Розвиток економічної думки. Меркантилізм

5.3.1 Перший етап меркантилізму (теорія грошового балансу)

Торговельний баланс - це догма, що висунула система меркантилізму. Термін «меркантилізм» походить від італійського «шегсапіе» - купець, торговець.

Економічні погляди меркантилістів не можна розглядати як цілісну, наукову теорію. Те, що пізніше стало називатися меркантилізмом, по суті було сукупністю поглядів і думок багатьох людей, а також сукупністю практичних господарських заходів держав Західної Європи в XVI-XVIII ст.

Авторами економічних праць у цей час були, як правило, не професійні вчені, а практики - купці, промисловці, фінансисти, що служили в торговельних компаніях. Кількість авторів-меркантилістів була дуже великою: тільки в Англії до 1764 р. за підрахунками одного англійського історика, були опубліковані біля двох тисяч економічних памфлетів. Всі автори протягом майже трьох сторіч дотримувалися загальних принципів:

1. Багатством є тільки те, що може бути реалізоване в грошах (золото, срібло).

2. Виробництво дає товари, які можуть бути продані, а виходить, його треба розвивати.

3. Багатство безпосередньо виникає в сфері обігу.

4. Сфера обігу є також джерелом збільшення багатства (купити дешевше, продати дорожче).

5. Джерелом багатства є лише зовнішня торгівля (торгівля усередині країни тільки перерозподіляє багатство між громадянами).

6. Баланс зовнішньої торгівлі повинен бути позитивним (активним).

Торговельний баланс - це співвідношення між вартістю товарів, вивезених з

меж країни й завезених через границю.

Активний (позитивний) торговельний баланс - стан зовнішньоекономічних зв'язків країни, що характеризується перевищенням товарного експорту над товарним імпортом.

У своєму розвитку меркантилізм пройшов два етапи: основним критерієм розходження цих етапів є шляхи досягнення активного балансу.

Ранній меркантилізм виник наприкінці XV ст. і тривав до початку XVII ст. Найбільш відомим представником цього періоду був Вільям Стаффорд (Англія) (1554-1612). Його основна праця вийшла в 1581 р. і називалася «Короткий виклад деяких скарг наших співвітчизників».

Ранній меркантилізм (монетарний) ґрунтувався на теорії грошового балансу й називався іноді «бульйонізмом» (від англ. ЬиІІіоп - золотий злиток). У творах бульйоністів золото нерідко ототожнювалося з багатством взагалі, а торгівля зводилася до битви за золото. «Завжди краще продавати товари, - писав в XVII ст. австрієць Й. Я. Бехер, - чим їх купувати, тому що перше приносить вигоду, а друге - збиток».

Крім Стаффорда до представників раннього меркантилізму відносять італійців Гаспаро Скаруффі (1519-1584) і Бернардо Даванцатті (1529-1606), а також іспанця Хуана Маріана (1536-1624).

Для досягнення позитивного сальдо в зовнішній торгівлі ранні меркантилісти вважали за необхідне:

1. Встановлювати максимально високі ціни на товари, які експортуються.

2. У цілому обмежити імпорт товарів.

3. Не допускати вивозу із країни золота й срібла.

Цими принципами і користувалися в економічній політиці, головна мета якої була - удержати гроші в країні, максимально зменшити імпорт. Збільшення кількості грошей у країні уряду Західної Європи намагалися домогтися, регулюючи грошовий обіг. Заборонялося вивозити благородні метали, купцям ставили за обов' язок частину виторгу привозити готівкою, іноземних купців змушували всі гроші, отримані від продажу своїх товарів, використати на придбання товарів вітчизняного виробництва.

5.3.2 Другий етап меркантилізму (теорія торговельного балансу)

Пізній меркантилізм тривав із другої половини XVI ст. до середини XVII ст., хоча окремі його елементи проявлялися й в XVIII ст. Держави Європи перейшли до більш гнучкої й конструктивної політики. Правителі і їхні радники зрозуміли, що самий надійний спосіб залучити в країну гроші - розвивати виробництво експортних товарів і домагатися випереджаючого зростання вивозу.

Пізні меркантилісти змінили акцент у теорії монетаризму, протиставивши ідеї «грошового балансу» ідею «торговельного балансу», відповідно до якої держава стає тим багатше, чим більше різниця між вартістю вивезених і завезених товарів.

Пізні меркантилісти вважали своїм завданням скасування заборони вивозу грошей, обмеження імпорту іноземних товарів; форсування експорту національної продукції, насамперед промислової; завоювання ринків, у тому числі колоніальних, і забезпечення активного торговельного сальдо. Із цією метою стимулювався розвиток промисловості, що виробляла експортні товари, розвивалося мореплавство. На перший план висувалася політика протекціонізму. Держава вводила систему митних заходів. Високими митами обкладали ті іноземні товари, які конкурували з вітчизняними аналогічними товарами, а також вивіз сировини й навпаки: встановлювалися стимулюючі премії за експорт вітчизняних товарів.

Вперше термін «торговельний баланс» був уведений англійцем Е. Місселденом у трактаті «Коло торгівлі» (1623). Тут же ми знаходимо першу спробу розрахувати такий баланс для Англії за 1621 р.

До грошей пізні меркантилісти ставилися як капіталісти, розуміючи, що гроші «породжують» гроші й для цього вони повинні бути в постійному русі.

Основним представником пізнього меркантилізму є англієць Томас Мен (1571­1641), якого вважають автором теорії торговельного балансу.

Суть меркантилізму викладена в його книзі, написаної в 1630 році, а опублікованої посмертно в 1664 р. «Багатство Англії в зовнішній торгівлі». Мен увів поняття «загальний торговельний баланс». Він був одним з керівників Ост-Індської компанії і його завдання ускладнювалося тим, що Англія стабільно в торгівлі з Індією мала пасивний торговельний баланс. Мен вирішальне значення надавав загальному торговельному балансу, на відміну від приватних торговельних балансів, що регулюють відношення з окремими країнами.

Мен висловлювався проти заборони вивозу грошей, тому що вважав, що гроші приносять багатство, тільки перебуваючи в обігу. Він порівнював гроші із

гр • • и и гр • • •

пшеничним зерном. Тільки посіяне зерно дасть новий урожай. Тільки вільна торгівля дозволить збільшити запаси золота й срібла. «Гроші, які привозять у країну, завдяки активному балансу нашої зовнішньої торгівлі - це єдині гроші, які в нас залишаються і якими ми збагачуємося», - писав Мен. Принцип торговельного балансу сформульований їм у такий спосіб: «Звичайним способом збільшення нашого багатства й наших скарбів є іноземна торгівля, у якій ми завжди повинні дотримуватися правила, щоб щорічно продавати іноземцям своїх товарів на більшу суму, чим ми споживаємо їхніх товарів».

У Франції меркантилізм також зіграв свою роль у політику, особливо в часи Людовика XIV і його міністра Жана-Батиста Кольбера (1619-1683). У його честь політику меркантилізму називають ще кольберизмом.

Кольбер походив із середнього стану. Його батько був фабрикантом сукон і готовив сина до торговельної професії. Вивчивши банківську справу, Кольбер надійшов на службу до Мазаріні. Міністр дуже незабаром помітив адміністративні здатності Кольбера. На смертному одрі Мазаріні сказав королеві: «Ваша Величність, я зобов'язаний Вам всім, але думається мені, я до відомого ступеня сплачую свій борг Вашій Величності, тому що я залишаю Вам Кольбера».

Коли Кольбер став міністром, Франція відносно промислового розвитку стояла далеко за Італії, Англії й Нідерландів. Внутрішня економічна політика Кольбера може бути охарактеризована як система примусового професійного виховання народу, що доходило часом навіть до насильства. Талановиті майстри, кращі інженери, художники запрошувалися, затягувалися грішми й хитрістю з усіх країн Європи. Молодій промисловості Кольбер надавав підтримку позичками, преміями, привілеями, організовував на державні засоби показові, зразкові фабрики й т. д. Грандіозна мережа промислових і художніх шкіл, музеїв, академій розкинулася по всій країні. Французькі учні посилали за кордон.

Могутній внутрішній політиці відповідала не менш плідна за своїми результатами політика зовнішньої торгівлі. Охороняючи виниклу промисловість забороною ввозу одних продуктів і митами на інші, Кольбер був разом з тим прихильником повної свободи в області внутрішньої торгівлі. У зовнішній торгівлі Кольбер залишався фритредером відносно торгівлі з тими країнами, які за своїм промисловим розвитком стояли нижче Франції. Але в тих випадках, коли конкуренція іншої держави могла завдати шкоди французької промисловості, він висловлювався за заступницькі мита.

Кольбер був практиком, що за допомогою меркантилістської політики намагався перебороти соціально-економічну відсталість країни.

Теоретичні основи меркантилізму у Франції були закладені в «Трактаті політичної економії» (1615 р.), автором якого був Антуан Монкретьєн. Саме він увів у соціально-економічну літературу термін «політична економія».

Антуан Монкретьєн де Ваттевіль (1575-1621) - поет, дуелянт, вигнанець, наближений короля, заколотник і державний злочинець, він скінчив життя під ударами шпаг і в димі пістолетних пострілів, потрапивши в засідку, улаштовану ворогами.

Найбільш важливим станом у суспільстві Монкретьєн уважав купців, а торгівлю характеризував як мету ремесла. Активне втручання держави в економіку Монкретьєн розглядав як найважливіший фактор нагромадження, зміцнення й розвитку господарства країни.

У торгівлі, як уважав Монкретьєн, один виграє, а інший програє. Якщо торгують усередині країни, то виграють або програють окремі учасники, а країна в цілому нічого не втрачає і не здобуває. У зовнішній торгівлі іноземні купці діють як насос, що викачує багатство країни, з якою торгують.

Дата добавления: 2014-01-04