаль грошей, тому серед засуджених доцільно організовувати конкурси технічної та художньої творчості, а найкращі роботи (картини, малюнки, діючі моделі механіч­них іграшок, вироби карбування, різьблення по дереву та ін.) передавати дитячим будинкам.

Необхідно враховувати, що засуджені, в основному, поз­бавлені однієї з найважливіших для людини цінностей — можливості дарувати. А даруючи сиротам, або немічним людям, вони можуть відчути доброту, щедрість і навіть самоповагу, самозадоволення. В Кременчуцькій ВТК, на­приклад, неповнолітні виготовляли і красиво оформлювали нестандартні меблі для малюків-сиріт (стільці, вішалки для рушників, інкрустовані полочки та ін.), а засуджені, переве­дені на дільницю соціальної адаптації, провели трудовий десант: навели порядок на дитячому майданчику, полагоди­ли гойдалки, пофарбували огорожу.

Захоплюючим і доцільним для неповнолітніх засуджених може бути творчий конкурс на найдобрішу казку для ма­люків. Доцільно до проведення такого конкурсу залучати більшість вихованців загону або відділення, адже необхідно буде не тільки придумати, а й виконати цю казку. Для проведення конкурсу у відділеннях необхідно створити декі­лька тимчасових зведених груп. У процесі тематичного вечо­ра "Казка для молодшого брата" кожна з груп демонструє свій варіант придуманої казки. Після того, як жюрі визна­чить переможців, самодіяльний твір виконавців записується на магнітофонну плівку. Самі засуджені можуть визначити, хто із них не тільки зміг би, але й гідний це зробити, яким повинен бути музичний супровід. Касету із записом казки вихователі передають в дитячий будинок. Однією з форм колективної творчості стане також оформлення цієї казки в саморобну книгу з ілюстраціями, виконаними самими вихованцями. Слова подяки від малечі, записані на магніто­фон, на думку авторів, позитивно впливатимуть на засудже­них.

Суспільно корисною діяльністю гуманістичної спрямова­ності може бути і чітко організована робота по шефству засуджених, а особливо неповнолітніх, переведених на дільницю соціальної адаптації, над будинком престарілих. Важливо, щоб таке шефство не обмежувалося фарбуванням огорожі або прибиранням території. Форми роботи можуть бути різноманітними, наприклад: записи спогадів літніх людей про різні періоди історії України, супроводження літніх під час прогулянок, організація для них концертів художньої самодіяльності та багато іншого.

Перспективним напрямком соціально корисної діяльності засуджених може бути організація в умовах УВП гуртків національного ремесла (різьблення по дереву, інкрустації соломкою, карбування, вишивки, гончарного виробництва), а також флористики, коренепластики, випалювання та ін. Така діяльність буде не тільки сприяти організації педагогічно доцільного дозвілля засуджених, їх ознайомленню з на­ціональними ремеслами, але й орієнтувати на те, що після звільнення з УВП набуті вміння та навички можуть бути використані ними у відповідних сферах професійної діяль­ності, а також можуть реалізуватися в непогану матеріальну підтримку до їхнього сімейного бюджету. Відомо, що в сучасних умовах виробництво УВП за різних обставин відчуває труднощі з працевлаштуванням засудже­них. Тому в колоніях доцільно створення цехів народних ремесел. А реалізацію продукції творчої діяльності непов­нолітніх, зокрема і товарів народного вжитку, можна здійсню­вати через колонійські магазини, як це практикується в Бережанській ВТК УМВС в Тернопільській області.

Однією із форм залучення засуджених у цікаву педагогічно доцільну творчу діяльність може бути участь засуджених у створенні в колонії кімнат національних традицій. Зміст експозиції такої кімнати бажано формувати з декількох розділів. В одному з них розкривають такі національні тра­диції, як мужність та героїзм захисників рідного краю від загарбників, причому, відображувалися не тільки події дав­нини, а й XX сторіччя. В експозиції можуть знайти своє відображення і такі традиції українського народу, як повага до старших, милосердя, любов до дітей тощо.

З урахуванням того, що в УВП відбувають покарання за­суджені різних національностей, в експозиції на конкретних матеріалах доцільно показати схожість національних тра­дицій всіх народів в головному — любові до землі, до людини, в повазі до батьків, старших за віком, в гідності, честі, мужності.

До роботи по створенню кімнат національних традицій ба­жано залучати більшість засуджених загону. Доцільно про­водити конкурси на кращий проект, а також ескіз щодо оформлення тематичних розділів кімнати національних тра­дицій. Одні засуджені можуть готувати приміщення, інші разом із членами ради сприяння загону підбирати змістов­ний матеріал для стендів, оформлювати експозицію. Участь засуджених, особливо неповнолітнього та юнацького віку, в роботі кімнати національних традицій не повинна обмежу­ватися тільки оформленням стендів, вони можуть постійно залучатися до пошуку нових матеріалів, листування з крає­знавчими музеями, пошукової роботи по встановленню імен колишніх вихованців колоній, що знайшли правильний шлях у житті, стали висококваліфікованими фахівцями на вироб­ництві, щасливими батьками.

Підготовка засуджених, особливо молодіжного віку, до сімейного життя, виховання своїх майбутніх дітей також може розглядатися як соціальне корисна і особистісно значуща діяльність. Засуджених може зацікавити можливість в умо­вах колонії отримати рекомендації щодо ведення сімейного бюджету, здобути навичок ремонту елементарної побутової техніки, отримати поради з організації присадибного госпо­дарства, навчитися під акомпанемент гітари виконувати ліричну пісню своїй нареченій чи колискову майбутній ди­тині, ознайомитися з багатьма іншими корисними для май­бутнього життя порадами.

У циклі щотижневих занять лекторію "Поради майбутньому батькові, голові родини", які можуть проводитися досвідче­ними співробітниками різних частин і служб колонії, окрім вищеназваних, варто передбачити також питання інтимних стосунків, статевої гігієни, рекомендації щодо того, як на­писати листа коханій дівчині, де і як краще познайомитися зі своєю майбутньою супутницею життя, як представитися її батькам, як краще зарекомендувати себе у виробничому, або навчальному колективі після звільнення. Назви тем доціль­но підбирати нетрадиційні. Наприклад: "Сім способів за­робити гроші, не порушуючи закон" (на таких заняттях досвідчені співробітники колонії, або представники громадсь­кості, родичі засуджених можуть поділитися із засудженими навичками бджолярства, кролівництва, розведення нутрій, вирощування овочів та фруктів, квітів та ін.); або "Що ро­бити, щоб сімейний конфлікт не переріс у розлучення". На заняттях доцільно давати поради, як швидше після звіль­нення прописатися та працевлаштуватися тощо. Деякі за­няття бажано проводити в формі рольових ігор. Працівникам виховно-трудових колоній слід ураховувати прагнення не­повнолітніх засуджених до проявлення себе в екстремаль­них ситуаціях, а також те, що майже половина з них в дитинстві мріяла стати військовими, та вважають, що служ­ба в армії після відбуття строку покарання реабілітує їх в очах рідних і знайомих за скоєні злочини. Тому у ВТК доцільно організовувати роботу гуртків з вивчення основ військових спеціальностей санінструкторів, радіотелеграфістів, ди­зелістів та ін. При проведенні роботи з допризовної підготовки непов­нолітніх засуджених необхідно виходити з того, що навички надання першої медичної допомоги, вміння володіти засоба­ми індивідуального захисту цивільної оборони, орієнтувати­ся на місцевості потрібні вихованцям не тільки для служби в армії, а і в повсякденному житті.

У процесі реалізації різноманітних форм виховної роботи доцільно активізовувати елементи самоврядування засудже­них на основі залучення їх до планування, підготовки і проведення різних заходів виховного характеру. При цьому, з урахуванням положень, розроблених А.С.Макаренком, доцільно використовувати методику, що дозволяє залучити засуджених у соціально корисну діяльність. В структуру відділення можна вводити тимчасові формування — зведені групи тощо.

Дата добавления: 2014-01-04