Вибір та обґрунтування елементів, статей витрат і їх складу під час побудови аналітичного обліку маркетингово-збутових витрат

Важливим моментом раціональної системи обліку витрат є визначення об'єктів аналітичного обліку, а саме елементів витрат і статей кошторису (витрат). Якщо елементи витрат чітко відпрацьовані на рівні чинного законодавства, то статті витрат є елементом облікової політики підприємства, оскільки вони залежать від внутрішньогосподарських процесів, що реалізують певні функції у процесі створення готового продукту та організаційної структури конкретного підприємства.

Вибір елементів та статей обліку маркетингово-збутових витрат залежить від варіанта обліку витрат, визначеного обліковою політикою підприємства.

Якщо підприємство в межах облікової політики вибрало варіант ведення обліку витрат з використанням 8-го класу Плану рахунків, то аналітичний облік витрат ведеться за елементами витрат. Відповідно до чинного законодавства прийнята єдина система елементів витрат, а саме:

- матеріальні витрати, витрати на оплату праці;

- відрахування на соціальні заходи;

- амортизація;

- інші операційні витрати.

Вони єдині для всіх підприємств незалежно від галузевої належності і повною мірою відображають склад факторів виробництва (праця, предмети праці, засоби праці).

Під час вибору в обліковій політиці підприємства варіанта обліку витрат з використання 9-го класу Плану рахунків аналітичний облік будується за статтями витрат, які є елементом облікової політики, оскільки залежать від конкретних особливостей підприємства.

Якщо підприємство в межах облікової політики вибрало варіант ведення обліку витрат з використанням 8-го та 9-го класів Плану рахунків, то аналітичний облік витрат ведеться за елементами і статтями витрат. Він здійснюється у два етапи. На першому етапі йде формування елементів витрат. На другому - їх перегрупування у статті витрат з відокремленим обліком постійної та змінної їх частини. Саме такий варіант є оптимальним для побудови обліку маркетингово-збутових витрат, оскільки така побудова аналітичного обліку маркетингово-збутових витрат дає змогу не лише сформувати фінансову звітність за видами діяльності (вимога П(С)БО), а й використовувати облікову інформацію з метою управління витратами.

Для вибору та обґрунтування раціональної номенклатури статей витрат та їх складу доцільно використовувати класифікації маркетингових та збутових витрат за їх функціональними підвидами.

Класифікація маркетингових витрат за їх підвидами подана на рис. 3.6. Під час побудови аналітичного обліку доцільно враховувати такі функціональні підвиди маркетингових витрат: маркетингові дослідження, розробку та впровадження нового продукту, формування попиту та стимулювання збуту, витрати на організацію та управління маркетинговою діяльністю.

Витрати на маркетингові дослідження. Отримання даних про такі витрати ускладнюється тим, що значна їх частина має перспективний характер. Ефект від їх здійснення може бути непомітним у межах звітного періоду. Крім того, складно визначити місце виникнення витрат, оскільки виконанням функцій маркетингових досліджень зайняті не лише працівники відділу маркетингу, а й інших служб, посередницьких структур, сторонні організації.

1. Витрати на маркетингові дослідження можна поділити на такі види: витрати на проведення кабінетних досліджень; дослідження на основі первинних даних; інші витрати на маркетингові дослідження

Кабінетні дослідження покликані оцінити та спрогнозувати ринкову кон'юнктуру, перспективи розвитку підприємства на основі збирання, оброблення й аналізу даних, а саме:

- внутрішніх, джерелами яких є бюджети, фінансова звітність, виробничі плани, технологічна документація, норми, результати попередніх досліджень;

- зовнішніх, джерелами яких є періодичні друковані видання, довідники, інформаційні бюлетені, технічні канали засобів масової інформації, рекламні проспекти, довідкові бази даних, інформація, що надходить від торгових посередників, торгових агентів, покупців.

<!--

google_ad_client = "ca-pub-4735452452517403";

/* Pd_1_336х280 */

google_ad_slot = "8204603370";

google_ad_width = 336;

google_ad_height = 280;

//-->

Отже, значна частина витрат на проведення кабінетних маркетингових досліджень - це витрати на придбання інформаційної продукції, послуги сторонніх організацій: консультаційні, поштові, послуги телефонного й електронного зв'язку, комп'ютерної мережі, інших юридичних та фізичних осіб, а також суми зносу за придбаними нематеріальними активами - програмними продуктами та базами даних.

Суми витрат на придбання інформаційної продукції та оплату послуг сторонніх організацій необхідно відображати на основі відповідних розрахункових та платіжних документів. Підставою для оплати послуг сторонніх юридичних і фізичних осіб є належним чином оформлені господарські договори із зазначенням обсягів наданих послуг. Найпоширенішими методами отримання первинних даних є польові дослідження: опитування, експерименти, спостереження.

Частина витрат, які пов'язані із забезпеченням нормального перебігу маркетингових досліджень (амортизація, утримання, ремонт основних засобів; оплата за використання та обслуговування технічних засобів; канцелярські витрати; заробітна плата і відрахування на соціальні заходи керівника відділу; витрати на кадрову підготовку та перепідготовку маркетологів) не можуть бути прямо зараховані до жодного з двох їх видів. Такі витрати необхідно відображати окремо за статтею "Інші витрати на маркетингові дослідження".

Схожий характер із витратами на маркетингові дослідження мають витрати, пов'язані з інноваційною діяльністю підприємств, які включають витрати на наукові дослідження, розроблення та впровадження у виробництво нового продукту. Науково-дослідна (інноваційна) діяльність підприємств охоплює такі види робіт: фундаментальні наукові дослідження; науково-технологічні роботи; розроблення технологічної документації; створення дослідного зразка; випробування та апробацію; патентування, ліцензування, державну реєстрацію; підготовку та освоєння випуску нового виду продукції; пробний маркетинг і комерційну реалізацію.

Відповідно до П(С)БО, витрати на науково-дослідні та дослідницько-конструкторські роботи (НДДКР) вітчизняними підприємствами повинні списуватися на фінансові результати в тому періоді, в якому вони були здійснені. З цією метою в чинному Плані рахунків передбачено окремий субрахунок 941 "Витрати на дослідження та розробки".

Чинне законодавство допускає два варіанти списання витрат на НДДКР: безпосереднє включення їх до складу витрат періоду і списання на фінансовий результат, або включення цих витрат до собівартості новоствореного продукту з подальшим їх відшкодуванням через амортизацію (якщо створено нематеріальний актив), або через використання рахунку "Витрати майбутніх періодів" (якщо створено оборотні активи).

Більш практичним є безпосереднє віднесення на фінансовий результат витрат на фундаментальні дослідження, які не мають конкретного результату та є постійними та необхідними для успішного ведення бізнесу. Вони повинні обліковуватися на рахунку 941 "Витрати на дослідження та розробки". На цьому самому рахунку доцільно відображати непродуктивні витрати, пов'язані з НДДКР, здійснення яких н*. дало очікуваних результатів.

Стосовно прикладних наукових досліджень, результатом яких є розроблення та впровадження нового продукту, то вони є важливим елементом маркетингової стратегії підприємства. Тому витрати на розроблення та впровадження нового продукту доцільно обліковувати у складі витрат маркетингової діяльності.

Як і витрати на НДДКР, релевантний характер мають ви трати на формування попиту і стимулювання збуту (ФОПСТИЗ). Такі витрати можуть бути віднесені до функціональних витрат як збутової, так і маркетингової діяльності. Проте за економічною суттю та значенням у господарському Процесі (вплив на рівень попиту, формування ціни, розширення ринкової частки, зростання іміджу підприємства, торгової марки) ці витрати є витратами на маркетинг. Вітчизняні підприємства, керуючись П(С)БО 16 "Витрати", відокремлюють в обліку серед зазначених витрат лише витрати на рекламну діяльність.

Проте витрати на ФОПСТИЗ - лише рекламна діяльність, а й витрати, пов'язані з комунікативною політикою підприємства щодо інформування споживача про свою продукцію з метою збільшення попиту на неї. Залежно від способу комунікаційного зв'язку витрати на ФОПСТИЗ поділяються на: а) витрати на канали особистої комунікації; б) витрати на канали неособистого просування.

Канали неособистого просування забезпечують зв'язок із споживачами через засоби поширення інформації. Методами поширення інформації через канали неособистого просування є реклама, пропаганда, персональний продаж, стимулювання збуту. Рекомендуємо до витрат на стимулювання збуту включати також: знижки з ціни певним категоріям споживачів; знижки за попередню оплату; знижки залежно від обсягу замовлення; витрати на організацію виставок, демонстрацій, представницькі витрати на організацію прийомів, участь у професійних конференціях, сервісне обслуговування.

Маркетингова діяльність, як і будь-який інший вид діяльності, потребує належного регулювання й управління. Витрати на організацію та управління маркетинговою діяльністю - це витрати на утримання адміністративного персоналу служби маркетингу, яка здійснює тактичне і стратегічне планування, організовує належне інформаційне забезпечення, керує асортиментною та ціновою політикою, проводить контроль виконання намічених цілей і завдань.

Аналітичний облік маркетингових витрат у розрізі зазначених вище підвидів витрат доцільно вести за такою номенклатурою статей.

1. "Матеріали та комплектуючі" - витрати на придбані у сторонніх підприємств матеріали та комплектуючі для виготовлення дослідних зразків і здійснення сервісного обслуговування; покупні матеріали для виготовлення рекламоносіїв, етикеток, анотацій; виконання робіт і послуг щодо випробування нової продукції.

2. "Канцелярські, поштові, телефонні витрати" - вартість канцелярського приладдя, паперу; придбання та обслуговування оргтехніки, необхідної для забезпечення нормального функціонування маркетингових служб; користування комп'ютерною мережею (Інтернет, електронна пошта).

3. "Заробітна плата та відрахування на соціальні заходи" - витрати на виплату основної заробітної плати працівникам маркетингової служби, додаткової заробітної плати (доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, премії за збільшення обсягу продажу продукції завдяки вдало проведеній рекламній компанії, освоєння нових ринків збуту, винахідництво, виконання інших маркетингових функцій); витрати на обов'язкове соціальне і пенсійне страхування згідно з чинним законодавством.

4. "Витрати на відрядження" - витрати на службові відрядження у межах норм, передбачених законодавством. Витрати на відрядження можуть бути пов'язані з проведенням польових маркетингових досліджень (опитування, анкетування), оформленням, реєстрацією, перереєстрацією, отриманням ліцензій, вивченням "ринкових ніш", участю у виставках-яр-марках.

б. "Витрати на утримання і ремонт приміщень маркетингової служби та службового транспорту" - включають витрати на освітлення, опалення, водопостачання, проведення поточного ремонту приміщень служби маркетингу і транспортних засобів, вартість запасних частин, паливно-мастильних матеріалів.

6. "Амортизація основних засобів і нематеріальних активів" - відображає амортизаційні відрахування приміщень маркетингової служби, службового транспорту, оргтехніки та нематеріальних активів.

7. "Послуги сторонніх організацій" - оплата послуг посередницьких організацій, консалтингових фірм, що займаються проведенням маркетингових досліджень, рекламних агентств, організацій з обслуговування автоматизованих систем управління; надання транспортних послуг.

8. "Витрати на придбання рекламного простору" - витрати на придбання площ на газетних та журнальних сторінках, ефірного часу на телебаченні й радіо, розміщення рекламой носіїв на транспорті та стендах.

9. "Витрати на придбання інформаційної продукції" - вартість придбаного програмного забезпечення, друкованих видань, довідників, інформаційних бюлетенів, банків даних й іншої інформаційної продукції та нарахування на них зносу.

10. "Витрати на гарантійний ремонт, та гарантійне обслуговування" - заробітна плата з відрахуваннями, витрати на відрядження робітників, які здійснюють гарантійний ремонт та обслуговування; вартість продукції, комплектуючих, запчастин, переданих для гарантійної заміни та ремонту; оплата послуг спеціалізованих сервісних підприємств із гарантійного обслуговування покупців; компенсація збитків покупців, знижки з ціни та сплачені штрафи, неустойки через невідповідну якість продукції та невиконання гарантійних зобов'язань.

11. "Інші (непрямі) витрати маркетингової діяльності" - знижки з ціни продукції, витрати на страхування майна, сплату відсотків за кредити; податки, збори, інші види платежів до бюджету; представницькі витрати.

Під час визначення статей кошторису збутових витрат облікова політика повинна базуватися на класифікації витрат збутової діяльності (рис. 3.7), яка включає дві групи витрат, відмінних за характером та складом. По-перше, це витрати, пов'язані з продовженням процесу виробництва та доведенням продукції до споживача. По-друге, це витрати, зумовлені організацією процесу реалізації продук ції на підприємстві. Враховуючи класифікацію збутових витрат, вимоги П(С)БО 16 "Витрати", конкретний склад витрат функціональних підвидів збутової діяльності, доцільно використовувати таку номенклатуру статей кошторису збутової діяльності:

1. "Витрати на складування продукції та підтримку запасів" - заробітна плата складських працівників і відрахування на соціальні заходи; витрати на утримання, ремонт та амортизацію складських приміщень, обладнання і механізмів; витрати на страхування продукції; нестачі.

2. "Витрати на пакування та затарювання продукції" - вартість пакувальних матеріалів, яку включають до ціни продукції; витрати на виготовлення тари; витрати на ремонт тари; заробітна плата і відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих пакуванням.

3. "Витрати на передпродажну підготовку*9 - заробітна плата з відрахуваннями працівників, зайнятих продажем;

4. "Витрати на транспортування" - витрати на виконання вантажно-розвантажувальних робіт; заробітна плата з відрахуваннями водіїв; вартість паливно-мастильних матеріалів; ремонт, утримання та амортизація транспортних засобів; оплата послуг сторонніх організацій.

б. "Витрати на організацію товароруху" - витрати на комплектування замовлень; укладання та оформлення договорів; здійснення контролю виконання договірних зобов'язань; витрати на сумнівні та безнадійні борги; штрафи, пені, неустойки у зв'язку з порушенням договірних умов.

6. "Витрати на організацію та управління збутовою діяльністю" - основна і додаткова заробітна плата з відрахуваннями на соціальні заходи працівників відділу збуту; витрати на утримання, амортизацію і ремонт приміщень служби збуту; поштові, телефонні, канцелярські витрати; витрати на придбання та обслуговування оргтехніки; витрати на відрядження; витрати на підвищення професійного рівня; консультаційні послуги; податки та збори.

Особливістю запропонованої номенклатури статей кошторису збутових витрат є введення до неї окремої статті, що відображає витрати, пов'язані з організацією товароруху. Це зумовлено тим, що організація товароруху - дуже громіздкий процес. Відокремлення витрат, пов'язаних з ним дасть змогу:

- оцінити ефективність та оптимізувати діяльність підприємств, пов'язану з плануванням, практичною реалізацією і контролем за фізичним переміщенням готової продукції до споживачів;

- посилити контроль за погашенням дебіторської заборгованості. З цією метою до складу збутових витрат доцільно включати витрати на створення резерву сумнівної заборгованості та списання безнадійних боргів, оскільки виникнення сумнівної, а згодом і безнадійної заборгованості значною мірою пов'язане з недоліками роботи відділу збуту.

За методикою обліку витрат, передбаченою П(С)БО, ці витрати повинні відображатися на рахунку 944 "Сумнівні та безнадійні борги". Зазначене стосується витрат, пов'язаних зі сплатою визнаних штрафів, пені, неустойок у зв'язку з порушенням договірних умов. Включення цих витрат до складу збутових дасть можливість посилити контроль за виконанням договірних зобов'язань з боку працівників відділу збуту.

3.4.4. Обґрунтування методики розподілу маркетингово-збутових витрат за звітними періодами<!--

google_ad_client = "ca-pub-4735452452517403";

/* Pd_3_336х280 */

google_ad_slot = "2171861386";

google_ad_width = 336;

google_ad_height = 280;

//-->

Важливим аспектом облікової політики у частині маркетингово-збутових витрат є їх розподіл між звітними періодами з метою формування фінансових результатів. Це зумовлено тим, що у складі невиробничих витрат суттєвою є частина витрат, які мають довготривалий характер. Вони пов'язані зі стратегічними видами діяльності, видимі результати яких можуть бути одержані через досить довгий проміжок часу. Сказане в першу чергу стосується таких маркетингових витрат, як маркетингові дослідження, витрати на розробку та впровадження нового продукту, рекламні витрати. Такі витрати не пов'язані в часі з одержаним результатом (доходом).

Вимоги чинного законодавства щодо повного віднесення витрат на фінансовий результат у цьому випадку суперечать принципу відповідності доходів та витрат, задекларованому в Закові України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Тому, під час формування облікової політики маркетингово-збутових витрат необхідно передбачити механізм розподілу витрат між звітними періодами з метою дотримання принципу відповідності у процесі формування фінансового результату.

З цією метою доцільно використовувати класифікацію невиробничих витрат за часовим аспектом, яка представлена на рис. 3.8.

Вона передбачає таке групування невиробничих витрат: по-перше, витрати, що збігаються з моментом формування до ходу, для одержання якого вони були здійснені. Це, в основному, збутові витрати, які пов'язані з доведенням виготовленого продукту до споживача. По-друге, витрати, які недоцільно, а іноді, й неможливо порівнювати з доходом унаслідок їх непродуктивного характеру або незначної частки. Ці витрати не потребують розподілу між звітними періодами. По-третє, витрати, момент здійснення яких не збігається з моментом одержання доходів, За для яких були здійснені ці витрати. Вони, у свою чергу, можуть випереджати дохід, а можуть здійснюватися після одержання доходу. У зв'язку з чим для дотримання принципу відповідності під час формування фінансового результату необхідний їх розподіл між звітними періодами.

Для розподілу витрат, які випереджають дохід, доцільно використовувати рахунок 39 "Витрати майбутніх періодів". При чому в момент виникнення ці витрати варто включати до складу відповідних рахунків обліку маркетингово-збутових витрат з одночасним списанням за кредитом цих рахунків у дебет рахунку 39 "Витрати майбутніх періодів".

Після завершення комплексу робіт, пов'язаних з певною діяльністю, вказані витрати підлягають розподілу та списуються відповідно до методики списання витрат, визначеної обліковою політикою. Так, витрати на розробку та впровадження нової продукції повинні списуватися прямо або опосередковано на виробничу собівартість цієї продукції під час її випуску.

Якщо витрати на розроблення нового продукту не дали результату, то вони як непродуктивні списуються без розподілу на фінансовий результат.

Витрати на маркетингові дослідження можуть списуватися на собівартість реалізованої продукції. Рекламні та представницькі витрати доцільно відображати на рахунку 39 "Витрати

майбутніх періодів" у випадку, коли вони пов'язані з великими рекламними компаніями, від здійснення яких очікується певний результат (збільшення випуску конкретної продукції, завоювання нового ринку).

Витрати на попередню оплату інформаційної продукції та послуг доцільніше обліковувати у складі адміністративних витрат, які відносять до постійних непрямих витрат і повинні під час списання розподілятися відповідно до коефіцієнта використання виробничих потужностей на поглинуті і непоглинуті з відповідним списанням поглинутої частини постійних невиробничих витрат на собівартість реалізованої продукції, а непоглинутої - на фінансові результати.

Викладена методика розподілу та списання маркетингово-збутових витрат, що опереджають дохід, узагальнена на рис. 3.9.

Іншими витратами, момент здійснення яких не збігається з моментом одержання доходів, є витрати, які здійснюються після одержання доходів (витрати, пов'язані з гарантійним ремонтом, витрати на сервісне та післяпродажне обслуговування); а також витрати, пов'язані з необхідністю зменшення раніше відображених доходів у зв'язку з неможливістю одержання коштів (витрати на погашення сумнівної та безнадійної заборгованості).

Для рівномірного списання цих витрат під час формування фінансового результату доцільно використовувати механізм резервування витрат. Можливість створення резервів передбачена чинним законодавством. Так, П(С)БО 11 "Зобов'язання" передбачає можливість створення забезпечення для майбутніх витрат на виконання гарантійних зобов'язань. При цьому суми створених забезпечень визнаються витратами підприємства.

Вимога П(С)БО 10 "Дебітори" стосовно оцінки дебіторської заборгованості на дату балансу за чистою реалізаційною вартістю передбачає створення резерву сумнівних боргів стосовно поточної дебіторської заборгованості, пов'язаної з реалізацією продукції, товарів, робіт і послуг.

Розглянемо методику обліку витрат, які здійснюються після одержання доходів, на прикладі витрат на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування.

Відповідно до діючої методики обліку ці витрати включають до витрат на збут з обов'язковим їх віднесенням на фінансові результати. Такий підхід е спрощеним. Справа в тому, що витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування мають подвійну природу. З одного боку, ці витрати пов'язані з недоліками виробничого процесу, результатом яких є недостатньо висока якість продукції. На відміну від інших невиробничих витрат (витрати на дослідження та розробки; маркетингові витрати), вони мають тісний зв'язок із виробництвом і достатньо легко ідентифікуються з конкретними видами продукції. З іншого боку, вони є важливою складовою процесу реалізації.

Враховуючи зміни принципів підприємництва, більш доцільно характеризувати витрати на гарантійний ремонт як складову маркетингових витрат, що пов'язані з формуванням попиту та стимулюванням збуту (ФОПСТИЗ).

Національні стандарти, що регламентують ведення обліку сьогодні дають можливість обліковувати витрати на гарантійний ремонт та гарантійне обслуговування зі створенням резервів. Проте вимоги П(С)БО 16 щодо списання вказаних витрат у складі збутових на фінансовий результат є спрощеними. У випадку створення резерву для забезпечення гарантійних зобов'язань відповідні витрати повинні включатися до собівартості реалізованої продукції. Якщо такий резерв не створюється, то витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування повинні списуватися на фінансовий результат періоду.

Такий погляд зумовлений тим, що резерв витрат на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування доцільно створювати у випадку високої частки таких витрат, тобто коли діяльність, з якою пов'язані витрати, є регулярною і становить обов'язкову складову господарського процесу підприємства. Такі витрати повинні включатися до складу собівартості реалізованої продукції.

Якщо витрати на гарантійні ремонт і обслуговування є результатом поодиноких разових робіт, то це скоріше свідчить про непродуктивний їх характер. У цьому випадку створення резерву є недоречним, а вказані витрати разом з іншими не-

продуктивними витратами повинні списуватися на фінансовий результат.

Отже, рішення щодо створення резервів майбутніх витрат на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування є важливою складовою облікової політики маркетингово-збутових витрат.

Особливість обліку витрат з використанням резервів полягає в тому, що відображення витрат в обліку передує фактичному витрачанню ресурсів. Таким чином, методика обліку витрат на гарантійний ремонт та гарантійне обслуговування повинна передбачати два етапи:

- відображення в обліку витрат майбутніх періодів під час формування резервів;

- відображення в обліку витрат на момент фактичного їх здійснення.

На першому етапі інформація про витрати майбутніх періодів нагромаджується в розмірі створених резервів. З цією метою доцільно використовувати рахунок 931 "Маркетингові витрати". Також відбувається списання цих витрат на відповідні джерела покриття. Витрати, пов'язані з формуванням резервів для забезпечення гарантійних зобов'язань, необхідно списувати на рахунок 90 "Собівартість реалізації". При цьому для формування показника повної собівартості реалізованої продукції має бути передбачена процедура розподілу таких витрат.

Другий етап методики обліку витрат на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування - це відображення витрат у момент фактичного їх здійснення. При цьому витрати на гарантійний ремонт та гарантійне обслуговування списуються в момент їх здійснення за рахунок раніше створеного резерву за дебетом рахунку 473 "Забезпечення гарантійних зобов'язань".

У кінці року сума невикористаного резерву повинна коригуватися сторнувальними записами. Резерв для забезпечення гарантійних зобов'язань доцільно коригувати лише у частині змінних витрат. Невикористаний резерв у частині постійних витрат слід кваліфікувати як витрати періоду і списувати на фінансовий результат. Сума невикористаного резерву, яка буде списуватися на фінансовий результат, визначається пропорційно частці умовно-постійних витрат у складі витрат на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування.

Запропонована методика є універсальною і може бути використана у процесі побудови обліку інших витрат, що потребують розподілу для їх рівномірного відображення під час формування фінансового результату (резервування витрат на маркетингові дослідження, рекламні кампанії тощо).

Таким чином, важливим елементом облікової політики в частині витрат маркетингово-збутової діяльності е методика формування та використання резервів майбутніх витрат.

Методичне забезпечення розподілу маркетингово-збутових витрат за звітними періодами потребує визначення оптимального розміру резервів та частки постійних витрат.

Донедавна під час створення резерву на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування більшість підприємств керувалися нормою, відповідно до якої до складу інших виробничих витрат включалися витрати на гарантійний ремонт і обслуговування, якщо це передбачено умовами реалізації продукції, але не більше 2 % вартості цієї продукції.

В окремих випадках у процесі створення резерву в розмірах, що перевищував вказані норми, або за відсутності відповідних гарантійних зобов'язань в умовах реалізації, резерв створювався за рахунок прибутку, що залишався в розпорядженні підприємства.

У сучасних умовах, коли більше немає такого джерела покриття витрат, як прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства, а облік витрат будується відповідно до їх економічної сутності, неможливо регламентувати розмір резерву для покриття витрат на гарантійний ремонт на загальнодержавному рівні.

Методика формування резерву для забезпечення гарантійних зобов'язань та визначення його оптимального розміру є елементом облікової політики і повинна визначатися виключно на рівні підприємства.

Розмір резерву для забезпечення гарантійних зобов'язань залежить від цілої низки факторів, а саме: від величини витрат на гарантійний ремонт і обслуговування підприємства в попередніх звітних періодах; розміру витрат на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування підприємств, що випускають аналогічну продукцію; етапів та стадій життєвого циклу впровадження продукції; економічної політики підприємства щодо завоювання ринків збуту, формування та стимулювання попиту на продукцію, що визначається маркетинговими цілями та маркетинговою стратегією; наявності на ринку конкурентів, що випускають аналогічну продукцію; структури витрат на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; організації діяльності, пов'язаної з виконанням гарантійних ремонтів підприємства.

Таким чином, важливим методичним питанням, яке повинна передбачати облікова політика підприємства, є порядок визначення оптимального розміру резерву на гарантійний ремонт та частки постійних витрат.

Відповідно до діючої методики обліку ці витрати включають до витрат на збут з обов'язковим їх віднесенням на фінансові результати. Такий підхід е спрощеним. Справа в тому, що витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування мають подвійну природу. З одного боку, ці витрати пов'язані з недоліками виробничого процесу, результатом яких є недостатньо висока якість продукції. На відміну від інших невиробничих витрат (витрати на дослідження та розробки; маркетингові витрати), вони мають тісний зв'язок із виробництвом і достатньо легко ідентифікуються з конкретними видами продукції. З іншого боку, вони є важливою складовою процесу реалізації.

Враховуючи зміни принципів підприємництва, більш доцільно характеризувати витрати на гарантійний ремонт як складову маркетингових витрат, що пов'язані з формуванням попиту та стимулюванням збуту (ФОПСТИЗ).

Національні стандарти, що регламентують ведення обліку сьогодні дають можливість обліковувати витрати на гарантійний ремонт та гарантійне обслуговування зі створенням резервів. Проте вимоги П(С)БО 16 щодо списання вказаних витрат у складі збутових на фінансовий результат є спрощеними. У випадку створення резерву для забезпечення гарантійних зобов'язань відповідні витрати повинні включатися до собівартості реалізованої продукції. Якщо такий резерв не створюється, то витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування повинні списуватися на фінансовий результат періоду.

Такий погляд зумовлений тим, що резерв витрат на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування доцільно створювати у випадку високої частки таких витрат, тобто коли діяльність, з якою пов'язані витрати, є регулярною і становить обов'язкову складову господарського процесу підприємства. Такі витрати повинні включатися до складу собівартості реалізованої продукції.

Якщо витрати на гарантійні ремонт і обслуговування є результатом поодиноких разових робіт, то це скоріше свідчить про непродуктивний їх характер. У цьому випадку створення резерву є недоречним, а вказані витрати разом з іншими не-

продуктивними витратами повинні списуватися на фінансовий результат.

Отже, рішення щодо створення резервів майбутніх витрат на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування є важливою складовою облікової політики маркетингово-збутових витрат.

Особливість обліку витрат з використанням резервів полягає в тому, що відображення витрат в обліку передує фактичному витрачанню ресурсів. Таким чином, методика обліку витрат на гарантійний ремонт та гарантійне обслуговування повинна передбачати два етапи:

- відображення в обліку витрат майбутніх періодів під час формування резервів;

- відображення в обліку витрат на момент фактичного їх здійснення.

На першому етапі інформація про витрати майбутніх періодів нагромаджується в розмірі створених резервів. З цією метою доцільно використовувати рахунок 931 "Маркетингові витрати". Також відбувається списання цих витрат на відповідні джерела покриття. Витрати, пов'язані з формуванням резервів для забезпечення гарантійних зобов'язань, необхідно списувати на рахунок 90 "Собівартість реалізації". При цьому для формування показника повної собівартості реалізованої продукції має бути передбачена процедура розподілу таких витрат.

Другий етап методики обліку витрат на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування - це відображення витрат у момент фактичного їх здійснення. При цьому витрати на гарантійний ремонт та гарантійне обслуговування списуються в момент їх здійснення за рахунок раніше створеного резерву за дебетом рахунку 473 "Забезпечення гарантійних зобов'язань".

У кінці року сума невикористаного резерву повинна коригуватися сторнувальними записами. Резерв для забезпечення гарантійних зобов'язань доцільно коригувати лише у частині змінних витрат. Невикористаний резерв у частині постійних витрат слід кваліфікувати як витрати періоду і списувати на фінансовий результат. Сума невикористаного резерву, яка буде списуватися на фінансовий результат, визначається пропорційно частці умовно-постійних витрат у складі витрат на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування.

Запропонована методика є універсальною і може бути використана у процесі побудови обліку інших витрат, що потребують розподілу для їх рівномірного відображення під час формування фінансового результату (резервування витрат на маркетингові дослідження, рекламні кампанії тощо).

Таким чином, важливим елементом облікової політики в частині витрат маркетингово-збутової діяльності е методика формування та використання резервів майбутніх витрат.

Методичне забезпечення розподілу маркетингово-збутових витрат за звітними періодами потребує визначення оптимального розміру резервів та частки постійних витрат.

Донедавна під час створення резерву на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування більшість підприємств керувалися нормою, відповідно до якої до складу інших виробничих витрат включалися витрати на гарантійний ремонт і обслуговування, якщо це передбачено умовами реалізації продукції, але не більше 2 % вартості цієї продукції.

В окремих випадках у процесі створення резерву в розмірах, що перевищував вказані норми, або за відсутності відповідних гарантійних зобов'язань в умовах реалізації, резерв створювався за рахунок прибутку, що залишався в розпорядженні підприємства.

У сучасних умовах, коли більше немає такого джерела покриття витрат, як прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства, а облік витрат будується відповідно до їх економічної сутності, неможливо регламентувати розмір резерву для покриття витрат на гарантійний ремонт на загальнодержавному рівні.

Методика формування резерву для забезпечення гарантійних зобов'язань та визначення його оптимального розміру є елементом облікової політики і повинна визначатися виключно на рівні підприємства.

Розмір резерву для забезпечення гарантійних зобов'язань залежить від цілої низки факторів, а саме: від величини витрат на гарантійний ремонт і обслуговування підприємства в попередніх звітних періодах; розміру витрат на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування підприємств, що випускають аналогічну продукцію; етапів та стадій життєвого циклу впровадження продукції; економічної політики підприємства щодо завоювання ринків збуту, формування та стимулювання попиту на продукцію, що визначається маркетинговими цілями та маркетинговою стратегією; наявності на ринку конкурентів, що випускають аналогічну продукцію; структури витрат на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; організації діяльності, пов'язаної з виконанням гарантійних ремонтів підприємства.

Таким чином, важливим методичним питанням, яке повинна передбачати облікова політика підприємства, є порядок визначення оптимального розміру резерву на гарантійний ремонт та частки постійних витрат.

Дата добавления: 2014-01-04