Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Економічний розвиток Київської Русі




4.3.1 Розпад родового ладу в східних слов'ян

У середині I тис. н. е. у східних слов'ян відбувся перехід до сусідської громади. В VI-VIII ст. його здійснили південні племена, що утворювали особливі об'єднання - верв. В У[-УШ ст. ремесло в слов'ян починає відокремлюватися від землеробства. З'являються гради й погости - центри невеликих округів і прообрази майбутніх міст. Створюються умови для розвитку регулярного обміну не тільки між племенами, але й на границях території, заселеної східними слов'янами. Спочатку функції грошей виконують худоба, хутра, янтар, іноземні (римської, арабської й візантійські) монети.

Розвиток матеріального виробництва привів до складання в східних слов'ян передумов класового ладу. Розпад родових родин і поява сусідської громади сприяли вільному виходу й прийняттю нових членів у громаду. Це робило можливим існування елементів патріархального рабовласництва. Сильніше воно було виражено в слов'янських племен, що живуть на півдні, тобто на границях із грецькими містами- державами.

Рабство носило тимчасовий характер. Основні джерела рабства - полон і судочинство (борг, самопродаж, народження від раба). У слов'ян було відсутнє таке масове джерело, як купівля рабів. Разом з тим раби були не стільки робочою силою, скільки експортним товаром.

Поширенню рабства перешкоджали громада й несприятливі природно- кліматичні й географічні умови. Низька продуктивність праці при екстенсивному типі економічного зростання, сезонний характер сільськогосподарського виробництва, а також достаток незасвоєних територій, що створює можливості для втечі, означали недоцільність великої концентрації рабів. Соціальна нерівність, що виникає в громаді, здобувала характер феодального класового суспільства, що у той час затверджувалося в багатьох народів Європи й Азії.

4.3.2 Київська Русь: особливості господарського розвитку й економічних відносин

Соціальні відносини східних слов'ян УШ-[Х ст. перебували в стадії переходу до родо-племінного об'єднання, на чолі якого ставали вожді (князі), які спочатку обиралися, а потім їхня влада стала спадкоємною. Разом з тим зберігалася суспільна (родова) власність на землю, але головним виробничим осередком уже були малі родини.

Основою господарського життя русичів було орне землеробство. Орали спочатку дерев'яною сохою, пізніше поширився плуг із залізним лемешем. Як тяглова сила використовувалися воли й коні. Вирощували пшеницю, жито, просо, ячмінь, гречку, боби, ріпу, льон. Урожай збирали серпами й косами, зерно мололи ручними жорнами. Паралельно із землеробством існувало й тваринництво. Розводили переважно велику рогату худобу й свиней, рідше - дрібну рогату худобу й коней.

Велике значення мали ремесла (видобуток і обробка металів, гончарство, ткацтво, обробка кістки, шкіри й дерева) і промисли (полювання, збирання, рибний лов, бортництво). Ремесло поступово зосереджувало в городищах, які переростали в міста й ставали центрами племінних об'єднань.

Існували й міжнародні торговельні відносини із сусідніми державами: Хазарією, Візантією, Болгарією, Великою Моравією. Русичі вивозили рабів, хутра, шкіри, віск, мед, зерно, а ввозили вироби зі скла, вино, прикраси, срібні монети.

У другій половині IX ст. формується єдина феодальна держава - Київська Русь, що проіснувало до середини XIII ст.

Починає формуватися приватна власність на землю - вотчина, що могла бути князівською, боярською, церковною або монастирською (дві останні форми з'явилися після хрещення Русі в 988 р.). Існувала й державна власність на землю, що передавалася у володіння на час князювання або несення служби (по типу бенефіція). З XI ст. починається процес перетворення цієї землі у феодальну (спадкоємну) власність.

Основу фінансової системи Київської Русі становили натуральні й грошові податки, які збиралися у вигляді полюддя (від слів «ходіння по людям») під час об'їзду князем підвладних територій. Спочатку полюддя носило стихійний характер, але вже при княгині Ользі була уведена система уроків (норм), за якою чітко встановлювалися розміри данини з кожного господарства, а також час і місця її збору.

Відділення ремесла від сільського господарства поклало початок процесу урбанізації. У період XI-XIII ст. на Русі налічувалося до 300 міст, у яких проживало до 15% населення країни. Міста належали князям, боярам, церкві, які обкладали міщан податками й повинностями. Основу господарського життя міст становили ремесла: обробка металів, дерева, гончарство, виробництво скла. Внутрішня торгівля дозволяла регулярно обмінювати ремісничі вироби на продукцію сільського господарства. У кожному місті були торговища, на яких у встановлені дні тижня (а у великих містах - щодня) можна було продати або купити необхідні товари.

Бурхливо розвивалася зовнішня торгівля. По Дніпрові проходив торговельний шлях «із варягів у греки», крім нього існували Соляний і Залозний шляхи, які зв'язували Русь із Кримом і Кавказом. Вигідне географічне положення дозволяло російським купцям торгувати з Візантією, із країнами Західної Європи, з Хазарією, Волзькою Булгарією, арабськими країнами. Основними предметами експорту були хутра, мед, віск, зброя. Імпортували дорогі тканини й посуд, ювелірні прикраси, пряності, фрукти, книги. Торговельні мита, що збирали з купців, збагачували державну скарбницю.

4.3.3 «Руська правда»

«Руська правда» - давньоруський правовий збірник, що зберігся тільки в «списках» (копіях) Х!У, ХУ ст. і більш пізнього часу. Більшість дослідників зв'язують Найдавнішу Правду з іменем київського князя династії Рюриковичів Ярослава Мудрого. Найстарші видання відносять до 1280-х років.

Традиційно збережені численні варіанти «Руської Правди» розділяються на дві основних редакції, багато в чому що відрізняються, і одержали найменування «Коротка» (6 списків) і «Широка» (більше 100 списків). Як окрема редакція виділяється «Середня» (2 списки), що представляє собою скорочений варіант «Широкої редакції».

«Коротка Правда» складається з наступних правових текстів:

- «Правда Ярослава», (ст. 1-18);

- «Правда Ярославичів» (Ізяслава, Святослава, Всеволода), (ст. 19-41);

- Покон вирний - визначення порядку годівлі вирників (князівських слуг, збирачів вири), (ст. 42);

- Урок мостникам (регулював оплату праці мостників (будівельників бруківок, або, відповідно до деяких версій, будівельників мостів), 1020-і або 1030-і рр. (ст. 43).

Списки «Широкої Правди» знаходять у списках церковних законів, у літописах, у статтях зі Св. Писання судового й законодавчого характеру («Мірила Праведні»). «Широкою Правдою» користувалися духовні судді при розборі світських справ або позовів.

«Руська Правда» містить у собі перелік найбільш характерних злочинів того часу: навмисне й ненавмисне вбивства, злочин через незнання й злочин підготований. Розрізняються навіть злочини, що заподіюють фізичний і моральний збиток, причому другі карають суворіше. В «Руській правді» зустрічаються відгомони родового ладу - у першій статті є положення, що регламентують кровну помсту.

Покарання за вбивство був двояким: грошовий штраф стягувався як на користь князя (вира), так і на користь родичів загиблого (головщина). Вира була трьох видів: подвійна, за вбивство князівського дружинника (80 гривень), проста, за вбивство вільної людини (40 гривень) і половинна, за вбивство жінки або фізичні каліцтва (20 гривень). Головщина залежала від суспільного статусу вбитого й могло змінюватися в широкому діапазоні. Наприклад, за вбитого боярина головщина дорівнювала подвійній вирі (80 гривень), а за вбивство вільного общинника - 5 гривень.

За інші злочини закон карав продажем на користь князя й уроком, за образу на користь потерпілого. За даними «Руської Правди», населення Давньої Русі ділилося на такі групи людей:

Бояри - привілейовані земельні власники.

Смерди - вільні селяни, що працюють на князівській (державної) землі.

Закупи - вільні люди, що взяли гроші в борг (купу) і відробляли борг на землі позикодавця.

Холопи - особисто невільні. Холопами ставали закупи, що не повернули борг, діти холопів, бранці.

За даними «Руської Правди» на Русі існувала розвинена система кредитування й механізм стягнення боргів з неспроможних боржників.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 454; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.007 сек.